Постанова № 12190061, 26.10.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2010 року Справа № 5002-23/3602-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Гоголя Ю.М.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

сторони не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 25 серпня 2010 року у справі №5002-23/3602-2010

за позовом           Акціонерного банку "Київська Русь" в особі (вул. Хорива, 11а,Київ,04071)

Євпаторійського відділення № 1 Сімферопольської філії Акціонерного банку "Київська Русь" (пр. Леніна, 50,Євпаторія,97400)

до           Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" (пр. Перемоги, 71 кв. 4,Євпаторія,97420)

про стягнення 25953,48 грн.                                                            

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №444-16-06/10/27 від 27.10.2006 у розмірі 25953,48грн., яка складається з 21857,88грн. - основної заборгованості, 4095,60грн. - пені. Крім того, позивач просив суд звернути стягнення на предмет застави, який належить товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс", судові витрати покласти на відповідача.

                    Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 25 серпня 2010 року позов задоволено частково.

                    Звернено стягнення на предмет застави, який належить товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс", на користь акціонерного банку "Київська Русь" в особі Євпаторійського відділення № 1 Сімферопольської філії Акціонерного банку "Київська Русь" згідно договору застави №444.з-16-06/10/27 від 27.10.2006.

                    З товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" на користь акціонерного банку "Київська Русь" в особі Євпаторійського відділення № 1 Сімферопольської філії Акціонерного банку "Київська Русь" стягнуто 259,53грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

                    В частині стягнення пені у розмірі 1905,02грн. відмовлено.

                    Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати, провадження у справі припинити. Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невірно встановлених обставин справи.

Так, відповідач стверджує, що не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим був позбавлений можливості надати суду пояснення та докази, які мають значення для розгляду справи. Крім того, апеляційним судом Автономної Республіки Крим було розглянуто справу №22ц-1387/2010 за позовом акціонерного банку "Київська Русь" до Калінченко С.В. та товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" про стягнення заборгованості за кредитним договором, якою були задоволені позовні вимоги акціонерного банку "Київська Русь" в частині стягнення з Калінченко С.В. як з поручителя заборгованості за кредитним договором. Таким чином, господарський суд повинен був припинити провадження у справі, оскільки існує судове рішення між тими ж сторонами про той самий предмет спору і з тих самих підстав.

                    У відзиві на апеляційну скаргу позивач з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не погодився та просив судову колегію залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене до розгляду на 25.10.2010, представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

                    Приймаючи до уваги, що заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від зазначених учасників спору на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду не надходило, втім, як апеляційний перегляд господарських справ обмежений процесуальним строком, судова колегія визнала можливим розглянути справу у їх відсутність, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.

                    Відповідно до розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.10.2010, суддю Голика В.С. у зв'язку з перебуванням у відпустці було замінено у складі колегії на суддю Гоголя Ю.М.                    Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

                    З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2006 між акціонерним банком "Київська Русь" в особі Євпаторійського відділення № 1 Сімферопольської філії акціонерного банку "Київська Русь" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" було укладено кредитний договір №444-16-06/10/27 (а.с.13-16), відповідно до пункту 1.1 якого банк надає позичальнику кредит, ліміт кредитної лінії за цим договором встановлюється в сумі 30000грн. (п.2.2 договору).

                    Пунктом 2.1 договору передбачено, що банк надає позичальнику кредитну лінію строком дії з 27.10.2006 по 26.10.2007 зі сплатою 23 % річних. Відсотки сплачуються щомісячно.

                    Крім того, сторонами у справі було укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою був встановлений строк повернення кредиту, а саме: 25 жовтня 2008 року (а.с.16).

                    З матеріалів справи вбачається, що на день звернення із позовом заборгованість відповідача за кредитним договором у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань складала 21857,88грн., у тому числі: 16188,00грн. –заборгованість зі сплати кредиту, 5669,88грн. –заборгованість зі сплати відсотків (акт звірки - а.с.45).

                    У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, 15.12.2008 акціонерним банком "Київська Русь" було направлено на адресу позичальника вимогу про сплату боргу, відповідно до якої позичальнику був наданий семиденний строк для погашення кредитної заборгованості та сплати нарахованих відсотків (а.с.24). Відповідачем будь-яких дій з оплати заборгованості не впроваджено.

