Рішення № 12271241, 22.10.2010, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" жовтня 2010 р.Справа № 9/20-561 Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ, 49094

до Приватного підприємства "Стім", вул. Сагайдачного, 1, м. Тернопіль, 46000

про звернення стягнення на майно предмету застави за кредитом у розмірі 360 685 грн. 89 коп.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Котик В.Г., довіреність від 15.06.10 р.

Попко Н.В., довіреність від 15.06.10 р.

Представникам відповідача розяснено права та обовязки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу відповідно до ст. 81-1 ГПК України не проводилась за відсутності відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст. 64,77 ГПК України, про дату, час, та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 22.10.2010р. оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення.

Суть справи: Позивач Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, буд. 50, м. Дніпропетровськ, ідент. код 14360570 (далі по тексту ПАТ КБ "ПриватБанк" або позивач) звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства "Стім", вул. Сагайдачного, 1, м. Тернопіль, ідент. код 22600321 (далі по тексту ПП "Стім" або відповідач) в якому просить суд:

1. Передати в заклад ПАТ КБ "ПриватБанк", шляхом вилучення у Приватного підприємства "Стім" належне йому на праві власності заставлене майно, яке зазначено в договорі застави товару в обороті № б/н (далі-договір застави № 1) п. 6 від 28.02.2008р.

2. Передати в заклад ПАТ КБ "ПриватБанк", шляхом вилучення у Приватного підприємства "Стім" належне йому на праві власності заставлене майно, яке зазначено в договорі застави товару в обороті № б/н (далі-договір застави № 2) п. 6 від 27.03.2008р.

3. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2008/12 від 29.02.2008р. в сумі 360 685,89грн.:

- звернути стягнення на майно, яке зазначено в договорі застави товару в обороті № б/н (далі-договір застави № 1) п. 6 від 28.02.2008р., шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання Заставодержателем договору купівлі-продажу Предмету застави від імені Заставодавця;

- звернути стягнення на майно, яке зазначено в договорі застави товару в обороті № б/н (далі-договір застави № 2) п. 6 від 27.03.2008р., шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладання Заставодержателем договору купівлі-продажу Предмету застави від імені Заставодавця.

4. Стягнути з Відповідача судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3606,85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236,00грн.

Ухвалою господарського суду від 02.04.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд вперше призначено на 23.04.2010 р. З метою правильного і обєктивного розгляду справи та надання сторонам, передбаченого ст. ст. 4-2,4-3,22 ГПК України, рівного права на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, враховуючи клопотання позивача та відповідача розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 ГПК України на 07.05.2010р., на 21.05.2010р., на 15.06.2010р., на 23.07.2010р., на 27.08.2010р., на 07.09.2010р. на 05.10.2010р. та оголошувались перерви до 25.06.2010р., до 09.07.2010р., до 21.09.2010р., до 11.10.2010р., до 19.10.2010р., в останнє до 22.10.2010р.

Сторонами неодноразово подавались суду погодженні взаємно клопотання про продовження строку вирішення спору у більш тривалий строк у відповідності до частини 4 статті 69 ГПК України. Зокрема, такі письмові клопотання подано представником позивача та представником відповідача у судовому засіданні 21.05.2010р., а також повторно у судовому засіданні 23.07.2010р. (клопотання знаходяться у матеріалах справи).

Розглянувши та оцінивши зазначені клопотання, суд задовольнив їх, при цьому, судом враховано те, що в силу положень ч. 4 ст. 69 ГПК України (в редакції до 30.07.2010р.) за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Разом з цим, Законом України від 07.07.2010р. № 2453-VІ змінено вказані положення ст. 69 ГПК України, зокрема, встановлено, що продовження передбачених строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (ч. 3 ст. 69 ГПК України).

Вказаний Закон набрав чинності 30.07.2010р. Зворотної дії в часі Законові не надано. Тому він, у тому числі його положення, якими внесено зміни до ГПК, застосовуються до правовідносин, які виникли після набрання Законом чинності (рішення ВГСУ від 04.08.2010р. № 4).

Враховуючи вищезазначене, а також те, що клопотання позивача та відповідача про продовження строку вирішення спору подано суду до набрання чинності 30.07.2010р. Закону від 07.07.2010р. № 2453-VІ, а саме у судових засіданнях 21.05.2010р. та 23.07.2010р., коли відповідні положення ч. 4 ст. 69 ГПК України були чинні і передбачали право сторін подати таке клопотання, при цьому, зазначене клопотання сторін не було відхилене судом, спір у справі розглядався у більш тривалий строк ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України за клопотанням сторін.

Представники Позивача в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином в порядку ст. 77 ГПК України.

