Постанова № 12189808, 04.11.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2010 р.Справа № 29/123-10-2964

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Риковій О.М.,

за участю представників:

від Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області –Горшкова І.В. (за дорученням),

від Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” –Кульшик К.В. (за дорученням)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області на рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2010 р. у справі № 29/123-10-2964 за позовом Чорноморської селищної ради Комінтернівського району до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” про стягнення 441 000,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

02.07.2010 р. (вх. №5890) у господарському суді Одеської області від Чорноморською селищною радою Комінтернівського району Одеської області (далі-позивач) пред'явлено позов до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 441000 грн. (а.с.2-4). Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач у порушення укладеного сторонами 29.07.2003р. договору №КД-4067 про співробітництво в соціально-економічній сфері (далі –Договір) та додаткової угоди від 29.06.2007р. до Договору не виконує належним чином зобов’язання по щомісячному перерахуванню позивачу 49000 грн. незважаючи на те, що він (позивач) виставляв йому рахунки і має заборгованість за вересень - грудень 2009р. на суму 196000грн. та за січень-травень 2010р. в сумі 245000грн. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на умови Договору, додаткової угоди до нього та ст.ст. 14, 15, 626, 651, 526, 530, 610, 509 ЦК України.

У відзиві на позов відповідач просив відмовити в його задоволенні з посиланням на те, що його вини в невиконанні умов договору немає і він не сплачує внески, оскільки державним аудитор, який здійснює аудит його діяльності не узгоджено до оплати рахунки які виставляв позивач за цим Договором, тобто він не міг сплатити їх з об’єктивних причин, а тому не може нести відповідальність за невиконання умов договору. В обґрунтування своєї позиції він послався на ст.614 ЦК України. (а.с.24-26).

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.09.2010 р. (суддя Аленін О.Ю.) в позові відмовлено.

Місцевий суд дійшов висновку, що Договір, за яким просив стягнути заборгованість позивач, за своєю правовою природою є договором дарування і тому до нього необхідно застосовувати законодавство, яке регулює договори дарування, а цей Договір не відповідає вимогам вказаного законодавства в т.ч. нотаріально не посвідчений, а відтак, є нікчемним за законом і тому не породжує будь-яких зобов’язань, а тому підстави для стягнення заборгованості за цим Договором відсутні.

Не погоджуючись з зазначеним рішення позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги з посиланням на те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив в їх задоволенні дав невірну оцінку обставинам справи .

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2010 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.10.2010 р. о 12:00, про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 28.10.2010р. просив суд задовольнити скаргу на викладених у ній підставах, скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Представник відповідача в усних поясненнях наданих суду в судовому засіданні 28.10.2010р. поклався при винесенні рішення по справі на думку суду.

Згідно ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 04.11.2010р.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 04.11.2010р. оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем 29.07.2003р. було укладено договір №КД-4067 про співробітництво в соціально-економічній сфері (Договір).

29.06.2007р. сторони уклали додаткову угоду до цього Договору.

Місцевий суд проаналізувавши зміст цього Договору та додаткової угоди до нього дійшов висновку, що цей Договір за своєю правовою природою є договором дарування, не відповідає вимогам законодавства до договорів дарування, є нікчемним, а тому вимоги про стягнення за ним заборгованості є безпідставними.

Проте, з цим висновку погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно ст.243 УК УРСР, в реакції 1963р., яка діяла на момент укладання Договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Із змісту та суті цієї правової норми вбачається, що дарування не обумовлено будь-якими діями обдарованого на користь дарувальника і що дарувальник має будь-яку вигоду з цього договору, тобто договір дарування є безвідплатним договором і ніякого зустрічного задоволення дарувальник від обдарованого отримати не може, а встановлення будь якого зобов’язання обдарованого перед дарувальником переводить дарування в інші види договорів.

Із змісту Договору вбачається, що його предметом, серед іншого, є розширення при взаємодії та участі сторін Договору ВВК „Чабанка”, тобто будівництво , реконструкція та експлуатація соціального об’єкту. Крім того передбачена можливість отримання відповідачем належної позивачу земельної ділянки в користування.

