Постанова № 12185812, 02.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2010 р. № 16/62 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Коваленко С.С.,

суддівПлюшко І.А., Бернацької Ж.О.,

розглянувши касаційну скаргу представництва "Догуш Іншаат Ве Тіджарет Анонім Шіркеті"

напостанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.10р.

у справі№ 16/62

за позовомпредставництва "Догуш Іншаат Ве Тіджарет Анонім Шіркеті"

доТОВ "Вітрікс-Комфорт"

провизнання п. 8.1 договору поставки недійсним та зобов'язання поставити товар

За участю представників сторін

від позивача Алієв А.М. дов., Істратова О.В. дов.,

від відповідача Колдоба М.В. дов., Ярина А.С. дов.

В С Т А Н О В И В:

Представництво „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс-Комфорт" про визнання п. 8.1 договору поставки № 28/11-09 від 09.11.2009 р. недійсним та зобов'язання поставити товар на суму 582993,11 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року у справі № 16/62 (суддя Ярмак О.М.) позов задоволено повністю. Визнано п. 8.1. договору поставки товару № 28/11-09 від 09.09.09, підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Вітрікс Комфорт" та Представництвом „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" недійсним. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Вітрікс Комфорт" (код ЄДРПОУ 35262284. адреса: м. Київ, вул. Ялтинська, 56, Київ, вул. Харківське шосе 152, к. 2, оф. 435) на користь представництва „ДОГУШ ІНШААТ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" (код ЄДРПОУ 26608236, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 36-В) 582993( п'ятсот вісімдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 11 коп. основного боргу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010 року у справі № 16/62 (судді Андрієнко В.В., Буравльов Є.І., Вербицька О.В.) рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2010 року у справі № 16/62 скасовано повністю та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, представництво "Догуш Іншаат Ве Тіджарет Анонім Шіркеті" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010 року у справі № 16/62 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2010 залишити без змін, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 09.09.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір поставки № 28/11-09 (далі - Договір) за умовами якого, відповідач зобов'язався в порядку та на умовах цього Договору поставити та передати у власність позивача Товар, а позивач, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити його.

В п. 2.1. Договору, сторонами було визначено приблизну ціну Договору, яка становить 1 376 675,00 гривень. А згідно п.2.3 Договору сторони також погодили, що загальна сума Договору визначається як загальна вартість Специфікацій, що є невід'ємними частинами зазначеного Договору.

11.09.2009 року Сторонами була підписана Специфікація на загальну суму 1 376 674,79 гривень.

17.09.2009 року позивачем на рахунок відповідача була перерахована передоплата за Договором у розмірі 688 337,39 гривень, що становить 50% вартості Специфікації, що підтверджується платіжним дорученням від 17.09.2009 року № 711 та випискою по особовому рахунку № 26008000105601 за 17.09.2009 року.

Видатковою накладною від 25.09.2009 року № 1/37 підтверджується, що на усне прохання позивача 25.09.2009 року відповідачем було поставлено позивачу товар, а останнім його було прийнято лише частково на суму 105 344,28 гривень.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зміст п. 8.1. Договору суперечить нормам Цивільного та Господарському кодексів України.

Проте, суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно положень ст. 203 ЦК України до підстав визнання недійсності правочинів належать: по-перше, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; по-друге, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; по-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; по четверте, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Проте, будь-які вищезазначені обставини, які б давали підстави для визнання п. 8.1. укладеного Договору недійсним відсутні.

Щодо тверджень місцевого господарського суду про нікчемність п. 8.1. Договору, то суд апеляційної інстанції зазначив, що у відповідності до ч.2 ст. 207 ГКУ недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця.

Проте, даний Договір не є типовим або договором приєднання.

Щодо односторонньої відмови від Договору, то положення даної статті у даному випадку не може бути застосоване, оскільки воно передбачає наявність у сторони права на односторонню відмову від правочину незалежно від наявності або відсутністю будь-яких істотних для цього підстав (наприклад, таких як невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків). Такі твердження лише підтверджуються загальними положеннями законодавства, що передбачають односторонню відмову від Договору.

Згідно п.1 ст. 188 ГКУ розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Аналогічна норма міститься і в ст. 651 ЦКУ, згідно якої розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторонами в п. 8.1. Договору було погоджено та визначено право відповідача на односторонню відмову від Договору. При цьому, обов'язковою умовою такої відмови від Договору мато бути неналежне виконання позивачем своїх обов'язків за Договором.

