Рішення № 12197856, 03.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 309

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2010Справа №2-22/4694-2010 За позовом ТОВ Фірма «Ідалія», 61044, м. Харків, пр. Московський, 257

до відповідача ТОВ «СЕВАН», м. Сімферополь, вул. Яблочкова, 20/6, кв. 47

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про визнання правочину недійсним

Суддя Калініченко А.А.

представники:

від позивача не з'явився

від відповідача - не з'явився

від третьої особи не з'явилась

Обставини справи:

Позивач ТОВ Фірма «Ідалія» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача ТОВ «СЕВАН», просить суд визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ «Севан» та ОСОБА_1 у формі мирової угоди від 28.01.2010 року; застосувати наслідки недійсності правочину, укладеного у формі мирової угоди від 28.01.2010р., зобов'язати ТОВ «Севаан» повернути ТОВ фірма «Ідалія» наступні нежитлові будівлі та приміщення: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 40а. 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, І, II, III, IV; приміщень антресолі № 89-115, 166, V в літ. «Г-1». загальною площею 14575,5 кв.м; нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15, загальною площею 84,4 кв.м в літ. «А'-3»; нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв.м; нежитлову будівлю літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Щ-1», загальною площею 228,2 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв. м,; нежитлову будівлю літ. «Э-1», загальною площею 361,9 кв. м; нежитлові приміщення 1-го поверху №№35-46, антресолі №№ 47, 48 загальною 208,5 кв.м в будівлі літ. «Г'-1»; нежитлову будівлю загальною площею 1678,2 кв. м в літ. «Г-3».

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 24.09.2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову, залучено ОСОБА_1.

21 жовтня 2010 року на адресу суду надійшла заява позивач про зміни до позовної заяви, відповідно до якої позивач просить суд визнати недійсним правочин у формі договору купівлі продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009 року; визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ «Севан» та ОСОБА_1 у формі мирової угоди від 28.01.2010 року; застосувати наслідки недійсності правочину у формі договору купівлі прожду нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009 року та паровичну, укладеного між ТОВ «Севан» та ОСОБА_1 у формі мирової угоди від 28.01.2010 року; зобовязати ТОВ «Севан» повернуто ТОВ Фірма «Ідалія» наступні нежитлові будівлі та приміщення: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а,45а,46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, І, ІІ, ІІІ, ІV; приміщень антресолі № 89-115, 166, V в літ. «Г-1», загальною площею 14 575,5 кв. м; нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15, загальною площею 84,4 кв. м в літ. «А-3»; нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Щ-1», загальною площею 228,2 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв. м,; нежитлову будівлю літ. «Э-1», загальною площею 361,9 кв. м; нежитлові приміщення 1-го поверху №№35-46, антресолі №№ 47, 48 загальною площею 208,5 кв. м в будівлі літ. «Г-1»; нежитлову будівлю загальною площею 1 678,2 кв. м в літ. «Г-3».

Із змісту цієї заяви вбачається, що позивачем фактично додатково заявлено позовну вимогу до ОСОБА_1 про визнанні недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009 р., однак суд вважає за необхідне відмовити у прийнятті заяви про зміну позовної заяви, виходячи з того, що відповідачем за додатково заявленою позовною вимогою виступає фізична особа, яка не є субєктом господарювання, отже спір за цією вимогою не є підвідомчим господарським судам.

Сторони в судове засідання не з'явились, про причини відсутності суду не повідомили. Про дату розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Між ТОВ фірмою «Ідалія» та ОСОБА_1 03.09.2009р. було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 40а. 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, І, II, III, IV; приміщень антресолі № 89-115, 166, V в літ. «Г-1». загальною площею 14575,5 кв.м; нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15, загальною площею 84,4 кв.м в літ. «А'-3»; нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв.м; нежитлову будівлю літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Щ-1», загальною площею 228,2 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв. м,; нежитлову будівлю літ. «Э-1», загальною площею 361,9 кв. м; нежитлові приміщення 1-го поверху №№35-46, антресолі №№ 47, 48 загальною 208,5 кв.м в будівлі літ. «Г'-1»; нежитлову будівлю загальною площею 1678,2 кв. м в літ. «Г-3».

В подальшому, вказані нежитлові будівлі та приміщення ОСОБА_1 за мировою угодою від 28.01.2010р., затвердженою ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 28.01.2010р. по справі №2-7811/10, в рахунок погашення власної заборгованості за договором позики були передані у власність ТОВ «Севан».

