Постанова № 12203750, 02.11.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

2 листопада 2010 року Справа № 5020-12/047

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіБорисової Ю.В.,

суддівЧерткової І.В.,

Голика В.С.,

за участю представників сторін:

сторони не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 13 вересня 2010 року у справі №5020-12/047

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь, 99011)

дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості у розмірі 3148,07грн.

ВСТАНОВИВ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій у розмірі 13528,94грн., з яких: 12604,19грн. - заборгованість по орендній платі, 235,27грн. - пеня, 689,48грн. - 3% річних.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем надана заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої Фонд комунального майна Севастопольської міської ради просив стягнути з відповідача 2652,71грн. - заборгованості по орендній платі, 235,27грн. - пені, 260,09грн. - 3% річних (а.с.120-121), а всього 3148,07грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 13 вересня 2010 року позов задоволено, також вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду скасувати, в позові відмовити.

Так, заявник скарги вважав рішення господарського суду таким, що прийнято при порушенні норм матеріального та процесуального права, за неповно встановлених обставин справи і невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зокрема, відповідач наполягав, що сума заборгованості, а також 3% річних та пеня були стягнуті з нього безпідставно.

У справі оголошувалась перерва з 01.11.2010 до 02.11.2010.

В судове засідання, призначене до розгляду на 02.11.2010, представники сторін не з'явились, однак в попередньому судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на зменшенні суми основного боргу з орендної плати. Представник позивача, у свою чергу, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі 12.11.2001 укладено договір оренди нерухомого майна №282-01 (а.с.14-15), відповідно до розділу 1 якого орендодавець (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) передає, а орендар (фізична особа-підприємець ОСОБА_1) приймає в оренду майно - вбудоване приміщення, загальною площею 351,1кв.м., що розташоване за адресою: Севастополь, вул. Генерала Острякова, 42, і перебуває на балансі РЕП-7.

Згідно протоколу узгодження змін до договору оренди від 31.04.2004 (а.с.18) розмір орендної плати визначається відповідно до методики, затвердженої рішенням сесії Севастопольської міської ради №344 від 13.11.2002 та складає 17179,20грн. за рік.

Відповідно до пункту 3.2 договору оренди, сума орендної плати перераховується не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним.

Строк дії вказаного договору оренди, відповідно до протоколу узгодження змін до договору, визначений до 17.10.2009 (пункт 7.1 договору) (а.с.21).

Після закінчення строку дії договору оренди, 27.11.2009 майно було передано орендодавцю згідно акту прийому-передачі орендованого майна (а.с.23).

Встановивши, що зобов'язання за договором оренди щодо сплати орендної плати були виконані відповідачем неналежним чином, і що за ним склалася заборгованість у сумі 2652,71грн., судом першої інстанції вказана сума стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Втім, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та часткового скасування судового рішення першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно пункту 1 статті 21 "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 3 статті 18 цього закону орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктом 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 1 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

На підставі висловленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду, що своєчасне внесення орендної плати за користування майном є обов'язком відповідача за договором оренди, однак зазначає, що розмір заборгованості вказаної орендної плати визначений судом першої інстанції невірно.

Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.11.2007 у справі № 20-12/228, встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надані докази того, що орендна плата за договором, який є предметом дослідження і у дійсній справі, сплачувалась ним своєчасно та відповідно до розрахунку, по платежам орендної плати за договором оренди №282-01 від 12.11.2001 заборгованості у ОСОБА_1 на червень 2007 року не існує (а.с.130-136).

Згідно правил, встановлених частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, в процесі розгляду справи, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду було зобов'язано сторін провести двох-сторонній акт звірки взаєморозрахунків, починаючи з 01 лютого 2007 року.

З вказаного акту вбачається, що за даними Фонду на початок вказаного періоду сальдо за розрахунком із відповідачем складає 4171,93грн., втім, судова колегія критично ставиться до зазначених відомостей позивача, оскільки, як вказувалось вище, станом на червень 2007 року заборгованості за орендною платою за відповідачем не існувало, що спростовує твердження позивача.

Отже, на підставі вказаного акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2007 по 17.10.2009 заборгованість відповідача по орендній платі складає 932,26грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем. Саме ця сума, за переконанням суду апеляційної інстанції, і підлягає стягненню з відповідача на користь Фонду.

При цьому, посилання відповідача на наявність платіжного доручення від 17.07.2007 на суму 1100грн. (за відомостями КП "Аррікон"), що зовсім виключає наявність його заборгованості з орендної плати, судова колегія визнає неспроможніми, оскільки ці обставини не підтверджені належним чином, таке платіжне доручення у позивача відсутнє, його наявність не підтверджена й відповідачем.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 260,09грн.

Такі вимоги є обґрунтованими в силу положень пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, згідно яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, враховуючи задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 932,26грн., судовою колегією самостійно розраховано 3% річних: 932,26 х 3% : 365 х 259 днів (період заборгованості) = 19,85грн.

Вказана сума 3% річних також підлягає стягненню з відповідача, тобто позов в зазначеній частині підлягає частковому задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача пені у відповідності до приписів статті 20 Господарського кодексу України, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Проте, за результатами дослідження матеріалів справи, встановлено, що за наданими позивачем документами неможливо зясувати за який саме період здійснено нарахування пені, адже сальдо за розрахунком позивача не відповідає дійсності, а за інший період виникнення заборгованості позивачем не предявлено ані вимоги, ані обгрунтованого розрахунку пені.

Тому самостійне обчислення пені за прострочення сплати за оренду з урахуванням наявної заборгованості фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 і відсутності належних доказів про періоди та момент виникнення права вимоги за кожним з періодів судова колегія визнає неможливим.

Відповідно до вимог частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, з урахуванням викладеного, судова колегія вважає неможливим задоволення позовних вимог Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про стягнення з відповідача суми пені у розмірі 235,27грн., оскільки позивачем позовні вимоги в цій частині недоведені.

Судові витрати, які розраховано судом пропорційно до суми задоволених вимог, у розмірі 17грн. за сплату державного мита та 39грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим підлягає частковому скасуванню, оскільки під час його прийняття судом були неповно зясовані обставини справи, які мали суттєве значення для вирішення спору.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 статті 103, статтями 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 13 вересня 2010 року у справі №5020-12/047 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; і/н НОМЕР_1, відомості про банківські рахунки не відомі) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь, 99011; і/код 25750044) суму у розмірі 1008,11грн., у тому числі: 932,26грн. - заборгованість за договором оренди, 19,85грн. - 3% річних, 17грн. витрати за сплату державного мита, 39грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог - відмовити.

3. Господарському суду міста Севастополя видати наказ.

Головуючий суддяЮ.В. Борисова

СуддіВ.С. Голик

І.В. Черткова