Ухвала суду № 12192320, 02.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2010 р. м. КиївК-10530/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

при секретарі судових засідань: Навасардян М.Г.

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим та Прокуратури Автономної Республіки Крим

на ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 року

та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2008 року

по справі № 2-31/5169-2008А

за позовом Закритого акціонерного товариства “Санаторій “Слава”

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство “Санаторій “Слава” звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 11.04.2008р. №0000042304/1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 року у розмірі 1400000 грн.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 року по даній справі позов задоволено, визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач та Прокуратура Автономної Республіки Крим подали касаційні скарги, в яких просять їх скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної позапланової перевірки 20.03.2008р. з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачем за січень 2008р., складено акт №369/23/02650854 від 20.03.2008р., в якому встановлено порушення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме: завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 року на суму 1400000 грн.

На підставі вказаного акту, відповідачем 21.03.2008р. прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000042304/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 року у розмірі 1400000 грн.

Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи від 19.08.2008р. висновки ДПІ в м. Алушта АРК, викладені, в акті перевірки №369/23/02650854 від 20.03.2008р. нормативно та наданими документами не підтверджуються.

Додатково судами зазначено, що основна частина податкового кредиту позивача складається з суми податку на додану вартість за податковими накладними ТОВ “Ербек”, складених за авансовими платежами за проектні та будівельно-монтажні роботи, повязані із реконструкцією основних фондів групи 1, які підлягають амортизації.

Згідно із записами у реєстрі отриманих податкових накладних позивачем за грудень 2007 року, відображена сума податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту в розмірах 1463752,19 грн. та 8668826,05 грн. і дані суми, як встановлено судами, підтверджені податковими накладними.

Відповідач, зменшуючи суму бюджетного відшкодування позивача за січень 2008 року посилався на те, що до перевірки не були надані документи, що підтверджують виконання робіт, які значаться в податкових накладних, тобто фактично у грудні 2007 року будівельно-монтажні роботи не підтверджуються актами прийому виконаних робіт на загальну суму 8400000 грн., у т. ч. ПДВ 1400000 грн.

Суди задовольняючи позов виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно з пп. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Судами встановлено з підтвердженням матеріалами справи, що віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість здійснено позивачем з дотриманням вимог підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно з яким, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках та видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту (пп. 7.2.3, 7.2.6 пп. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Відповідно до п. 7.3.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування, в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п. 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність прийняття спірного повідомлення-рішення, оскільки порушення позивачем вимог чинного законодавства щодо включення до податкового кредиту сум податків, сплачених підприємством у звязку з придбанням відповідних послуг від ТОВ “Ербек” не встановлено.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим та Прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.02.2009 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.11.2008 року по справі № 2-31/5169-2008А - без змін.

Справу № 2-31/5169-2008А повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 2442 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписЛанченко Л.В.

підписМаринчак Н.Є.

підписРибченко А.О. Ухвала складена у повному обсязі 04.11.2010р.