Постанова № 12269144, 27.10.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-4602/10/1770

27 жовтня 2010 року 17год. 29хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Кривчук К.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Мартинюк С.В., Різняк В.С.,

відповідача: представник Мамай І.Є., Мокрий Я.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Автотехнологія"

доДержавної податкової інспекції у м.Рівне

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Автотехнологія" (далі ПП "Автотехнологія") звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі ДПІ у м.Рівне) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000181742/3/17-123 від 01.09.2010 року (№0000181742/2/17-123 від 23.06.2010 року, №0000181742/1/17-123 від 14.04.2010 року, №0000181742/0/17-123 від 11.02.2010 року).

Позовні вимоги в повній мірі підтримані в судовому засіданні представниками позивача, які на їх обґрунтування покликаються на те, що податковим органом безпідставно та неправомірно визначено для ПП "Автотехнологія" податкове зобов'язання із застосуванням штрафної санкції по податку з доходів фізичних осіб по операції щодо внесення фізичною особою майна до статутного капіталу товариства, позаяк такі операції не є обєктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року. Доводять, що при внесенні майна до статутного капіталу товариства у фізичної особи не виникає доходу, а сама операція не може розглядатися, ні як операція з майнового продажу, ні як операція з майнового обміну. Вважають, що порядок оподаткування операцій з інвестиційними активами чітко передбачений нормами п.9.6 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, які податковий орган до спірних відносин не застосував, хоча повинен був застосувати. Також вказують, що у посадових осіб податкового органу не було підстав робити висновки про неправомірне застосування ПП "Автотехнологія" до заробітної плати ОСОБА_6 податкової соціальної пільги, позаяк підставою для її застосування була належним чином оформлена заява вказаного працівника. На таких підставах просять задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, суду пояснили, що при перевірці позивача було встановлено, що ним, в порушення вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, при внесенні майнових внесків до статутного фонду товариства у вигляді рухомого майна. Зазначили, що інвестування фізичною особою до статутного фонду товариства належного їй на праві власності майна є з її боку відчуженням такого майна, а по суті і обміном майна на корпоративні права. Відтак, позивач, як податковий агент особи, що вносить до його статутного фонду майно, був зобовязаний утримати та перерахувати до бюджету належну з неї суму податку. Оскільки ж цього зроблено не було, податковий орган правомірно визначив таку суму податку як суму податкового зобовязання позивача та нарахував штрафні санкції в подвійному розмірі. Додатково зазначили, що під час проведення перевірки було встановлено факт неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 68,62 грн. у випадку, коли податкова соціальна пільга застосовувалась до заробітної плати працівника, який при прийнятті на роботу не подав заяву про її застосування, що є порушенням вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року. На таких підставах, просять відмовити у позові повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши докази, зібрані в справі, суд встановив наступне.

В період з 12 по 27 січня 2010 року ДПІ у м.Рівне проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 року по 30.09.2009 року. Її результати оформлені актом №85/23-100/33001116 від 01.02.2010 року (а.с.8-40). На акт перевірки платником податків подавались заперечення (а.с.41-44), які податковим органом відхилені (а.с.45-51).

На підставі викладених у розділі 3.7.1 акту перевірки висновків, 11.02.2010 року ДПІ у м.Рівне винесено податкове повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123, згідно якого ПП "Автотехнологія" визначено суму податкового зобовязання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в сумі 122898,36 грн., в тому числі 40966,12 грн. за основним платежем та 81932,24 грн. - за штрафними санкціями (а.с.55).

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, і в результаті процедури апеляційного узгодження податковим органом винесено рішення з дробами "1", "2" та "3", згідно з якими сума податкового зобовязання залишилась незмінною, а платнику визначено нові терміни сплати узгодженого податкового зобовязання (а.с.52-54, 56-96).

Вказане податкове повідомлення-рішення винесене на підставі встановлених актом перевірки порушень вимог пп."ж" п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, пп.6.3.2 п.6.3 ст.6, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.12, пп."а" п.17.2 ст.17, пп."а" п.19.2 ст.19, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, п.3, п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035від 26.12.2003 року, а штрафні санкції застосовані відповідно до норми пп.17.1.9 пп.17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року.

