Рішення № 12202628, 03.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 35/36403.11.10           

За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "Медар"

до           Приватного підприємства "Українського науково-виробничого комерційного підприємства "Атіка"

третя особа           Головне управління статистики у м. Києві

про                     стягнення 363 838,01 грн. збитків та 17545,00 грн. моральної

шкоди

                                                                                 Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Надьожа В.В. –предст. за довір.; Шмаюн К.М. –предст. за довір.

(був присутній в с.з. 25.10.2010.).          

від відповідача:          Кузьменко Ю.С. –предст. за довір.;

від третьої особи:          Молчанов Д.В. –предст. за довір.           

У судовому засіданні 03.11.2010р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Українського науково-виробничого комерційного підприємства "Атіка"про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальних збитків у розмірі 151 426,00 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

Позовні вимоги обгрнутовані наступними обставинами. На підставі договору суборенди №04-03 від 03.04.2003р. позивач користувався нежитловим приміщенням, загальною площею 104,00 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Тургенівська, 71-75 для розміщення аптеки. У липні 2009р. відповідач почав створювати перешкоди у користуванні вказаним приміщенням, в подальшому захопив його та вилучив обладнання у позивача, що знаходилось у приміщенні, що призвело до зупинки діяльності підприємства. В результаті зазначених дій позивачеві були завдані збитки, які складаються із суми неотриманого доходу та вартості майна, вилученого відповідачем, а також була завдана моральна шкода у вигляді приниження ділової репутації, зниження престижу та підриву довіри до товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2010р. порушено провадження у справі №35/364, розгляд справи призначено на 21.07.2010р.

У зв'язку із неявкою у судове засідання представника відповідача ухвалою суду від 21.07.2010р. розгляд справи відкладено на 04.08.2010 р.

У судовому засіданні 04.08.2010р. представником позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 331 383,50 грн. та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

У судовому засіданні 04.08.2010р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 06.08.2010 р.

У судовому засіданні 06.08.2010р. представником відповідач подано клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління статистики у м. Києві.

Ухвалою суду від 06.08.2010р. залучено до участі у справі Головне управління статистики у м. Києві як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 01.09.2010р.

У судовому засіданні 01.09.2010р. оголошувалась перерва до 08.09.201 р., а у судовому засіданні 08.09.2010р. оголошувалась перерва до 10.09.2010р.

У наданих поясненнях на позов ГУ статистики у м. Києві просить відмовити у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Відповідач у поданому відзиві на позов просить відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що основний договір оренди, на підставі якого був укладений договір суборенди із позивачем, був розірваний сторонами з 31.07.2009р., а приміщення було повернуто відповідачем третій особі за актом приймання-передачі від 31.07.2009р. На думку відповідача строк дії договору суборенди також закінчився 31.07.2009р. Крім цього, відповідач посилається на те, що визначена позивачем сума збитків станом на 07.06.2010р. сума, оскільки продовження дії договору суборенди після 31.07.2009р. не могло відбутись. Щодо відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди та не вказано, з яких міркувань виходив позивач при визначенні її розміру.

09.09.2010р. представник позивача звернувся до суду із клопотанням про розгляд справи №35/364 колегіально, а також просив продовжити строк розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою суду від 09.09.2010 р. клопотання представника ТОВ "Медар" про призначення розгляду справи у колегіальному складі суду було відхилено.

З метою витребування нових доказів ухвалою суду від 10.09.2010 р. розгляд справи відкладено на 20.09.2010 р.

У судовому засіданні 20.09.2010 р. оголошувалась перерва до 01.10.2010 р.

У судовому засіданні представник позивача подав додаткові уточнення до позовної заяви, згідно із якими просив стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 365 170,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 16214,00 грн.

У зв'язку із необхідністю витребування нових доказів ухвалою суду від 01.10.2010р. розгляд справи відкладено на 11.10.2010р.

Представник позивача у судовому засіданні 11.10.2010р. подав додаткові уточнення до позовної заяви, у яких просить стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 363 838,01 грн. та моральну шкоду у розмірі 17545,00 грн.

Також, представник позивача подав клопотання про витребування у третьої особи акту обстеження приміщень першого поверху адміністративної будівлі ГУ статистики у м. Києві та документу за вих. №01/4064 від 11.06.2010р. Клопотання судом задоволено, з метою витребування нових доказів розгляд справи відкладено на 25.10.2010 р.

