Рішення № 12189335, 18.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2010 р. Справа № 57/169-10

вх. № 7001/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, дов. №594 від 14.07.2010р.;

представник відповідача - Оніщенко І.Л., дов. від 17.08.2010р.; Гур"янов С.Б., дов. від 17.08.2010р.

розглянувши справу за позовом Фізичної особи ОСОБА_4, с. Добровілля

до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" с. Добровілля

про стягнення 1282296,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою ( з урахуванням прийнятих ухвалою суду від 04.10.2010 року змін) до відповідача СТОВ “Лан”про стягнення з відповідача на свою користь 1230261,27 грн. , із яких 904954,02 грн. вартість частки майна позивача, 166825,68 грн. інфляційні витрати, 58461,57 грн. 3% річних, 2220, 00 грн. частка у статутному внеску, 97800,00 частка прибутку за 2008 рік, а також просить стягнути з відповідача свої витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи за даним позовом, а також 5000,00 грн. за юридичні послуги.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 серпня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 18 серпня 2010 року о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 жовтня 2010 року продовжено в порядку ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу строк розгляду справи до 18 жовтня 2010 року, розгляд справи відкладено на "11" жовтня 2010 р. о 12:20 год.

У судовому засіданні 11 жовтня 2010 року в порядку ст.. 77 ГПК України оголошено перерву до18 жовтня 2010 року о 15:00 год.

13 жовтня 2010 року, 18 жовтня 2010 року представник позивача, через канцелярію суду надав заяви про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 19854, 20222), які судом задоволені, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

18 жовтня 2010 року відповідач, надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 20221), яка судом задоволена, надані документи судом долучені до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 18 жовтня 2010 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Присутні в судовому засіданні сторони вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 січня 2000 року засновано СТОВ “Лан”, яке зареєстровано Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області 12.01.2000 року за реєстраційним номером НОМЕР_2.

Відповідно до Статуту товариства засновниками СТОВ “Лан” були ОСОБА_5 з часткою в розмірі 70 % та позивач ОСОБА_4 з часткою 30% від статутного капіталу.

30 вересня 2008 року позивач подала заяву про намір вийти зі складу засновників товариства.

25 грудня 2008 року на загальних зборах засновників СТОВ “Лан” було прийнято рішення про виплату належних позивачу 30% вартості частки та виплати їй належній частині прибутку, отриманого СТОВ “Лан” на час виходу зі складу засновників.

29 серпня 2009 р. позивач надала заявку про виділ майна та отримала від Товариства (відповідача у справі) розрахунок розподілу вартості її частки майна, яка склала 1022302,20 грн., та в якому було зазначено, що відокремлення 30% вартості майна співвласнику ОСОБА_4 здійснено по факту списання усіх матеріальних цінностей, тому данні річного балансу скореговані, які підтверджені наказами, проведено засідання інвентаризаційної комісії, в окремих випадках доначислений знос, виділено соціальну сферу, яка не розподіляється в результаті чого відокремлення 30% вартості майна здійснено за результатами річного звіту за 2008 рік.

29 серпня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про виплату частки в майні СТОВ "Лан" (відповідача у справі), відповідно до умов якої Товариство ( відповідач у справі), розглянувши заяву ОСОБА_4, вирішило видати в рахунок належної їй частки в статутному фонді товариства майно в натуральному виразі.

Напротязі 2009 року позивач отримала від відповідача частину належної їй вартості частки майна товариства на суму 117348,18 грн, що підтверджується актами приймання передачі та накладними, що містяться в матеріалах справи.

22 грудня 2009 року позивач направила відповідачу претензію, в якій зазначила, що у звязку з тим, що угода від 29 серпня 2009 р. не містить істотних умов договору, позивач вважає її неукладеною на підставі чого, просить визначити вартість належної їй частки майна та прибутку за 2008 рік та виплатити її в грошовій формі.

Таким чином, на день подання позову відповідач не повернув позивачу залишок її частки, який складає 904954,02 грн., що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення боржником СТОВ “Лан” заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 року № 475/97-ВР ) /далі Конвенція/. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 61 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 13 Конвенції визначає, що кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.97 -№ 475/97-ВР) встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права та гарантується кожному звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Виходячи з того, що основним принципом судочинства, закріпленим ст. 129 Конституції України, є законність, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій України", зобов'язаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Суд зазначає, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Лан” за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю, а тому його діяльність, а також корпоративні права і обов'язки учасників регулюються Цивільним і Господарським кодексами України та Законом України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

Відповідно до ст. 80 Господарського кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Відповідно до ст.50 Закону України “ Про господарські товариства ” та ст. 140 Цивільного кодексу України, товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Згідно ч.1 ст.79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Згідно ст. 143 Цивільного кодексу України, установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут. Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

У позивача частка у статутному капіталі товариства складає 30% Статутного фонду цього Товариства, що свідчить про набуття ним відповідних корпоративних прав.

