Рішення № 12244437, 09.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/26509.11.10 За позовом Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 38021 грн.35 коп.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Терещенко С.В.

Від відповідача не зявився

Обставини справи:

Державне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Укрбуд», позивач у справі, звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, відповідача у справі, про стягнення заборгованості, пені, штрафу та інфляційних за договором № КР/10-000079.

Відповідач в судове засідання не зявився, ніяких заяв, клопотань до суду не подав та не надіслав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

За таких обставин та враховуючи положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

При розгляді матеріалів справи встановлено, що:

Між сторонами у справі 01.12.2009 року був укладений договір оренди № КР/10-000079.

Відповідно до умов пункту 1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, площею в розмірі та за цільовим призначенням згідно з актом приймання-передачі майна, яке розташоване в адміністративному будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актом від 01.12.2009 р. приймання-передачі позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування приміщення загальною площею 17,10 кв.м., пов.5 приміщ.506.

Загальна сума щомісячного орендного платежу становила 2222,93 грн.

Згодом (28.02.2010) відповідач повернув вищевказане приміщення та одержав в орендне користування приміщення загальною площею 33,40 кв.м. з орендною платою в сумі 4341,86 грн.

Пунктом 3.3. договору сторонами по справі було встановлено кінцевий строк внесення орендних платежів (не пізніше 10 числа поточного місяця, також відповідачем у п. 3.3. договору було взято зобовязання, згідно якого він зобовязався не пізніше пятого числа поточного місяця отримувати у позивача рахунки для здійснення орендних платежів; несвоєчасне отримання відповідачем рахунків не звільняє його від обовязку вчасного внесення даних платежів.

Як свідчать матеріали справи, зазначене зобовязання відповідач виконував не належним чином та не своєчасно, що призвело до виникнення заборгованості по орендній платі в сумі 29393,02 коп.

Згідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України) і ст. 526 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому згідно ст. 530 ЦК України зобовязання має виконуватися у встановлений в ньому строк (термін).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пні), розмір якої встановлюється договором або законом.

Згідно п.п. 19 і 27 Статут Компанії (копія Статуту додається) засновником та єдиним акціонером Компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України і у державній власності перебуває 100 відсотків акцій Компанії. Тобто, згідно ст. 22 ГК України та п.1 Методики визначення питомої ваги державного сектору в економіці, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Державного комітету статистики України та Фонду державного майна України від 04.11.2003 р. № 307/375/1963, Компанія є субєктом господарювання державного сектора економіки. У звязку з цим, на правовідносини сторін по справі вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»не розповсюджується, оскільки ч. 2 ст.231 ГК України встановлений інший механізм та розмір нарахування штрафних санкцій за порушення зобовязань, у яких однією із сторін є субєкт господарювання державного сектору економіки.

Відтак, на підставі ст..ст.610 і 611 ЦК України, ст.230 ГК України та п. 9.2 Договору у відповідача настають несприятливі фінансові наслідки у вигляді грошових санкцій (зобовязання зі сплати пені та штрафу), загальна сума яких на момент подання Компанією до суду позову склала 6671,44 грн., з них 158,68 грн. пені і 6512,76 грн. штрафу (розрахунок доданий до позовної заяви).

Крім того, згідно ст.625 ЦК України відповідач за прострочення виконання грошового зобовязання зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. На підставі зазначеної норми відповідачеві нараховані інфляційні в сумі 248,51 грн. (розрахунок доданий до позовної заяви).

Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 2 ст. 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором, або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 та ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна позиція викладена в п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, де зазначено, що згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Суд не погоджується з розрахунком пені, наданим Позивачем, оскільки Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (орендної плати), за кожний день такого прострочення (п. 9.2 Договору), натомість положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню (не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня).

Натомість суд погоджується з періодами прострочення Відповідачем сплати орендної плати по Договору, які наведені Позивачем в позовній заяві та в доданому до позову розрахунку позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд робить власний розрахунок пені за зазначені Позивачем періоди прострочення сплати орендної плати по Договору, та у відповідності до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, і на підставі передбаченої Договором відповідальності у вигляді сплати пені відповідно до п. 12.2 Договору. Обрахований судом розмір пені за прострочення сплати орендної плати становить 158,68 грн.

Отже, виходячи з вищевикладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Крім того, позивач звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, виходячи з наступного:

- на даний момент відповідач не виконав взяті зобовязання та не сплатив заборгованість за договором оренди;

- відповідач є фізичною особою підприємцем, тобто субєктом господарювання з особливим статусом, і згідно ч. 3 ст. 45 Господарського кодексу України законодавство про господарську діяльність поширюється на ту частину діяльності фізичних осіб, яка за своїм характером є підприємницькою;

- крім того, у відповідача також наявні інші кредитори.

За таких обставин позивач вважає, що зазначені обставини можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що призведе до спричинення збитків.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі.

За таких обставин суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача щодо забезпечення позову.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись ст.ст. 46, 6, 67, 82 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд»(м. Київ, вул. М. Раскової, 23; код ЄДРПОУ 33298371) 29393 (двадцять девять тисяч триста девяносто три) грн. 02 коп. основного боргу, 6512 (шість тисяч пятсот дванадцять) грн. 76 коп. штрафу, 158 (сто пятдесят вісім) грн. 68 коп. пені, 248 (двісті сорок вісім) грн. 51 коп. інфляційних, 363 (триста шістдесят три) грн. 13 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті вимог в позові відмовити.

З метою забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що належать Фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) (відповідач у справі) в сумі 36313 (тридцять шість тисяч триста тринадцять) грн.00 коп., що знаходяться на рахунку НОМЕР_2 в АКЦ-КОМ. Іннов.банк «Укрсиббанк»м. Харків, МФО 351005.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяІ.О.Домнічева

Повне рішення складено 12.11.2010 р.