Постанова № 12267780, 04.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 листопада 2010 р. № 17/152-10 04 листопада 2010 р. №17/152-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДП "Придніпровська залізниця"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 26.08.2010р.

у справі№17/152-10

господарського суду Дніпропетровської області

за позовомДП "Придніпровська залізниця"

доЗАТ "МТЕК"

прозобов’язання укласти додаткову угоду,

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Ігнатов А.О. дов. №18 від 01.01.2010 року

від відповідача: Гладишенко М.І. дов. б/н від 27.10.2009 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2010 року у справі №17/152-10 (суддя Суховаров А.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2010 року (судді: Білецька Л.М., Науменко І.М., Джихур О.В.) в позові ДП "Придніпровська залізниця про зобов’язання ЗАТ "МТЕК" укласти додаткову угоду №5 до договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року в редакції позивача відмовлено.

У касаційній скарзі ДП "Придніпровська залізниця" просить скасувати повністю постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2010 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2010 року у справі №17/152-10 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 263, 652 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

25.10.2006 року між ДП "Придніпровська залізниця "(лізингоодержувач) та ЗАТ "МТЕК" (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ, за умовами якого лізингодавець зобов’язався на умовах зазначених у цьому договорі набути у власність 500 чотирьохвісних напіввагонів нового покоління моделі 12-7023-01 ТУ У 35.2-05763814 –065:2005 у ВАТ "Крюківський вагонобудівний завод".

Згідно з пунктом 1.3 договору вартість одиниці майна, що передається у лізинг становить 254 400 грн., в т.ч. ПДВ - 42 400 грн. за один вантажний вагон, що в еквіваленті до долару США становить 50 376 доларів США 24 центи за офіційним курсом НБУ до гривні на дату укладання цього договору, що дорівнює 505 гривень за 100 доларів США.

Пунктом 3.2 зазначеного договору на момент його підписання визначено, що розмір, термін та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю по кожній партії майна, що передається в лізинг, встановлюється графіком лізингових платежів (додаток №3 до цього Договору), який підписується сторонами одночасно з договором. Всі платежі сплачуються не пізніше 23 числа місяця сплати відповідного платежу. В разі якщо строк сплати припав на вихідний день, днем закінчення строку вважається найближчий за наступний за ним, робочий день. Оплата лізингових платежів здійснюється лізингоодержувачем по еквіваленту, розрахованому у доларах США (додаток №3) у гривнях за офіційним курсом НБУ долару США до гривні на момент сплати лізингового платежу.

Додатковою угодою № 4 від 06.11.2008 року сторони внесли зміни до окремих положень договору фінансового лізингу № ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року, зокрема, виклали в новій редакції пункт 1.5 договору, яким його було доповнено згідно додаткової угоди № 3 від 27.06.2007 року. Відповідно до нової редакції пункту 1.5 сума цього договору станом на 27.06.2007 року становила 199 747 210,42 грн., включаючи вартість майна -132 786 000 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 22 131000 грн. Зазначена вартість майна є базовою для розрахунку розміру лізингових платежів. Розмір лізингових платежів, які підлягають сплаті лізингоодержувачем, визначається відповідно до п. 3.2 цього договору. Остаточна сума цього договору визначається як загальна сума лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити у порядку, визначеному у п. 3.2 цього договору.

Також додатковою угодою № 4 від 06.11.2008 року було викладено у новій редакції пункт 3.2 договору, відповідно до якого лізингові платежі за цим договором сплачуються лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця у розмірі, визначеному у Загальному графіку лізингових платежів (додаток № 9 до цього договору) та скоригованому, у разі зміни офіційного курсу НБУ долару США до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання цього договору. Розмір лізингового платежу в частині відсотків та комісій лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору, визначається за відповідною формулою. В разі, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі такого лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ. При цьому лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідні податкові накладні. Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі з урахуванням вищенаведеної формули на підставі рахунків, що виставляються лізингодавцем. Всі лізингові платежі сплачуються не пізніше 23 числа місяця сплати відповідного платежу. В разі, якщо строк сплати припав на вихідний день, днем закінчення строку вважається найближчий наступний за ним, робочий день.

Не погоджуючись з умовами, викладеними у п. 3.2 договору фінансового лізингу № ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року в редакції додаткової угоди №4 від 06.11.2008 року, позивач звертався до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ЗАТ "МТЕК" про визнання недійсним п. 3.2 договору фінансового лізингу № ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року в редакції додаткової угоди №4 від 06.11.2008 року. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2009 року у справі №18/122-09 (залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.07.2009 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2009 року) в задоволенні позову було відмовлено.

18.02.2010 року ДП "Придніпровська залізниця" було направлено на адресу ЗАТ "МТЕК" лист №Н31-09/92 з пропозицією укласти додаткову угоду №5 до договору, в якій п.1.5, 3.2 договору запропонувало викласти в новій редакції.

