Рішення № 12211269, 01.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/23901.11.10 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку «Дніпрозв’язок»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕКОС-Тел»

про стягнення 23243,50 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Лещенко Ю.В. (довіреність № 2127/03 від 20.09.2010 р.)

Від відповідача: не з’явились

СУТЬ СПОРУ:

Відкрите акціонерне товариство «Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку «Дніпрозв’язок»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕКОС-Тел» (відповідач) про стягнення 23243,50 грн. заборгованості відповідно до договору на виготовлення проектної продукції № 9587 від 14.05.2008 року.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по оплаті виконаних позивачем проектних робіт за договором № 9587 від 14.05.2008 р. Позивач просить покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2010 р., порушено провадження у справі № 39/239 та призначено справу до розгляду на 01.11.2010 р. о 11:10 год.

Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

В судовому засіданні 01.11.2010 р. судом було розглянуто клопотання позивача про забезпечення позову.

Приписами ст. 66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 3 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 р. № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову ”, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Згідно п. 1.1 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики застосування забезпечення позову ” у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможній такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно вищезазначеного Роз’яснення від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 у випадку звернення до суду з клопотанням про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог передбачених ст. 33 ГПК України, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не надано суду належних доказів, також з матеріалів позовної заяви судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності суд враховує, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном може призвести до незворотних наслідків.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що накладення арешту грошові кошти відповідача, може унеможливити подальшу господарську діяльність даного господарюючого суб’єкта, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 01.11.2010 р., подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу, у зв’язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості в сумі 6000,00 грн.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Зі змісту ч. 6 ст. 22 ГПК України вбачається, що господарський суд приймає, зокрема, зменшення розміру позовних вимог, якщо ці дії не суперечать законодавству або не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 01.11.2010 р. заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у відповідній заяві прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 17243,50 грн. з яких: 6000,00 грн. - основний борг, 7429,49 грн. –пеня, 2788,25 грн. –індекс інфляції, 1025,76 грн. –3% річних.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 01.11.2010 р., подав документи на виконання вимог ухвали суду, надав суду усне пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з урахуванням ним заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 01.11.2010 р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 04.10.2010 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/239 від 04.10.2010 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві, а саме: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46 та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД № 658538 станом на 29.10.2010 р.

Вищенаведене поштове відправлення повернулося на адресу суду з відміткою пошти “за зазначеною адресою не проживає”.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі № 39/239 від 04.10.2010 р. вручене відповідачу належним чином.

За таких обставин, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/239 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 01.11.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 01.11.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕКОС-Тел»(відповідач) був укладений договір на виготовлення проектної продукції № 9587, відповідно до п. 1.1 якого відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов’язання на виконання проектних робіт по об’єкту «Підключення АТСЕ ТОВ «ЛЕКОС-Тел»ємністю 1000 номерів до ТМЗК м. Києва».

Відповідно до 1.2. договору, наукові, технічні, економічні та інші вимоги до проектної продукції, яка є предметом договору, відображені в: завданні на розробку робочого проекту та листі відповідача № 171 від 23.04.2008 р. (додаток № 1), який є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до 1.3. договору, строк здачі робіт по договору, зміст і строки виконання основних етапів, визначається календарним планом (додаток № 2), що складає невід’ємну частину договору.

За виконану проектну продукцію згідно з договором (п. 2.1.) відповідач мав перерахувати позивачеві у відповідності з протоколом про договірну динамічну ціну 81620,00 грн., крім того ПДВ 20% - 16324,00 грн., всього –97944,00 грн.

Підпунктом 2.2. договору визначено, що позивач приступає до виконання робіт по договору з моменту одержання від відповідача авансу в розмірі 60% договірної динамічної ціни в сумі 48972,00 грн., крім того ПДВ 20% - 9794,40 грн., всього –58766,40 грн. Перерахування відповідачем авансу проводиться в термін 10-ти банківських днів після підписання договору.

Остаточний розрахунок проводиться в 10-ти денний термін після прийому відповідачем робіт (п. 2.4. договору).

Відповідно до п.3.1. договору по закінченню робіт, позивач подав відповідачу проектно-кошторисну документацію і акт здачі-приймання проектної продукції.

Відповідно до п.3.2. договору, відповідач протягом 10-ти днів з дня одержання акту здачі-приймання робіт і звітних документів, зобов’язаний направити позивачу підписаний акт здачі-приймання проектної продукції або мотивовану відмову від приймання робіт.

Відповідно до п.3.3. договору, відповідач в 10-ти денний термін після прийому робіт повинен провести остаточну оплату виконаних робіт.

На виконання зазначених умов сторонами були затверджені завдання на розробку робочого проекту, зведений кошторис на проектні і вишукувальні роботи, календарний план робіт. Крім того, сторонами було підписано Угоду про договірну динамічну ціну на проектну продукцію (протокол № 1) та затверджений кошторис на проектні роботи.

