Рішення № 12188307, 22.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/27422.10.10           За позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Відкритого

акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Украгролізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгросвіт»

про стягнення 3718738,07 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від прокуратури: Морозов В.Ю. –старший прокурор відділу прокуратури

Від позивача: Гребелюк Л.М. –представник за довіреністю від 11.01.2010 р.

Від відповідача: не з’явились

У судовому засіданні 22.10.2010 р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгрросвіт” 2427364,38 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу від 15.02.2005 р. № 10-05-103фл, 232308,47 грн. пені, 910893,16 грн. інфляційної складової боргу та 148172,06 грн. 3 % річних.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду Київської області від 05.05.2010 р. № 17/006-10.

Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 14.06.2010 р. № 17/006-10 матеріали вказаної справи направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2010 р. справу № 17/006-10 прийнято до свого провадження суддею Омельченком Л.В., присвоєно № 46/274 та призначено до розгляду на 09.08.2010 р.

09.08.2010 р. розгляд вказаної справи в Господарському суді міста Києва не відбувся у зв’язку з оскарженням Товариством з обмеженою відповідальністю “Украгросвіт” в апеляційному порядку ухвали Господарського суду Київської області від 14.06.2010 р.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.08.2010 р. ухвалу Господарського суду Київської області від 14.06.2010 р. у справі № 17/006-10 залишено без змін, матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва, у зв’язку з чим справ призначено до розгляду по суті заявлених вимог.

Ухвалою від 13.09.2010 р. розгляд справи призначено до розгляду на 27.09.2010 р. та зобов’язано сторін вчинити певні дії.

У судове засідання, призначене на 27.09.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив.

Представник позивача надав суду для залучення до матеріалів справи додаткові документи, частково виконавши вимоги за ухвалами суду від 22.06.2010 р. та 13.09.2010р. Прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, а також у повному обсязі підтримав заявлене разом з позовною заявою клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача. Однак, прокурором та позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів. Судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем та прокурором не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках. У зв'язку з наведеним, суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову.

Ухвалою від 27.09.2010 р. розгляд справи було відкладено на 08.10.2010 р.

08.10.2010 р. сторони уповноважених представників у судове засідання не направили, про причини їх неявки суд не повідомили, витребувані документи та докази по справі не подали.

У зв’язку з неявкою повноважних представників сторін у судове засідання та невиконання ними вимог суду, розгляд справи було відкладено на 22.10.2010 р.

У судове засідання, призначене на 22.10.2010 р., відповідач уповноваженого представника не направив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, вимоги, викладені в ухвалах суду від 22.06.2010 р., 13.09.2010 р., 27.09.2010 р. та від 08.10.2010 р. не виконав, відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не оспорив.

Враховуючи вищенаведене та відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Під час розгляду спору по суті представники від прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити, стягнувши з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів, штрафні санкції та суми, нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, посилаючись на порушення останнім обов’язків за договором № 10-05-103фл від 15.02.2005 р. На підтвердження заявлених вимог до позовної заяви позивачем подано договір, акт приймання-передачі майна, розрахунок ціни позову, вимогу про сплату штрафу.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ст. 36 - 1 Закону України „Про прокуратуру" представництво інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави. Формою представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 АПК України встановлено, що „інтереси держави", є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Цим же рішенням Конституційного Суду України визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

На виконання Указу Президента України № 111 від 23.02.2001 р. з метою реалізації державної політики в агропромисловій сфері Кабінет Міністрів України постановою № 354 від 11.04.2001 р. на базі Державного лізингового підприємства «Украгролізинг»утворив його правонаступника - Відкрите акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», 100% акцій останнього закріплено в державній власності із забороною їх відчуження, використання формування статутних фондів будь-яких суб’єктів господарювання чи передачі в управління будь-яким особам.

Відповідно до п. п. 1, 3 Порядку використання коштів держбюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1904 від 10.12.2003 р. (далі - Порядок), забезпечення сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та господарювання та інших суб'єктів підприємницької діяльності агропромислового комплексу технікою і обладнанням вітчизняного виробництва на умовах фінансового лізингу за рахунок коштів держбюджету здійснюється на підставі договорів фінансового лізингу, укладених між ВАТ «НАК «Украгролізинг»і лізингоотримувачами. Джерелом фінансування закупівлі техніки для її передачі у користування на умовах фінансового лізингу та заходів по операціях фінансового лізингу є передбачені у держбюджеті на цю мету кошти, які використовуються на умовах поворотності згідно з укладеними договорами.

Пунктом 11 Порядку визначено, що ВАТ «НАК «Украгролізинг»забезпечує контроль за поверненням лізингових платежів у частині відшкодування вартості техніки, що надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства.