Відповідно до частини 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Пунктом 4 статті 12 Господарського процесуального Кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються за правилом виключної підсудності - господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Зобовязанням відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ч.3 ст.167 Господарського кодексу України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до частини 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами.

Згідно з частиною 1 статті 54 Закону “Про господарські товариства ” при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Отже, як свідчать матеріали справи, згідно Статуту СТОВ “Лан” в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин, для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів його учасників створено Статутний фонд (капітал) у розмірі 7400,00 грн.

Частка позивача у справі склала 2220,00 грн., що становило 30%.

28.09.2009 року приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області посвідчено заяву позивача (реєстр.№759), згідно з якою остання повідомила про свій вихід зі складу учасників СТОВ “Лан” та у звязку з цим просила видати належну їй частку в майні товариства.

При цьому суд враховує, що подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Враховуючи викладене, учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою або з додатковою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства. Заява про вихід учасника з товариства є формою реалізації передбаченого законом права учасника на припинення корпоративних відносин шляхом виходу з товариства, а не правочином.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі та частину прибутку, одержаного товариством у відповідному році до виходу учасника. При цьому вартість майна та розмір частини прибутку товариства, належні до виплати учаснику, який виходить, повинні обчислюватись на дату волевиявлення учасника вийти з товариства, тобто на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

29 серпня 2009 року сторони уклали угоду про виплату частки в майні СТОВ “Лан”, відповідно умов якої відповідач видає, а позивач в рахунок належної їй частини майна відповідно до частки в статутному фонді товариства (30%) отримує в натуральному виразі майно товариства згідно переліку.

Розглянувши зазначену угоду, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст.632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. 2.Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ст.189 Господарського кодексу України, ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до п.8 ст.180 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

З наданої угоди неможливо встановити, на яку суму виплачується позивачу частка в майні СТОВ “ЛАН”.

Таким чином, зміст угоди про виплату частки в майні СТОВ “ЛАН” не містить такої істотної умови, як ціна договору, простий перелік майна, що передається позивачу без оцінки його вартості не визначає розміру частки позивача у майні та прибутку СТОВ “ЛАН”.

Таким чином, враховуючи, що сторонами не досягнуто згоди щодо ціни в угоді про виплату частки в майні СТОВ “Лан”, суд вважає за необхідне визнати цю угоду неукладеною (такою, що не відбулася).

Статтею 148 Цивільного кодексу України закріплено, що порядок і строк виплати вартості частини майна, встановлюється статутом і законом.

Відповідно до п.16.2 Статуту СТОВ “Лан”, при виході учасника товариства із товариства йому виплачується частина майна товариства, що пропорційна частці такого учасника товариства у майні товариства, а також належна йому частка прибутку, одержана товариством у рік виходу учасника товариства із товариства до моменту виходу учасника товариства. Виплата проводиться після затвердження звіту товариства за фінансовий рік, у якому учасник товариства вийшов з товариства.

Статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Передбачені цією нормою виплати є обов'язком товариства.

Частиною першою статті 66 та у статті 139 Господарського кодексу України передбачено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства. Отже вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходять (виключаються) з товариства повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в т.ч. основних засобів, нематеріальних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобовязань товариства.

Згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, при виключенні зі складу товариства, учасник одержує право на повернення йому вартості частини майна, пропорційної його частці в статутному фонді товариства. Вартість майна, що підлягає поверненню, за своїм визначенням не є тотожною поняттю внеску до статутного фонду і залежно від стану господарської діяльності товариства та загальних економічних процесів у суспільстві може не співпадати з ним за розміром (зокрема, бути більшою чи меншою).

Враховуючи визначення поняття майна, наведене в статті 190 Цивільного кодексу України, в оцінюванні вартості частини майна, що є еквівалентною його частці у статутному фонді, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства, а також майнові права та обов'язки. Вартість частки майна, що має бути компенсована учасникові, обраховується на момент ухвалення товариством рішення про вихід цього учасника.

