Постанова № 12213101, 01.11.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

10 листопада 2010 року Справа № 2-28/2988.1-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Волкова К.В.,

                                                                                          Гоголя Ю.М.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився;

третьої особи: не з'явилась;

прокурора: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лукачов С.О.) від 25.08.2010 у справі № 2-28/2988.1-2010

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" (вул. Українська, 7-49, м. Ялта, 98600)

до Сімеїзської селищної ради (вул. Совєтська, 38, Сімеїз, м. Ялта, 98680)

3-ті особи:

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" (вул. Горького, 30, м. Ялта, 98600)            Верховна Рада Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18, м. Сімферополь, 95000)            за участю: прокурора Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21, місто Сімферополь, 95015)

про визнання права власності

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2010 у справі № 2-28/2988.1-2010 у позові відмовлено.

При прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що облаштування земельної ділянки бетонним покриттям, підпірною стіною та сходами є благоустроєм, та не може вважатися об’єктом нерухомості. Такий висновок суд обґрунтував нормами статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Із посиланням на статтю 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" суд зазначив, що спірне майно має загальнодержавне значення і не підлягає приватизації.

Також суд зазначив, що побудовані позивачем об’єкти розташовані поза межами земельної ділянки, що надана йому в користування на підставі договору оренди і цей договір оренди не передбачав будівництво берегоукріплювальних споруд.

Таким чином, на думку місцевого суду, Сімеїзська селищна рада є неналежним відповідачем щодо визнання права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на території моря.

Не погодившись з цим судовим актом, позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги вмотивовані порушенням міським господарським судом норм матеріального права та неповним дослідженням обставин, що мають значення для справи.

Так, висновок суду першої інстанції про те, що спірне майно знаходиться поза межами земельної ділянки, що знаходиться у позивача в оренді, заявник апеляційної скарги вважає таким, що суперечить матеріалам справи.

Також, на думку сторони, висновок місцевого господарського суду про те, що спірне майно є елементами благоустрою набережної та не є нерухомістю, суперечить вимогам статті 181 Цивільного кодексу України, яка визначає поняття нерухомої речі, а також спеціальним нормам права передбаченим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", стаття 2 якого також надає поняття нерухомому майну.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що збудовані ним спірні споруди є невідокремленою частиною яхт-центру, без яких він не міг бути збудований та прийнятий до експлуатації. При цьому, позивач також звертає увагу на те, що в наземній частині всі спірні споруди знаходяться в межах земельної ділянки, що йому була відведена.

Сторони, треті особи та прокурор в останнє судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались.

До початку слухання справи від Сімеїзської селищної ради до суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності відповідача.

Явка сторін обов’язковою судом не визнавалась.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності зазначених осіб за наявними документами в матеріалах справи.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Сімеїзьської селищної ради від 01.03.2002 № 16 (том 1, а. с. 39) 14.03.2002 між товариством з обмеженою відповідальністю “Дісопівденбуд” та Сімеїзською селищною радою укладений договір оренди земельної ділянки, площею 0,4370 га., строком на 25 років, для будівництва та обслуговування яхт-центру у смт. Сімеїз, вул. Баранова (західна межа закритого акціонерного товариства “Морбуд”) (том 1, а. с. 31 - 38).

Зазначений договір відповідно до статей 16, 18 Закону України "Про оренду землі" в редакції, що діяла на момент укладення договору, був зареєстрований Державним нотаріусом Епифановим Ю.А. у встановленому порядку за реєстровим № 1745 та набрав чинності 14.03.2002.

Відповідно до пункту 2.1. договору земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування яхт-центру.

Рішенням виконавчого комітету Сімеїзьської селищної ради від 14.03.2002 № 77 позивачу дозволено виконання проектно-дослідницьких робіт з будівництва яхт-центру за адресою: м. Ялта, смт. Сімеїщ, вул. Баранова, 23 (том 1, а. с. 106).

До комплексу будівельних робіт були включені берегоукріплювальні та протизсувні споруди –буна № 1, протяжністю у надводній частині 48,7 м, буна № 2, протяжністю у надводній частині 44,0 м, буна № 3, протяжністю у надводній частині 40,0 м, підпірна стіна набережної, протяжністю 188,0 м, бетонне покриття набережної, протяжністю 188,0 м, шириною 5,0 м та сходи.