Разом з цим, у попередніх судових засіданнях та згідно поданого позову і доповнення до нього стверджують, що відповідно до укладеного Договору №2008/12 від 29.02.2008р. приватне підприємство "Стім" 29.02.2008р. отримало кредит у розмірі 220 000, 00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,10 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.02.2011 року. Зазначають, що згідно ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Вважають, що у порушення зазначених норм Закону та умов договору Відповідач зобовязання за вказаним договором належним чином не виконав. Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобовязання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Вбачають, що у звязку із зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 03.12.2009р. має заборгованість 360 685,89 грн., яка складається з наступного: 220000,00 грн. заборгованість за кредитом; 78 635,00 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 44 399, 18 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 17 151,71 грн. штраф (процентна складова).

Позов обґрунтовується належно завіреними копіями: кредитного договору №2008/12 від 29.02.2008р., додаткової угоди №1 від 27.03.2008р., договору застави в обороті від 28.02.2008р., договору застави в обороті від 27.03.2008р., додаткової угоди № 1 від 27.03.2008р., банківськими виписками з рахунків, розрахунками заборгованості за кредитним договором та іншими матеріалами.

Крім того, Позивач стверджує, що він неодноразово звертався до Відповідача із претензіями про погашення заборгованості, зокрема, як доказ надав суду копії : Претензії від 20.03.2009р. № 642 з поштовим повідомленням про вручення від 20.03.2009р., Претензії від 01.06.2009р. № 1554 з поштовим повідомленням про вручення від 02.06.2009р., Претензії від 21.08.2009р. № 2420 з поштовим повідомленням про вручення від 21.08.2009р., а також Претензії від 22.12.2009р. № 3448 та № 3449 з поштовими квитанціями до них від 23.12.2010р., які підтверджують надіслання претензій на адресу ПП "Стім" та на адресу директора ПП "Стім" ОСОБА_1

Також, представниками позивача неодноразово подавались суду заяви, якими змінювався предмет позову, а також збільшувалися та зменшувались позовні вимоги.

Так, 21.05.2010р. представник позивача подав суду заяву про зміну позовних вимог (вх. № 12915(н) від 21.05.2010р.), якою змінив предмет позову.

Зокрема, у вказаній заяві зазначив, що у звязку із зміною обставини, керуючись ст.ст. 16, 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. 22,54 ГПК України, він має необхідність змінити предмет позову, зокрема на відміну від вимог зазначених у первісному позові щодо передачі позивачу в заклад майна відповідача та звернення стягнення на майно предмету застави за кредитом у розмірі 360 685 грн. 89 коп., просить суд: - стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2008/12 від 29.02.2008р. в розмірі 360 685,89 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України (у редакції до 30.07.2010р.) позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.

Враховуючи зазначене, розглянувши вказану заяву позивача, суд прийняв її як таку, що подана в порядку ст. 22 ГПК України, положення якої станом на час подання заяви (21.05.2010р.) передбачали право позивача змінити предмет позову до прийняття рішення у справі. При цьому, суд, також, врахував і те, що відповідно до довіреності від 10.12.2009р. № 6577, на підставі якої діяв представник позивача Остафійчук І.Б. у суді, йому надано право від імені позивача змінювати предмет позову.

В подальшому, представником позивача подано суду інші заяви про уточнення позовних вимог від 07.09.2010р. вх. № 16820(н) від 29.09.2010р. вх. № 17459(н) від 11.10.2010р. вх. № 17802(н), якими позивач уточнив розмір позовних вимог.

Зокрема, відповідно до останньої поданої заяви від 11.10.2010р. вх. № 17802(н) позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість за кредитним договором № 2008/21 від 29.02.2008р. в розмірі 39 314, 61грн., яка складається з наступного: 34466,30 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2023,80грн. пеня; 1000,00 грн. штраф (фіксована частина); 1824,51 грн. штраф (процентна складова).

Як вбачається із зазначеної заяви, позивач зменшив позовні вимоги на суму 220 000,00 грн. заборгованості за кредитом, на суму 44168,7 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; на суму 42375,38 - пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором; 15327,2 - штрафу (процентної складової) всього на 321871,28 грн. При цьому, обрахунок періоду прострочення виконання зобовязання у вказаній заяві відповідає періоду заявленому у первинній позовній заяві з 28.02.2008р. по 03.12.2009р.

Разом з цим, позивач посилаючись на п. 5.8. Договору змінив (збільшив) суму штрафу заявлену до стягнення (фіксовану частину) на 500 грн. та просить суд стягнути 1000 грн. штрафу (фіксованої частини), як це передбачено умовами Договору.