У судовому засіданні 25.10.2010р., відповідно до ст. 77 Господарського кодексу України, оголошувалась перерва до 03.11.2010 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.07.1997р. між Київським міським управлінням статистики, як орендодавцем та Українським науково-виробничим комерційним підприємством "Атіка" був укладений договір №1/97 на оренду нежитлового приміщення, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нежиле приміщення площею 210,00 кв.м., яке знаходиться на балансі КМУС. Приміщення знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тургенівська, 71.

Пунктом 3.8. договору орендареві було надане право передавати приміщення в суборенду, при цьому строк суборенди не може перевищувати терміну дії договору (тільки з письмового дозволу орендодавця).

Згідно із п.6.1. вказаного договору оренди, він був укладений строком на 1 рік і діяв з 01.07.1997 р. по 01.07.1998р. Як пояснили представники відповідача та третьої особи, за взаємною згодою орендаря і орендодавця строк дії договору неодноразово продовжувався.

В період дії договору №1/97 на оренду нежитлового приміщення, а саме 03.04.2003 р., між Українським науково-виробничим комерційним підприємством "Атіка" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медар" був укладений договір суборенди №04-03, предметом якого є відносини сторін, направлені на строкове платне володіння і користування нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 71-75, площею 104 кв.м., необхідними суборендарю для здійснення підприємницької діяльності. Вказане приміщення буде використовуватись суборендарем для розміщення аптеки (п. 1.1. договору).

Згідно із п. 4.1. договору передача приміщення орендодавцем у володіння та користування суборендарем здійснюється після підписання акта приймання-передачі приміщення. На виконання умов договору суборенди відповідач передав, а позивач прийняв нежитлове приміщення першого поверху площею 104 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 71-75 (далі –орендоване приміщення), про що сторонами був підписаний акт приймання-передачі.

Згідно із ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як передбачено п.8.1. договору, він вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам і після підписання його тексту сторонами та діє до 31.12.2006 р. Строк договору може бути продовжений на тих самих умовах і далі за письмовою згодою суборендаря.

Додатковою угодою до договору суборенди від 11.12.2003 р. сторони внесли зміни до п. 8.1. договору і виклали його в новій редакції, згідно із якою після закінчення строку дії договору та дотримання сторонами умов протягом строку його дії, договір вважається пролонгованим до 31.12.2009 р.

Матеріали справи не містять доказів того, що сторонами після закінчення строку дії договору 31.12.2006 р. робились будь-які заяви про порушення чи недотримання сторонами умов договору суборенди. Такими чином, строк дії договору суборенди був продовжений до 31.12.2009 р.

Згідно із ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Частиною 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Виходячи зі змісту наведених положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір суборенди є похідним від договору оренди й може зберігати свою чинність лише разом із договором оренди. Якщо договір оренди, на підставі якого укладався договір суборенди, припинив свою дію, зокрема шляхом його розірвання, то дія останнього також припиняється.

07.07.2009 р. відповідач звернувся до позивача із листом за вих. №01/32, яким повідомив про свій намір розірвати з 31.07.2009 р. договір оренди нежилого приміщення №1/97 від 01.01.1997р. і просив звільнити до 31.07.2009р. орендоване приміщення та здійснити повний розрахунок. Вказаний лист був отриманий позивачем 10.07.2009р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 1801025, копія якого міститься в матеріалах справи.

У відповідь на вказаний лист 27.07.2009р. позивач направив відповідачеві лист-запит з проханням надати документи, які підтверджують факт розірвання договору 1/97 від 01.01.1997р. та його завірену копію.

06.08.2009р. на підтвердження факту розірвання договору оренди відповідач направив позивачеві копію акту приймання-передачі нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 71, яким підтверджується повернення відповідачем Головному управлінню статистики у м. Києві орендованого приміщення за договором оренди нежилого приміщення №1/97 від 01.01.1997р.

Згідно із ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Особливості припинення договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) передбачені частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір найму припиняється з моменту повернення наймачем предмета договору найму, що оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Таким чином, договір оренди нежилого приміщення № 1/97 від 01.01.1997 р., укладений між Головним управлінням статистики у м. Києві та Українським науково-виробничим комерційним підприємством "Атіка", на підставі якого був укладений договір суборенди, був припинений з 31.07.2009 р.

