Ухвала суду № 12210193, 05.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

УХВАЛА

05.11.2010Справа №2-32/2217-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом – Управління Північно-Кримського каналу, Херсонська область, м. Таврійськ, вул. Героїв Сталінграду, 11.

До відповідача - Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії", АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 8.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Державний комітет України по водному господарству, м. Київ, вул. Червоноармійська, 8; вул. Васильківська, 8.

Про визнання догвору укладеним

За участю представників:

Від позивача – Білоконь В.Ф., довіреність № 01/383 від 30.04.2010р., Лоза В.Я., довіреність № 01/383 від 30.04.2010р., Кудіцький І.М., довіреність № 01/383 від 30.04.2010р.

Від відповідача – Майорова Н.М., довіреність № 1 від 04.01.2010р., Кузнєцова Н.О., довіреність № 970 від 28.05.2010р.

Від третьої особи – не з’явився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставинисправи: Позивач – Управління Північно-Кримського каналу звернулось до Господарського суду АРК з позовом до відповідача – Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" про визнання договору № 1/10-2010 «Про надання послуг по подачі води на комунальні потреби з Північно – Кримського каналу» укладеним в редакції позивача.

Ухвалою Господарського суду АРК від 22.04.2010 р. позов було прийнято до розгляду та порушено провадження по справі №2-14/2217-2010.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 18.06.2010р. було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державний комітет України по водному господарству.

Ухвалами Господарського суду АР Крим від 18.06.2010р., від 05.07.2010р. було продовжено строк розгляду справи № 2-14/2217-2010.

Позивач заявою № 612 від 29.07.2010р. в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України доповнив позовні вимоги та просить суд визнати договір № 1/10-2010 дійсним та зобов’язати відповідача здійснювати оплату у відповідності з об’ємом та ціною за воду, яка постачається. Також просить суд визнати причину пропуску 20-ти денного строку для подачі позову до суду поважною та відновити його.

Позивач надав суду доповнення до позову від 17.08.2010р. № 01/750 та від 20.09.2010р. № 01/829, в яких просить суд визнати договір № 1/10-2010 « Про надання послуг по подачі води на комунальні потреби з Північо – Кримського каналу» укладеним в редакції позивача.

Розпорядженням № 225 Заступника голови Господарського суду АРК Тіткова С.Я. від 24.09.2010 р. залучено до розгляду справи №2-14/2217-2010 замість судді ГС АРК Лагутіної Н.М. суддю ГС АРК Барсукову А.М. Справа передана судді Барсуковій А.М., справі привласнено номер №2-32/2217-2010.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 29.09.2010р. справа прийнята до провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А. М.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечував повністю, посилаючись на те, що позивач невірно обґрунтовує вимогу про визнання договору укладеним в редакції позивача стосовно визначення плати за надання послуг за цим договором, у в зв’язку із тим, що платне надання обсягів води та її забору з Північно-Кримського каналу, для надання комунальних послуг з централізованого водопостачання не може здійснюватися також і з точки зору ціноутворення. В тарифі на послуги з водопостачання, що формуються виходячи з положень Постанови Кабінету міністрів України №959 від 12.07.2006р. «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з центрального водопостачання та водовідведення», а також затвердженого Наказом №67 Міністерства економіки від 07.03.2007р. «Порядку надання висновків щодо розрахунків економічно обґрунтованих планових витрат на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, виробництва, транспортування, постачання теплової енергії», відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування», відсутні прямі матеріальні витрати на сплату послуг з поставки води, оскільки згідно «Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006р., не передбачає включення до тарифу витрат, пов’язаних із надання обсягів сирої води та її забору на комунальні потреби.

Як вбачається з прохальної частини позову, позивач у даній справі просить визнати Договір №1/10-2010 «Про надання послуг по подачі води на комунальні потреби з Північно-Кримського каналу» укладеним в редакції Управління Північно-Кримського каналу, що фактично, являється вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення.

Між тим, до повноважень господарського суду не належить встановлення фактів, які мають юридичне значення, та встановлюється в окремому провадженні.

Так, в силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини , що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції щодо розгляду справ визначається, зокрема, нормами процесуального права.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України, закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,що встановлений договором або законом.

За приписами статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Таким чином, наведені законодавчі акти такий спосіб захисту прав та інтересів особи як визнання договору укладеним в редакції позивача не передбачають.

Також слід звернути увагу на наступне:

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не вказує на порушення його суб’єктивного матеріального права та не вимагає суд вжити заходів до його відновлення, а фактично просить встановити певний факт –укладення відповідного договору. Хоча фактично, позивач і вказує на ухилення від укладення такого договору відповідачем в редакції позивача, однак, ним не заявлені вимоги про зобов’язання відповідача укласти відповідний договір в його редакції, а заявлені вимоги встановити факт укладення такого договору, тобто позивач вимагає встановити факт, який мав місце у минулому.

Разом з тим, вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки, як було вказано до компетенції останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога –спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Так, відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство.

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Так, факт укладення договору, якщо такий мав місце, може бути встановлений або спростований під час розгляду спору про право, зокрема, права позивача вимагати оплати на підставі умов такого договору.

Враховуючи зазначене, суд вимушений припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у в зв’язку із непідвідомчістю такого спору господарським судам.

Аналогічної позиції дотримується Вищій господарський суд України (Постанова Вищого господарського суду України від 13.05.2010р. у справі №42/302 за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Зв'язківець-3" до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна Компанія "Київводоканал" про визнання договору на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі від 03.04.2008р. укладеним в редакції абонента (Житлово-будівельного кооперативу "Зв'язківець-3"); Постанова Вищого господарського суду України від 09.02.2010р. у справі №36/224 за позовом Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд" до Приватного підприємства "Урожай" про визнання договору укладеним.

Відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Згідно з пунктом 3 статті 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито», державне мито підлягає поверненню внаслідок припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розглядові в суді чи в господарському суді, а також коли позов подано недієздатною особою.

Беручи до уваги вищенаведене, керуючись статтею 47, пунктом 1 статті 80, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.          Провадження у справі припинити.

2.          Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 34740405, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Управління Північно-Кримського каналу (74988, Херсонська область, м. Таврійськ, вул. Героїв Сталінграду, 11, ідентифікаційний код 01034656 ) 85, 00грн. державного мита, сплаченого платіжним дорученням № 396 від 09.04.2010р.

3.          Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.