Проте, в цілому сума позовних вимог у порівнянні з обрахованою в позовній заяві, зменшилась з 360 685,89 грн. до 39 314, 61 грн., всього на 321 371,28 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі серед іншого збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розглянувши зазначені заяви суд розцінює їх як такі, якими позивачем в кінцевому випадку зменшено позовні вимоги незважаючи на те, що змінено (збільшено) окремі суми заявлені до стягнення, які входять у структуру суми позовних вимог.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що у випадку, якщо позивач заявив заяву про зменшення розміру позовних вимог, він не позбавлений права до прийняття рішення у справі знову збільшити розмір позовних вимог, а також знову їх зменшити, суд приймає, заяви позивача до розгляду, як такі, що відповідають правам сторони в господарському процесі, що визначені ст.22 ГПК України.

При цьому, судом враховано і те, що відповідно до довіреності від 29.12.2009р. № 6972, на підставі якої діяв представник позивача Шацька С.І. у суді подаючи вказані заяви, їй надано право від імені Позивача збільшувати та зменшувати суму позову.

Одночасно, суд має за необхідне зазначити, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення у справі. При цьому, будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482, п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. № 01-8/2351).

Враховуючи зазначене, суд розглядає справу з врахуванням поданих позивачем заяв від 21.05.2010р. вх. № 12915(н), від 07.09.2010р. вх. № 16820(н), від 29.09.2010р. вх. № 17459(н), від 11.10.2010р. вх. № 17802(н) (далі по тексту заяви про уточнення позовних вимог) з предметом позовних вимог про стягнення заборгованості та нової (зменшеної) ціни позову у розмірі 39 314, 61грн.

Також, при зверненні до суду позивачем, разом із позовною заявою, подано, в порядку ст. ст. 66, 67 ГПК України і заяву про забезпечення позову б/н від 10.12.2009р. (вх. № 0631 від 01.04.2010р.), в якій позивач просив суд накласти арешт на заставлене майно, яке зазначено в договорі застави товару в обороті № б/н п. 6 від 28.02.2008р. та в договорі застави товару в обороті № б/н п. 6 від 27.03.2008р., а також, просить суд вжити заходів для термінового виконання ухвали про забезпечення позову.

Розглянувши зазначену заяву, суд ухвалою від 02.04.2010р. № 9/20-561 відмовив у її задоволені з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 р. № 02-5/611).

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів.

Відтак, сторона повинна обґрунтувати підстави для вжиття заходів до забезпечення позову, шляхом подання відповідних доказів з урахуванням зазначених вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, яким суд, в свою чергу, у відповідності до ст. 43 цього Кодексу повинен надати оцінку.

Позивачем в обґрунтування клопотання про забезпечення позову наводиться припущення про те, що найчастіше за порушенням зобовязань перед банком відбувається вчинення відповідачем всіх можливих заходів щодо позбавлення банку можливості задовольнити свої вимоги за рахунок належного відповідачу майна й коштів, що виражається у передачі третім особам права власності на майно й кошти, або його переховування від банку й державної виконавчої служби, а також проведення інших операцій з майном та коштами щодо позбавлення банку можливості задовольнити свої вимоги за його рахунок.

Проте, висловлюючи зазначене припущення, Позивачем до позовної заяви не додано доказів, які б свідчили про те, що відповідачем вчинялись чи вчиняються будь - які дії внаслідок яких майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а відтак, суд прийшов до висновку, що забезпечення позову, шляхом накладення арешту на заставлене майно, яке зазначено в договорі застави товару в обороті № б/н п. 6 від 28.02.2008р. та в договорі застави товару в обороті № б/н п. 6 від 27.03.2008р., є передчасним та відмовив публічному акціонерному товариству "ПриватБанк", вул. Набережна, Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представники Відповідача у судове засідання 22.10.2010р. зявилися, проти позовних вимог заперечили. Зокрема, у судовому засіданні та згідно поданого раніше відзиву на позов (від 02.07.2010р. вх. №14543 (н)) вказували на те, що відповідачем ПП "Стім" не порушувались приписи ст.ст. 526,527,530 ЦК України, так як, ПП "Стім" чітко дотримувався своїх зобовязань за Договором не порушуючи при цьому жодного зобовязання в контексті встановлених обовязків позичальника за Розділом 2 Кредитного договору №2008/12 від 29.02.2008р., де розписані взаємні зобовязання сторін. Зокрема, відповідач вказує, що підтвердженням цього є відсутність зі сторони позивача жодної посилки на порушення будь-якого пункту кредитного договору у його заяві про зміну позовних вимог.

Крім того, відповідач зазначає, що ним не порушено строк виконання зобовязання, так як, відповідно до п. А.3. Договору, з врахуванням укладеної сторонами Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору № 2008/12 від 29.02.2008р., яким розділ "А" викладено в новій редакції, терміном повернення кредиту є 24.02.2011р. Крім того, заперечує щодо застосування позивачем при обрахунку боргу відсоткової ставки 47% річних, так як, вона може бути застосована, на його думку, тільки у випадку порушення Позичальником зобовязання за Договором щодо погашення кредиту, проте, що таке порушення мало місце, відповідач заперечує.

