Рішення № 12270373, 10.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/56610.11.10 За позовомПриватного підприємства "Шибумі"

доІноземного підприємства "Шерп ІЛС"

простягнення 13 678,40 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Нестеренко Г.М., Телегін А.О.

від відповідача:Мусієнко В.І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Шибумі" (надалі –ПП "Шибумі") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Іноземного підприємства "Шерп ІЛС" (надалі –ІП "Шерп ІЛС") про стягнення 13 678,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №072/08 від 07.07.2008р. позивач надав послуги з перевезення вантажу, а відповідач належним чином грошове зобов’язання по оплаті наданих послуг не виконав, в зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 12222,74грн., з яких 9 500,00 грн. –вартість перевезення, 2 722,74 грн. –штраф за простій. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 975,81 грн., інфляційних втрат у розмірі 290,98 грн. та 3% річних у розмірі 188,87 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.10.2010 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2010 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 10.11.2010 р.

В судове засідання представники позивача з’явилися, вимоги ухвал суду виконали, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визначає частково, в частині вартості перевезення –9 500,00 грн., в іншій частині заявлених до стягнення позовних вимог просить відмовити.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.2008 р. між ПП "Шибумі" (перевізник) та ІП "Шірп ІЛС" (експедитор) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №072/08 (надалі –"Договір").

Положеннями п.п. 1.1, 1.2 Договору встановлено, що по даному договору перевізник зобов’язується доставити довірені йому експедитором вантажі в пункти призначення та видавати їх вантажоодержувачам, а експедитор, в свою чергу, зобов’язується оплачувати перевізнику за перевезення вантажів погоджену плату. Конкретна номенклатура вантажу, його вага, об’єм, строки доставки, пункти відправлення та призначення, маршрути перевезення та інші умови містяться в Заявках-додатках на перевезення вантажу, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 2.2.4 Договору експедитор зобов’язаний у випадку належного виконання перевезення і отримання документів, передбачених п. 3.2 даного договору, підписати акт виконаних робіт (наданих послуг) та оплатити послуги перевізника.

Із змісту п.п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору вбачається, що розмір плати перевізнику за здійснення перевезення вантажу є договірним та фіксується сторонами в заявці. Оплата послуг перевізника здійснюється у валюті –гривня, шляхом безготівкового перерахування на поточний рахунок перевізника на протязі 3 (трьох) банківських днів після отримання від перевізника оригіналів рахунку, акту виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортної накладної (CMR) з відміткою вантажоодержувача про прийняття вантажу, а також податкової накладної. Ненадання перевізником хоча б одного із документів, вказаних у п. 3.2 даного договору, дає право експедитору відмовити в оплаті послуг перевізника до моменту надання необхідних документів.

05.02.2010 р. на підставі Договору між сторонами було укладено заявку-додаток до Договору на транспортно-експедиційні послуги №101024 (надалі –"Заявка"), відповідно до якої позивач зобов’язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Київ –Москва.

Відповідно до п. 20 Заявки вартість перевезення становить 9 500,00 грн., а оплата за надані послуги здійснюється на основі оригіналів документів: рахунок, податкова накладна, акт виконаних робіт, CMR.

На виконання умов Договору та Заявки, у період з 08.02.2010 р. по 19.02.2010 р., позивачем було здійснено перевезення вантажу на загальну суму 9 500,00 грн., що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СMR) №0137355.

При цьому, транспортний засіб позивача прибув на митне оформлення 12.02.2010 р., а митне оформлення тривало до 19.02.2010 р.

19.02.2010 р. транспортний засіб прибув під розвантаження та був розвантажений.

За наслідком здійсненого перевезення позивачем було складено та направлено на адресу відповідача рахунки фактури №СФ-0000101, №СФ-0000102 від 04.03.2010 р., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000098 від 04.03.2010 р. та податкова накладна №98 від 04.03.2010 р., а також було направлено міжнародну товарно-транспортну накладну (СMR) №0137355.

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000098 від 04.03.2010 р. відповідачем підписано не було.

Претензією №2/27-07-10 від 27.07.2010 р., що направлена відповідачу поштою 28.07.2010р., та до якої було додано міжнародну товарно-транспортну накладну (СMR) №0137355 та лист простою від 19.02.2010 р., позивач вимагав оплатити вартість наданих ним послуг по перевезенню вантажу у сумі 9 500,00 грн. та сплати штраф за простій при митному оформленні у розмірі 2 722,74 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті наданих послуг по перевезенню вантажу, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 12 222,74 грн.

Договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами надання позивачем послуг відповідачу на підставі Договору та Заявки по перевезенню вантажів на загальну суму 9500,00 грн.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов Заявки та Договору розрахунок за здійснене перевезення вантажу проводиться відповідачем на протязі 3 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів: CMR, рахунку, акту виконаних робіт (наданих послуг) та податкової накладної.

На підтвердження направлення на адресу відповідача та отримання ним вказаних документів позивачем надано квитанцію №3243 від 05.03.2010 р. та повідомлення про вручення поштового відправлення №332017 від 05.03.2010 р.

Суд відзначає, що вказані квитанція та повідомлення не можуть бути належним доказом направлення відповідачу оригіналів документів, оскільки за ними неможливо визначити, яке саме поштове направлення направлялося на адресу відповідача, а представником відповідача заперечується отримання CMR, рахунку, акту виконаних робіт (наданих послуг) та податкової накладної за вказаним поштовим відправленням у березні 2010 року.