Отже, відповідач і скористався вищезазначеним правом на односторонню відмову від Договору. При цьому одностороння відмова була зумовлена саме фактом невиконання Позивачем своїх зобов'язань.

У відповідності до п. 3.2. Договору передача (поставка) Товару Постачальником та прийняття його Покупцем, згідно відповідної підписаної Сторонами Специфікації повинні бути проведені протягом 17 календарних днів з моменту надходження на рахунок Постачальника передоплати згідно п. 2.4. Договору.

Як було вказано вище, 17.09.2009 року Позивачем на рахунок Відповідача була перерахована передоплата за Договором у розмірі 688 337,39 гривень, що становить 50% вартості Специфікації.

Відповідно до п.2.5 Договору Постачальник зобов'язаний вчасно (за один тиждень до дати поставки Товару) повідомити Покупця (факсимільним чи будь-яким іншим шляхом) про готовність Товару до відвантаження та дату поставки Товару Покупцю.

Згідно матеріалів справи, 07.10.2009 року позивачем був отриманий лист-повідомлення №06102009 від 06.10.2009 року, в якому відповідач зазначив про готовність Товару до поставки, а також, зазначив про можливість отримання позивачем Товару 12.10.2009 року.

Проте, у зв'язку із усним зверненням Позивача до відповідача з проханням поставити товар у найкоротші строки, 25.09.2009 року відповідач здійснив поставку Товару в повному обсязі. Проте, не зважаючи на свої прохання позивач без будь-яких на те причин та обґрунтувань прийняв лише частину товару на суму 105 344,28 гривень. Іншу частину товару позивач відмовився прийняти.

Згідно п.2.5. Договору позивач здійснює наступний (остаточний) платіж у розмірі 50% від вартості відповідної Специфікації протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту повідомлення Постачальником Покупця про готовність Товару до відвантаження, шляхом безготівкового банківського переказу на рахунок Постачальника.

Позивач своє зобов'язання щодо перерахування наступного (остаточного) платежу на рахунок відповідача у розмірі 50% вартості Специфікації не виконав, у зв'язку з чим позивач порушив умови Договору та внаслідок чого відповідач не мав можливості виконати свого обов'язку по поставці товару.

За умовами п.3.5 Договору передача Товару відповідачу здійснюється лише після отримання на рахунок Відповідача (Постачальника) оплат, згідно п.п. 2.4 та 2.5 даного Договору, що становить 100% вартості відповідної Специфікації.

Пунктом 1 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, особа має право вимагати повернення коштів виключно у випадках його набуття без будь-яких на те правових підстав.

Як видно з матеріалів справи, спір виник виключно з договірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ст. 179 ГКУ).

Пунктом 1 статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

В даному випадку між сторонами було укладено Договір, в якому останні погодили всі істотні умови, в тому числі і наслідки невиконання позивачем своїх зобов'язань та відмови від Договору зі сторони відповідача.

Як було вказано, у звязку з неналежним виконанням позивачем своїх договірних зобов'язань, Відповідач в односторонньому порядку, як це визначено п. 8.1 Договору, відмовився від його шляхом направлення Позивачу про це відповідного листа.

При цьому, між позивачем та відповідачем в такому випадку було досягнуто згоди щодо наслідків відмови від Договору. Так, згідно п. 4.10 Договору у випадку відмови від прийняття Товару, Постачальник не повергає Покупцю сплачених коштів по даному Договору.

Проте, судова колегія не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до п. 3.2. Договору, поставка Товару Відповідачем повинна бути проведена протягом 17 календарних днів з моменту надходження на рахунок Відповідача передоплати згідно п. 2.4. Договору. 25 вересня 2009 року Відповідач частково поставив зазначений у Договорі товар на суму 105344,28 (сто п'ять тисяч триста сорок чотири гривні 28 коп. ) гривень, що підтверджується видатковою накладною № 1/37 від 25.09.2009 р.

Сума грошових коштів, яка була сплачена Позивачем в якості передплати і на яку Відповідачем недопоставлено Товар за Договором становить 582993,11 (п'ятсот вісімдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто три гривні 11 копійок) гривень. 07 жовтня Позивачем був отриманий лист-повідомлення про готовність Товару до поставки 12.10.2009 року.

Таким чином, місцевий господарський суд обгрунтовано зазначив, що відповідач порушив п. 3.2. Договору, повідомивши про готовність товару через 26 календарних днів з моменту оплати товару, адже и. 3.2. Договору обумовлений строк поставки - 17 календарних днів.