За таких обставин держава в особі Кабінету Міністрів України уповноважила ВАТ «НАК «Украгролізинг» здійснювати державні функції у відносинах щодо повернення коштів до державного лізингового фонду держбюджету.

Оскільки ВАТ «НАК «Украгролізинг»уособлює інтереси держави у спірних правовідносинах, позов пред'явлено в його інтересах.

Таким чином, суд вважає правомірним звернення прокуратури з даним позовом до суду.

15.02.2005 р. між Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” (далі-позивач, лізингодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Украгросвіт»(далі –відповідач, лізингоодержувач за договором) було укладено договір № 10-05-103фл (далі договір).

Згідно до умов п.1.1. договору лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору «Кількість, ціна і вартість Предмета лізингу»предмет лізингу, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів.

Умовами п. 2.1. договору передбачено, що лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу за розрахунок коштів Державного бюджету України згідно Порядку користування коштами Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1904 від 10.12.2003 року «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу».

Відповідно до додатків до договору предметом лізингу є:

- трактор колісний загальний ХТЗ-17221 в кількості 6 одиниць;

- агрегат грунтообробний комбінований до тракторів класу 3 т.с. АГ-6 в кількості 2 одиниці;

- сівалка СПУ-6 ДІ в кількості 2 одиниці;

- сівалка СПУ-4 ДІ в кількості 3 одиниці;

- культиватор КУН-5,6 в кількості 2 одиниці;

- культиватор КУН-5,4 в кількості 1 одиниці;

- культиватор для суцільного обробітку ґрунту до тракторів класу 3 т.с. КПС-4М в кількості 1 одиниця;

- трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221 в кількості 5 одиниць;

- трактор МТЗ-82.1.26 в кількості 3 одиниці.

Строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання-передачі між сторонами та постачальником (далі - тристоронній акт), що укладається у 5-ти (п’яти) автентичних примірниках і є підставою для передачі предмету лізингу (п. 2.2. договору).

Сільськогосподарську техніку, що є предметом лізингу, було передано відповідачу, що підтверджується підписаними сторонами тристоронніми актами приймання-передачі сільськогосподарської техніки, а саме:

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 03/05-235 від 13.04.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 16 від 15.04.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 17 від 15.04.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 18 від 15.04.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 20 від 15.04.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 21 від 15.04.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 1 від 20.04.2005 р.;

-акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки №68/5Л від 07.07.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки №68/6Л від07.07.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 122 від 29.09.2005р.;

- акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 126 від 30.09.2005р.

Згідно п. 4.1. договору з моменту одержання предмету лізингу за користування останнім лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, черговість яких кратна шести місяців і складається із суми, що відшкодовує частину вартості предмету лізингу та суми щорічної винагороди за переданий у фінансовий лізинг предмет лізингу у розмірі 7 % невідшкодованої вартості.

У відповідності до п. 4.2. договору сторони погодили, що розмір лізингових платежів, їх склад та строки оплати встановлюються додатком до договору «Графік сплати лізингових платежів».

Пунктом 3.5.2 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов’язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Як встановлено судом, відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства, не виконав взяті на себе зобов’язання по здійсненню лізингових платежів, у зв’язку з чим станом на 14.04.2010 р. у відповідача перед позивачем обліковується заборгованість за договором № 10-05-103фл від 15.02.2005 р. в розмірі 2427364,38 грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором лізингу.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з положеннями частини 1 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Пунктом 3 ч. 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Нормами ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 2427364,38 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором № 10-05-103фл від 15.02.2005 р. в сумі 2427364,38 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання 232308,47 грн. пені, 910893,16 грн. інфляційної складової боргу та 148172,06 грн. 3 % річних.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, передбачені договором або законом.

За порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (п. 7.1. договору).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, 3 проценти річних та індекс інфляції входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 2427364,38 грн. суд погоджується з розрахунком суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 910893,16 грн., з розрахунком 3% річних в розмірі 148172,06 грн. та пені в розмірі 232308,47 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, від сплати яких позивач звільнений у встановленому законом порядку, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгросвіт»(03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; ідентифікаційний код 31239796) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгросвіт»(01023, м. Київ, вул. Мечникова, 16 А; ідентифікаційний код 30401456) основний борг в сумі 2427364 (два мільйони чотириста двадцять сім тисяч триста шістдесят чотири) грн. 38 коп., пеню в сумі 232 308 (двісті тридцять дві тисячі триста вісім) грн. 47 коп., збитки від інфляції в сумі 910893 (дев’ятсот десять тисяч вісімсот дев’яносто три) грн. 16 коп. та 3 % річних в сумі 148 172 (сто сорок вісім тисяч сто сімдесят дві) грн. 06 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Украгросвіт»(03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; ідентифікаційний код 31239796) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в сумі 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       Омельченко Л.В.

Повне рішення складено: 26.10.10