                    Пунктом 5.2.5 кредитного договору передбачена відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за кредитом, а саме у випадку порушення умов кредитного договору (як своєчасного погашення основного боргу та/або слати відсотків та будь - яких інших платежів) позичальник протягом п'яти днів від настання відповідної події достроково повернути банку кошти у повному обсязі та сплатити відсотки за фактичне користування кредитною лінією та інші зобов'язання.

Несплата відповідачем заборгованості по кредиту та відсоткам за кредитним договором та додатковою угодою до нього з’явилася підставою для звернення банку до суду з вимогами про стягнення боргу, неустойки за невиконання договірного обов’язку та звернення стягнення на заставлене майно.

Перевіривши умови договору сторін, зробивши свій розрахунок пені, місцевий господарський суд частково погодився з вимогами позову, відмовивши лише у стягненні з відповідача 1905,02 грн пені.

                    Втім, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для зміни судового рішення першої інстанції, виходячи з наступного.

                    Пунктом 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

                    Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

                    Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Аналогічні положення містіть стаття 193 Господарського кодексу України.

          Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає боржника таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

          Дійсно, встановлено, що відповідач (позичальник) порушив свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим за ним утворилася сума заборгованості у розмірі 21857,88грн., яка підлягає стягненню, що, на думку судової колегії, є правильним висновком суду першої інстанції.

          Крім того, пунктом 8.1 кредитного договору укладеного між сторонами визначено, що за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитною лінією, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

          Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

          Згідно статті 611 вказаного кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

          Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          У позові заявлена вимога про стягнення пені у розмірі 4095,60грн., оскарженим рішенням з відповідача стягнуто 2190,58 грн пені, оскільки судом першої інстанції розрахунок проведено за попередні шість місяців до подання позову. Втім, перевіривши відповідні розрахунки, судова колегія дійшла висновку, що в обох випадках сума пені розрахована невірно.

          Так, частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Пунктом 6 вказано статті встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

          Згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

          Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          Розрахунок суми пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ проводиться за формулою: пеня = С х 2УОП х Д : 100, де С - сума заборгованості за період, 2 УОП - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення.

          Таким чином, оскільки додатком до договору кредитування визначено строк оплати кредиту - 25.10.2008, отже сума пені повинна бути нарахована з 25.10.2008 по 25.04.2009.

          За цих обставин, суму пені слід розраховувати наступним чином:

          Розмір договірної пені - подвійна облікова ставка НБУ

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені

за період прострочення

21857.8825.10.2008 - 15.02.200911412.0000 %0.066 %1633,97

21857.8816.02.2009 - 25.04.20096912.0000 %0.066 %991,69

          Таким чином, загальна сума пені за договором складає 2639,99 грн., яка підлягає стягненню.

          У стягненні решти суми пені в розмірі 1455,61 грн слід відмовити (4095,6-2639,99 = 1455,61), змінивши в цій частині судове рішення.

          Крім того, позивач просить звернути стягнення на предмет застави, який належить товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс".

          Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором 27.10.2006 між сторонами був укладений договір застави № 444.3-16-06/10/27.

          Відповідно до пункту 2.1. договору застави позичальник передав в заставу майно на загальну суму 76 965,81грн., а саме: горілку на суму 31384,70грн., вино, коньяк, шампанське на суму 44158,11грн.

          Пунктом 2.3 договору визначено, що сторони дійшли згоди, що вказана в цьому договорі вартість предмета застави є орієнтованою і реалізація його буде здійснюватися за умовами, визначеними уповноваженими експертами на момент звернення стягнення на предмет застави, при чому заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в обсязі, передбаченому цим договором та визначеному на момент звернення стягнення за рахунок суми, що буде виручена від реалізації предмета застави.

          Згідно підпункту 5.2.1 договору застави, заставодержатель може звернутися до заставодавця із пропозицією скласти акт про звернення стягнення на заставлене майно, в якому сторони зазначають про свою добровільну згоду щодо звернення стягнення на предмет застави і визначають один із способів реалізації предмету застави.

          У разі, якщо протягом трьох робочих днів з дати направлення заставодержателем пропозиції щодо укладення акту заставодавець не підпише акт про звернення стягнення на заставлене майно, заставодержатель може звернутися у встановленому порядку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію. Після винесення судом відповідно рішення та наказу, предмет застави може бути за ініціативою заставодержателя реалізований відповідно до згоди сторін одним із обумовлених способів. Така згода щодо реалізації досягається сторонами у порядку передбаченому для складення акту про звернення стягнення. При недосягненні такої згоди або відсутності ініціативи застоводержателя щодо її досягнення предмет застави реалізується відповідно до звернення заставодержателя державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

          Відповідно до підпункту 5.2.2 заставодержатель може безпосередньо звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію.