З огляду на зазначене, дія договору суборенди також припинилась з 31.07.2009 р. і його припинення означає припинення на майбутнє цивільних прав та обов’язків сторін, пов'язаних із користуванням орендованим приміщенням.

Пунктом 2.2.13. договору суборенди передбачено, що після закінчення строку дії договору або у випадку його дострокового припинення суборендар зобов'язаний передати приміщення згідно із актом приймання-передачі з урахуванням його нормального зносу.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач не повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі та продовжив користуватися ним.

На думку суду, після розірвання договору оренди № 1/97 від 01.07.1997 р. та повернення відповідачем орендованого приміщення третій особі, у позивача були відсутні правові підстави користуватись спірним приміщенням згідно із договором суборенди, розміщувати там майно та здійснювати у ньому будь-яку господарську діяльність.

Однак, у зв'язку із тим, що позивач продовжував користуватись орендованим приміщенням, 18.09.2009 р. та 24.09.2009 р. Головне управління статистики у м. Києві звернулось до позивача із листами № 14-37/6464 та 01/6593, якими просило звільнити орендоване приміщення як незаконно займане.

21.09.2009 р. ГУ статистики у м. Києві відключило електроенергію та водопостачання у орендованому приміщенні, що підтверджується актом № 2 від 21.09.2009 р.

21.04.2010 р. відповідач звернувся до позивача із листом № 01/03 з проханням направити уповноваженого представника позивача для вивезення речей, що залишились у приміщенні, що орендувалось згідно із договором суборенди.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач захопив орендоване приміщення та вилучив майно позивача, а саме: аптечні меблі, комп'ютер, касовий апарат, яке є спеціальним аптечним обладнанням і не може бути експлуатоване після його демонтажу, чим завдав позивачеві збитки.

Позивач в ході розгляду справи неодноразово уточнював позовні вимоги в частині стягнення збитків. Згідно із додатковими уточненнями до позовної заяви, поданими представником позивача у судовому засіданні 11.10.2010 р., позивач просить стягнути з відповідача матеріальні збитки у розмірі 363 838,01 грн., які складаються з суми неотриманого доходу у розмірі 151 426,00 грн. та суми реальних збитків, які позивач зазнав внаслідок вилучення його майна, розмір яких становить 178 625,51 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 17.05.2010 р. в результаті проведеного комісією позивача обстеження приміщення аптеки, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 71-75, було встановлено, що замки на дверях приміщення аптеки були змінені, візуально встановлено відсутність у приміщенні речей, які належали позивачу, та встановлено, що в приміщенні аптеки ведуться капітальні ремонтні роботи. Про зазначені обставини було складено Акт від 17.05.2010 р., а фармацевтом позивача Помаз Н.К. була складена доповідна записка від 18.05.2010 р.

03.06.2010 р. позивач звернувся до Шевченківського РУ ГУ МВС України у м. Києві із заявою про вчинення злочину. Постановою від 11.06.2010 р. позивачеві було відмовлено у порушенні кримінальної справи. При цьому під час перевірки заяви позивача було встановлено, що майно, виявлене на підставі акту обстеження приміщень першого поверху адміністративної будівлі ГУ статистики у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Тургенєвська, 71-75, знаходиться на зберіганні у ГУ статистики у м. Києві.

Судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача чи третьої особи з вимогами про повернення належного йому майна, яке знаходилось у орендованому ним приміщенні. Доказів протилежного позивачем не надано.

Як передбачено ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Цивільно-правова відповідальності за завдану шкоду (збитки), за загальним правилом, настає за наявності наступних необхідних умов: неправомірної поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою і вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б однієї із вищезазначених умов виключає можливість застосування мір цивільно-правової відповідальності.

Суб'єктом відшкодування шкоди відповідно є особа, яка її завдала.

З урахуванням зазначеного, вказані обставини входять до предмету доказування у справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів того, що саме відповідачем були вчинені дії в результаті яких, на думку позивача, було завдано шкоди його майну та завдані збитки у вигляді упущеної вигоди.

Позивачем також не надано жодних доказів, які б підтверджували той факт, що у орендованому приміщенні знаходилось майно відповідно до переліку, який наданий позивачем (зокрема, акти інвентаризації, документи про визначення матеріально відповідальних осіб та закріплення за ними майна, документи, що підтверджують постановку вказаного майна на баланс підприємства тощо). Також позивачем не доведено, що належне йому майно було знищене або пошкоджене, а твердження позивача про неможливість його подальшого використання є необґрунтованими, оскільки також не підтверджуються жодними доказами.

