Постанова № 12213097, 29.10.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

09 листопада 2010 року Справа № 5020-12/070

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Черткової І.В.,

суддів                                                                      Плута В.М.,

                                                                                          Гоголя Ю.М.,

за участю представників сторін:

прокурор Ковалевич Олег Михайлович, посвідчення № 631 від 01.02.10, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача: Іванов Павло Павлович, довіреність №5127 від 14.12.09, комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради;

відповідача: не з'явився, комунальне підприємство "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16" Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство №16" Севастопольської міської ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 19 серпня 2010 року у справі №5020-12/070

за позовом прокурора міста Севастополя (вул. Павліченко, 1, місто Севастополь, 99011) в інтересах держави в особі комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (вул. Л. Павліченко, 2, місто Севастополь, 99011)

до комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16" Севастопольської міської ради (пр. Ген. Острякова, 149, місто Севастополь, 99055)

про стягнення 22743,48 грн.                              

                                                            ВСТАНОВИВ:

23 березня 2010 року прокурор міста Севастополя в інтересах держави в особі комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство №16" Севастопольської міської ради, з посиланням на статті 526, 527, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, статті 6, 9, 12, 13, 24 Закону України „Про теплопостачання" про стягнення 18 392,26 грн. основного боргу, 630,97 грн. - 3% річних, 2 894,48 грн. збитків від інфляції, 825,77 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 07 лютого 2006 року були укладені договори поставки теплової енергії №458 та №458/У, на виконання умов яких позивачем протягом січня 2008 року та січня 2010 року передано відповідачу теплову енергію, а відповідачем прийнято її на загальну суму 18 392,26 грн., але відповідач, у порушення умов договору, частково не розрахувався за поставлену теплову енергію, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість перед позивачем у сумі 18 392,26 грн.          

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19 серпня 2010 року позов задоволено частково. З комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16" Севастопольської міської ради на користь комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради стягнуто заборгованість у розмірі 19 788,80 грн., з яких 16 257,58 грн. - заборгованість за отриману теплову енергію, 5,77 грн. - пеня, 630,97 грн. - 3% річних, 2 894,48 грн. - інфляційні витрати.

З комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16" Севастопольської міської ради стягнуто в дохід державного бюджету державне мито у сумі 197,88грн., а також стягнуто 205,34грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем були порушені умови договорів №458 від 07 лютого 2006 року та №458/У від 07 лютого 2006 року щодо своєчасної та повної оплати постачання теплової енергії.          

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, з посиланням на статті 267, 601 Цивільного кодексу України, в якій просить рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.          

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції в резолютивної частині рішення по цієї справі вказав про стягнення з відповідача повної суми основного боргу в розмірі 18 392,26 грн., хоча вказав про часткове задоволення позовних вимог. Також заявник апеляційної скарги наполягає на тому, що судом першої інстанції незаконно стягнуто суму основного боргу, інфляційних витрат, 3% річних та пені поза межами позовних вимог та позовної давності. Як доводи щодо скасування рішення суду першої інстанції відповідач наводить, що їм не був отриманий рахунок-фактура №458/У від 17 квітня 2010 року та сплата суми боргу за ним не можлива у зв'язку з закінченням постачання теплової енергії на той час. Щодо заперечень стосовно неоплати суми основного богу за договором №458 відповідач наполягає на тому, що вказаний об'єкт теплопостачання за адресою: місто Севастополь, проспект Генерала Острякова 132 йому не належить з 2007 року та за цією адресою знаходиться інша організація, про що він неодноразово повідомляв позивача.

Щодо суми основного боргу відповідач заперечує проти доводів рішення суду першої інстанції з тих підстав, що не були зараховані суми оплати за актами звірки в розмірі 6 143,31 грн. та 5 995,74 грн. за договором № 458/У та 4,40 грн за договором № 458.

28 вересня 2010 року до 12 жовтня 2010 року по справі оголошувалась перерва.

За розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2010 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Голика В.С. на суддю Гоголя Ю.М.