Проаналізувавши назву, зміст та суть умов Договору, в тому числі вищевказані, судова колегія дійшла висновку, що цей Договір не є договором дарування, а є договором про спільну (сумісну) діяльність, яка направлена на здобуття конкретного результату і ця діяльність на момент укладання договору регулювалась главою 38 ГК УРСР в редакції 1963р .

Слід зазначити, що представники сторін (позивача і відповідача) в усних пояснення наданих суду апеляційної інстанції висловили думку, що цей договір за своєю правовою природою не є договором дарування, а є договором про співпрацю.

За таких обставин застосування місцевим судом до вказаного Договору положень, які регулюють договори дарування як ЦК УРСР, так і ЦК України, на переконання судової колегії, з правової точки зору є помилковим і необґрунтованим.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд дійшов до помилкового, тобто такого що не відповідає фактичним обставинам, висновку, що цей Договір є нікчемним і, відповідно, необґрунтовано з посиланням на цю підставу (нікчемності договору) відмовив в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та приписи ст.104 ГПК України рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості за Договором на підставі того, що Договір є нікчемним підлягає скасуванню.

Розглядаючи позовні вимоги позивача по суті, судова колегія дійшла висновку, що вони обґрунтовані з огляду на таке.

Умовами Договору та додаткової угоди до нього передбачено, що відповідач зобов’язувався на час дії Договору перераховувати позивачу щомісячно по 49000грн.

Матеріали справи свідчать, і це визнається відповідачем, що останній не виконував умови договору і незважаючи на виставлення йому рахунків не здійснив передбачених Договором внесків в сумісну діяльність і має заборгованість в сумі 441000грн. в т.ч. за вересень - грудень 2009р. на суму 196 000грн. та за січень-травень 2010р. в сумі 245000грн.

Посилання відповідача (у відзиві на позов) на відсутність його вини, оскільки, державним аудитором, який здійснює аудит його діяльності, не узгоджено до оплати рахунки які виставляв позивач за цим Договором, не можуть прийматись до уваги, оскільки помилкове віднесення бухгалтерією відповідача у бухгалтерській звітності вказаних платежів до категорії ”інші витрати” замість віднесення їх до внесків (витрат) на сумісну (спільну) діяльність за Договором не можуть бути підставою для відмови виконувати умови Договору.

Слід зазначити, що вказаний договір не розірвано і його на вимогу відповідача не визнано недійсним, тобто він є діючим.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

В свою чергу ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем щомісячних внесків), згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема, з боку відповідача.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини, наявні у матеріалах справи докази, судова колегія дійшла висновку, що відповідач неналежним чином виконував умови Договору, має заборгованість перед позивачем в сумі 441000грн, а відтак, вимога позивача про стягнення цієї заборгованості обґрунтована і підлягає задоволенню.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга позивача задовольняється, то йому підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача витрати по сплаті державного мита, понесені при поданні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області –задовольнити.

2) Рішення господарського суду Одеської області від 17.09.2010 р. у справі № 29/123-10-2964 –скасувати.

3) Позов Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області до Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” про стягнення 441000,00 грн.- задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” (65026, м.Одеса, Митна пл.1, р/р 260080163866 у філії АТ "Укрексібанк" м. Одеса, МФО 328618, ЄДРПОУ 01125666) на користь Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (67570, Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська,19, р/р 31412544700273, ІК 23214979, МФО 828011, Банк ГУДКУ в Одеській області м. Одеса):

- 441000 (чотириста сорок одну тисячу) грн. 00 коп. - заборгованості за Договором (в т.ч. вересень - грудень 2009р. на суму 196 000грн. та за січень-травень 2010р. в сумі 245000грн.);

- 4410 (чотири тисячі чотириста десять ) грн. 00коп.- витрат по сплаті державного мита при поданні позову;

- 236 (двісті тридцять шість) грн. 00коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

4) Стягнути з Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт” (65026, м.Одеса, Митна пл.1, р/р 260080163866 у філії АТ "Укрексібанк" м. Одеса, МФО 328618, ЄДРПОУ 01125666) на користь Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області (67570, Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська,19, р/р 31412544700273, ІК 23214979, МФО 828011, Банк ГУДКУ в Одеській області м. Одеса) - 2 205 (дві тисячі двісті п’ять) грн.00коп.- витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.

5) Доручити господарському суду Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                             Мирошниченко М. А.

Судді:                                                             Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 04.11.2010 р.