Також, заперечує проти посилання позивача на ч. 2 статті 1054 ЦК України в частині права Банку вимагати повернення всієї суми кредиту, при цьому відповідач зазначає, що вказана стаття застосовується у випадку якщо інше не випливає із суті Договору, а Договором (п. 2.3.8, п.п. 2.2.6.,2.3.5, п. 4.9.) чітко врегульоване питання дострокового повернення всієї суми кредиту, і ця обставина виключає можливість позивача звернутись до ч. 2 ст. 1054 ЦК України при обґрунтуванні позовних вимог.

Також, на думку відповідача у первинній позовній заяві позивачем невірно визначена база обчислення пені та штрафних санкцій, а також спосіб їх обрахунку, який суперечить як положенням Договору так і положенням чинного законодавства.

Крім того, відповідач вважає, що збільшуючи позовні вимоги, позивачем не дотримано досудового врегулювання спору в порядку передбаченому ст. 22 ГПК України та п. 2.2.14 Договору.

Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Крім того, у відзиві від 21.09.2010р. відповідачем подано заяву про застосування терміну позовної давності в 1 рік при стягненні неустойки (пені, штрафу) в порядку ст. 258 ЦК України.

Враховуючи вище зазначене, беручи до уваги те, що представники позивача були повідомлені належним чином про розгляд справи, а явка представників сторін не визнавалась судом обовязковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представників позивача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача, пояснення та заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В свою чергу п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

А згідно ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. В свою чергу, за приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

Як випливає із матеріалів справи, 29.02.2008р. між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (Банк), з одного боку, і Приватним підприємством "Стім" (Позичальник), укладено Кредитний договір № 2008/12. В подальшому сторонами було укладено 27.03.2008р. Додаткову Угоду № 1 до Кредитного договору № 2008/12 від 29.02.2008р., якою Розділ А кредитного договору (істотні умови кредитування) викладено в новій редакції (далі по тексту Кредитний договір).

Також, на забезпечення виконання зобовязань Позичальника, що випливають з Кредитного Договору Сторонами 28.02.2008р. та 27.03.2008р. були укладені Договори застави товару в обороті.

Як вбачається із Кредитного договору, стороною (Кредитором) Банком у ньому виступало Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк". Разом з цим, з позовом до суду звернулось публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк". При цьому, суду Позивачем надано докази, які підтверджують правонаступництво юридичної особи Банку і, відповідно, належність публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", як Позивача у даній справі.

Зокрема, як вбачається із п. 1 нової редакції Статуту публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", затвердженого загальними зборами акціонерів від 30.04.2009р., погодженого НБУ 15.07.2009р. те зареєстрованого Державним реєстратором 17.07.2009р. за № 12241050038006727 за рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2009р., тип Банку з Закритого акціонерного товариства змінено на Публічне акціонерне товариство. У звязку із зміною типу Банку, змінено найменування банку з Закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на публічне акціонерне товариство "ПриватБанк". При цьому, публічне акціонерне товариство "ПриватБанк" є правонаступником всіх прав та зобовязань закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк".

А тому, в силу положень Закону України "Про акціонерні товариства", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Статуту ПАТ "ПриватБанк", ПАТ "ПриватБанк" є правонаступником усіх прав та обовязків ЗАТ "ПриватБанк" в тому числі і за Кредитним договором, що є предметом розгляду у справі. В звязку з чим, суд вважає ПАТ "ПриватБанк" належним позивачем за позовом у справі.

Як встановлено судом, за умовами п. 1 Кредитного договору №2008/12, Банк взяв на себе зобовязання за наявності вільних коштів надати Позичальнику кредит у формі передбаченій п. А.1 (поновлювальна кредитна лінія) з лімітом і на цілі визначені п.А.2. (220000,00 грн. для поповнення обігових коштів) не пізніше 5 днів з моменту зазначеного в абзаці третьому п. 2.1.2. (на підставі розрахункових документів Позичальника), в обмін на зобовязання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені даним договором строки. Кінцевий термін повернення кредиту відповідно до п. А 3. Кредитного договору 24.02.2011 року.

Як вбачається із вищезазначеного, між позивачем та відповідачем виникли зобовязання з Кредитного договору, згідно якого, в силу ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як стверджує позивач, ПАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши в користування Позичальнику (відповідачу) кошти, передбачені Кредитним договором.

Зокрема, як вбачається із поданої Банком довідки та виписок з рахунків на виконання умов Кредитного договору для обслуговування кредиту Банк відкрив Позичальнику наступні рахунки: позичковий рахунок №НОМЕР_2 (для обліку кредитної заборгованості) та № НОМЕР_1 (для обліку простроченої кредитної заборгованості); рахунок з процентів №НОМЕР_3 (для обліку нарахованих відсотків); рахунок для сплати винагороди за кредитне обслуговування №НОМЕР_4 (для обліку нарахованої винагороди за кредитне обслуговування; рахунок для сплати інших винагород №61117825806301; № 80916055177811 (для обліку пені).

