Рішення № 12188294, 22.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/29622.09.10 За позовом                    Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

До відповідача           Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації

Про                               стягнення 5712778,07 грн.

                                                                                 Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача           Марковська В.В. (за дов.)

Від відповідача           Ковзун Є.К. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»з позовом про стягнення з Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації 5712778,07 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.08.2003 р. № 220051, а саме: 5334293,94 грн. основного боргу, 297213,53 грн. інфляційних втрат, 81270,60 грн. трьох процентів річних.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2010 р. порушено провадження у справі № 17/296 та призначено її до розгляду на 21.07.2010 р..

21.07.2010 р. у зв’язку з необхідністю витребування доказів, розгляд справи відкладався на 06.09.2010 р..

У судовому засіданні 06.09.2010 р. сторони звернулися зі спільним клопотанням про продовження строку вирішення спору на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 06.09.2010 р. оголошено перерву до 22.09.2010 р..

Відповідач позовні вимоги відхилив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Сторона зазначила, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за неналежне виконання зобов’язань спірним договором не передбачено, а тому посилання позивача на статтю 625 Цивільного кодексу України є необґрунтованим. Також відповідач зазначає, що кошти на оплату теплової енергії він отримує з місцевого бюджету, а у зв’язку з фінансово-економічною кризою в країні фінансове управління Подільської районної у місті Києві державної адміністрації нерегулярно перераховувало кошти на оплату теплової енергії.

Позивач надав суду письмові пояснення (заперечення на відзив), в яких зазначив, що інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені.

У судовому засіданні 22.09.2010 р. відповідач зазначив, що сума боргу погашена в повному обсязі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01.08.2003 р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальною організацією) та Управлінням освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації (абонентом) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 220051 (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1. Договору) предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до пункту 5.1 Договору та звернення-доручення до нього визначення кількості спожитої протягом розрахункового періоду (місяця) теплової енергії здійснюється по приладах обліку згідно договірних навантажень.

Відповідно до Додатку № 3 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватись в період дії Договору.

Пунктом 2 додатку № 4 до Договору передбачено, що відповідач зобов’язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).

Відповідно до умов вказаного Договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з травня 2009 року по червень 2010 року на загальну суму 11716356,27 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу.

Відповідач частково погасив заборгованість в сумі 6382062,33 грн., після чого залишилась заборгованість в сумі 5334293,94 грн.

Як встановлено судом, платіжними дорученнями від 01.06.2010 р. № 4416 на суму 415006,15 грн., від 24.06.2010 р. № 4692 на суму 40751,00 грн., від 24.06.2010 р. № 4689 на суму 15834,05 грн. (до подачі позову до суду) відповідач в рахунок оплати боргу за спожиту теплову енергію перерахував позивачеві кошти в сумі 471591,20 грн.

За таких обставин, сума основного боргу в розмірі 471591,20 грн. заявлена позивачем безпідставно, оскільки на дату звернення його з даним позовом до суду, вказана сума відповідачем йому вже була перерахована.

Отже, враховуючи, що відповідно до приписів ст. 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 471591,20 грн. задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що платіжними дорученнями № 171 від 28.07.2010 р. в сумі 2315,15 грн., № 174 від 28.07.2010 р. в сумі 3584,74 грн., № 172 від 28.07.2010 р. в сумі 4977,51 грн., № 173 від 28.07.2010 р. в сумі 5515,27 грн., № 175 від 28.07.2010 р. в сумі 3185,85 грн., № 176 від 28.07.2010 р. в сумі 116,90 грн., № 160 від 29.07.2010 р. в сумі 157432,95 грн., № 188 від 29.07.2010 р. в сумі 302077,96 грн., № 159 від 29.07.2010 р. в сумі 890220,31 грн., № 187 від 29.07.2010 р. в сумі 1210879,99 грн., № 254 від 04.08.2010 р. в сумі 20000,00 грн., № 432 від 13.08.2010 р. в сумі 77,80 грн., № 433 від 13.08.2010 р. в сумі 1379,94 грн., № 474 від 13.08.2010 р. в сумі 2022,49 грн., № 475 від 13.08.2010 р. в сумі 3492,78 грн., № 520 від 13.08.2010 р. в сумі 1529400,00 грн., № 568 від 25.08.2010 р. в сумі 50000,00 грн., № 607 від 02.10.2010 р. в сумі 39544,38 грн., № 605 від 02.09.2010 р. в сумі 121870,55грн., № 606 від 02.10.2010 р. в сумі 599065,46 грн. відповідач в рахунок сплати боргу за використану теплову енергію перерахував позивачеві кошти в сумі 4947160,03 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 4947160,03 грн. в рахунок сплати боргу за використану теплову енергію, тобто з переплатою в сумі 84457,29 грн., предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 4862702,74 грн. за використану теплову енергію підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних та збитків від інфляції, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи три проценти річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд звертає увагу відповідача на те, що зазначені проценти є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Беручи до уваги, що втрати, пов'язані з інфляційними процесами в державі, за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, суд вважає, що зазначені позовні вимоги є правомірними.

Враховуючи те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання з оплати поставленої позивачем теплової енергії та оскільки позивачем розрахунок інфляційних витрат та трьох процентів річних здійснений на підставі статті 625 Цивільного кодекс України та з урахуванням періодів погашення боргу та надходження коштів від відповідача, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 297213,53 грн. та трьох процентів річних в сумі 81270,60 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом (відповідно до листа Верхового суду України № 62-97р від 03.02.1997 р.).

Заперечення відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву стосовно того, що кошти на оплату теплової енергії відповідач отримує з місцевого бюджету та вказана сума заборгованості не була у користуванні відповідача, а тому не могла бути вчасно погашена останнім, не беруться судом до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 36 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 51 Бюджетного кодексу України: розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами; будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями; витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.

Отже, враховуючи те, що відносини, що виникли між сторонами, є майновими відносинами, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, тобто цивільними відносинами, суд відзначає, що після підписання відповідачем договору на постачання теплової енергії у нього виникли безумовні зобов’язання виконання умов договору та оплати наданих послуг, при цьому чинним законодавством не передбачено звільнення відповідача, який є бюджетною установою, від виконання своїх зобов’язань в зв’язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в наступному порядку: на позивача –в частині вимог про стягнення з відповідача боргу за використану теплову енергію в сумі 471591,20 грн.; на відповідача –в іншій частині позовних вимог.

Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 23394,99 грн. витрат по оплаті державного мита та 216,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 80 ч. 1 ч. 1 п. 1-1, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління освіти Подільської районної у місті Києві державної адміністрації (04070, м. Київ, вул. Флорівська, 1, рахунок 35415004001048 у УДК у м. Києві, МФО 820019, код 26124567) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк»у м. Києві та Київський області, МФО 322669, код 00131305) 297213,53 грн. інфляційних витрат, 81270,60 грн. трьох процентів річних, 23394,99 грн. витрат по оплаті державного мита та 216,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 4862707,74 грн. припинити.

В іншій частині позову відмовити.

СуддяО.Г. Удалова

          Рішення підписано 26.10.2010 р.