Рішення № 12212765, 18.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2010 р. Справа № 57/180-10 (н.р. 16/230-09)

вх. № 7532/4-57 (н.р. 10354/6-16)

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - (за первісним позовом) - Юрченко С.О., дов. від 01.04.2010р.

відповідача (за первісним позовом) - Гедзей Н.В., дов. №0110/10-13 від 01.10.2010р.

третьої особи- не з'явився;

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

до Закритого акціонерного товариства "Харківенергоремонт" м. Харків

про стягнення 4275747,97 євро

та зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства "Харківенергоремонт" м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

про розірвання договору іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просив звернути стягнення на нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 09 липня 2002 року, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради та реєстраційного посвідчення, виданого 15 липня 2002 року КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації”, - шляхом продажу предмета іпотеки з публічних торгів за ціною, встановленою незалежним суб'єктом оціночної діяльності; за рахунок продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, просить задовольнити вимоги АКІБ “УкрСиббанк”:

- по заборгованості за Кредитним договором № 19-06-к/978-2 від 16.08.2006 р. - у розмірі 1 242 233,99 євро, що по курсу НБУ станом на 27.11.2009 р. складає 14 941 795,40 грн., та 417 981,14 грн.,

- по заборгованості за Кредитним договором - № 20-06-к/978-2 від 16.08.2006 р. у розмірі 3 033 513, 98 євро, що станом на 27.11.2009 року складає 36 487 606,69 грн. та 1354723,90 грн.

- 2049,43 євро та 849,15 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; та на період до реалізації передати нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 9 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради, - в управління АКІБ “УкрСиббанк”, надавши АКІБ “УкрСиббанк” право використовувати вказане нерухоме майно та здійснювати будь-які юридичні та фактичні дії щодо вказаного нерухомого майна, на свій власний розсуд, в тому числі шляхом укладення, зміни, розірвання будь-яких угод (крім угод, пов'язаних з відчуженням) щодо предмета іпотеки, а також отримання орендної плати та інших доходів від управління (використання) нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13. Також просить зобов'язати ЗАТ “Харківенергоремонт”(код ЄДРПОУ 25456741) передати за актом прийому-передачі АКІБ “УкрСиббанк” правовстановлюючі документи на нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, а саме свідоцтво про право власності від 9 липня 2002 року, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради, реєстраційне посвідчення, видане 15 липня 2002 року Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації”, а також технічний паспорт на вказану нерухомість.

Позивач за зустрічним позовом - ЗАТ “Харківенергоремонт” просить суд розірвати договір іпотеки (нерухомого майна) від 16.08.2006 р. у зв'язку із істотною зміною обставин, яка полягає у різкому зростанні курсу євро по відношенню до гривні.

Рішенням господарського суду Харківської області від 9 лютого 2010 року по справі № 16/230-09, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 7 квітня 2010 року, позовні вимоги по первісному позову задоволено повністю. Звернуто стягнення на нерухоме майно –нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв.м., які знаходяться за адресою: 61057, м.Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 9 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради та реєстраційного посвідчення, виданого 15 липня 2002 року КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації ” шляхом продажу з публічних торгів за ціною, встановленою незалежним суб'єктом оціночної діяльності. На період до реалізації передати нерухоме майно – нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв.м., які знаходяться за адресою: 61057, м.Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 9 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради в управління Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" надавши Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" право використовувати вказане нерухоме майно та здійснювати будь-які юридичні та фактичні дії щодо вказаного нерухомого майна, на свій власний розсуд, в тому числі шляхом укладення, зміни, розірвання будь-яких угод (крім угод, пов'язаних з відчуженням) щодо предмета іпотеки, а також отримання орендної плати та інших доходів від управління (використання) нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв.м., які знаходяться за адресою: 61057, м.Харків, пров.Театральний,11/13. та зобов'язати ЗАТ “Харківенергоремонт” передати за актом прийому-передачі Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" правовстановлюючі документи на нерухоме майно –нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв.м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, а саме свідоцтво про право власності від 9 липня 2002 року, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради, реєстраційне посвідчення, видане 15 липня 2002 року комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації”, та також технічний паспорт на нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Харківенергоремонт" на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" –2 049,43 євро та 849,15 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу. У задоволені зустрічного позову відмовлено повністю. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства "Харківенергоремонт" на користь державного бюджету України 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, одержувач коштів –УДК у м. Харкові, № рахунку 31213259700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22050000,символ звітності банку 259, банк одержувача –ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 серпня 2010 року рішення господарського суду Харківської області від 09 лютого 2010 року та Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07 квітня 2010 року скасовано, справу передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 вересня 2010 року прийнято справу до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 вересня 2010 року о 12:30 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 21.09.2010 року, 07.10.2010 року, розгляд справи відкладався.