У судове засідання 09 листопада 2010 року з’явився прокурор та представник позивача. Представник позивача та прокурор наполягали на доводах заявленого позову. Представник відповідача у судовому засіданні 28 вересня 2010 року просив рішення суду першої інстанції скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 лютого 2006 року між комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (продавець) та комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційне підприємство №16" Севастопольської міської ради (покупець) був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії №458 (том 1 а.с. 10-12).

Відповідно до пункту 1 договору продавець зобов'язується передати покупцю теплову енергію до межі балансової та експлуатаційної відповідальності своєчасно та відповідної якості, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.

Згідно з пунктом 2.1 договору тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ), а саме централізоване опалення для підприємств, організацій та установ в опалювальний сезон складає 6,93 грн/м2, круглий рік - 2,63 грн./м2. Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 4.7 договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно з тарифами, діючими на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим відповідачем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за звітним, не заявить про неотримання рахунку.

У рамках цього договору позивачем виставлені відповідачу рахунки за отриману теплову енергію (том 1 а.с. 15-51).

Даний договір згідно з його пунктом 10.1 вступає в силу з 01 лютого 2006 року і діє протягом 3 років. На підставі пункту 10.3 вказаний договір був пролонгований на наступний рік.

Зобов'язання з постачання теплової енергії за договором позивачем виконувались своєчасно та належним чином, однак відповідач, у свою чергу, не в повному обсязі оплачував спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, заборгованість відповідача за договором №458 від 07 лютого 2006 року за період з січня 2007 року по січень 2010 року склала

3 450,15 грн.

07 лютого 2006 року між комунальним підприємством "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (продавець) та комунальним підприємством "Ремонтно-експлуатаційне підприємство №16" Севастопольської міської ради (покупець) був укладений договір купівлі-продажу теплової енергії №458/У (том 1 а.с. 81-83).

27 квітня 2009 року сторони уклали додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу № 458/У від 07 лютого 2006 року (том 1 а.с.60).

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата за теплову енергію розраховується виходячи з займаної опалювальної площі (додаток 1), у відповідності з нормативами споживання.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передати покупцю теплову енергію до межі балансової та експлуатаційної відповідальності, своєчасно та відповідної якості, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами.

Згідно з пунктом 2.1 договору тарифи за одиницю теплової енергії (з ПДВ), а саме централізоване опалення (через вузол обліку) для підприємств, організацій та установ складає 157,83 грн./Гкал. Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 4.1 договору).          

Відповідно до пункту 4.7 договору остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно з тарифами, діючими на день отримання теплової енергії.

Рахунок вважається отриманим відповідачем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за звітним, не заявить про неотримання рахунку.

У рамках цього договору позивачем виставлені відповідачу рахунки за отриману теплову енергію (том 1 а.с. 63-73).

Даний договір згідно з його пунктом 10.1 вступає в силу з 01 лютого 2006 року і діє протягом 3 років. На підставі пункту 10.2 вказаний договір був пролонгований на наступний рік.

Зобов'язання з постачання теплової енергії за договором позивачем виконувались своєчасно та належним чином, однак відповідач, у свою чергу, не в повному обсязі оплачував спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, заборгованість відповідача за договором №458/У від 07 лютого 2006 року за період з січня 2007 року по січень 2010 року склала 14 942,11 грн.

Неоплата відповідачем боргу за зазначеними договорами стала підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Підставою позовних вимог у сумі 3450,15 грн. позивач визначив договір купівлі-продажу теплової енергії №458 від 07.02.2006, укладений сторонами. Із наданого позивачем розрахунку позовних вимог в цій частині вбачається, що він просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 3450,15 грн за період з січня 2007 року по січень 2010 року, пеню у сумі 124,64 грн., суму індексації 635,59 грн. та 3% річних у сумі 126,46 грн.(т.1 а.с.52-59).

Пунктом 4.7 укладеного сторонами договору встановлено, що остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно з тарифами, діючими на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим відповідачем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за звітним, не заявить про неотримання рахунку. Позивачем виставлено відповідачу за зазначеним договором рахунки(т.1 а.с. 15-51) за поставлену теплову енергію за січень 2007 року –січень 2010 року на загальну суму 3450,15 грн. Відповідач не заперечує стосовно отримання рахунків. Доказів погашення заборгованості у сумі 3450,15 грн. відповідач не надав.