          Крім того, спеціальним законодавством у заставних правовідносинах, яким є Закон України "Про заставу", зокрема, статтею 19 визначено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

          Відповідно до статей 20, 21 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється, зокрема, за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

          На підстави викладеного, судова колегія вважає, що господарським судом першої інстанції при задоволенні позову в частині звернення стягнення на заставлене майно, всупереч вимогам законодавства, не визначений шлях реалізації позивачем права на задоволення своїх інтересів через заставлене майно, оскільки відповідно до вищенаведених норм закону та договору сторін, звернення стягнення на предмет застави відбувається шляхом реалізації предмета застави.

Отже, в зазначеній частині оскаржене судове рішення також підлягає зміні із зазначенням шляхів задоволення вимог позивача за рахунок заставленого майна.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 25 Закону України „Про заставу” якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Відносно доводів апеляційної скарги про наявність іншого судового рішення про задоволення вимог позивача за тим самим кредитним договором, судова колегія зазначає, що рішенням апеляційного суду АР Крим від 02.03.2010 року у справі № 22-ц-1387/2010 позов Акціонерного банку "Київська Русь" задоволений частково, й заборгованість за кредитним договором стягнута з Калінченка Сергія Володимировича як поручителя товариства "Торгова компанія "Альянс". Провадження у цивільній справі за позовом до вказаного товариства припинено, оскільки справа в цій частині підлягає розгляду у господарських судах.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

          Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

          Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

          Згідно частині 1 статті 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

За встановлених обставин, враховуючи, що доказів сплати заборгованості перед банком ані боржником ані поручителем не надані, а законом передбачена їх солідарна відповідальність перед кредитором у зобов’язанні, апеляційний господарський суд вважає доводи скарги безпідставними і їх відхиляє, не вбачаючи перепон у задоволенні вимог кредитора до юридичної особи - боржника.

          Щодо тверджень скаржника про порушення судом норм процесуального права, їх судова колегія вважає теж необгрунтованими, оскільки про час та місце розгляду справи 02, 11 та 25 серпня 2010 року відповідач був повідомлений господарським судом належним чином –рекомендованою коренспонденцією, однак про причини неявки суд не повідомив та в судове засідання не з’явився.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду містить вцілому правильні висновки, але при розрахунку пені та при зверненні стягнення на заставлене майно суд не застосував норми законодавства, які підлягали застосуванню, тому судове рішення підлягає зміні з викладенням його резулятивної частини у відповідній редакції, а апеляційна скарга –частковому задоволенню.

Судові витрати розподіляються судом у відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          Керуючись статтями 101, 103 (пункт 4), 104 (частина 1 пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд          

                                                            ПОСТАНОВИВ:          

                    1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" задовольнити частково.

                    2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2010 року у справі №5002-23/3602-2010 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

                    Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" (пр. Перемоги, 71 кв. 4, Євпаторія, 97420, п/р 2600703758001 у СФ АБ "Київська Русь", МФО 384793, ЗКПО 32368662) на користь акціонерного банку "Київська Русь" в особі Євпаторійського відділення № 1 Сімферопольської філії акціонерного банку "Київська Русь" (пр. Леніна, 50, Євпаторія, 97400, п/р 2909990203 у СФ АБ "Київська Русь", МФО 38479, ЗКПО 26400754) 21857,88грн. заборгованості за договором кредиту, 2639,99грн. пені, 244,98грн. за сплату державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього стягнути 24978,85грн. (двадцять чотири тисячі дев’ятьсот сімдесят вісім грн. 85коп), звернувши стягнення на предмет застави, який належить товариству з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Альянс" (пр. Перемоги, 71 кв. 4, Євпаторія, 97420, п/р 2600703758001 у СФ АБ "Київська Русь", МФО 384793, ЗКПО 32368662) згідно договору застави №444.з-16-06/10/27 від 27.10.2006 у сумі 76956,81грн., шляхом реалізації горілки на суму 31384,70грн., вина, коньяку, шампанського на суму 44158,11грн. у відповідності до положень частини 7 статті 20 Закону України "Про заставу".

У частині стягнення пені у розмірі 1455,61грн. - в позові відмовити.

                    3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.                                                   

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                Ю.М. Гоголь

                                                                                В.М. Плут