Ухвала суду № 12192224, 02.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" листопада 2010 р. м. КиївК-3824/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаРибченка А.О.

суддів:Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Сакської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2007 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року

у справі № 2-29/3210-2007А

за позовом Малого підприємства «Кварц»

до Сакської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

про визнання незаконними та відміну податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2007 року Мале підприємство «Кварц»(далі Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Сакської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (далі ОДПІ, відповідач) про визнання незаконними та відміну податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002561503/0 від 01 березня 2006 року, № 0002571503/0 від 01 березня 2006 року, № 0002581503/0 від 01 березня 2006 року, № 0002591503/0 від 01 березня 2006 року.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОДПІ оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального права, просив скасувати ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2007 року і прийняти нове судове рішення, яким відмовити у позові.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за наслідками проведеної перевірки Підприємства податковим органом було складено акт № 1503/20726236 від 15 лютого 2006 року, яким встановлено несвоєчасне погашення узгодженого податкового зобовязання з податку на землю та зроблено висновок про порушення Підприємством пункту 1 статті 9 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі Закон № 2181-ІІІ), статті 17 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю»(далі Закон № 2535-ХІІ).

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято:

-податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0002561503/0 від 01 березня 2006 року, яким нараховано штраф за порушення граничного строку сплати податку на землю - 50% від узгодженої суми у розмірі 105621,64 грн., що становить 52810,82 грн.;

-податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0002571503/0 від 01 березня 2006 року, яким нараховано штраф за порушення граничного строку сплати податку на землю - 20% від узгодженої суми у розмірі 68682,50 грн., що становить 13736,50 грн.;

-податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0002581503/0 від 01 березня 2006 року, яким нараховано штраф за порушення граничного строку сплати податку на землю - 50% від узгодженої суми у розмірі 17809,26 грн., що становить 8904,64 грн.;

-податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0002591503/0 від 01 березня 2006 року, яким нараховано штраф за порушення граничного строку сплати податку на землю - 20% від узгодженої суми у розмірі 17075 грн., що становить 3415 грн.

В касаційній скарзі ОДПІ посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанції у цій справі щодо превалювання Закону № 2535-ХІІ над положеннями Закону № 2181-ІІІ щодо накладення штрафу за порушення термінів розрахунків по земельному податку.

Так, дійсно, залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про обґрунтованість позовних вимог, оскільки вважав, що у податкового органу були відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених Законом № 2181-ІІІ, за порушення строків сплати податку на землю, оскільки ці правовідносини урегульовані іншим законом, а саме, Законом № 2535-ХІІ, який не передбачає застосування фінансових санкцій, а передбачає лише сплату пені.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції у звязку з наступним.

Штрафні санкції були застосовані ОДПІ до позивача відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 № 2181-ІІІ за порушення строків сплати ним узгодженого податкового зобовязання з податку на землю.

З преамбули Закону № 2535-ХІІ, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Статтею 25 Закону № 2535-ХІІ встановлено, що за прострочення встановлених строків сплати податку (стаття 17 цього Закону) справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 2535-ХІІ за порушення норм цього Закону платники податків несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Преамбулою Закону № 2181-ІІІ визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону № 2535-ХІІ та згідно принципу пріоритету спеціальної норми над загальною, положення Закону № 2181-ІІІ є спеціальною нормою в галузі податкового законодавства, а Закон № 2535-ХІІ є загальним з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише з питань, що не врегульовані спеціальними нормами.

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання протягом граничних строків, такий платник податку зобовязаний сплатити штраф.

Враховуючи наведене, висновок апеляційного суду щодо пріоритету Закону № 2535-ХІІ над положеннями Закону № 2181-ІІІ щодо накладення штрафу за порушення строків розрахунку по земельному податку є помилковим.

Разом з тим, судова колегія вважає передчасним висновок судів про задоволення позовних вимог, оскільки судами при прийнятті рішення не перевірено вірність розрахунку застосованих відповідачем штрафних санкцій.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного зясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

В ході розгляду справи судом першої інстанції у даній справі було призначено судово-економічну експертизу, згідно висновку якої підтвердити вірність розрахунку штрафних санкцій, відображених в додатку до акту перевірки № 1503/20726236 від 15 лютого 2006 року, не представляється можливим у звязку з відсутністю необхідних первинних бухгалтерських документів.

Матеріали справи свідчать, що судами не вжито передбачених законом заходів щодо витребування у позивача таких первинних бухгалтерських документів з метою перевірки вірності розрахунку штрафних санкцій.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, судова колегія суду касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо обєктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В звязку з цим, відповідно до вимог статті 227 КАС України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сакської обєднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 грудня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийРибченко А.О.

СуддіГолубєва Г.К.

Карась О.В.

Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.