Стаття 256 Цивільного кодексу України встановлює, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статі 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно статі 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін

Договором №458 не передбачено збільшення позовної давності для вирішення спорів між сторонами.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

27 липня 2010 року відповідачем була надана суду заява про застосування позовної давності (том 1а.с.140).

Згідно статі 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Позовна заява була подана до господарського суду міста Севастополя 23 березня 2010 року, тобто стягнення основного боргу за договором № 458 можливо з 22 березня 2007 року, а не з 01 січня 2007 року, як встановив суд першої інстанції.

Відповідно до пункту 4.4 договору №458 від 07 лютого 2006 року оплата теплової енергії має бути здійснена не пізніше 15 числа наступного місяця.

Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за січень та лютий 2007 року минув 15 березня 2010 року, а строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за теплову енергію, поставлену у березні 2007 року, до пред’явлення позову не сплинув.

Тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором №458 від 07 лютого 2006 року за січень та лютий 2007 року у загальній сумі 177,04 грн. задоволенню не підлягають, оскільки позовна давність за вимогою про стягнення цієї суми позивачем пропущена.

Відповідно до статті 266 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені у сумі 9,09 грн., суми індексації 0,58 грн. та 3% річних у сумі 10,75 грн., що нараховані на суму 177,04 грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що частину приміщень, до яких поставлялась теплова енергія, він передав іншій особі, а тому не зобов’язаний оплачувати, спростовуються матеріалами справи.

Відповідач звернувся до позивача з листом про виключення із договору №458 від 07 лютого 2006 року службового приміщення за адресою пр. Ген. Острякова, 132 у зв’язку з переданням приміщення іншій особі (том 1 а.с 148). У відповідь позивач просив надати документи, що підтверджують передання приміщення (том. 2 а.с. 8).

Відповідач не надав доказів того, що він передав позивачеві необхідні документи. Крім того, в матеріалах справи є довідка, що підтверджує знаходження будинку №132 по пр. Генерала Острякова на балансі відповідача (том 2 а.с. 27).

Крім того, відповідач стверджує, що при розрахунку суми позову позивач не врахував оплату у лютому 2007 року у сумі 4,40 грн. Оскільки судовою колегією відмовлено позивачу в стягненні суми боргу за лютий 2007 року, ці доводи відповідача не приймаються судом.

Враховуючи положення частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, судова колегія вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем згідно договору № 458 від 07 лютого 2006 року у сумі 3273,11 грн. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, згідно з статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на викладене, з відповідача підлягають стягненню 635,01 грн. суми індексації та 3% річних у сумі 115,71 грн.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції в описовій частині рішення період стягнення за договором №458 від 07.02.2006 р. зазначений з грудня 2007 р. по січень 2010 р. не приймаються до уваги, оскільки зазначена описка може бути виправлена судом першої інстанції відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України.

За договором № 458/У від 07 лютого 2006 року, укладеного між сторонами, позивач просить стягнути основний борг за період з грудня 2007 по грудень 2009 року у сумі 14942,11 грн. Крім того, позивач на підставі зазначеного договору просить стягнути пеню у сумі 701,13 грн., суму індексації 2258,89 грн. та 3% річних у сумі 504,51 грн. (том 1 а.с.74-78).

Пунктом 4.4 укладеного між сторонами договору встановлено, що остаточний розрахунок за теплову енергію здійснюється у строк до 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно с тарифами, діючими на день отримання теплової енергії. Рахунок вважається отриманим відповідачем, якщо останній до 15 числа місяця, наступного за звітним, не заявить про неотримання рахунку.

Позивачем виставлено відповідачу за зазначеним договором рахунки (т.1 а.с.63-73) за поставлену теплову енергію за грудень 2007 року –грудень 2009 року на загальну суму 14942,11 грн.

Спір між сторонами існує лише стосовно рахунку-фактури №458/У від 17 квітня 2008 року на суму 969,78 грн. Відповідач стверджує, що ций рахунок-фактуру від 17 квітня 2008 року він не отримував. Крім того, опалювальний сезон закінчився з 01 квітня 2008 року на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 21 березня 2008 року № 180-р (том 2 а.с. 100). Але слід враховувати, що відповідно до пункту 4.4 договору №458/у від 07 лютого 2006 року рахунок вважається отриманим одержувачем, якщо останній до 15 числа місяця, наступним за розрахунковим, не заявить про неотримання рахунка за розрахунковий місяць. (том 1 а.с. 81).