При цьому, як доказ надання кредиту відповідачу за Кредитним договором, позивач надав суду:- попередні вимоги на видачу кредиту ПП "Стім", підписані керівником підприємства ОСОБА_1 від 29.02.2008р., від 03.03.2007р., від 28.03.2008р., від 28.03.2008р., що подавались відповідачем Банку на підставі п.п. 2.1.2 Кредитного договору; - виписку по рахунку №НОМЕР_1 за період з 28.02.2008р. по 03.12.2009р.; - платіжні доручення про проведення відповідачем оплати за алкогольні напої та інші призначення платежів: №1 від 29.02.2008р. в сумі 80000,00 грн.; №2 від 29.02.2008р. в сумі 14869,24 грн. ; №3 від 03.03.2008р. в сумі 5096,76 грн. ; №5 від 28.03.2008р. в сумі 105000,00 грн. ; №6 від 28.03.2008р. в сумі 718,22 грн. ; №7 від 28.03.2008р. в сумі 8236,00 грн.; №8 від 28.03.2008р. в сумі 3000,00 грн. ; №9 від 28.03.2008р. в сумі 3045,78 грн. ; та меморіальний ордер №8022980014 від 29.02.2008р. в сумі 34,00 грн. Із зазначених платіжних доручень вбачається, що відповідачем ПП "Стім" дані платежі проводились коштами з позичкового рахунку №НОМЕР_1 відкритого ПАТ КБ "ПриватБанк" на виконання умов зазначеного Кредитного договору.

Представник відповідача у відзиві на позов від 20.07.2010р. та в судових засіданнях факт відкриття Банком Приватному підприємству "Стім", як Позичальнику, на виконання умов Кредитного договору позичкового рахунку №НОМЕР_2 та отримання кредитних коштів у сумі 220000 (двісті двадцять тисяч) грн. 00 коп., не заперечує.

Разом з цим, позивач стверджує, що відповідачем, як Позичальником, порушено умови договору. Зокрема, з врахуванням обґрунтувань позовних вимог, викладених у позовній заяві та в подальшому у заявах про уточнення позовних вимог стверджує, що відповідачем порушувались умови Кредитного договору в частині сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як вбачається із умов укладеного Кредитного договору, а саме п.п. 2.2.2. ним передбачено обовязок Позичальника сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1.,4.2., 4.3. даного договору.

В свою чергу відповідно до п.п. 4.1., Кредитного договору за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунка до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3,2.2.16,2.3.2,2.4.1 Позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному в п. А 6.

п.А.6. Кредитного договору передбачено, що за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 21,10% річних.

Також, п.п. 4.3. Кредитного Договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.п.4.1. проводиться в дату сплати процентів. Дата сплати процентів зазначена в п. А8.

Відповідно до п. А 8. Договору, датою сплати процентів є 27-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору, а саме 29.02.2008р., якщо інше не передбачено п.7.3. При несплаті процентів у зазначений строк, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору у відповідності з п.2.3.2.).

П.п. 4.9. та 4.10. Кредитного договору визначена послідовність виконання зобовязання за даним кредитним договором, а також вказано, що розрахунок коштів за користування кредитом здійснюється щоденно з дати списання коштів з позичкового рахунка до майбутньої дати сплати процентів та /або за період, що починається з попередньої дати сплати процентів по поточну дату сплати процентів. Розрахунок процентів здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму, залишку заборгованості за кредитом.

Проте, позивач стверджує, що відповідач свої зобовязання згідно Кредитного Договору, щодо погашення відсотків за користування кредитом в сумах та в строки, обумовлені договором, виконував несвоєчасно і не в повному обсязі, заборгувавши позивачу, станом на 03.12.2009р., 34466,30 грн. прострочених процентів.

Так, позивачем надано суду довідку - розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача по відсотках за користування кредитом згідно Кредитного договору за період з 29.02.2008р. по 03.12.2009р. Як доказ, що підтверджує вірність вказаних розрахунків представником позивача подано суду банківські виписки з рахунків відкритих Банком ПП "Стім" на виконання умов Кредитного договору, а саме рахунків № НОМЕР_1, №НОМЕР_2, №НОМЕР_3, № НОМЕР_4, №НОМЕР_5 по здійснених операціях за рахунками у період з 28.02.2008р. по 03.12.2009р.