07 жовтня 2010 відповідачем за первісним позовом подано клопотання про призначення у справі економічної експертизи, розглянувши дане клопотання суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Підставою для призначення економічної експертизи відповідач за первісним позовом визначає те, що для перевірки правильності нарахування заявленої до стягнення заборгованості необхідні спеціальні бухгалтерські знання.

Згідно статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

Як свідчать матеріли справи, судом, відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3,38 Господарського процесуального кодексу України створювались належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем за первісним позовом до матеріалів справи надані відповідні розрахунки сум заявлених до стягнення за заявлений період, які судом досліджені та перевірені відповідно до вимог діючого законодавства.

Відповідачем в обґрунтування заявлених заперечень, не надані контррозрахунки та не зазначено, яку саме частину заявленої до стягнення суми він заперечує і з яких підстав.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для призначення у справі економічної експертизи, оскільки матеріали справи не містять суперечливих даних щодо заявленої суми заборгованості.

21 вересня 2010 року позивач за первісним позовом через канцелярію суду надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 18397), з якої вбачається збільшення позовних вимог та позивач за первісним позовом просить суд звернути стягнення на нерухоме майно – нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м.Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 09 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 05.07.2002 року за № 1344 та реєстраційного посвідчення, виданого 15 липня 2002 року КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації ” шляхом продажу предмету іпотеки з публічних торгів за ціною, визначеною незалежним суб’єктом оціночної діяльності, універсальною біржею “ Україна ”, встановивши початкову ціну продажу нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв.м., які знаходяться за адресою: 61057, м.Харків, пров. Театральний, 11/13 в розмірі 17065500,99 грн.

За рахунок продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, просить задовольнити вимоги АКІБ “УкрСиббанк”:

- за Кредитним договором № 0010939073000 від 16.08.2006 р. в сумі 3302378,27 євро, що по курсу НБУ станом на 01.09.2010 р. складає 33024892,30 грн., та 1312692,50 грн.,

- за Кредитним договором № 0010939074000 від 16.08.2010 року в сумі 1439505,00 євро, що станом на 01.09.2010 року складає 14395533,67 грн. та 446222,10 грн. у розмірі 3 033 513, 98 євро, що станом на 27.11.2009 року складає 36 487 606,69 грн. та 1354723,90 грн.

- 2049,43 євро та 849,15 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу;

На період до реалізації передати нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 9 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради, - в управління АКІБ “УкрСиббанк”, надавши АКІБ “УкрСиббанк” право використовувати вказане нерухоме майно та здійснювати будь-які юридичні та фактичні дії щодо вказаного нерухомого майна, на свій власний розсуд, в тому числі шляхом укладення, зміни, розірвання будь-яких угод (крім угод, пов'язаних з відчуженням) щодо предмета іпотеки, а також отримання орендної плати та інших доходів від управління (використання) нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13.

Зобов'язати ЗАТ “Харківенергоремонт”(код ЄДРПОУ 25456741) передати за актом прийому-передачі АКІБ “УкрСиббанк” правовстановлюючі документи на нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, а саме свідоцтво про право власності від 9 липня 2002 року, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради, реєстраційне посвідчення, видане 15 липня 2002 року Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації”, а також технічний паспорт на вказану нерухомість.

Розглянувши вказану заяву, та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, приймаючи до уваги, що позивачем за первісним позовом надано докази надіслання вказаної заяви відповідачу за первісним позовом та третій особі (вх. № 22525 від 06.10.2010), суд приймає її як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Позивач за первісним позовом у судовому засіданні позов, з урахуванням наданих уточнень підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач за первісним позовом у судовому засіданні проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позов. Надав клопотання (вх. № 20224), в якому просить суд зупинити провадження у даній справі до вирішення по суті справи № 66/180-10, мотивуючи своє клопотання тим, що в договорі іпотеки від 16.08.2006 року відсутній опис майна, достатній для його ідентифікації, а ЗАТ “Харківенерногремонт”подано позов до господарського суду Харківської області до ПАТ “Укрсиббанк”про внесення змін до п.1.1 договору іпотеки від 16.08.2006 року в частині опису переданого в іпотеку майна.