Зазначений рахунок-фактура (том 1 а.с. 67) виставлений для оплати теплової енергії, поставленої у березні 2008 року. Отримання відповідачем енергії у березні 2008 року підтверджується актом про відпуск теплової енергії №36 від 01 квітня 2008 року (том 2 а.с 101), що оформлений відповідно до пункту 4.2 договору №458/У.

Крім того, слід враховувати, що рахунки-фактури позивач виставляв кожного місяця за попередній місяць: 17 січня 2008 року був виставлений рахунок-фактура за грудень 2007 року, 18 лютого 2008 року - за січень 2008 року, 21 березня 2008 року –за лютий 2008 року, 17 квітня 2008 року –за березень 2008 року, що підтверджується актами про відпуск теплової енергії №34 від 31.01.08, №35 від 29.02.08, № 36 від 01.04.08 (том 2 а.с.117-119), складених відповідно до пункту 4.2 договору.

Що стосується рахунку-фактури від 21 березня 2008 року на суму 1192,01 грн. (том 1 а.с. 66), то, враховуючи рахунки за попередні місяці, слід зробити висновок про те, що в ньому помилково зазначене на те, що він виставлений для оплати теплової енергії, отриманої у березні 2008 року. Насправді, цій рахунок-фактура виставлений для оплати енергії, отриманої у лютому 2008 року. Це підтверджується тією обставиною, що кількість енергії у цьому рахунку (3, 531) співпадає з кількістю енергії, вказаної в акті про відпуск теплової енергії у лютому 2008 року (том 2 а.с.118).

За таких обставин питання про те, чи отримав відповідач рахунок-фактуру за березень 2008 року, має вирішуватись відповідно до пункту 4.4 договору №458/У: якщо відповідач не заявив про неотримання рахунку, він вважається отриманим.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає на те, що судом першої інстанції не були враховані здійснені ним платежі на загальну суму 4500 грн. за платіжними дорученнями від 02 березня 2010 року на суму 2500 грн. та 09 березня 2010 року на суму 2 000 грн. (том 1 а.с.109).

Позивач не заперечує тієї обставини, що відповідач оплату зазначеної суми здійснив (том 2 а.с. 14) і визнає, що у відповідних платіжних дорученнях було неправильно вказано призначення платежів. 11.08.2010 відповідач надав позивачу заяву (том 2 а.с.111) про зміну призначення платежів та просив зарахувати зазначені платежі в рахунок сплати по договору №458/У від 07 лютого 2006 року. На підставі цієї заяви позивач здійснив зарахування суми 4500 грн. в рахунок боргу за договором № 458/У від 07 лютого 2006 року, що підтверджується витягом із програми „Клієнт- Банк” (том 2 а.с.110, 112). Зміна призначення платежів була здійснена 28 жовтня 2010 року. Тому позовні вимоги в частині стягнення боргу у сумі 4 500грн. задоволенню не підлягають.

Посилання відповідача на сплату частини заборгованості згідно з актом звірки (том 2 а.с. 4) по договору № 458/У у сумі 6 143,31 грн. у січні 2008 року та 5 995,74 грн. у червні 2008 року є необґрунтованими з тих підстав, що в матеріалах справи не міститься доказів сплати ним цих сум.

Перерахування суми 5 995,74 грн. у червні 2008 року здійснене на виконання рішення суду у складі суми 7 644,28грн. (том 2 а.с. 19), що підтверджується заявою про уточнення позовних вимог (том 2 а.с. 15), рішенням суду (том 2 а.с. 22), виписками Банка (том 2 а.с. 19-21). У свою чергу відповідач не надав будь-яких доказів того, що він сплатив цю суму.

Отже, ця сума не може бути зарахована в рахунок оплати теплової енергії, отриманої у 2008 році.

Що стосується суми 6 143,31грн., то відповідач на підтвердження цієї суми не надав будь-яких доказів сплати цієї суми, а в апеляційній скарзі як на доказ посилається на те, що ця сума включена позивачем як оплата, що здійснена у січні 2008 року, в акті звірки.

