Ухвала суду № 12204948, 20.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2010 р. м. КиївК-22679/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Господарського суду Полтавської області від 12.06.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007

у справі № 17/41

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 12.06.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007, позов ТОВ «Будівельна фірма «Центр Лтд»задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0001742301/0/842 від 12.04.2007.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 по 30.09.2006, за результатами якої складено акт №189/23-120/21074215 від 02.04.2007.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0001742301/0/842 від 12.04.2007, яким за порушення п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 157305 грн., у тому числі 112025 грн. основний платіж та 45280 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Зокрема, за висновками акта перевірки, позивачем в порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»віднесено до складу валових витрат по рядку 04.1 декларації вартість отриманих від ТОВ «Торгово-промислова компанія «Сокос» юридичних послуг в сумі 13863 грн. та отриманих від ТОВ «Торгово-промислова компанія «Порто-Франко» послуг за технічне обслуговування та ремонт компютерної техніки та локальних компютерних мереж в сумі 87333 грн., у тому числі по рядку 04.1 декларації в сумі 46208 грн., по рядку 04.10 в сумі 41125 грн., за відсутності первинних документів, що підтверджують надання цих послуг, складених у відповідності з вимогами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В порушення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено суму валових витрат за перше півріччя 2006 року на суму 1009364 грн., в т.ч. за 1 квартал 914299 грн., 2 квартал 95065 грн. у звязку з реалізацією основному замовнику АТ «Укртатнафта» будівельно-монтажних робіт за цінами нижчими за собівартість будівельно-монтажних робіт в результаті чого понесено збитки від такої господарської діяльності, що призвело до завищення валових витрат.

Крім того, під час перевірки також встановлено, що позивач станом на 30.09.2006 має непогашену кредиторську заборгованість по бухгалтерському рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» у розмірі 61233 грн., по якій минув 90-й календарний день із дня граничного терміну погашення такої заборгованості, передбаченого умовами договорів, яка всупереч приписам пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових доходів у відповідних періодах включена не була, у звязку з чим позивачем занижено суму валових доходів за 4 квартал 2005 рік на суму 54426 грн., 2 квартал 2006 року на суму 6807 грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що позивачем було укладено договори на надання певних послуг з ТОВ ТПК «Сокос»№18 від 03.10.2005 та ТОВ ТПК «Порто-Франко»від 01.06.2005, якими визначено порядок прийому-передачі послуг, які є предметом договору, зазначені договори недійсними не визнавались. Надання послуг за даними договорами підтверджено підписаними та засвідченими сторонами договору актами прийому-передачі наданих послуг №591-594 від 29.11.2005 з ТОВ ТПК «Сокос»та актами виконаних робіт №28-32 від 29.11.2005 з ТОВ ТПК «Порто-Франко». За наслідками господарських операцій ТОВ ТПК «Сокос»та ТОВ ТПК «Порто-Франко» видані податкові накладні, які відповідають вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Встановлення цін на роботи (послуги) нижче їх собівартості, законодавчими актами не заборонено, оскільки договори на виконання будівельно-монтажних робіт укладені позивачем зі своїми контрагентами недійсними не визнавались, сторони цих договорів домовились щодо ціни договору, яка відповідає рівню справедливих ринкових цін, то і база оподаткування має визначатись, виходячи із ціни встановленої в договорі, при цьому має враховуватись специфіка діяльності позивача, яка має сезонний характер.

Не доведено відповідачем, за висновками судів попередніх інстанцій, і наявність підстав для включення позивачем кредиторської заборгованості до складу валових доходів, оскільки доказів визнання ним претензій кредиторів чи наявності відповідних судових рішень чи виконавчих написів нотаріусів, не надано.

Однак, судова колегія, не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає, що вони зроблені без всебічного і повного зясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Згідно з частинами 4 та 5 ст. 11 КАС України, в яких розкрито зміст такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне зясування обставин справи, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 ст. 138 цього Кодексу визначено, що предметом доказування в адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу»(далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності звязку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, в судовому процесі підлягали встановленню обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування доводів про правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат за вказані звітні податкові періоди, зокрема, у зв'язку з відсутністю факту використання позивачем результатів юридичних послуг та послуг з ремонту та обслуговуванню комп'ютерної техніки та локальних комп'ютерних мереж в господарській діяльності.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не зясовано зміст цих послуг, їх обсяг, форми викладення, тобто ознаки, які б свідчили про їх реальний характер, а також зв'язок з господарською діяльністю позивача, оскільки саме реальність послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю є визначальними у вирішенні даного спору.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Однак, судами попередніх інстанцій не перевірено дотримання відповідачем вищезазначених вимог при формуванні висновків про заниження позивачем рівня звичайних цін на роботи за договорами на виконання будівельно-монтажних робіт, не були предметом судового дослідження і укладені позивачем договори.

Відповідно до пп. 12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів, або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором чи визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття судом рішення про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) чи вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Аналіз наведеного положення дає підстави для висновку, що платник податку - боржник у зобов'язальних відносинах, повинен здійснити перегляд валових доходів у порядку, передбаченому пп.12.1.5 п.12.1 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при цьому йдеться не про будь-яку прострочену заборгованість, а тільки про визнану в порядку досудового врегулювання спору або судом, чи за виконавчим написом нотаріуса.

Суд першої інстанції, обмежившись висновком, що відповідачем не надано доказів визнання позивачем претензій кредиторів чи наявності відповідних судових рішень чи виконавчих написів нотаріусів, підстави виникнення зазначеної заборгованості, природу її походження не перевірив. Зазначені недоліки не були усунені і судом апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 12.06.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2007 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук

О.І.Степашко