Розглянувши вказане клопотання, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачений вичерпний перелік підстав для зупинення провадження у справі, зокрема господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1) призначення господарським судом судової експертизи;

2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

3) заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Таким чином, законодавством встановлена сукупність обставин, наслідком виникнення якої є зупинення провадження у справі, а саме - пов’язаність справи, що розглядається з іншою справою, яка розглядається іншим судом, та в той же час, неможливість розгляду певної справи до вирішення іншим судом пов’язаної з нею справи.

Суд зазначає, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Слід зауважити, що неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим су дом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розгля нути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конк ретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи та інше.

При цьому суд також зазначає, що приписи даної норми процесуального права є імперативними і передбачають встановлення можливості або неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що п.1.1 договору іпотеки від 16.08.2010 року чітко визначено предмет іпотеки нежитлові приміщення, літ. "А-5", його площа 3900,3 кв. м., його власник - ЗАТ "Харківенергоремонт" та його місцезнаходження: Україна, м. Харків, пров. Театральний, 11/13.

Таким чином, суд не знаходить правових підстав для зупинення провадження по даній справі, оскільки обставини, які б унеможливлювали розгляд даної справи до вирішення по суті іншої справи № 66/305-10, що розглядається господарським судом Харківської області, відсутні, а це, в свою чергу, свідчить про відсутність вказаної вище сукупності правових фактів, що вимагається Господарським процесуальним кодексом України для зупинення провадження по справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватерпас Прінт", свого представника у судове засідання не направила, витребувані судом документи не надала, заборгованість не спростувала.

Третя особа правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалась, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізувала.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до Закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2006 року між позивачем за первісним позовом АКІБ “УкрСиббанк” (надалі – Банк) та ТОВ "Ватерпас Прінт" (далі по тексту - позичальником) укладено кредитні договори № 19-06-к/978-2, № 20-06-к/978-2 (далі по тексту – договори), відповідно до умов яких (п. 1.1) позивач за первісним позовом зобов'язався надати позичальнику - ТОВ "Ватерпас Прінт", а ТОВ "Ватерпас Прінт"- позичальник зобов'язався прийняти, та належним чином виконувати і повернути позивачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 1 364 884,05 Євро та 3 112 637,95 Євро, відповідно.

Всього за зазначеними кредитними Договорами позивач за первісним позовом надав ТОВ "Ватерпас Прінт" кредитних коштів на загальну суму 4 477522 Євро.

Згідно до п.п. 1.2.2., 4.1., 4.2. Договорів ТОВ "Ватерпас Прінт" (позичальник) зобов'язався:

- повернути кредит згідно графіка погашення кредиту;

- використовувати кредит на зазначені у Договорах цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені Договорами терміни.

- сплачувати суму кредиту, наданого позивачем за первісним позовом, плату за користування такими кредитами у вигляді процентів та комісій, та інші платежі на рахунки, вказані в першому та третьому розділах Договорів, шляхом перерахування коштів на відповідні рахунки у безготівковій формі.

Відповідно до п. 5.5. Договорів у випадку порушення позичальником (третьою особою) термінів повернути кредиту (основної суми) та/або термінів сплати плати за кредит строком більш ніж на 5 календарних днів, позивач за первісним позовом має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку визначеному у розділі 11 Договорів (порядок дострокового повернення кредиту).

25.06.2007 року між Банком та позичальником - ТОВ "Ватерпас Прінт" було укладено додаткову угоду №4 до кредитного договору №19-06-к/978-2 від 16.08.2006 року та додаткову угоду № 5 до Кредитного договору №20-06-к/978-2 від 16.08.2006 року, згідно п. 1 яких, в зв’язку зі зміною програмного забезпечення Банку, в якому здійснюється обслуговування кредитних процесів, сторони домовились, що для ідентифікації Договорів можуть застосовувати як номера Договорів, зазначені при їх укладенні, а саме №19-06-к/978-2 та №20-06-к/978-2, так і реєстраційні номера в системі обліку Банку, а саме за № 10939074000 та 10939073000 (Реєстраційні номери Договорів). При цьому, при внесенні платежів згідно умов Договорів в платіжних документах позичальника - ТОВ "Ватерпас Прінт" зазначаються Реєстраційні номера Договорів.