Але позивач пояснює, що ця сума включена ним до акту звірки як зменшення заборгованості відповідача у зв’язку із спливом позовної давності (том 2 а.с. 18). Це підтверджується службовою запискою (том 2 а.с. 127), рішенням суду (том 2 а.с. 22), позовною заявою (том 2 а.с. 113-116).

При прийнятті рішення суд першої інстанції відмовив позивачеві у задоволенні вимоги про стягнення основної заборгованості у сумі 2 134,68 грн, оскільки цю суму відповідач перерахував на рахунок позивача, що підтверджується випискою банку (том 2 а.с. 11-12), але судом не враховано, що суми 1 754,02 грн. та 380,66 грн. (разом 2 134,68 грн.) стягнуті з відповідача на виконання рішення суду у виконавчому провадженні. Тому позовні вимоги в частині стягнення боргу у сумі 2 134,68 грн. підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовні вимоги були заявлені позивачем по рахункам - фактурам №458 та №458/У від 07 лютого 2006 року, що судом стягнено суми по іншім підставам, ніж заявлено у позові (не по ріхунку - фактурі, як зазначено у позові, а за договором), спростовуються матеріалами справи.

Судова колегія дійшла висновку про те, що позовні вимоги не можуть бути відхилені судом з тієї причини, що у позовній заяві міститься посилання на те, що позивач вимагає стягнення за рахунками - фактурами №458 та №458/У від 07 лютого 2006 року. Позивач припустився помилки. Він виставив рахунки - фактури з номерами, що відповідають номерам договорів. Рахунків - фактур від 07 лютого 2006 року у матеріалах справи немає, натомість в матеріалах справи є договори №458 та 458/У від 07 лютого 2006 року.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу по договору №458/У від 07 лютого 2006 року підлягають задоволенню частково у сумі 10 442,11 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, з відповідача підлягають стягненню 2 258,89 грн. суми індексації та 3% річних у сумі 504,51 грн.

Відповідно до пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Різновидом неустойки є пеня, яка згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 3 Закону України ”Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктами 4.8 та 4.5 договорів №458, №458/У, укладених між сторонами, встановлено, що при порушенні строків оплати відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.          

На підставі викладеного з відповідача підлягає стягненню пеня, сума якої за обома договорами (№458, №458/У) складає 816, 68 грн.

Згідно зі статтею 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (стаття 233 Господарського кодексу України).

Також пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що приймаючи рішення, господарський суд має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, тому судова колегія враховуючи матеріальний стан відповідача погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення загальної суми пені до 5,77 грн. Відповідач надав звіт про фінансові результати за 3 місяці 2010 року, який свідчить про те, що за цей період він мав збитки у сумі 220000, 00 грн., крім того, відповідач надав довідку про заборгованість населення перед ним у сумі 1 971,1 тис. грн. (том 2 а.с. 49-50).

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а тому рішення господарського суду міста Севастополя підлягає зміні, апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись статтею 49, частиною 2 статті 99, статтею 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу комунального підприємства "Ремонтно- експлуатаційне підприємство №16" Севастопольської міської ради задовольнити частково.

          2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 19 серпня 2010 року у справі №5020-12/070 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

           "1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16" Севастопольської міської ради (пр. Ген. Острякова, 149, місто Севастополь, 99055, код ЄДРПОУ 20670607) на користь комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (вул. Л. Павліченко, 2, місто Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 03358357) 13 715,22 грн суми основного боргу, 2893,90 грн. інфляційних витрат, 3% річних у сумі 620,22 грн. та 5,77 грн. пені.

3. Стягнути з комунального підприємства "Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 16" Севастопольської міської ради (пр. Ген. Острякова, 149, місто Севастополь, 99055, код ЄДРПОУ 20670607) на користь комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (вул. Л. Павліченко, 2, місто Севастополь, 99011, код ЄДРПОУ 03358357) державне мито у розмірі 172,35 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 178,84 грн.

4. В іншій частині позову відмовити".

3. Зобов'язати суд першої інстанції видати наказ.          

Головуючий суддя                                                  І.В. Черткова

Судді                                                                                В.М. Плут

                                                                                Ю.М. Гоголь