З поданих позивачем матеріалів вбачається, що з березня 2009 року відповідачем відсотки за користування кредитом сплачувались не в повному обсязі. Так, вказана заборгованість по прострочених відсотках виникла у період з 27.03.2009р. і існувала, станом на 03.12.2009р. та на момент звернення з позовом до суду, у розмірі 34466,30 грн. прострочених процентів.

Факт існування вказаної заборгованості підтверджується і безпосередньо відповідачем у справі, який надав суду розрахунки заборгованості якими підтверджує, що його заборгованість по нарахованих відсотках за кредитним договором № 2008/12 від 29.02.2008р. перед Банком з врахуванням грудня 2009р. та платежів здійснених ним складає 37183,32грн.

Також, судом встановлено, що при розрахунку суми заборгованості представником позивача враховано платежі, які здійсненні відповідачем у період з 29.02.2008р. по 03.12.2009р.

Зокрема, відображені відповідачем у розрахунку здійснені ним у 2008-2009р. платежі у погашення заборгованості за відсотками відповідають тим платежами, які враховані Банком при розрахунку заборгованості, які відображені останнім у поданій суду довідці-розрахунку. Крім того, у судових засіданнях представники відповідача підтвердили відповідність їх розрахунків розрахункам проведених Банком.

Статтями 526 ЦК України та 193 ГК України встановлено обовязок учасників господарських відносин належним чином виконувати свої зобовязання відповідно до вказівок закону, інших правових актів, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) виконання боржником обов'язку, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Враховуючи зазначене, суд вважає належним чином доведеним з боку позивача факт порушення зобовязання з боку відповідача за Кредитним договором, зокрема, в частині сплати процентів за користування кредитом та існування заборгованості у відповідача за Договором у вигляді прострочених процентів у розмірі 34 466,30 грн.

Одночасно, суд відхиляє заперечення відповідача в частині застосування позивачем у первинній позовній заяві при обрахунку боргу відсоткової ставки 47% річних з огляду на те, що зазначений обрахунок був змінений в подальшому позивачем згідно заяв про уточнення позовних вимог і, як вбачається із його змісту, позивачем застосовано відсоткову ставку у розмірі 21,10% річних, як це передбачено п. А.6 Договору. Зазначені зміни у обрахунку стали підставою для подання позивачем суду заяв про уточнення позовних вимог, якими позивач зменшив позовні вимоги, в тому числі і в частині обрахунку заборгованості із сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором. Вказані заяви прийняті судом до розгляду як такі, що подані у відповідності до вимог ст. 22 ГПК України.

Також, суд відхиляє заперечення відповідача в частині того, що умовами Кредитного договору передбачено порядок обовязкового досудового врегулювання спору, проте, позивач не навів доказів звернення з відповідними вимогами до відповідача, з огляду на наступне.

Із змісту п. 2.2.14. кредитного договору на який посилається відповідач у своєму запереченні та відповідно до відзиву на позов від 21.09.2010р. вх. № 17206(н) та клопотання від 27.08.2010р. вх. № 16570 при порушенні позичальником будь-якого із зобовязань, передбачених умовами даного договору Банк, на свій розсуд має право, серед іншого:

а) змінити умови договору вимагати від Позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобовязань за договором в повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України, за зобовязаннями, строки виконання яких не настали, строки вважаються такими, що настали в зазначеній в повідомленні даті. В цю дату Позичальник зобовязується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк користування ними, повністю виконати інші зобовязання за договором,

або

б) розірвати договір у судовому порядку. При цьому, в останній день дії договору Позичальник зобовязується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк користування ними, повністю виконати інші зобовязання за договором,

або

в) згідно зі ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з направленням Позичальнику повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії договору Позичальник зобовязується повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк користування ним, повністю виконати інші зобовязання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобовязань.

Відповідач стверджує, що на виконання вказаних умов Кредитного договору, позивач не надсилав відповідачу відповідного повідомлення.

Проте, вказане заперечення спростовується позивачем безпосередньо поданими суду доказами. Зокрема, позивачем надано суду Претензію від 20.03.2009р. № 642 з поштовим повідомленням про вручення від 20.03.2009р.(вручено 23.03.2009р.), Претензію від 01.06.2009р. № 1554 з поштовим повідомленням про вручення від 02.06.2009р. (вручено 09.06.2009р.), Претензію від 21.08.2009р. № 2420 з поштовим повідомленням про вручення від 21.08.2009р.(вручено 27.08.2009р.), а також Претензії від 22.12.2009р. № 3448 та № 3449 та поштові квитанції до них від 23.12.2010р., які підтверджують надіслання претензій на адресу ПП "Стім" та на адресу директора ПП "Стім" ОСОБА_1

Із змісту зазначених претензій вбачається, що позивач звертався до відповідача із повідомленням про наявність заборгованості, в тому числі і щодо по прострочених процентах за користування кредитом та вимогою погасити зазначену заборгованість.