Що стосується висновків про порушення пп.6.3.2. п.6.3. ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року та Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035від 26.12.2003 року, яке призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 30,00 грн. за 2007 рік та 38,62 грн. за 2008 рік, то такі торкаються застосування податкової соціальної пільги до заробітної плати працівника - ОСОБА_6, який при прийнятті на роботу не подав заяву про її застосування.

В силу вимог пп.6.1.1. п.6.1. ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 % однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку. Відповідно до п.6.3 вказаного Закону, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати). А в силу положень пп.6.3.2. цього пункту, - платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом. І податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту. Працедавець відображає у складі річної податкової звітності всі випадки отримання заяв платників податку про застосування пільги та заяв про відмову від такої пільги.

Аналогічним чином, відповідно до п.3 та п.4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035від 26.12.2003 року, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем нарахування (виплати), яке платник податку обирає самостійно, стосовно чого він подає працедавцю заяву про застосування пільги за встановленою Державною податковою адміністрацією формою. Пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем. А відповідно до п.7 Порядку, у разі отримання працедавцем від платника податку заяви про застосування пільги вона не застосовується до нарахованих ним доходів платнику податку у вигляді заробітної плати за податкові місяці, що передують місяцю, в якому була подана заява про застосування пільги.

Як встановлено податковою перевіркою, та не спростовано позивачем в ході судового розгляду справи, з жовтня 2007 року по січень 2008 року працівнику ОСОБА_6 виплачувалась заробітна плата, для цілей оподаткування якої, застосовувалась податкова соціальна пільга. Разом з тим, актом перевірки констатовано, що заява ОСОБА_6 на застосування пільги в документообігу ПП "Автотехнологія" відсутня.

Таким чином, висновки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року та Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035від 26.12.2003 року, що призвело до неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 68,62 грн., знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи судом, а тому підстави для скасування податкового повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123 від 11.02.2010 року, в частині визначення ПП "Автотехнологія" 68,62 грн. основного платежу та 137,24 грн. штрафної санкції в подвійному розмірі основного зобовязання, а разом 205,86 грн., відсутні.

Що стосується висновків про порушення вимог пп."ж" п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, які кореспондуються і з усіма іншими порушеннями норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, то такі зроблені за рахунок аналізу операцій з внесення до статутного фонду позивача рухомого майна.

Так, актом зафіксовано, що засновником ПП "Автотехнологія" ОСОБА_7 прийнято рішення №001/08 від 03.09.2008 року: для забезпечення діяльності підприємства сформувати за рахунок власних грошових та майнових внесків статутний фонд в розмірі 2000000 грн., в тому числі за рахунок грошових внесків 1727350 грн., за рахунок майнових внесків 272650 грн. Змінами до Статуту від 09.09.2008 року статутний фонд затверджено, і станом на 30.09.2009 року статутний капітал сформовано в сумі 1064265,14 грн., в тому числі за рахунок внесення майна на суму 272650 грн. Згідно з актом прийому-передачі від 10.09.2008 року ОСОБА_7 передано, а ПП "Автотехнологія" прийнято рухоме майно (оргтехніка, меблі, промислове обладнання, машини, верстати) на суму 272650 грн. В бухгалтерському обліку операції відображені по дебету рахунка 46 "Неоплачений капітал" та кредиту рахунка 40 "Статутний капітал", з подальшим віднесенням цих основних фондів до відповідної їх групи бухгалтерським записом Д-т рах.10 "Основні фонди" та К-т рах.46 " Неоплачений капітал" 241700,00 грн., Д-т рах.11 "Інші необоротні матеріальні активи" та К-т рах.46 " Неоплачений капітал" 30950,00 грн.(а.с.123-129).

Нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми майнового внеску ПП "Автотехнологія" не проведено. Відповідно до цього ДПІ у м.Рівне зроблено висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, і про необхідність нарахування податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 40897,50 грн. (15% від 272650 грн.).