У зазначеній додатковій угоді №5 до основного договору ДП "Придніпровська залізниця" запропоновано змінити суму договору до тієї, яка встановлена додатковою угодою до основного договору №3, а також запропоновано нову редакцію п.3.2 основного договору, де відсотки та комісії лізингодавця, інші витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням договору, визначаються сумарно у загальному графіку лізингових платежів без врахування формули, наведеної у додатковій угоді до основного договору №4.

23.03.2010 року ДП "Придніпровська залізниця" отримано відповідь ЗАТ "МТЕК" від 12.03.2010 року №1062 разом із протоколом розбіжностей до проекту додаткової угоди до вказаного договору.

З огляду на наведене, ДП "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ЗАТ "МТЕК" про зобов’язання укласти додаткову угоду №5 до договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року в редакції позивача, у зв’язку з істотною зміною обставин, якою позивач вважає суттєве підвищення курсу долару США.

Відмовляючи в задоволенні позову господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що: по-перше, пропозиція у додатковій угоді №5 до основного договору змінити п.1.5 договору є необґрунтованою, оскільки ця ж сума вже встановлена додатковою угодою№3; по-друге, загальний графік лізингових платежів складено і узгоджено сторонами 25.10.2006 року, а додаткова угода №4, якою деталізовано і наведено спеціальну формулу визначення відсотків та комісій лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов’язаних з виконанням цього договору була підписана сторонами 06.11.2008 року, тобто за наявності узгодженої сторонами 06.11.2008 року спеціальної формули, повернення до графіку лізингових платежів є неможливим; по-третє, позивачем не доведено наявності одночасно всіх умов для зміни договору, передбачених у ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України та не доведено винятковість випадку, передбачену ч.4 ст. 652 зазначеного Кодексу; по-четверте, позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушених прав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Позовні вимоги про зобов’язання укласти додаткову угоду №5 до договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року обґрунтовано нормами ст. 652 Цивільного кодексу України з огляду на істотну зміну обставин (якою позивач вважає суттєве підвищення курсу долару США), що позивач не міг передбачити при укладенні договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року.

Фактично спір виник внаслідок незгоди позивача з умовами договору, викладеними у п.3.2 додаткової угоди до договору №4 від 06.11.2008 року (який позивач вже намагався визнати недійсним у справі №18/122-09 з тих же підстав, однак рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.06.2009 року у даній справі в позові було відмовлено).

Ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінено або розірвано за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті- змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін, позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частиною 4 ст. 652 ЦК України передбачено, що зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст. 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, то він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що сторонами при укладенні договору фінансового лізингу було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, крім того сторонами неодноразово вносилися зміни до договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року.

Як зазначалося раніше додатковою угодою №4 від 06.11.2008 року сторони у справі внесли зміни до п. 3.2 договору, відповідно до якого лізингові платежі сплачуються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів та скоригованому у разі зміни офіційного курсу НБУ долару США до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання цього договору; розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій лізингодавця, інших витрат безпосередньо пов’язаних з виконанням цього договору визначається за формулою, наведеною у договорі.

Слід зазначити, що саме цією додатковою угодою детально визначено розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов’язаних з виконанням цього договору.

Господарськими судами встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачем не доведено наявності одночасно всіх умов, передбачених ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України для зміни договору, оскільки: по-перше, сторони передбачали у договорі фінансового лізингу валютне коригування як вартості майна, так і відсотків і комісій (про що свідчать як умови договору, так і графік лізингових платежів); по-друге, додатковою угодою №4 зміни до договору стосовно погодження спеціальної формули, яка враховує курс долару США, було внесено за вільним волевиявленням обох сторін 06.11.2008 року, тобто вже під час фінансової кризи; по-третє, позивачем не доведено винятковість випадку (ч. 4 ст. 652 Цивільного кодексу України) та необхідність, а також унормованість прийняття додаткової угоди №5 до договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року.

Що стосується обраного позивачем способу захисту цивільних прав, слід зазначити наступне.

У позовній заяві позивач (лізингоодержувач) просить суд зобов’язати відповідача укласти додаткову угоду №5 до договору фінансового лізингу №ПР/В-061352/НЮ від 25.10.2006 року в редакції позивача.

Проте, як вбачається зі змісту ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п’ятої статті 13 цього Кодексу.

Касаційний суд звертає увагу на те, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб’єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обв’язку зобов’язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб’єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв’язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Стаття 652 Цивільного кодексу України, якою обґрунтовано позовні вимоги, передбачає можливість зміни договору за рішенням суду; при цьому зобов’язання змінюється з моменту набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України).

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту права (яке він вважає порушеним) не призведе до відновлення вказаного права у разі задоволення позову, у зв’язку з цим висновки господарського суду першої інстанції про неправильно обраний позивачем спосіб захисту є цілком правомірним.

За таких обставин, встановлені господарським судом апеляційної інстанцій з дотриманням правил ст. 43 Господарського процесуального кодексу України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2010 р. у справі №17/152-10 не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ДП "Придніпровська залізниця" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2010 р. у справі №17/152-10 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2010 р. у справі №17/152-10 —без змін.

Головуючий К. Грейц

Судді: С. Бакуліна

О. Глос