Також, суд має за необхідне відмітити, що відповідно до п.2.2.14 Кредитного договору, на який посилається відповідач, Банк при порушенні зобовязань Позичальником за договором має право або змінити умови договору, або розірвати договір в судовому чи односторонньому порядку попередньо направивши відповідне повідомлення Позичальнику.

Разом з цим, з аналізу змісту позовних вимог викладених у позовній заяві у сукупності із поданими в подальшому заявами про уточнення позовних вимог, позивач - Банк звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом за Кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення виконання зобовязання Позичальником за Кредитним договором. При цьому, позивач не просить суд змінити умови чи розірвати Кредитний договір укладений сторонами як це передбачено п. 2.2.14 Кредитного договору і з обовязковою вимогою повідомлення про це Позичальника.

Крім того, щодо заперечень відповідача про обовязковість заходів досудового врегулювання спору суд має за необхідне зазначити наступне.

Згідно із змісту Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 19-08/7 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, суд зазначає, що із змісту зазначених положень обрання певного засобу правового захисту, зокрема досудового врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи із власних інтересів, його використовує.

Щодо заявлених до стягнення штрафних санкцій позивачем, то судом встановлено наступне.

Згідно з ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Як встановлено судом, сторони відповідно до укладеного Договору, а саме розділу 5 погодили: що при порушенні Позичальником будь-якого із зобовязань щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2.,4.1.,4.2.,4.3. термінів повернення кредиту, передбачених п.п.1.2.,2.2.6,2.21.16.,2.3.2., винагороди передбаченої п.п. 2.2.5., 4.4.,4.5.,4.6. Позичальник сплачує Банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із змісту ч. 6 ст. 232 ГК України договором може бути передбачено інші умови обрахунку пені.

В свою чергу п. 5.4. Кредитного договору сторони передбачили, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 5.1., 5.2., 5.3. здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобовязання повинно було бути виконане Позичальником.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, як вбачається із довідки-розрахунку пені, розмір пені нарахованої позивачем не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який обрахована пеня.

У звязку з наведеним та відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд вважає, що позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобовязання в частині сплати прострочених процентів відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 2023 грн. 80 коп. із врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. та умов укладеного між сторонами Кредитного договору.

Одночасно суд відхиляє заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, визначеного для стягнення неустойки ст. 258 ЦК України терміном 1 рік, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

В свою чергу, в силу положень ч. 1,2 ст. 257 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) законом встановлено спеціальну скорочену позовну давність в один рік.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

При цьому, ч. 1,5 статті 254 ЦК України передбачено, що строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно із ч. 2 ст. 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

В свою чергу, відповідно до довідки-розрахунку пені, поданого позивачем, ним пеня нарахована відповідачу за порушення виконання зобовязань по сплаті процентів за користування кредитом за період з 27.03.2009р. по 03.12.2009р. у розмірі 2473,83 грн. При цьому, датою початку розрахунку пені встановлено 27.03.2009р., що відповідає в цій частині п. А 8. Кредитного Договору, так як, відповідно до його умов датою сплати процентів є 27-е число кожного поточного місяця. Враховуючи зазначене, з врахуванням вимог ст. 253-260 ЦК України останній день строку позовної давності у зазначеному випадку припадає на вихідний день суботу 27.03.2010р., а наступним за ним робочим днем є понеділок 29.03.2010р.

При цьому, як вбачається із позовної заяви вона здана позивачем до установи звязку 29.03.2010р. (згідно відмітки пошти).

Крім того, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення не весь розмір пені обрахований за період з 27.03.2009р. по 03.12.2009р. у розмірі 2473,83 грн., а зменшено її на суму сплаченої пені у розмір 450 грн. та заявлено до стягнення 2023,80 грн.

Суд, також, зазначає, що за правилами статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Як вбачається із умов укладеного Кредитного договору, а саме пункту 5.7. Договору, сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даною угодою, тривалістю 5 років.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позивачем не порушено строк позовної давності при зверненні до суду з вимогами про стягнення неустойки (пені), а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

Щодо нарахування позивачем штрафу за умовами договору, то судом встановлено наступне.

Відповідно до п. 5.8. Кредитного договору, сторони погодили, що при порушенні Позичальником строків платежів щодо будь-якого з грошових зобовязань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 гривень + 5% від суми позову.

Як вбачається із поданого розрахунку, позивачем нараховану суму штрафу у розмірі 2824,51грн. в тому числі 1000грн. (фіксована складова) та 1824,51грн. (5% від 36490,10 грн. суми позову).

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача в частині того, що збільшення фіксованої суми штрафу з 500грн. до 1000грн. позивачем у заявах про уточнення позовних є зміною предмету позову, оскільки вказана вимога не заявлялась позивачем у позові, що суперечить ст. 22 ГПК України (в редакції закону станом на час розгляду справи), яка передбачає, що реалізація такого права позивача можлива до початку розгляду справи по суті, з огляду на наступне.