Але, позивач вважає, що вказана мирова угода суперечить вимогам чинного законодавства та відповідно до положень ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсною.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Севан» 02.09.2009р. було укладено договір безпроцентної позики від 02.09.2009р., за яким ОСОБА_1 отримав 3230000,00 грн. Строком повернення вказаних коштів сторони визначили - 02.12.2009р.

Відповідно до п.2 вказаної мирової угоди у погашення заборгованості за Договором ОСОБА_1 передає ТОВ «Севан» право власності на оспорювані нежитлові будівлі та приміщення, розташовані за адресою м. Харків, пр. Московський, 257.

Позивач вважає, що у даному випадку предметом позовних вимог було стягнення грошових коштів договором позики, але при укладенні оспорюваної мирової угоди, вирішуючи питання про перехід права власності на вище зазначені об'єкти нерухомого майна, що жодним не передбачалося договором позики, сторони вийшли за межі позовних вимог; крім того, тертя особа, як боржник за договором позики, мала повернути відповідачу грошову суму позики, а не нерухоме майно, як то за умовами оспорюваного правочину.

Як зазначає позивач, в п.2.10 мирової угоди від 28.01.2010р., оспорювані нежитлові будівлі та приміщення належить на праві приватної власності ОСОБА_1 згідно рішення Київського районного суду міста Харкова від 02.12.2009 по справі №2-8440/09/16. Але. позивач зауважує, що вказане рішення місцевого суду оскаржується і вказана справа знаходиться в провадженні Верховного суду України, що підтверджується ухвалою Верховного суду України від 06.07.2010р. по справі 6-31955.

Укладання договору купівлі-продажу від 03.09.2009р. між ТОВ фірма «Ідалія» та ОСОБА_1 ґрунтувалося на прийнятому загальними зборами учасників ТОВ фірма «Ідалія» рішенні від 03.09.2009р., прийнятому загальними зборами товариства, до порядку денного яких на розгляд було поставлено «питання про надання згоди на продаж нерухомого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ідалія» за адресою м. Харків, пр. Московський, 257».

Так, пунктом 4.3 Статуту ТОВ фірма «Ідалія» визначено, що до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить надання попередньої згоди Дирекції Товариства на укладення договорів та будь-яких правочинів на суму, що перевищує 200000 (двісті тисяч) гривень та укладення будь-яких договорів щодо нерухомого майна Товариства, включаючи договори управління майном та договори іпотеки, а також надання відстрочки платежів будь-яким контрагентам Товариства на суму, що перевищує 10000 (десять тисяч) гривень

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.05.2010р. по справі №27/129-10 було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ідалія» від 03.09.2009р. про надання згоди на продаж нерухомого майна. Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2010р. по вказаній справі касаційні скарги було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2010р було залишено без змін.

Крім того, в обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на відповідь слідчого комітету МВС РФ від 26.05.2010 року за №241/СК-4, в якій зазначено, що під час допиту громадянин ОСОБА_1 пояснив, що будь-якої діяльності, на території України не здійснює і ніколи раніше будь яких доручень і довіреностей не видавав, до нотаріальних контор, а також до судів ніколи не звертався.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд встановив наступне.

03.09.2009р між ТОВ фірма «Ідалія» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень, а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №№ 1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, І, ІІ, ІІІ, ІV; приміщень антресолі № 89-115, 166, V в літ. «Г-1», загальною площею 14 575,5 кв. м; нежитлових приміщень 1-го поверху № 14, 15, загальною площею 84,4 кв. м в літ. «А-3»; нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3 літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв. м; нежитлової будівлі літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв. м; нежитлової будівлі літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв. м; нежитлової будівлі літ. «Щ-1», загальною площею 228,2 кв. м; нежитлової будівлі літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв. м.; нежитлової будівлі літ. «Э-1», загальною площею 361,9 кв. м; нежитлових приміщень 1-го поверху №№35-46, антресолі №№ 47, 48 загальною площею 208,5 кв. м в будівлі літ. «Г-1»; нежитлової будівлі загальною площею 1 678,2 кв. м в літ. «Г-3».

Відповідно до п.1 вказаного договору ТОВ фірма «Ідалія» зобовязалася передати у власність покупця ОСОБА_1 вище вказані обєкти нерухомості, в свою чергу, та відповідно до п.3 договору покупець зобовязався сплатити 32313789,00 (тридцять два мільйона триста тринадцять тисяч сімсот вісімдесят девять гривень 00 копійок), частину суми договору, що дорівнює 0,1% від суми договору та становить 32313,79 грн. (тридцять дві тисячі триста тринадцять гривень сімдесят девять копійок) покупець зобовязався сплатити продавцю протягом одного банківського дня після підписання цього договору.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009р. було укладено з боку ТОВ фірма «Ідалія» представником з перевищенням наданих йому повноважень.