Даний проект був узгоджений УДА, Державною інспекцією з охорони Чорного моря, Кримською Республіканською санітарно-епідеміологічною станцією, державним підприємством “Кримське протизсувне управління”, одержано позитивний висновок служби “Кримагроінвестекспертиза” (том 1, а. с. 47, 109, 110, 115, 116, 117).

На підставі вказаної документації інспекцією ДАБК 11.07.2002 надано дозвіл на виконання будівельних робіт № 18-г/07-02 (том 1, а. с. 46).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що інспекцією ДАБК наданий дозвіл на берегоукріплювальні роботи, тобто на всі роботи, які необхідні для існування яхт-центру.

Колегія суддів також приймає до уваги Технічні умови на проектування яхт центру на базі товариства з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" в смт. Сімеїз по вул. Баранова (том 1, а. с. 112) якими при проектуванні передбачено забезпечення як стійкості схилу, так і забезпечення берегозахисту.

Позивачем представлений суду контракт № 31 від 29.04.2002 (том 1, а. с. 27 - 30), якій свідчить про те, що товариство з обмеженою відповідальністю “Дісопівденбуд” за власні кошти побудувало берегоукріплювальні та протизсувні споруди.

Факт законності будівництва, а також того, що спірні споруди збудовані саме позивачем, сторони та треті особи не заперечують.

Висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 25 вересня 2006 року № 520 (том 1. а. с. 69 - 70), яка проводилася у межах розгляду справи № 2-13/10828-2005 за позовом закритого акціонерного товариства “Морбуд” до товариства з обмеженою відповідальністю “Дісопівденбуд” про стягнення заборгованості за виконані роботи, підтверджується, що роботи з будівництва берегоукріплювальних та протизсувних споруд яхт-центру у смт. Симеїз виконані у повному обсязі.

Спірні відносини між сторонами виникли у зв’язку з відмовою в оформленні права власності на це майно.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Підставою виникнення права власності на ці споруди позивач вважає їх будівництво за власні кошти на земельній ділянці, що знаходиться у його користуванні на підставі договору оренди.

У відповідності до статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Вищий господарський суд України у постанові від 14.04.2010 у даній справі зазначив, що суду належить дослідити призначення спірних об’єктів.

Виконуючі вказані вимоги, суд приймає до уваги наступні документи, в яких наведене обґрунтування необхідності будівництва спірних споруд та визначено їх призначення.

В матеріалах справи є комплексний висновок № 233/02-А державної експертизи (том 1, а. с. 67 - 68), в якому зазначено, що берегоукріплювальні споруди являються 1 чергою будівництва яхт-центру, який схильний хвильовий дії, а також земельна ділянка характеризується складними інженерно-геологічними умовами - оповзнями. Отже, за таких обставин вказівка позивача на те, що збудовані ним спірні споруди є невідокремленою частиною яхт-центру, без яких він не міг бути збудований та прийнятий до експлуатації є правильною. Спірні споруди забезпечують існування та функціонування яхтового центру і є його частиною.

Крім того, в підтвердження цього висновку суд апеляційної інстанції звертає увагу на "Методичні рекомендації, стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації", затверджені Наказом Міністерства юстиції 14.04.2009 № 660/5, згідно з якими підлягає державній реєстрації право власності на головну річ, а витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно має містити інформацію про приналежну річ, зокрема, про технологічну вежу, яка зазначається у розділі "Опис нерухомого майна".

У даній справі головною річчю безумовно є яхт-центр, який не може існувати без додаткових спірних споруд, які мають допоміжний статус і є за своїми ознаками нерухомими речами. Як вже було зазначено, при наданні земельної ділянки в оренду за договором оренди 14.03.2002, позивач отримав дозвіл на будівництво яхт-центру. При умові, що спірні споруди є невідокремленими від основної речі - яхт-центру, слідує вважати, що позивач фактично отримав дозвіл на будівництво у тому числі спірних споруд.

Позивачем наданий суду акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об’єкту до експлуатації (том 1, а. с. 104). Цей документ підтверджує, що комісія прийняла до експлуатації яхт-центр по вул. Баранова, 23 в смт. Сімеїз. Цей акт являється підставою для оформлення права власності на збудований об’єкт і включення його в державну статистичну звітність.