Як свідчать матеріали справи (виписки по позичковому рахунку позичальника), банк (позивач за первісним позовом) належним чином виконав обов’язок за кредитними договорами, надавши позичальнику кредитні кошти за договорами шляхом їх перерахування на позичковий рахунок позичальника в межах суми кредиту.

Проте, починаючи з липня 2008 року позичальник - ТОВ "Ватерпас Прінт" не виконує свої зобов’язання за кредитними договорами №19-06-к/978-2 та №20-06-к/978-2 по поверненню належних до сплати частин кредиту та нарахованих відсотків за його використання.

На виконання п. 2.1 кредитних договорів, з метою забезпечення виконання ТОВ "Ватерпас Прінт" зобов’язань за вказаними Договорами, між ЗАТ "Харківенергоремонт" (іпотекодавецем) та Банком (іпотекодержателем) 16 серпня 2006 року укладено договір іпотеки , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 2209 (надалі – Договір іпотеки), у відповідності до умов п.1.1., 1.3. якого ЗАТ "Харківенергоремонт", з метою забезпечення вимоги позивача за первісним позовом, які виникають з Кредитних договорів: № 19-06-к/978-2 від 16.08.2006р., № 20-06-к/978-2 від 16.08.2006р. та договору про відкриття та обслуговування акредитиву №023 від 16.08.2006р. укладених між Банком та ТОВ "Ватерпас Прінт", передав в іпотеку Банку нерухоме майно: нежитлові приміщення, літ. "А-5", загальною площею 3900,3 кв. м., що є власністю ЗАТ "Харківенергоремонт" та знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, зазначене обтяження було зареєстровано 17.08.2006 року в Державному реєстрі іпотек.

У п. 2.1.1. Договору іпотеки сторони узгодили, що банк має право в разі невиконання ТОВ "Ватерпас Прінт" зобов'язань за договорами, зазначеними у п. 1.3. Договору іпотеки, задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги в порядку, зазначеному в розділі 5 Договору іпотеки, у повному обсязі, включаючи основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих відстрочкою (розстрочкою) виконання або прострочення виконання, неустойку, необхідні витрати на отримання предмету іпотеки та його реалізацію.

Згідно п. 5.1. Договору іпотеки Банк отримав право на задоволення своїх вимог за Договором іпотеки та за договорами, що зазначені у п. 1.3. Договору іпотеки, яке виникло у нього в зв’язку з невиконанням ТОВ "Ватерпас Прінт" своїх зобов'язань перед позивачем за первісним позовом за договорами, зазначеними у п. 1.3 Договору іпотеки.

Відповідно п. 5.2. Договору іпотеки задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється:

- шляхом добровільної передачі предмету іпотеки у власність банку;

- шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У п. 5.4. Договору іпотеки сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса після невиконання ТОВ "Ватерпас Прінт" у 30 - ти денний строк вимоги, згідно до повідомлення, надісланого у порядку ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

У зв’язку з порушенням ТОВ "Ватерпас Прінт" своїх зобов'язань за кредитними договорами, на підставі п. 5.5. Договорів кредиту, позивач за первісним позовом змінив строк повернення кредиту, визнавши його таким, що настав 19.11.2009 р., надіславши на адресу позичальника (ТОВ "Ватерпас Прінт") та заставодавця (ЗАТ “Харківенергоремонт”) вимоги № 1574 від 06.11.2009 р., та №1735/21-31 від 04.12.2009 р. про погашення в строк до 21 листопада 2009 року заборгованості за кредитними договорами.

Проте, у встановлений банком строк, кредитні кошти ТОВ "Ватерпас Прінт" (третьою особою) та ЗАТ “Харківенергоремонт” відповідачем за первісним позовом позивачу за первісним позовом повернуті не були. За розрахунком позивача, станом на 01.09.2010 року загальна сума боргу позичальника ТОВ "Ватерпас Прінт" за кредитними договорами - перед Банком складає 4741883,27 Євро, що по курсу НБУ станом на 01.09.2010 року становить 47420425,97 грн. та 1758914,60 грн. з яких:

За кредитним договором № 10939073000 від 16.08.2006р. у сумі 3302378,27 Євро, що станом на 01.09.2010 року складає 33024892,30 грн. та 1312692,50 грн. з яких:

- 2813218,03 євро, що по курсу НБУ станом на 01.09.2010 р. складає 28133125,54 грн. - прострочена заборгованість за кредитом;

- 489160,24 євро, що по курсу НБУ станом на 01.09.2010 р. складає 4891766,76 грн. - заборгованість по простроченим відсоткам;

- 1169087,68 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту;

- 143604,82 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

За кредитним договором № 10939074000 від 16.08.2006р. у сумі 1439505,00 Євро, що станом на 01.09.2010 р. складає 14395533,67 грн., та 446222,10 грн. з яких:

- 1228281,90 євро, що станом на 01.09.2010 р. складає 12283231,80 грн. –прострочена заборгованість за кредитом;

- 211223,09 євро, що по курсу НБУ станом на 01.09.2010 р. складає 2112301,87 грн. - прострочена заборгованість по відсоткам

- 363720,12 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту;

- 43495,85 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

- 1121.80 грн. –пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії;

- 37884,33 грн. заборгованість по комісії;

- 408337,77 грн. заборгованість по пені.

В зв’язку з тим, що відповідач та третя особа у встановлений договором строк, за вимогою позивача, не повернули суму боргу, у позивача виникла підстава для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому позивач на задоволення своїх вимог за кредитними договорами просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення позичальником (третьою особою) або іпотекодавцем (відповідачем за первісним позовом) заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 11.1 кредитного договору передбачено право Кредитора (Банка) у разі порушення Позичальником зобов'язань, зазначених у п.п. 1.8, 1.9, 2.2, 2.4,5.3,5.5, 5.6, 5.10, 5.11, 5.12, 5.13, 5.14. 7. визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з п. 1.2.2 цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов’язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги Банку. В цьому випадку Позичальник зобов’язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем та третьою особою, позичальник ТОВ “Ватерпас Прінт” порушив умови договорів (графіків) щодо сплати кредиту, у зв’язку з чим, Банк (позивач за первісним позовом), на підставі п. 5.5. Договорів кредиту, змінив строк повернення кредиту, визнавши його таким, що настав; 19.11.2009 р. надіслав на адресу позичальника (ТОВ "Ватерпас Прінт") та заставодавця (ЗАТ “Харківенергоремонт”) вимоги № 1574 та №1735/21-31 про погашення в строк до 21 листопада 2009 року заборгованості за кредитними договорами, які у встановлений строк не задоволені ані позичальником ані заставодавцем.

З зазначеного вбачається, що банк (позивач за первісним позовом) правомірно пред’явив вимогу до відповідача щодо дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших до сплаті платежів.

Проте, в порушення вимог договору, позичальником та відповідачем за первісним позовом не задоволено вимоги Банку щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісії за користування кредитом, у зв’язку з чим, третя особа та відповідач визнаються судом такими, що прострочили виконання зобов’язання за кредитними договорами та додатковими угодами до нього в частині сплати заборгованості по кредиту, заборгованості по погашенню відсотків, заборгованості по погашенню комісії.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач за первісним позовом не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по договорам № 10939074000 та №10939073000 від 16.08.2006 року та додаткових угод до нього та не надав документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем відповідачу заборгованості по кредиту –4041499,94 євро, що станом на 01.09.2010 року становить 40416357,34 грн.; заборгованості по погашенню відсотків –700383,33 євро, що станом на 01.09.2010 року складає - 7004068,63 грн.; заборгованості по погашенню комісії –37884,33 грн..

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Згідно з пунктом 7.1 кредитних договорів за порушення термінів повернення кредиту та / або процентів за кредит та / або комісій, позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню з розрахунку 0,2% від суми зазначеної заборгованості (суми кредиту та / або процентів по кредиту та / або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у загальній сумі 1721030,27 грн., з яких: За кредитним договором № 10939073000 від 16.08.2006р: 1169087,68 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту; 143604,82 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.

За кредитним договором № 10939074000 від 16.08.2006р.:363720,12 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту; 43495,85 грн. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом. 1121.80 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по комісії; 408337,77 грн. заборгованість по пені.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом Луганської та Харківської області, у відношенні позичальника та майнового поручителя неодноразово порушувалась процедура банкрутства.