Як вбачається з тексту договору з боку ТОВ фірма «Ідалія» вказаний договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009р. було укладено в особі директора ТОВ фірма «Ідалія» Герасимової В.В.

Відповідно до п.4.3 Статуту ТОВ фірма «Ідалія» до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить надання попередньої згоди Дирекції Товариства на укладення договорів та будь-яких правочинів на суму, що перевищує 200000 (двісті тисяч) гривень та укладення будь-яких договорів щодо нерухомого майна Товариства, включаючи договори управління майном та договори іпотеки, а також надання відстрочки платежів будь-яким контрагентам Товариства на суму, що перевищує 10000 (десять тисяч) гривень.

Сума договору купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009р. перевищує 200000,00 гривень (двісті тисяч гривень), внаслідок чого укладанню даного договору передувало прийняте загальними зборами учасників ТОВ фірма «Ідалія» рішення від 03.09.2009р., до порядку денного яких на розгляд було поставлено питання про надання згоди на продаж нерухомого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ідалія» за адресою м. Харків, пр. Московський, 257.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.05.2010р. по справі №27/129-10 було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ідалія» від 03.09.2009р. про надання згоди на продаж нерухомого майна. За результатами перегляду даного рішення в касаційному порядку постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2010р. воно було залишено без змін.

З урахуванням цього суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.09.2009р. є таким, що укладено дирекцією, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання правочину від імені ТОВ фірма «Ідалія».

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Але, під час розгляду справи суду не було надано доказів вчинення ТОВ фірма «Ідалія» дій, які б свідчили про схвалення укладеного правочину, що також стало однією з підстав для звернення позивача до суду за захистом його прав щодо повернення йому обєктів нерухомості за адресою м. Харків, пр. Московський, 257.

При укладанні сторонами вказаного договору купівлі-продажу також не було додержано обовязкових норм для чинності правочину, визначених ч.3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що жодна із сторін договору купівлі-продажу від 03.09.2010р. не виконувала та не бажала настання будь-яких дій щодо виконання його умов.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, яка дає визначення поняттю договору купівлі-продажу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Отже правовими наслідками за договором купівлі-продажу є з одного боку передача продавцем у власність покупця майна та з іншого - здійснення покупцем оплати переданого йому майна.

Матеріалами справи підтверджується вибуття майна з власності ТОВ фірма «Ідалія» поза її межами та підтверджується відсутність вільного волевиявлення на укладання такого правочину у ОСОБА_1, про що також свідчить лист слідчого комітету МВС РФ від 26.05.2010р. за №241/СК-4, в якому зазначено, що «під час допиту гр. ОСОБА_1 пояснив, що будь-якої діяльності, в тому ж числі комерційної, на території України не здійснює і ніколи раніше не здійснював, будь-яких доручень і довіреностей не видавав, до нотаріальних контор і до нотаріусів не звертався, а також до судів ніколи не звертався. На території України в останній раз знаходився в 1999-2000 роках».

Також, з матеріалів справи вбачається, що жодної сплати ОСОБА_1 в рамках вказаного договору купівлі-продажу здійснено не було та намір здійснити таку сплату у нього відсутній.

Зазначене свідчить про відсутність у сторін договору купівлі-продажу від 03.09.2009р. дійсного наміру на створення правових наслідків, обумовлених цим договором.

З огляду на викладене, укладений між ТОВ фірма «Ідалія» та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009р. суперечить їхньому вільному волевиявленню та не відповідає їх внутрішній волі, а також фактично не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, на підставі зазначеного договору купівлі-продажу та рішення Київського районного суду міста Харкова від 24.12.2009 р. у справі №2-8440/09 ОСОБА_1 та ТОВ «Севан» укладено мирову угоду, за якою спірні обєкти нерухомості передані у власність ТОВ «Севан».

Позивач вимагає визнати недійсною мирову угоду від 28.01.2010 р, затверджену ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 28.01.2010 у справі 2-7811/10.

