Рішення № 12268068, 06.05.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/81106.05.10 За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 6 020 463,07 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Іванова О.О. –представник за довіреністю №Д07/2010/03/24-1 від 24.03.2010;

від відповідача: Слюсар С.А.- довіреність №71 від 12.02.2010;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась в Господарський суд м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Київводоканал" про стягнення 6 020 463,07 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 5484 078, 57 грн. –основного боргу, 383 885, 50 грн. –штрафу, 92065, 05 грн. –пені, 46 815, 41 грн. - інфляційної складової боргу, 13 618, 54 грн. –3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати –25500,00 грн. – державного мита, 312, 50 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, а ніж передбачені умовами договору та здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена, оскільки умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, також відповідач вказує на те, що позивачем не обґрунтовано віднесено відповідача до 2-го класу споживачів.

Відповідач зазначив про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, посилаючись на те, що позивач не належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки.

Ухвалою від 28.12.2009 було порушено провадження по справі та призначено її до розгляду.

У відповідності до вимог ст. 77 ГПК України, розгляд справи неодноразово відкладався, оголошувалася перерва в розгляді справи.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.05.2010 р. оголошено повний текст рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.1991р. між Київськими кабельними мережами ВЕО “Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” та Підприємством по експлуатації каналізаційних мереж м. Києва, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” укладено договір № 97 на використання електричної енергії.

З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО “Київенерго” зобов’язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов’язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору). Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль.

Вказаний Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов’язались (п. 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго” (енергопостачальна організація) та Підприємство по експлуатації каналізаційних мереж м. Києва (абонент).

Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 35/69 встановлений факт правонаступництва сторін за договором.

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.09.2009 р. по 01.12.2009 р. у відповідача виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 5484 078, 57 грн. з них 5212971, 76 грн. –боргу за активну електричну енергію та 271106, 81 грн. –боргу за реактивну електричну енергію.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнає позовні вимоги. Розглянувши всі заперечення відповідача судом встановлено наступне.

У пункті 7 Договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

Одночасно, 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Статтею 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”передбачено, що ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.

При цьому судом враховано, що згідно умов договору сторони зобов’язувались керуватись Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Судом встановлено, що Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 затверджені Правила користування електричною енергією (надалі – Правила).

Згідно п. 1.1 Правил ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Таким чином, суд відзначає, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.

Відповідно до 6.11, 6. 13 Правил остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначала фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.

При цьому посилання відповідача на те, що позивачем застосовуються вищі тарифи, ніж це передбачено умовами договору судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Як вбачається, з матеріалів справи при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 лютого 2008 року N 307 “Щодо затвердження на березень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 21 квітня 2008 року N 535 “Щодо затвердження на травень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 травня 2008 року N 636 “Щодо затвердження на червень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20 червня 2008 року N 762 “Щодо затвердження на липень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України” та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 липня 2008 року N 828 “Щодо затвердження на серпень 2008 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”.

В свою чергу Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року N 1052 “Про Порядок визначення класів споживачів” затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем.

Відповідно до пункту 3, 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 N 1052 (далі - Порядок), до 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу;

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт·год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу.

До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, зазначених вище.

Якщо споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.

Судом встановлено, що відповідач відноситься до2 класу споживачів тарифної групи. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію як для споживача 2- го класу. При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньо розрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про електроенергетику” принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці, зокрема є: забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики; забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.

Згідно з частиною сьомою статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

У відповідності до п. 7в договору сторони встановили, що вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 29 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 господарського кодексу України, ЗУ “Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами та договору № 97 виник обов’язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також плату за перетікання реактивної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 5484 078, 57 грн. з них 5212971, 76 грн. –боргу за активну електричну енергію та 271106, 81 грн. –боргу за реактивну електричну енергію, визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі 46 815, 41 грн. та 3 % річних в розмірі 13 618, 54 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 46 815, 41 грн. індексу інфляції та 3 % річних в розмірі 13 618, 54грн. за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 383 885,50 грн. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що АЕК “Київенерго” належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Однак, позивач не надав суду належних доказів того, що Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки.

За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, у зв’язку з чим відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

При цьому вимоги про стягнення з відповідача штрафу, які б ґрунтувались на умовах договору, зокрема, його пункту 5.5., позивачем у даній справі не заявлялись.

Позивач також просить стягнути з відповідача 92 065, 05 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У договорі № 97 від 10.01.1991 р. умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до ВАТ Акціонерна компанія “Київводоканал”пені.

За таких обставин позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” до Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія “Київводоканал” про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №825 від 05.08.2009 р. розмір витрат на інформаційного –технічне забезпечення судового процесу, пов’язаних з розглядом господарських справ, складає 236,00 грн.

Однак, позивачем сплачено 312, 50 грн. витрат на інформаційного –технічне забезпечення судового процессу, у зв’язку з чим позивачу з Державного бюджету України підлягає поверненню 76, 50 грн. зайво сплачених витрат на інформаційного –технічне забезпечення судового процессу.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.           Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –5484 078 (п’ять мільйонів чотириста вісімдесят чотири тисячі сімдесят вісім) грн. 57 коп. – основного боргу, 46 815 (сорок шість тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 41 коп. –індексу інфляції, 13 618 (тринадцять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 54 коп. –3 % річних, 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. –державного мита, 217 (двісті сімнадцять) грн. 33 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) із Державного бюджету України зайво сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перераховані платіжним дорученням № 1757 від 06.05.2009 в розмірі 76 (сімдесят шість) грн. 50 коп. (оригінал платіжного доручення № 1757 від 06.05.2009 знаходиться в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.

Суддя М.М. Якименко