Рішення № 12200417, 25.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/19425.10.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно –інжинірингова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобуд Інвест"

про стягнення 97200,44 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача Олійник О.В. –на підставі довіреності № 395 від 07.06.2010 р.

Від відповідача не з”явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно –інжинірингова компанія" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобуд Інвест" (відповідача) про стягнення 97200,44 грн. заборгованості на підставі видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р., з яких: 95814,42 грн. основного боргу та 1386,02 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач поставив відповідачу товар (металовироби) відповідно до видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р. та довіреності відповідача, проте, останній зобов‘язання по оплаті поставленого товару повністю не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 р. порушено провадження у справі № 39/194 та призначено справу до розгляду на 20.09.2010 р. о 10:50 год.

Представники сторін в судове засідання 20.09.2010 р. не з"явились, вимоги ухвали суду від 30.08.2010 р. не виконали, відповідач 20.09.2010 р. направив до суду телеграму, згідно якої просив відкласти розгляд справи у зв”язку з відрядженням представника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 25.10.2010 р. о 09:40 год.

В судовому засіданні 25.10.2010 р. суд розглянув по суті клопотання представника відповідача про призначення колегіального розгляду справи № 39/194 з підстав складності даної справи в силу великої кількості документів, що підлягають дослідженню, суперечності між документами та суттєвими розбіжностями в сумах, які були сплачені, а також з підстав належності даної справи до найважчої за складністю категорії справ, оскільки спір виник на підставі договору поставки.

Вищезазначене клопотання про призначення колегіального розгляду справи не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності місцевих господарських судів, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Судом враховано, що фактично позовні вимоги про стягнення з відповідача 97200,44 грн. заборгованості за поставлений товар заявлені позивачем на підставі видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р., тоді докази наявності «великої кількості документів, що підлягають дослідженню, суперечностей між документами, суттєвими розбіжностями в сумах, які були сплачені»відповідачем у клопотанні не вказані та до останнього у якості додатків не залучені. Крім того, відповідачем не доведено суду, що спір, який виник на підставі правочину, який містить ознаки договору поставки, відноситься до «найважчої за складністю категорії справ».

За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав, зазначених у частині 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, для призначення колегіального складу розгляду справи, подане ж відповідачем клопотання розцінюється судом як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу.

Представник відповідача в судове засідання 25.10.2010 р. повторно не з"явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, зокрема, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 39/194 від 30.08.2010 р. та від 20.09.2010 р. були направлені відповідачу за фактичною адресою останнього, вказаною у позовній заяві (03680, м. Київ, вул. Боженка, 86-Б) та отримані відповідачем 03.09.2010 р. та 23.09.2010 р. відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/194 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 25.10.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 25.10.2010 р. та за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 25.10.2010 р. подав письмові пояснення по справі та документи для залучення до матеріалів справи, в т.ч. витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців стосовно позивача станом на 04.10.2010 р. та стосовно відповідача станом на 21.10.2010 р.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позовні вимоги підтримав повністю.

Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.10.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На твердження позивача, ним здійснено поставку відповідачу товару (металовиробів) на загальну суму 95814,42 грн., що підтверджується видатковою накладною № УІ-000003 від 26.01.2010 р., яка підписана представником відповідача на підставі довіреності ТОВ "Мостобуд Інвест" № 1 від 26.01.2010 р. (копії видаткової накладної та довіреності знаходяться в матеріалах справи).

Проте, відповідач не здійснив розрахунок за отриманий товар, у зв’язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 95814,42 грн. на підставі видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 394 від 04.05.2010 р. з вимогою сплатити заборгованість у вищенаведеній сумі, що підтверджується фіскальним чеком № 5762 від 08.06.2010 р. та повідомленням про отримання відповідачем поштового відправлення (оригінали наведених документів знаходяться в матеріалах справи).

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач відповіді на претензію № 394 від 04.05.2010 р. не надав, заборгованість у сумі 95814,42 грн. (основний борг) не оплатив.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Зібрані у справі докази, а саме: наявна в матеріалах справи та видаткова накладна № УІ-000003 від 26.01.2010 р., свідчить про вчинення сторонами правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обов‘язків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зібрані у справі докази свідчать, що на момент подачі позову до господарського суду, відповідач відповідно до видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р., яка підписана його представником на підставі довіреності № 1 від 26.01.2010 р., отримав спірний товар на загальну суму 95814,42 грн., проте не здійснив оплати зазначеної суми позивачу.

Частиною 8 ст. 193 ГК України визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

Згідно ч. 1 ст. 203 ГК України господарське зобов’язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»також встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.

Отже, спірна видаткова накладна № УІ-000003 від 26.01.2010 р., яка підписана представником відповідача на підставі довіреності № 1 від 26.01.2010 р., приймається судом у якості належного доказу поставки позивачем товару на загальну суму 95814,72 грн. та отримання цього товару відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не узгодили строк (термін) оплати за поставлений товар.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 08.06.2010 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 394 від 04.05.2010 р. з вимогою про сплату заборгованості у сумі 95814,42 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 5762 від 08.06.2010 р. та повідомленням про отримання відповідачем поштового відправлення.

Вищенаведена претензія позивача вважається судом вимогою, що пред»явлена позивачем відповідачу в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

З урахуванням вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був виконати обов’язок щодо здійснення повної оплати за поставлений товар у семиденний строк від дня пред’явлення відповідної вимоги, т.т. до 15.06.2010 р.

Зібрані у справі докази свідчать, а відповідачем не спростовано, що станом на час розгляду справи по суті відповідач не оплатив заборгованість у сумі 95814,42 грн. за товар, поставлену йому позивачем згідно видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 95814,42 грн. заборгованості за спірний товар (основний борг) визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Крім того, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язання по сплаті основного боргу, позивач звернувся також з вимогою про стягнення 1386,02 грн. 3% річних за період 176 днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом вище було встановлено, що відповідач повинен був оплатити поставлений згідно видаткової накладної № УІ-000003 від 26.01.2010 р. товар до 15.06.2010 р., а рівно період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання почався з 16.06.2010 р. та станом на час розгляду справи по суті (25.10.2010 р.) становить 132 дні.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1386,02 грн. 3% річних за 176 днів підлягають частковому задоволенню у сумі 1039,52 грн. за період 132 дні.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3 % річних в сумі 346,50 грн. (1386,02 грн. –1039,52 грн. = 346,50 грн.) позивачу належить відмовити.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судове засідання не з»явився, доказів на спростування доводів позивача суду не подав та не надіслав.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 968,54 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 235,16 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 203, 205, 207, 525, 526, 530, 625, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 181, 193, 203, 265 ГК України, ст.ст. 46, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобуд Інвест" (01013, м. Київ, вул. Баренбойма, буд. 2, ідентифікаційний код № 34423337; р/р № 2600800002064 в АКБ «Правекс –банк», МФО 321983), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська інвестиційно –інжинірингова компанія" (03049, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, кв. 1; ідентифікаційний код 32102765; р/р № 260064540 в АБ «Укргазбанк»м. Києва, МФО 320478) 95814,42 грн. (дев»яносто п»ять тисяч вісімсот чотирнадцять гривень 42 коп.) основного боргу, 1039,52 грн. (одну тисячу тридцять дев»ять гривень 52 коп.) 3% річних, 968,54 грн. (дев»ятсот шістдесят вісім гривень 54 коп.) держмита та 235,16 грн. (двісті тридцять п»ять гривень 16 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя          Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 26.10.2010 р.