Натомість, в ході розгляду справи було встановлено, що дії відповідача та третьої особи щодо припинення дії договору оренди № 1/97 та договору суборенди відповідають вимогам Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак є правомірними.

Правомірність дій відповідача по припиненню договору суборенди та відсутність його вини виключає можливість покладення на нього цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що спірне приміщення є об'єктом державної власності, балансоутримувачем якого є Головне управління статистики у м. Києві.

Як передбачено ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Згідно із ст. 136, 137 Господарського кодексу України захист права господарського та права оперативного управління відання здійснюється відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Згідно із ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі здійснюючи поновлення порушеного чи оспорюваного права самостійно (самозахист).

Відповідно до ст. 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи, що відмова позивача від звільнення орендованого приміщення та відмова від його повернення після припинення договору суборенди 31.07.2010 р., продовження користування ним без достатніх правових підстав для здійснення господарської діяльності, розміщення у ньому майна, перешкоджала використанню та розпорядженню вказаним приміщенням його власником (балансоутримувачем), суд вважає, що дії третьої особи по звільненню приміщення від наявного у ньому майна позивача та прийняття цього майна на зберігання, проведення у приміщенні ремонту є здійсненням третьої особою самозахисту своїх цивільних прав. При цьому, на думку суду, обраний третьої особою спосіб самозахисту у вигляді звільнення приміщення від майна позивача відповідає змісту речових прав третьої особи на вказане приміщення, відповідають характеру дій позивача, якими порушене вказане право, та наслідкам, що спричинені вказаним порушенням, а тому не є вказані дії не є протиправними.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" визначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

В обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди та її розміру позивач посилається на те, що:

- позивач перед своїми учасниками та робочим колективом виглядає неспроможним надати їм впевненості у майбутньому, стабільності на сьогоднішній день, гарантії кар'єрного зросту та фінансового розквіту;

- позивач не здатен протистояти рейдерському угрупованню, захистити свій колектив від свавілля, забезпечити працівникам гарантовані трудовим законодавством права;

- позивач втрачає довіру постійних покупців;

- конфлікт створив позивачеві репутацію "проблемного", внаслідок чого позивач перестає бути цікавим партнером для інших суб'єктів господарської діяльності;

- у позивача є складнощі в оформленні ліцензії.

Згідно із додатковими уточненнями до позовної заяви, поданими представником позивача у судовому засіданні 11.10.2010 р., позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 17 545,00 грн.

Разом з тим, всупереч вимогам, передбаченим ст. 33 ГПК України, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та доказів на підтвердження заявленого розміру відшкодування. Крім цього, як встановлено судом, дії відповідача та третьої особи по припиненню орендних правовідносин є правомірними.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Позивачем при поданні позову та збільшенні позовних вимог було сплачено державне мито у розмірі 3813,86 грн. При цьому позивачем заявлені як майнові, так і немайнові вимоги до відповідача.

Відповідно до п.36 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року №15позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками встановленими для позовів немайнового характеру.

Розміри ставок державного мита із позовних заяв, що подаються до господарських судів України, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито", пп. а) та б) п. 2 ст. 3 якого визначено, що розмір ставки держмита із позовних заяв майнового характеру, становить 1% ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на цей час становить 17,00 грн.

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету міністрів України № 7-93 від 21.01.1993 р. "Про державне мито" сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Ціна позову в частині вимог майнового характеру з урахуванням додаткових уточнень до позовної заяви, становить 363 838,01 грн. Виходячи з викладеного, позивачем повинно бути сплачено державне мито у розмірі 3 638,38 грн. з вимог майнового характеру та 85 грн. з вимог немайнового характеру.

Позивачем при поданні позову сплачено державне мито в розмірі 3 813,86 грн., а тому сума в розмірі 90,48 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

З огляду на відмову у задоволені позову витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 22, 23, 759, 763, 744, 795, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

2. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Медар" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, к. 308, ідентифікаційний код 32203818) з Державного бюджету України державне мито у розмірі 90 (дев'яносто) гривень 48 коп., надмірно сплачене платіжним дорученням № 14 від 02.08.2010 р.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення: 04.11.2010