З матеріалів справи вбачається, що 25 грудня 2008 року на загальних зборах засновників СТОВ “Лан” було прийнято рішення про виплату належних позивачу 30% вартості частки та виплати їй належній частині прибутку, отриманого СТОВ “Лан” на час виходу зі складу засновників.

29 серпня 2009 р. позивач надала заявку про виділ майна та отримала від Товариства (відповідача у справі) розрахунок розподілу вартості її частки майна, яка склала 1022302,20 грн.

Згідно статуту СТОВ “Лан” позивачем внесені в статутний фонд Товариства грошові кошти на загальну суму 2220,00 грн. .

На виконання вимог протоколу №1 загальних зборів засновників СТОВ “Лан” ( відповідачем у справі), відповідачем було зроблено розрахунок вартості частки учасника, що належить до виплати та частку в прибутку товариства за станом на 01.01.2009 р.

Відповідно до зробленого позивачем та відповідачем розрахунку, відповідно якого вартість частки майна позивача складає 1022302,20 грн.

Виплата позивачу частини вартості її частки майна на суму 117618,18 грн. переданої в натуральній формі не заперечується сторонами. Таким чином не виплаченою залишилась сума 904554,02 грн.

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 904554,02 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання щодо виплати позивачу її вартості частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі.

Відповідно до наданого до органів статистичної звітності та до суду річного звіту про фінансові результати за 2008 рік, чистий прибуток СТОВ «Лан»складає 326000 грн., отже позивач вірно розрахував долю її прибутку в сумі 97800,00 грн (30%)

Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо виплати 904954,02 грн. вартості її частки майна СТОВ "Лан" та 97800,00 грн. частки прибутку за 2008 рік обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд зазначає, що норми статті 54 Закону України "Про господарські товариства" передбачають обовязок виплати при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю вартості частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі, тому позивач необґрунтовано просить суд стягнути з відповідача суму вкладу до статутного фонду у сумі 2220,00 грн.

Розглянувши вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 166825,68 грн. інфляційні витрати, 58461,57 грн. 3% річних суд зазначає наступне.

Вимоги учасника товариства про стягнення вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі є спором, що виник з корпоративних відносин та підлягають вартісній оцінці, оскільки стосуються грошової суми, яку товариство має сплатити учаснику внаслідок його виходу, як компенсацію вартості його частки. У товариства у звязку з виходом учасника виникає строкове грошове зобовязання, яке повинно бути виконано в передбачені законодавством строки.

Грошове зобовязання - це зобовязання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільно-правовим законодавством України.

Відповідно до п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також - три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ” № 2343-Х11 від 14.05.1992р. надано визначення грошового зобовязання, як зобовязання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на зазначені положення, сторони по даній справі виступають як кредитор та боржник, підстави для застосування ст.625 Цивільного кодексу України наявні, зобовязання щодо сплати грошових коштів у відповідача виникли з корпоративних відносин, відповідно, похідні вимоги мають таку ж правову природу.

Враховуючи предмет спору та підстави, на яких подано позов, для вирішення спору необхідною умовою є правильне визначення терміну, з якого у товариства виникло зобовязання виплатити позивачу належну його частку.

Відповідно до приписів ст.54 Закону “Про господарські товариства ” встановлено, що така виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Згідно з ч.4 ст.3.5 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007року №04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин ” подання заяви про вихід з товариства є дією, спрямованою на припинення корпоративних прав та обов'язків учасника товариства. Право учасника товариства на вихід з товариства не залежить від згоди товариства чи інших його учасників. Учасник вважається таким, що вийшов з товариства з обмеженою відповідальністю з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід з товариства.

Як встановлено судом, протоколом загальних зборів засновників СТОВ “Лан” встановлено, що датою припинення членства позивача в товаристві є 31 грудня 2008 року.

Із змісту вказаного протоколу вбачається, що розрахунок суми, належної до виплати позивачу, здійснювався директором товариства на підставі діючого законодавства та Статуту.

Порядок розподілу прибутку товариства визначається ст. 15 Закону України "Про господарські товариства", ст. 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" та установчими документами. Строк і порядок виплати дивідендів визначається один раз на рік за підсумками фінансової роботи товариства.

Відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України N 419 від 28.02.2000 року «Про затвердження Порядку подання фінансової звітності» квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами органам, зазначеним у пункті 2, не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Суд вважає, що вирішуючи питання про обчислення строку, протягом якого учаснику має бути виплачена вартість частини майна у зв'язку з його виходом із товариства в порядку статті 54 Закону України "Про господарські товариства" та статті 16.2 Статуту Товариства в редакції, що діяла на момент виходу позивача зі складу учасників товариства (відповідача у справі) слід виходити з того, що незалежно від положень статуту товариства, перебіг строку виплати вартості майна починається після затвердження звіту за рік, в якому вийшов учасник з товариства, та не може перевищувати 12 місяців з дня виходу учасника з товариства.