Перевіривши наданий позивачем за первісним позовом розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем враховано вимоги ч.4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” за якою мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені у сумі 1721030,27 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України “Про іпотеку” встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст.19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст.589 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1.4 укладеного договору іпотеки, сторони узгодили, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до п. п. 5.7., 9.1 кредитних договорів невиконання третьою особою зобов`язань, встановлених кредитними договорами надає банку право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання”.

В матеріалах справи наявні докази порушення позичальником умов договірних зобов’язань та вчинення дій, направлених на ухилення від їх виконання.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судовому засіданні, що станом на 01 вересня 2010 року загальна сума заборгованості ЗАТ “Харківенергоремонт” перед кредитором - ПАТ "Укрсіббанк" (позивачем у справі) складає 4741883,27 євро, що станом на 01.09.2010 року складає 47420425,97 грн. та 1758914,60 грн., з яких: заборгованості по кредиту –4041499,94 євро, що станом на 01.09.2010 року становить 40416357,34 грн.; заборгованості по погашенню відсотків – 700383,33 євро, що станом на 01.09.2010 року складає - 7004068,63 грн.; заборгованості по погашенню комісії –37884,33 грн.. та 1721030,27 грн. пеня.

Суд враховує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до конвенції.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Укладаючи кредитні договори з урахуванням додаткових угод до них позивач за первісним позовом мав право очікувати на повернення кредитних коштів та отримання відсотків за користування ними в значенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до умов п. 1.1 іпотечного договору, на забезпечення зобов’язань за договорами кредиту № 10939074000 та №10939073000 від 16.08.2006 року відповідач (Іпотекодавець) передав в іпотеку позивачу (Іпотекодержателю) наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення, літ. "А-5", загальною площею 3900,3 кв. м., що є власністю ЗАТ "Харківенергоремонт" та знаходиться за адресою: Україна, м. Харків, пров. Театральний, 11/13.

Частина 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

З аналізу статей 596,597 Цивільного кодексу України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобов’язання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 Цивільного кодексу України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодаця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання, виконання якого забезпечено іпотекою або до закінчення строку дії іпотечного договору. "Основне зобов'язання" - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечено іпотекою (ст. 1 ЗУ "Про іпотеку").

Відповідно до статті 1 Закону України “Про заставу” застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" предмет застави, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві, зокрема, шляхом застосування процедури продажу предмету застави, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

В зв’язку з невиконанням забезпечених іпотекою зобов’язань відповідно ст. 33 Закону України “Про іпотеку ” та п. 1.4. іпотечного договору банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно п. 5.2. Договору іпотеки задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється:

- шляхом добровільної передачі предмету іпотеки у власність банку;

- шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Керуючись статтею 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої у разі невиконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - суд вважає вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки у розмірі 4741883,27 євро, що станом на 01.09.2010 року складає 47420425,97 грн. та 1758914, 60 грн. обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає, окрім всього іншого, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, частиною 6 якої встановлено , що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Стаття 34 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що рішенням суду предмет іпотеки може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Для реалізації вказаного права управління у позивача за первісним позовом виникає необхідність у отриманні правовстановлюючих документів на нерухомість, що складає предмет іпотеки.

При цьому суд зазначає, що згідно статті 1 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 року N 979-ІV, що управитель - це фінансова установа, яка діє від свого імені, здійснюючи управління іпотечними активами в інтересах установника управління іпотечними активами.

У статті 41 Закону України "Про іпотеку" передбачається, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Організація продажу предмета іпотеки покладається на спеціалізовані організації, які залучаються на конкурсній основі органами державної виконавчої служби. Право вибору спеціалізованої організації належить іпотекодержателю.

Пунктом 5.4.1 договору іпотеки встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звернено стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не буде встановлено цим договором. Початкова ціна предмета іпотеки для його продажу з публічних торгів встановлюється у розмірі, зазначеному в п.1.1. цього договору, або за вимогою іпотекодержателя визначається незалежними суб’єктами оціночної діяльності, призначеними іпотекодержателем.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку" Початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Згідно висновку про вартість нежитлових приміщень, які є предметом іпотеки, здійсненого Універсальною біржею “ Україна ” ( сертифікат ФДМУ № 7224/08 від 10.06.2008 року) від 20.09.2010 року вартість предмету іпотеки площею 3900,30 кв. м. складає 17065500,00 грн.