Тобто, порушення з боку Відповідача умов Договору стосовно строків поставки Товару призвело до неможливості з боку Позивача прийняти Товар саме 12.10.2009 р., адже згідно з п. 2.7. Договору, Товар поставляється за адресою: Аеропорт Бориспіль, будівельний майданчик терміналу Д і розвантажується Позивачем протягом 24 годин за власний рахунок.

Крім того, суд підставно зазначив, що враховуючи те, що будівництво терміналу Д Аеропорту Бориспіль є будівництвом загальнодержавного значення, всі етапи будівництва розплановано відповідно до умов Договору і не можуть змінюватись без попереднього погодження.

Заявник касаційної скарги підставно зазначає, що апеляційним судом не прийнято до уваги порушення строків поставки з боку Відповідача та порушення норм ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Крім того, апеляційним судом не застосовані норми ст. 612 (ч. 1, 2) Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення, а також ч. 6 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з якою зобов'язана сторона має право відмовитись від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Заявник касаційної скарги зазначає, що відповідно до постанови апеляційного суду, сторонами погоджено та визначено в Договорі право Відповідача на односторонню відмову від Договору. Зокрема, згідно з п. 8.1. Договору у разі неналежного виконання Покупцем умов даного Договору Постачальник може в односторонньому порядку відмовитись від Договору у повному обсязі або частково. Договір є розірваним або зміненим з моменту отримання Покупцем відповідного повідомлення Постачальника.

Однак, в результаті невірного застосування ст.ст. 526, 530, 612 Цивільного кодексу України, та, посилаючись на п. 8.1. Договору, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про правомірність з боку Відповідача відмови від Договору в повному обсязі га відмови повернути Позивачеві грошові кошти в сумі 582993,11 грн., на яку недопоставлено Товар за Договором.

Крім того, апеляційним судом не прийнято до уваги те, що Позивач не виконав зобов'язання з прийомки Товару саме внаслідок порушення Відповідачем строків поставки, отже, Відповідач є відповідальним перед Позивачем за неможливість виконання, тому п. 8.1 Договору, в даному випадку, не підлягає застосуванню.

Крім того, відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом. Необхідно зазначити, що п. 2 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що недійсною може бути визнано нікчемну умову господарського зобовязання, яка порушує права та законні інтереси другої сторони. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови, що допускають одностороннюю відмову від зобовязання з боку виконавця.

Тому, враховуючи викладене, п. 8.1 Договору є нікчемним, оскільки порушує права Позивача та допускає одностороннюю відмову від зобовязання з боку Відповідача.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п. 2.5. Договору, Позивач здійснює наступний (остаточний) платіж у розмірі 50 % від вартості Специфікації протягом 5 банківських днів з моменту повідомлення Відповідачем Позивача про готовність Товару до відвантаження.

Проте, апеляційний суд помилково дійшов висновку, що Позивач не виконав зобов'язання з остаточної оплати Товару, у зв'язку з чим Відповідач не мав можливості поставити Товар.

Крім того, апеляційним судом невірно застосована норма ст. 1212 Цивільного кодексу України, зокрема, в Постанові від 15.07.2010 р. робиться хибний висновок про те, що особа має право вимагати повернення коштів виключно у випадках їх набуття без правових підстав, а спір між Позивачем та Відповідачем виник виключно з договірних правовідносин. Проте, судом не прийнято до уваги те, що положення ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином, 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння, 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Таким чипом, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що враховуючи те, що строк дії Договору поставки товару № 28/11- 09 від „09" вересня 2009 року закінчився (згідно з п. 9.1. Договору його чинність припиняється 31 грудня 2009 р.), і Відповідач не узгодив з Позивачем нові строки поставки Товару, а тому передплата в сумі 582993,11 (п'ятсот вісімдесят дві тисячі дев'ятсот дев'яносто три гривні 11 копійок) гривень, на яку Відповідачем недопоставлено товар - є майном, що знаходиться у Відповідача без достатньої правової підстави та підлягає поверненню Позивачу.

Враховуючи викладене, судова колегія не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в повному обсязі як необґрунтоване та незаконне, а в позові належить відмовити повністю.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому є підстави для її скасування.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу представництва "Догуш Іншаат Ве Тіджарет Анонім Шіркеті" задовольнити.

2.Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.10р. по справі № 16/62 скасувати.

3.Рішення господарського суду м. Києва від 20.04.10р. залишити без змін.

Постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя С.С. Коваленко

Судді І.А. Плюшко

Ж.О. Бернацька