Суд непогоджується з такими висновками податкового органу, вважає їх безпідставними, а податкове повідомлення-рішення у відповідній частині протиправним, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп.4.2.16 п.4.2 ст.4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У відповідності до п.1.3 ст.1 цього Закону, доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Такий дохід, в силу вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, є об'єктом оподаткування і підлягає кінцевому оподаткуванню при його виплаті. Ставка податку, відповідно до п.7.1. ст.7 Закону, становить 15% від об'єкта оподаткування, який відповідно до вимог ст.12 Закону, визначається з вартості об'єкта рухомого майна. В силу вимог пп."а" п.17.2 ст.17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до положень пп.8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку, та сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до п.1.21 ст.1 цього Закону, терміни, які не визначені у даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

Згідно п.1.8 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, корпоративне право це - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку та такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до ст.167 ГК України №436-IV від 16.01.2003 року, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоратив-ними правами не вважається підприємництвом.

Враховуючи ту обставину, що фізична особа ОСОБА_8 внаслідок внесення до статутного фонду ПП "Автотехнологія" майна отримав корпоративні права у цьому підприємстві, тобто права на учать в управлінні та права на отримання прибутку в майбутньому, а не прибуток як такий, вказана операція не є об'єктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.

Операції фізичних осіб з корпоративними правами у рамках Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року розглядаються як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій, який відповідно до пп.9.6.2. п.9.6 ст.9 Закону визначається, як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. Згідно з нормами вказаного підпункту, операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу і є інвестиційним прибутком, що в силу вимог пп. 4.2.13 п. 4.2 ст.4 Закону є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції. В силу положень пп.9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону, до продажу інвестиційного активу прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Відповідно до пп.9.6.6 п.9.6 ст.9 Закону, за наслідками звітного року до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А фінансові результати операцій з інвестиційними активами, в силу вимог пп.9.6.1 п.9.6 ст.9 Закону обліковуються платником податку самостійно та окремо від інших доходів і витрат.

Послідовний аналіз зазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також дохід у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

Відтак, суд вважає, що у випадку внесення фізичною особою ОСОБА_7 до статутного фонду ПП "Автотехнологія" майна, обєкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, відсутній.

Суд вважає хибною позицію податкового органу, викладену в акті перевірки та відстоювану в судовому засіданні, щодо того, що в даному випадку мав місце договір міни, відповідно до якого фізична особа ОСОБА_8 передала у власність ПП "Автотехнологія" рухоме майно та придбала статутний капітал товариства у відповідному розмірі.

Відповідно до ст.715 ЦК України №435-IVвід 16.01.2003 року, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Згідно зі ст.716 цього Кодексу, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правовою природою внесення фізичною особою до статутного фонду господарського товариства майна в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права є придбанням фізичною особою інвестиційного активу, а не договором міни та не договором купівлі-продажу. Тому покликання податкового органу на порушення позивачем ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, яка регулює оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна, є безпідставними.

Враховуючи викладене, згідно з прямими нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи до статутного фонду юридичної особи - резидента з придбанням такою фізичною особою права на частку у статутному фонді такої юридичної особи, є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно з нормами п.1.2 ст.1 вказаного Закону та не відноситься до операцій з купівлі-продажу (міни) майна відповідно до норм статей 11 та 12 вказаного Закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ДПІ у м.Рівне є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків реалізується з дотриманням норми п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, тобто за умови встановлення за результатами документальних перевірок діяльності платника податків, факту заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Оскільки наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо порушення позивачем вимог пп."ж" п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.12, пп."а" п.17.2 ст.17, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

Оскільки судом зроблений висновок про відсутність у податкового органу підстав самостійного визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 40897,50 грн., відсутні і передбачені пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року підстави для нарахування штрафних санкцій в подвійному розмірі 81795,00 грн., а разом 122692,50 грн.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123 від 11.02.2010 року (відповідно №0000181742/1/17-123 від 14.04.2010 року, №0000181742 /2/17-123 від 23.06.2010 року, №0000181742/3/17-123 від 01.09.2010 року) у відповідній частині протиправним та його скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету в пропорційній задоволеним позовним вимогам частині.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000181742/0/17-123 від 11.02.2010 року ( №0000181742/1/17-123 від 14.04.2010 року, №0000181742/2/17-123 від 23.06.2010 року, №0000181742/3/17-123 від 01.09.2010 року) в частині визначення Приватному підприємству "Автотехнологія" податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 122692,50 грн., в тому числі 40897,50 грн. - за основним платежем та 81795,00 грн. - за штрафними санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Приватного підприємства "Автотехнологія" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1,70 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя <Підпис >Друзенко Н.В.