Відповідно до пункту 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 09.04.2009 № 01-08/204 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)» мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України. Затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Відповідно до статті 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

З зазначеної норми вбачається, що мирова угода в господарському процесі та мирова угода в цивільному процесі мають тотожну правову природу, тому суд виходить з того що вимоги про визнання недійсною мирової угоди, яку укладено в цивільному процесі в порядку господарського судочинства не підлягають.

Крім того, зазначені вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства ще і тому, що однією з сторін мирової угоди є фізична особа, яка не є субєктом господарювання.

Стосовно позовних про застосування наслідків недійсності мирової угоди на підставі статті 216 ЦК України господарський суд зазначає наступне.

Укладання договору купівлі-продажу від 03.09.2009р. між ТОВ фірма «Ідалія» та ОСОБА_1 ґрунтувалося на прийнятому загальними зборами учасників ТОВ фірма «Ідалія» рішенні від 03.09.2009р., прийнятому загальними зборами товариства, до порядку денного яких на розгляд було поставлено «питання про надання згоди на продаж нерухомого майна, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «Ідалія» за адресою м. Харків, пр. Московський, 257».

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про господарські товариства» до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю, в тому ж числі, належить визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства та інші питання, віднесені Статутом товариства до компетенції загальних зборів.

Так, пунктом 4.3 Статуту ТОВ фірма «Ідалія» визначено, що до виключної компетенції Загальних зборів Учасників Товариства належить надання попередньої згоди Дирекції Товариства на укладення договорів та будь-яких правочинів на суму, що перевищує 200 000 (двісті тисяч) гривень та укладення будь-яких договорів щодо нерухомого майна Товариства, включаючи договори управління майном та договори іпотеки, а також надання відстрочки платежів будь-яким контрагентам Товариства на суму, що перевищує 10 000 (десять тисяч) гривень

Правила щодо управління товариством з обмеженою відповідальністю встановлені ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. 23, 58 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до яких вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Відповідно до п.4.1 Статуту органами управління Товариства є Загальні збори Учасників і Дирекція.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.05.2010р. по справі №27/129-10 було визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Ідалія» від 03.09.2009р. про надання згоди на продаж нерухомого майна. Вказане рішення є таким, що набрало законної сили, що підтверджується листом Господарського суду Харківської області від 19.05.2010р. Крім того, за результатами оскарження вказаного рішення у касаційному порядку, постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2010р. по вказаній справі касаційні скарги було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2010р було і залишено без змін. При цьому, постанова Вищого господарського суду України від 12.07.2010р. є остаточною та оскарженню не підлягає.

Окремо, також, слід зазначити, що в рішенні Господарського суду Харківської області від 07.05.2010р. по справі №27/129-10 судом було встановлено, що «з урахуванням того, що у зв'язку із вищезазначеним рішення загальних зборів учасників ТОВ фірма «Ідалія» від 03.09.2009р. про надання згоди на продаж нерухомого майна, є недійсним, відсутня воля товариства на вибуття переліченого в протоколі загальних зборів учасників ТОВ фірма «Ідалія» від 03.09.2009р. нерухомого майна. Таким чином, вибуття з володіння ТОВ фірми «Ідалія» нерухомого майна, переліченого в протоколі загальних зборів учасників даного товариства від 03.09.2009р. є вибуттям не з його волі».

Середі інших вимог, визначених ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких необхідно для чинності правочину п. 3 вказаної статті обумовлено, що волевиявлення учасника правочину чає бути вільним і відповідати його внутрішній волі та п.5 визначено, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В даному випадку, ні ТОВ фірма «Ідалія» не бажало здійснювати відчуження нежитлових будівель та приміщень, розташованих за адресою м. Харків, пр. Московський, 257, ні ОСОБА_1 не збирався здійснювати купівлю вказаних приміщень, що, в свою чергу, підтверджується відповіддю слідчого комітету МВС РФ від 26.05.2010р. за №241/СК-4, в якому зазначено, що «під час допиту гр. ОСОБА_1 пояснив, що будь якої діяльності, в тому числі комерційної, на території України не здійснює і ніколи раніше не здійснював, будь яких доручень і довіреностей не видавав, до нотаріальних контор та до нотаріусів не звертався, а також, до судів ніколи не звертався. На території України в останній раз знаходився в 1999-2000 роках». З огляду на викладене, укладений між ТОВ Фірма «Ідалія» та ОСОБА_1 договір купівлі продажу нежитлових будівель та приміщень від 03.09.2009 року суперечить їхньому вільному волевиявленню та не відповідає їх внутрішній волі, а також, фактично не спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме: на відчуження нерухомості однією стороною та набуття такої нерухомості іншою стороною, сплати грошових коштів ОСОБА_1 за нерухоме майно за довго ром купівлі продажу від 03.09.2009 року здійснено не було.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють зясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обовязку.

