Ухвала суду № 12191143, 26.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" жовтня 2010 р. м. КиївК-11289/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на ухвалу Київської апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2007 року

по справі № 8/15

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Перший інвестиційний банк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Перший інвестиційний банк" звернулось до суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000414320/1 від 18.07.2007 року в частині визначення податкового зобов'язання на загальну суму 407243 грн. 56 коп., з яких сума за основним платежем складає 271 007,00 гривень, та нараховані на цю суму неузгодженого податкового зобов'язання штрафні (фінансові) санкції 136 236,56 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київської апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року позов задоволено з мотивів обґрунтованості вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного адміністративних судів скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена перевірка дотримання ВАТ "Перший інвестиційний банк" вимог валютного та податкового законодавства, за результатами якої був складений Акт "Про результати виїзної планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 року по 30.09.2006 року" № 384/43-20/26410155 від 19.04.2007 року.

На підставі акту перевірки та в результаті процедури адміністративного оскарження відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 18.07.2007 року №0000414320/1, яким загальна сума податкового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій була визначена у розмірі 428962,17 грн., з яких сума за основним платежем складає 285486,07 грн., а штрафні санкції 143476,10 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення є порушення вимог оподаткування операцій особливого виду, а саме п.п. 7.6.2, п.п. 7.6.4., п. 7.6 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР), що спричинило заниження позивачем прибутку у 2 кварталі 2005 року на суму 1084028,00 грн. через включення до витрат окремого обліку операцій з векселями вартість векселів, виписаних на користь позивача в оплату за продані цінні папери та до складу доходів окремого обліку операцій з векселями вартість векселів, предявлених позивачем до погашення емітентами (векселедавцями). Відповідач вважає, що операції з використанням векселів, а саме їх видача в оплату за продані цінні папери не є операціями з торгівлі цінними паперами, і на такі операції не розповсюджується порядок ведення окремого обліку.

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням в частині визначення податкового зобов'язання у сумі 407243,56 грн., з яких сума за основним платежем складає 271007,00 грн., та розмір штрафної фінансової санкції 136236,56 грн., з огляду на те, що він не є емітентом векселів, а тому, на його думку, зобовязаний був вести окремий облік операцій з цінними паперами у відповідності з п. 7.6. Закону № 334/94-ВР, у звязку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що передані позивачу векселі, отримані ним за договором купівлі-продажу в якості розрахунку за продані позивачем цінні папери, позивач оприбуткував до портфелю боргових цінних паперів на продаж у відповідності до вимог п. 7.6. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Крім того, факт переходу права власності на векселі відповідачем визнається, а отже згідно із п. 1.31 ст. 1 вказаного Закону є всі правові підстави розглядати цю операцію як продаж товарів. Оскільки позивач є торгівцем цінними паперами, то суди прийшли до висновку, що на будь-які здійснені ним операції з цінними паперами в тому числі, на операції по прийманню векселів в якості оплати, крім операцій з емісії корпоративних прав або інших паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення, розповсюджується дія норм ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

Дійшовши вказаних висновків, суди зазначили про необхідність застосування до спірних правовідносин вимог п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким обумовлено пріоритетність прийняття рішення на користь платника податків у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено, з посиланням на відповідні первинні документи, правову природу спірних фінансово-господарських операцій за участю векселів, зокрема, залишено поза увагою та не з'ясовано чи були векселі засобом забезпечення платежу чи придбаними цінними паперами згідно умов відповідних договорів.

Також, приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій не дослідили, та, відповідно, не надали належної правової оцінки механізму відображення витрат, передбаченого приписами п. 7.6. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що має важливе значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Ухвалу Київської апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2007 року по справі №8/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.

Судді (підпис)Карась О.В.

(підпис)Рибченко А.О.

(підпис)Федоров М.О.

(підпис)Шипуліна Т.М. Ухвала складена у повному обсязі 28.10.2010р.