Вищий господарський суд України у Постанові від 02 серпня 2010 року вказував те, що попередніми судовими інстанціями при винесені судових рішень не були не враховані норми статей 38,39 Закону України «Про іпотеку», зокрема в резолютивній частині рішення не вказано початкову ціну продажу предмету іпотеки не нижче якої заставлене майно може бути реалізоване в рахунок задоволення вимог банку по кредитній угоді.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення первісного позову у повному обсязі.

Розглянувши зустрічну позовні заяву, в якій ЗАТ “Харківенергоремонт” – позивач за зустрічним позовом просить розірвати в порядку статті 652 Цивільного кодексу України договір іпотеки, посилаючись на те, що з моменту укладання договору іпотеки істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при його укладанні, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності до статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодо сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Розірвання договору з підстав, зазначених у зустрічній позовній заяві передбачено ст. 652 Цивільного кодексу України, при цьому обставинами, що істотно змінилися, позивач за зустрічним позовом вважає той факт, що з моменту укладення договору іпотеки різко зріс курс іноземної валюти "євро" по відношенню до національної валюти – гривні, і вказана зміна не могла бути передбачена позивачем за зустрічним позовом, якщо він міг би передбачити вказане зростання, він не уклав би договір іпотеки на тих умовах, на яких він був укладений.

Статтею 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України. Згідно її положень зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З урахуванням наведених правових норм та встановлених матеріалами справи обставин, суд приходить до висновку про відсутність передбачених ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України правових підстав для розірвання спірного договору іпотеки, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже позивач за зустрічним позовом мав обґрунтувати в позовній заяві і довести належними доказами існування фактів, які він вважає умовами розірвання договору в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України.

Проте, позивач за зустрічним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження викладених в зустрічній позовній заяві обставин, зокрема, не надано розрахунку того, що кредит подорожчав більш ніж на 35 мільйонів гривень, а вартість нерухомого майна впала порівняно з вереснем 2006 року майже на 30%.

За змістом ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України договір може бути розірваний лише на підставі змін обставин, які мають конкретне суб’єктивне відношення до сторін спірного договору і умов його виконання. Такими обставинами може бути зміна собівартості продукції, ціни її реалізації, введення квотування, ліцензування чи інших обмежень певного виду господарської діяльності, що провадиться стороною договору тощо.

Пункт 4 частини 4 статті 652 Цивільного кодексу України визначає однією з необхідних умов, за наявності якої можливе розірвання договору за рішенням суду - те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Суд не вбачає обґрунтованих підстав вважати, що зміна обставин, на яку посилається позивач, звільняє його від виконання договору. Суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у позивача за зустрічним позовом із виконанням спірного договору іпотеки охоплюються його (позивача за зустрічним позовом) підприємницьким ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача за зустрічним позовом на відповідача за зустрічним позовом шляхом звільнення позивача за зустрічним позовом від виконання прийнятих на себе обов’язків за договором.

Згідно п.3 ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України порушення співвідношення майнових інтересів сторін є необхідною умовою для розірвання договору в судовому порядку. Це порушення може відбуватися у вигляді значного зменшення вартості отриманого за договором, або значного зростання вартості відшкодування, що приводить до порушення еквівалентності обміну.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовуючи порушення співвідношення майнових інтересів сторін при виконанні договорів, зазначив у позові, щов момент укладення договору іпотеки сторони виходили з того, що зростання курсу валюти євро по відношенню до національної валюти, не настане та вартість нерухомого майна не знизиться.

При цьому зменшення цінності виконання повинно мати об'єктивні ознаки його виміру. У протилежному випадку має місце не об’єктивний факт - порушення співвідношення (еквівалентності) обміну, а проста зміна ставлення чи думки сторони щодо доцільності (бажаності чи небажаності) виконання відповідного договору. В даному разі доказів порушення співвідношення (еквівалентності) інтересів сторін спірного договору позивачем за зустрічним позовом не надано.