З позовної заяви та пояснень представника позивача вбачається, що позовні вимоги щодо спонукання ТОВ «Севан» повернути майно заявлені з посиланням на статтю 216 ЦК України в порядку застосування наслідків недійсності правочину (мирової угоди).

Суд вважає, що зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з того, що по-перше, мирова угода від 28.01.2010 р. недійсною не визнавалась, а ухвалу про її затвердження не скасовано, по-друге, згідно положень статті 216 ЦК України право вимагати реституції мають лише особи, які є сторонами правочину, в той час як позивач не є стороною мирової угоди.

Суд звертає увагу позивача на те, що пункту 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК ( 435-15 ) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння ТОВ «Ідалія» поза його волею, тому позивач має право витребувати це майно від будь-якої особи, в тому числі тої, яка має статус добросовісного набувача, оскільки у разі вибуття майна з володіння власника поза його волею, інтереси добросовісного набувача шляхом заборони віндикації майна, захисту не підлягають, але, одночасно, для витребовування майна позивачу слід обрати інший спосіб захисту, а саме віндикаційний позов.

Таким чином, суд вважає, що провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсною мирової угоди від 28.01.2010р., затвердженої ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 28.01.2010р. по справі №2-7811/10 - підлягає припиненню згідно приписів пункту 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В задоволенні вимог про застосування наслідків недійсності правочину, укладеного у формі мирової угоди від 28.01.2010р., зобов'язання ТОВ «Севаан» повернути ТОВ фірма «Ідалія» наступні нежитлові будівлі та приміщення: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 40а. 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, І, II, III, IV; приміщень антресолі № 89-115, 166, V в літ. «Г-1». загальною площею 14575,5 кв.м; нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15, загальною площею 84,4 кв.м в літ. «А'-3»; нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв.м; нежитлову будівлю літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Щ-1», загальною площею 228,2 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв. м,; нежитлову будівлю літ. «Э-1», загальною площею 361,9 кв. м; нежитлові приміщення 1-го поверху №№35-46, антресолі №№ 47, 48 загальною 208,5 кв.м в будівлі літ. «Г'-1»; нежитлову будівлю загальною площею 1678,2 кв. м в літ. «Г-3» - суд вважає за необхідне відмовити.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 80, ст.82-84, 85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Відмовити у прийнятті заяви про зміну позовної заяви від 21 жовтня 2010 року.

2.В частині позовних вимог про визнання недійсною мирової угоди від 28.01.2010р., затвердженої ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 28.01.2010р. по справі №2-7811/10 - провадження у справі припинити.

3.В частині позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину, укладеного у формі мирової угоди від 28.01.2010р., шляхом зобов'язання ТОВ «Севаан» (м. Сімферополь, вул. Яблочкова, 20/6, кв. 47, ЄДРПОУ 32947952) повернути ТОВ фірма «Ідалія» (ТОВ Фірма «Ідалія», 61044, м. Харків, пр. Московський, 257, ЄДРПОУ 33122269) наступні нежитлові будівлі та приміщення: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 1-8, 9а, 10а, 11-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 40а. 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 63а, 64а, 65а, 66а, 67-88, І, II, III, IV; приміщень антресолі № 89-115, 166, V в літ. «Г-1». загальною площею 14575,5 кв.м; нежитлові приміщення 1-го поверху № 14, 15, загальною площею 84,4 кв.м в літ. «А'-3»; нежитлові приміщення 1-го поверху № 1, 2, 3 літ. «Ш-2» загальною площею 284,7 кв.м.; нежитлову будівлю літ. «Л-2», загальною площею 851,8 кв.м; нежитлову будівлю літ. «Ф-1», загальною площею 69,9 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Щ-1», загальною площею 228,2 кв. м; нежитлову будівлю літ. «Ц-2», загальною площею 765,0 кв. м,; нежитлову будівлю літ. «Э-1», загальною площею 361,9 кв. м; нежитлові приміщення 1-го поверху №№35-46, антресолі №№ 47, 48 загальною 208,5 кв.м в будівлі літ. «Г'-1»; нежитлову будівлю загальною площею 1678,2 кв. м в літ. «Г-3» - в позові відмовити.

Повне рішення складено 04.11.2010 року.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКалініченко А.А.