Зазначене заперечення відповідача спростовується матеріалами справи, зокрема як вбачається у позовній заяві від 10.12.2009р. вх. № 0631 від 01.04.2010р. при розрахунку ціни позову та заборгованості за договором позивачем обраховувались штраф у розмірі 17651,71 грн., в тому числі 500 грн. штраф (фіксована частина), 17151,71 грн. штраф процентна складова. В свою чергу і згідно заяви про зміну позовних вимог від 21.05.2010р. (змінено предмет позову), позивач просив суд стягнути з відповідача 360 685,89 грн. заборгованості у структуру якої також увійшов і штраф у розмірі 17651,71 грн., в тому числі 500 грн. штраф (фіксована частина) 17151,71 грн. штраф процентна складова(5%).

В подальшому, відповідно до поданих позивачем заяв про уточнення позовних вимог, змін зазнав як розмір фіксованої частини штрафу, яку позивач у подальшому збільшив до 1000 грн., так і розмір процентної складової, яку позивач зменшив до 1824,51грн. враховуючи зменшення розміру суми обрахованої простроченої заборгованості. При цьому, слід відмітити, що спосіб нарахування та розмір штрафу у всіх вищезазначених заявах поданих позивачем відповідав встановленому п. 5.8. Кредитного договору, зокрема його розмір не перевищував розміру визначеного п. 5.8. Договору.

Враховуючи зазначене, суд розцінює зазначені зміни позовних вимог як збільшення та зменшення суми позову, та вважає помилковим твердження відповідача, щодо того, що у даному випадку позивач змінив предмет позову, а тому відхиляє заперечення відповідача в цій частині.

Також, суд критично оцінює заперечення відповідача щодо того, що штраф у вигляді фіксованої суми не передбачений чинним законодавством, а тому заявлена до стягнення сума штрафу у розмірі 1000грн. не може бути стягнута Позивачем, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з правового аналізу ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку, що даною нормою передбачена, зокрема, можливість встановити в договорі розмір штрафу в певній (твердій, фіксованій) сумі (пост. ВГСУ від 06.06.2007р. № 3/580/06).

В свою чергу, з аналізу змісту статті 6 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із змістом статті 179 Господарського кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору, погодженні їх на вільний розсуд з врахуванням вимог Кодексів.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

А тому, на думку суду, штрафна санкція передбачена умовами Кредитного договору відповідає приписам діючого законодавства в частині встановлення розміру та способу нарахування останньої.

Враховуючи вище зазначене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму штрафу у розмірі 2824,51грн. підлягають до задоволення.

Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з Приватного підприємства "Стім", вул. Сагайдачного, 1, м. Тернопіль (ідент. код 22600321), на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ (ідент. код 14360570) 39314 (тридцять дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 61 коп. простроченої заборгованості за кредитним договором №2008/21 від 29.02.2008р., обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 зазначеної статті передбачає, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

В свою чергу, в силу приписів ч. 3 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Як вбачається із первинної позовної заяви ціна позову становила 360685,89грн. При цьому, у відповідності до вимог ГПК України та ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" позивачем з позовної заяви до господарського суду сплачено державне мито у розмірі 3606,86грн. (1% від ціни позову) (платіжне доручення від 10.12.2009р.).

Разом з цим, підставою для зменшення в подальшому позовних вимог згідно поданих заяв про уточнення позову стали, як стверджує представник позивача, помилкові розрахунки розміру простроченої заборгованості за Кредитним договором, а відповідно і ціни позову з боку позивача. А тому, відповідно до поданих заяв про уточнення позовних вимог, позивач зменшив позов з 360 685,89 грн. до 39 314, 61 грн., всього на 321 371,28 грн. При цьому, вказані заяви про зменшення суми позову були прийняті судом до розгляду.

Враховуючи зазначене, оцінивши матеріали справи, суд вважає, що спір в цій частині виник з вини позивача, а тому державне мито у розмірі 3213,71 грн. в порядку ч. 2 ст. 49 ГПК України суд покладає на позивача у справі.

Одночасно, враховуючи розмір задоволених позовних вимог державне мито у розмірі 393 грн. 15 коп. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача у справі та підлягають стягненню в користь позивача на підставі ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 16, 509, 526, 625, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Стім", вул. Сагайдачного, 1, м. Тернопіль (ідент. код 22600321), на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ (ідент. код 14360570) 39314 (тридцять дев'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 61 коп. простроченої заборгованості за кредитним договором №2008/21 від 29.02.2008р., 393 (триста дев'яносто три) грн. 15 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України, через місцевий господарський суд.

Суддя Повне рішення складено та підписано 27.10.2010р.