Виконання позивачем договірних зобов’язань підтверджується актом № 126 здачі-приймання проектної продукції по договору № 9587 від 26.02.2009 р. на суму 97944,00 грн., який належним чином у засвідченій копії знаходиться в матеріалах справи, підписані сторонами, скріплені печатками підприємств, а доказів які підтверджують неприйняття вказаних робіт, виявлення недоліків у виконаній роботі відповідачем суду не надано.

Зібрані у справі докази свідчать, що зобов‘язання по оплаті робіт виконано відповідачем лише частково у розмірі 91944,00 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), що підтверджується банківськими виписками (належним чином копії знаходяться в матеріалах справи).

У зв’язку з вищенаведеним у відповідача виникла заборгованість у сумі 6000,00 грн. за спірні роботи, прийняті ним за актом № 126 здачі-приймання проектної продукції по договору № 9587 (97944,00 грн., вартість робіт, переданих відповідачу за актом, сплата відповідачем робіт 91944,00 грн. = 6000,00 грн., основний борг).

Зібрані у справі докази, також свідчать про те, що відповідач станом на час подання позову до суду заборгованість у сумі 6000,00 грн. (основний борг) за виконані позивачем роботи не оплатив.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наведене свідчить, що між сторонами по справі укладений договір підряду на проектні та пошукові роботи (№9587 від 14.05.2008 р.), а тому саме він та відповідні положення статей глави 61, зокрема параграфу 3 цієї глави ЦК України та глави 33 Господарського кодексу України (ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбачених ним підрядних робіт та їх оплати.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику (ч. 2 ст. 837 ЦК України).

Згідно зі ст. 887 ЦК України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов’язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити їх.

Статтею 888 ЦК України передбачено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов’язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації.

Відповідно до ст. 889 ЦК України, на замовника покладений обов’язок сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Судом встановлено, що акт здачі –приймання проектної продукції (згідно вищенаведеного переліку) на загальну суму 97 944,00 грн., який був підписаний уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (зокрема, відповідача), свідчать про прийняття проектних робіт відповідачем, а тому приймаються судом у якості належного доказу по справі, а рівно, у якості доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 6000,00 грн. з огляду на частковість розрахунків відповідача за договором у сумі 91 944,00 грн.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

З огляду на зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 6000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Позивачем з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог заявлені також вимоги про стягнення з відповідача 7429,49 грн. пені за період з 10.03.2009 р. по 26.07.2010 р. (180 днів), 2788,25 грн. індексу інфляції та 1025,76 грн. трьох відсотків річних за період з 10.03.2009 р. по 26.07.2010 р.

Згідно ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

У відповідності із ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Пунктом п. 4.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату виконаних робіт відповідач зобов’язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості всього комплексу або завершеного етапу робіт по договору за кожен день прострочення.

Згідно статті 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»(надалі –Закон України) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Враховуючи вказані норми ЦК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 7429,49 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму ЦК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку розміру трьох процентів річних та індексу інфляції, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1025,76 грн. трьох відсотків річних та 2788,25 грн. індексу інфляції обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі –ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

В судовому засіданні встановлено, що суму заборгованості в сумі 3000,00 грн. відповідач сплатив 01.09.2010 р. про що свідчить банківська виписка, яка додана позивачем до заяви про зменшення позовних вимог та про що не заперечує позивач.

Отже, враховуючи, що відповідач сплатив частину основного боргу (3000,00 грн.) до звернення позивача до Господарського суду міста Києва (01.10.2010 р. згідно реєстраційного штампу Господарського суду міста Києва), витрати по сплаті державного мита в сумі 30,00 грн. (в частині сплати основного боргу в сумі 3000,00 грн.) за рахунок відповідача відшкодуванню не підлягають.

Крім того, відповідно абзацу 7 пункту 26 розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15) при зменшенні позивачем позовних вимог сплачене мито не повертається.

Згідно положення пункту 13 «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ»(затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258), повернення коштів, внесених для оплати вищевказаних витрат, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита в розмірі 142,44 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕКОС-Тел» (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46; код ЄДРПОУ № 34765388; р/р 260090131548 в ЗАТ «Банк НРБ»м. Київ, МФО 320627), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Відкритого акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню засобів та споруд зв’язку "Дніпрозв’язок" (03110, м. Київ, вул. Солом’янська, 3, код ЄДРПОУ 01168185, п/р 26002001013674 у ВАТ "Перший інвестиційний банк", МФО 300506) 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 7429,49 грн. (сім тисяч чотириста двадцять дев’ять гривень 49 коп.) пені, 2788,25 грн. (дві тисячі сімсот вісімдесят вісім гривень 25 коп.) індексу інфляції, 1025,76 грн. (одну тисячу двадцять п’ять гривень 76 коп.) три відсотки річних, 142,44 грн. (сто сорок дві гривні 44 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О.В.

Дата підписання

повного рішення 04.11.2010 р.