Таким чином, відповідно до п.3ч ч.2ст.652 Цивільного кодексу України суд зауважує, що ті загальні обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом у своїй позовній заяві, в рівній мірі стосуються як позивача за зустрічним позовом, так і відповідача за зустрічним позовом. Тому підстав для висновку, що вони погіршили лише становище позивача за зустрічним позовом і залишили незмінним становище відповідача за зустрічним позовом (і тим самим порушили співвідношення інтересів сторін) не вбачається.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ЗАТ “Харківенергоремонт” посилається на зростання курсу валюти євро по відношенню до національної валюти та зниження вартості нерухомого майна, в зв’язку з чим він не має фінансової можливості надалі виступати поручителем за ТОВ “Ватерпас Прінт”. Але фінансова неспроможність позивача за зустрічним позовом не може вважатися такою зміною обставин, яка достатня для розірвання договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення зобов’язань третьої особи перед іпотекодержателем за кредитними договорами.

Крім того, наявність вказаної обставини не звільняє позивача від необхідності обґрунтування та надання доказів в підтвердження одночасної наявності умов, встановлених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, щодо розірвання договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

При цьому суд враховує також, що іпотекодавець ( позивач за зустрічним позовом) після отримання відповідного повідомлення банку, не був позбавлений права погасити за позичальника виниклу заборгованість перед банком за кредитними договорами . Проте позивач за зустрічним позовом таким правом не скористався – кредит не повернув, проценти за його користування не сплатив.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом не доведено факт збігу тяжких для нього обставин і наявність їх безпосереднього зв’язку із його волевиявленням вчинити правочин (укласти кредитний договір) на вкрай невигідних для нього умовах

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не були доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а саме: наявності обставин, з якими закон пов'язує підстави для розірвання договору в порядку статті 652 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності всіх умов, за якими встановлена можливість розірвання договору за рішенням суду, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим, суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги Указ президента України “Про заходи щодо забезпечення відновлення стабільності у банківській системі ”, прийнятого з метою відновлення ліквідності банків, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України,ст.ст.16,525,546,590,598,599,610,611,612,626,628,629,652,1054,1048,1049, 1050, ЦК України, статтями 3,42,174,179,193, Господарського кодексу України, статтями 3,7,12,19,33, 34,38, 39 Закону України "Про іпотеку", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити повністю.

На задоволення вимог Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” за Кредитним договором № 10939073000 (№ 20-06-к/978-2) від 16.08.2006 р. в сумі 3302378,27 євро, що по курсу НБУ станом на 01.09.2010 р. складає 33024892,30 грн., та 1312692,50 грн., та за Кредитним договором № 10939074000 (№ 19-06-к/978-2) від 16.08.2010 року в сумі 1439505,00 євро, що станом на 01.09.2010 року складає 14395533,67 грн. та 446222,10 грн. у розмірі 3 033 513, 98 євро, що станом на 27.11.2009 року складає 36 487 606,69 грн. та 1354723,90 грн., а також 2049,43 євро та 849,15 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу; звернути стягнення за іпотечним договором від 16.08.2006 року з урахуванням договорів про внесення змін та доповнень до нього. на предмет іпотеки: нерухоме майно – нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м.Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 09 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі розпорядження Харківського міського голови від 05.07.2002 року за № 1344 та реєстраційного посвідчення, виданого 15 липня 2002 року КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації ” та визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому 17065500,99 грн.

На період до реалізації передати нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13 та належать ЗАТ “Харківенергоремонт” на підставі свідоцтва про право власності від 9 липня 2002 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради, - в управління ПАТ “УкрСиббанк”, надавши ПАТ “УкрСиббанк” право використовувати вказане нерухоме майно та здійснювати будь-які юридичні та фактичні дії щодо вказаного нерухомого майна, на свій власний розсуд, в тому числі шляхом укладення, зміни, розірвання будь-яких угод (крім угод, пов'язаних з відчуженням) щодо предмета іпотеки, а також отримання орендної плати та інших доходів від управління (використання) нежитлових приміщень літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13.

Зобов'язати ЗАТ “Харківенергоремонт”(код ЄДРПОУ 25456741) передати за актом прийому-передачі ПАТ “УкрСиббанк” правовстановлюючі документи на нерухоме майно - нежитлові приміщення літ. “А-5”, загальною площею 3900,3 кв. м., які знаходяться за адресою: 61057, м. Харків, пров. Театральний, 11/13, а саме свідоцтво про право власності від 9 липня 2002 року, видане виконавчим комітетом Харківської міської ради, реєстраційне посвідчення, видане 15 липня 2002 року Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації ”, а також технічний паспорт на вказану нерухомість.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 25 жовтня 2010 року

справа № 57/180-10