Таким чином, оскільки спірні споруди є допоміжними і невідокремленими від головної річчі, право власності позивач має на вісь об’єкт нерухомості в комплексі. Тобто, фактично, комісія прийняла до експлуатації також і спірні об’єкти нерухомості.

Судова колегія також звертає увагу на наступне.

Цивільний кодекс України визначає, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181). Аналогічний по суті термін наведений у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вказані норми спростовують доводи відповідача та господарського суду Автономної Республіки Крим про те, що підпірна стіна, набережна з бетонним покриттям та сходи є елементами благоустрою.

Додатково слід зазначити, що всі дозвільні документи державних органів, а також, зокрема, вказівка Кримського протизсувного управління у листі від 24.12.2002 № 322 (том 1, а. с. 107), свідчать про те, що спірні споруди є необхідними для існування головного об’єкту - яхтового центру.

Знаходження спірного майна на території земельної ділянки товариства з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" підтверджується листом Сімеїзської селищної ради від 20.09.2006 за вих. № 02-14/1106 (том 1, а. с. 18). Відповідно до генерального плану забудови, який представлявся суду в складі робочого проекту яхтового центру, площа забудови, в тому числі, буни, підпірні стіни, бетонне покриття, сходинки, розташовані на площі 4370 м. кв., тобто в межах 0,4370 га. наданих позивачу в оренду селищною радою, при тому що цей договір є чинним і ніким незаконним не визнавався. Також, вбачається, що вимоги позивача стосуються споруд, які знаходяться у надводній частині. Посилання відповідача та третьої особи на те, що спірні об’єкти знаходяться поза межами ділянки, яка знаходиться в оренді у позивача, не підтверджені документально. Відтак, норми Водного кодексу України у даному випадку не підлягають застосуванню. Вказані обставини також свідчать про те, що спірні об’єкти не є самочинним будівництвом.

Відповідно до частини 3 статті 375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

При будівництві спірних об’єктів позивачем було дотримано усі вимоги, передбачені чинним законодавством, при дотриманні необхідних будівельних та санітарних норм, за наявності затвердженої у встановленому законом порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, у відповідності до цільового призначення земельної ділянки, на якій воно розташоване.

З урахуванням викладеного слідує висновок про те, що позивачем була створена нова річ без порушень закону.

Згідно зі статтею 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про визнання права власності на створені ним нерухомі речі є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

При цьому, є неспроможними посилання місцевого суду на норми Закону України "Про приватизацію державного майна" і на те, що спірне майно має загальнодержавне значення і не підлягає приватизації, так як в даній справі не вирішується питання про приватизацію державного або комунального майна.

При визначенні переліку майна, на яке визнається право власності за позивачем, суд приймає до уваги доданий позивачем до клопотання вх. № 11435 від 03.11.2010 лист Ялтинського бюро технічної інвентаризації від 15.03.2010, в якому реєструючий орган конкретизує спірне нерухоме майно. Колегія суддів враховує те, що така конкретизація не впливає на предмет спору по суті, оскільки лише більш детально і точно характеризує майно, яке підлягає реєстрації.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.08.2010 у справі № 2-28/2988.1-2010 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити.

5. Визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Дісопівденбуд" (м. Ялта, вул. Українська, 7, кв. 49, код ЄДРПОУ 31592829) право власності на:

- буну № 1, протяжністю у надводній частині 48,7 м. (площею 88,7 м.кв.);

- буну № 2, протяжністю у надводній частині 44,0 м. (площею 100,1 м.кв.);

- буну № 3, протяжністю у надводній частині 40,0 м. (площею 143,4 м.кв.);

- підпірну стіну набережної, протяжністю 188,0 м. (яка складається із підпірної стени № 19 площею 136,2 м.куб. та підпірної стени № 20 площею 60,3 м.куб.);

- набережну з бетонним покриттям, протяжністю 188,0 м., шириною 5,0 м. (асфальтобетонне замощення № 23 площею 1470,0 м.кв.);

- двоє сходів, розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Симеїз, вул. Баранова, 23 (західна межа закритого акціонерного товариства “Морстрой”) (сходи № 4 площею 9,3 м.кв. та сходи № 5 площею 9,5 м.кв.).

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                К.В. Волков

                                                                                Ю.М. Гоголь