Оскільки баланс СТОВ "Лан" ( відповідача у справі) станом на 01.01.2009 р. був складений та переданий до органів статистичної звітності до 20.02.2009 року, а за рішенням загальних зборів товариства ( відповідача у справі) датою припинення членства позивача в товаристві є 31 грудня 2008 року, то виплата вартості частини майна повинна була здійснена відповідачем у період з 21.02.2009 року до 31.12.2009 року.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобовязання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні за змістом положення містяться і в частинах першій та сьомій статті 193 Господарського кодексу України.

При цьому суд враховує, що такої правової позиції додержується також ВГСУ у Постанові ВГСУ у справі № 10/3-ПН-08 від 18.11.2008 року.

Таким чином, вирішуючи даний спір, суд бере до уваги ту обставину, що вартість частки майна яка підлягала сплаті позивачу становить 1022302,20 грн. та не спростовується відповідачем; частина з цієї суми у розмірі 117618,18 грн. добровільно виплачена відповідачем; спору між сторонами щодо розміру вартості частини майна належної до виплати немає; отже залишок суми вартості майна позивачу, який складає 904954,02 грн., а також доля її прибутку в сумі 97800,00 грн. може бути базою для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Як встановлено судом вище, датою виходу позивача зі складу учасників СТОВ “Лан” є 31.12.2008 року, тому відповідно до положень статті 54 Закону “Про господарські товариства ”, згідно з якою виплата вартості частини майна повинна провадитися в строк до 12 місяців з дня виходу учасника, відповідач повинен був розрахуватися з позивачем в термін з 21.02.2008р. до 31.12.2009 року включно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач мав право здійснювати нарахування втрат від інфляції та 3% річних, починаючи з 01.01.2010 року по серпень 2010 року ( дату подачі позову до суду) або по дату фактичної сплати повної суми.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України субєкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Суд враховує, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до конвенції.

Згідно із ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини" Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Виходячи зі складу учасників СТОВ «Лан» позивач мав право очікувати на набуття коштів за її корпоративні права в значенні ст.1 Першого протоколу до Конвенції, проте відповідач, виключивши позивача зі складу учасників товариства, виплату за її частку вартості частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі, в порядку статті 54 Закону України «Про господарські товариства» та статті 16.2 статуту СТОВ «Лан», не здійснив.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, враховуючи, що на момент подачі позову відповідачем не виплачена вартість частини майна товариства у сумі 904954,02 грн., а також 97800,00 частки прибутку за 2008 року, суд вважає нараховані позивачем інфляційні в розмірі 31146,97 грн. та 3% річних в сумі 17637,48 грн. обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

В решті заявлених позовних вимог щодо стягнення інфляційних та річних слід відмовити у задоволені, як зайво нарахованих та необґрунтовано предявлених до стягнення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем недоплачено державне мито. Таким чином з позивача належить стягнути недоплачене ним державне мито за подання даного позову до суду у розмірі 2773,22 грн.

Як слідує із матеріалів справи, судові витрати у розмірі 5000,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач повинен був звернутися до суду. Для цього позивач звернувся за послугами представництва своїх інтересів до адвоката ОСОБА_2, з яким було укладено договір про надання правової допомоги 05.07.2010р. На виконання п.3.2 даного договору позивачем було сплачено адвокату суму в розмірі 5000,00 грн. (квитанція № 7 від 08.07.2010).

Таким чином, враховуючи, що позов задоволено частково, всі судові витрати у даній справі покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 1, 22, 32, 33, 43, 44, 46, 49, 69, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями ст.ст. 11,16,628,638, 625,Цивільного кодексу України, статтями 20,173,179,180 Господарського кодексу України, Законом України "Про господарські товариства", суд ,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" (код 30412866, 64862, Харківська область, Близнюківський район, с.Добровілля) на користь Фізичої особи ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер, НОМЕР_1; АДРЕСА_1) 904954,02 грн. вартості частки майна, 31146,97 грн. інфляційних, 17637,48 грн. 3% річних, 97800,00 грн. частки прибутку за 2008 рік, 10505,38 грн. держмита, 193,53 грн. витрат а інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 4100,21 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

Повний текст рішення складено та підписано 25 жовтня 2010 року

справа № 57/169-10