Рішення № 12212769, 25.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2010 р. Справа № 43/262-10

вх. № 9040/3-43

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Корякіна Т.І. - довіреність №01-62 юр/6083 від 29.07.2010 року

відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом Акціонерна компанія "Харківобленерго", м. Харків

до Харківського районного віділу УМВС України в Харківській області, м. Мерефа

про стягнення 173,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - АК "Харківобленерго" звернувся до господарського суду з позовом до Харківського районного віділу УМВС України в Харківській області (відповідач) про стягнення 173,38 гривень.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні 25 жовтня 2010 року підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача в призначене судове засідання 25 жовтня 2010 не з"явився, але через канцелярію господарського суду 15 жовтня 2010 року надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Харківський районний відділ УМВС України в Харківській області є бюджнтною організацією, фінансується за рахунок державного бюджету та кошторисом на 2010 рік передбачено тільки витрати за спожиту електроенергію, а проводити інші оплати, в тому числі штрафу та пені, відповідач не має права, так як це буде зараховано як нецільове використання грошових коштів.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов’язок доказування та надання доказів покладений на сторони, в зв'язку з чим суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи та подані докази, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, встановив наступне.

01 липня 2005 року між АК "Харківобленерго" та Харківським районним відділом УМВС України в Харківській області був укладений договір про постачання електричної енергії № 041-15213 та пролонгований на 2010 рік.

Відповідно до Закону України “Про електроенергетику” від 08.06.2000 р. № 1812-ІІІ та “Правил користування електричною енергією”, затвердженими Постановою НКРЕ України від 31.07.1996 р. № 28 (зі змінами та доповненнями від 22.11.06), Договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов’язків сторін.

Відповідно до ст. ст. 174, 179 ГК України, ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення господарських прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 193 ГК України та ст.526 ЦК України).

Відповідно до п.7.1 “Правил користування електричною енергією”, затверджених постановою НКРЕ України за № 28 від 31.07.1996 р., зі змінами та доповненнями внесеними Постановою НКРЕ “Про внесення змін та доповнень до “Правил користування електричною енергією № 928 від 22.08.02 р. (надалі Правила) та договору, відповідач зобов’язується проводити оплату використаної електричної енергії відповідно до чинних тарифів.

Відповідно до умов Договору, а саме п. 2.1.2 Постачальник електричної енергії зобов'язується постачати електричну енергію, як різновид товару, в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 Договору, з урахуванням розділів 6, 7 Договору.

Споживач, у свою чергу, відповідно до п.2.2.5 Договору, зобов'язаний своєчасно оплачувати Постачальнику вартість спожитої електричної енергії та інші нарахування згідно з умовами додатка № 2 «Порядок розрахунків» до Договору.

АК «Харківобленерго», як Постачальник, виконав свої зобов'язання по Договору у повному обсязі, та здійснив у період з лютого 2010 року по червень 2010 року відпуск електричної енергії Споживачу, проте відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконував свої зобов"язання відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України, ч. 2 пп. 1 ст. 258 ЦК України та п. 6 додатку № 2 до Договору у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком нарахувань, постачальник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, 3% річних з простроченої суми. При цьому, сума грошових зобов"язань за договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням індексу інфляції.

Оскільки згідно зі ст.599 ЦК України зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а у відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу. Суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Керуючись п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу та роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року із змінами від 06.11.2000 року "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", а також на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст. 83 ГПК України), суд в порядку виключення, приймаючи до уваги, що відповідач - є бюджетною установою, вважає можливим зменшити розмір пені на 90% і стягнути з відповідача пеню в сумі 14,25 гривень. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 25,80 гривень та ПДВ на 3% річних у розмірі 5,16 гривень слід зазначити наступне.

Відповідно до пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", об*єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов*язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включається будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв*язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону, договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

3% річних нарахування, які передбачені ст. 625 ЦК України, не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказана сума 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на виконання кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд вважає необхідним зазначити, що передбачені вищевказаною статтею 3% річних є самостійним засобом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, оскільки за своєю правовою природою передбачені законом забезпечення не відносяться до неустойки ( штрафу, пені), не є штрафними санкціями за невиконання або неналежне виконання грошового зобов’язання, а є певною компенсацією знецінення грошових коштів внаслідок прострочення оплати боргу.

Тому, 3% річних не є мірою відповідальності, тому не можуть бути розцінені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим відсутні будь-які підстави для збільшення бази для оподаткування ПДВ.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування 3% річних від простроченої суми заборгованості проводиться позивачем виходячи від суми боргу за відпущену електричну енергію з податком на додану вартість, в той час як відповідно до положень пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону: “податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг)”.

З урахуванням вищевикладеного, 3% річних, передбачені ст.625 ЦК України, пов'язані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів, а тому не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів, та не є оплатою продажу будь-якої послуги, тобто не пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), у розумінні Закону суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України. Тому, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 5,16 гривень ПДВ на 3% річних, а стягненню підлягає 25,80 гривень 3% річних.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 102 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Керуючись ст. 625 ЦК України, статтями 1, 12, 47, 44, 49, ч.1 ст. 69, 75, ст.ст. 82-85 ГПК України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Харківського районного відділу УМВС України в Харківській області (62472, м.Мерефа, вул. Дніпропетровська, 211 п/р 35211001000226 в ГУДКУ в Харківській області МФО 851011, код ЄДРПОУ 08675950) на користь Акціонерної компанії „Харківобленерго” (61037, м. Харків, вул.Плеханівська,149 - на п/р 26003010050912 в АТ "Банк Золоті Ворота", МФО 351931, код ЄДРПОУ 00131954) пені в розмірі 14,24 гривень, 3 % річних в розмірі 25,80 гривень, витрат по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 гривень.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача 5,16 гривень ПДВ на 3% річних та 127,99 гривень пені відмовити.

Суддя

Повний текст судового рішення підписано 26 жовтня 2010 року.