В той же час, претензією №2/27-07-10 від 27.07.2010 р., що направлена відповідачу поштою 28.07.2010р., та до якої було додано копії CMR та листа простою, позивач звернувся до відповідача з вимогою оплатити вартість наданих ним послуг по перевезенню вантажу у сумі 9 500,00 грн. та сплати штраф за простій при митному оформленні у розмірі 2 722,74 грн.

Відповідачем підтверджується отримання вказаної претензії та доданих до неї документів.

Отже, згідно положень ст. 530 Цивільного кодексу України, Заявки та Договору, з урахуванням розумного часу поштового обігу та ст. 254 Цивільного кодексу України щодо закінчення строків, відповідач був зобов’язаний розрахуватися за здійснене позивачем перевезення вантажу у розмірі 9 500,00 грн. в строк до 04.08.2010 р. (включно).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 9 500,00 грн. на підставі Договору та Заявки за надані послуги по перевезенню вантажу. Відповідачем вказана заборгованість не спростована та визнана його представником в судовому засіданні та відзиві.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ІП "Шерп ІЛС" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ПП "Шибумі" про стягнення з ІП "Шерп ІЛС" заборгованості у розмірі 9 500,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за простій автомобіля на митному оформленні та розвантаженні у розмірі 2 722,74 грн. суд відзначає наступне.

Положеннями статті 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплатити неустойку.

Таким чином, неустойка (в т.ч. штраф) застосовується виключно у випадках її встановлення законом або договором.

В даному випадку, позивач просить стягнути штрафні санкції за понаднормовий простій транспортного засобу під час митного оформлення та розвантаження, передбачені, на його думку, умовами Заявки.

Відповідно до п. 21 Заявки нормативний простій: 48/48 годин при завантажені/розвантажені, штрафні санкції: 50 Євро в день за кожний почату добу простою.

Тобто, сторонами в п. 21 Заявки погоджено застосування штрафних санкцій за простій під "завантаженням" та "розвантаженням" понад встановлений строк (дві доби), та визначено розмір штрафних санкцій.

Відтак, сторони згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України в п. п. 21 Заявки встановили відповідальність у вигляді штрафу за простій тільки при завантаженні та вивантаженні, та не визначали будь-якої відповідальності за простій під час митного оформлення.

Отже, умовами Договору та Заявки не встановлена відповідальність відповідача у вигляді штрафу за порушення строку митного оформлення, а відтак у суду відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафу за простій автомобіля позивача під час митного оформлення вантажу.

З листа простою від 19.02.2010 р., на який посилається позивач, як на підтвердження простою автомобіля при митному оформленні та розвантаженні, вбачається, що розвантаження автомобіля розпочато 19.02.2010 р. о 14:15 год., а закінчено 19.02.2010 р. о 14:45 год.

Тобто, розвантаження автомобіля позивача в пункті призначення тривало 30 хв., що не перевищує погодженого сторонами в Заявці нормативного простою (дві доби).

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується факту порушення відповідачем відведених на розвантаження вантажу строків, за порушення яких встановлена відповідальність у вигляді штрафу, а тому позовні вимог в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 975,81 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором та Заявкою строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і з 05.08.2010 р. він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 4.3 Договору за несплату, несвоєчасну або неповну оплату плати, передбаченої розділом 3 даного договору, експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період за який сплачується пеня, від суми простроченого (не повністю виплаченого) платежу за кожний день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення по оплаті 12 222,74 грн., нарахованої у період з 12.03.2010 р. по 15.09.2010 р.

Суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення пені виходячи з встановленої суми простроченої заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (9500,00 грн.) у період з 05.08.2010 р. (встановлений судом день, з якого відповідач є таким, що прострочив) по 15.09.2010 р. (останній день нарахування пені, визначений позивачем в позові).

За перерахунком суду, розмірі пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 171,39грн.

В іншій частині заявленої до стягнення пені необхідно відмовити, оскільки вона обрахована позивачем не вірно (від більшої ніж встановлена судом сума заборгованості та за більший період прострочення).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних втрат у розмірі 290,98 грн., нарахованих за період з березня по вересень 2010 року та 3% річних у розмірі 188,87грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з 12.03.2010 р. по 15.09.2010 р.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснює перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних виходячи з викладених при розрахунку пені обставин (суми заборгованості та періоду прострочення).

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача становить 114,00грн. та 32,79 грн. відповідно.

В іншій частині інфляційні втрати та 3% річних обраховані невірно, а тому задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ІП "Шерп ІЛС" на користь ПП "Шибумі" основної суми боргу у розмірі 9500,00 грн., пені у розмірі 171,39 грн., інфляційних втрат у розмірі 114,00 грн. та 3% річних у розмірі 32,79 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства "Шибумі" задовольнити частково.

2.Стягнути з Іноземного підприємства "Шерп ІЛС" (03022, м.Київ, пров. Жуковського, 13/16; ідентифікаційний код 34422637) на користь Приватного підприємства "Шибумі" (14001, м. Чернігів, вул. Попова, 8-В; ідентифікаційний код 30380646) основну суму боргу у розмірі 9500 (дев’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп., пеню у розмірі 171 (сто сімдесят одна) грн. 39 коп., витрати від інфляції у розмірі 114 (сто чотирнадцять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 32(тридцять дві) грн. 79 коп., державне мито у розмірі 98 (дев’яносто вісім) грн. 18 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 40 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко

Дата підписання повного тексту рішення –11.11.2010 р.