Ухвала суду № 12183961, 08.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9856/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: < Текст >

Суддя-доповідач: Денісов А.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" листопада 2010 р. м. Київ

2а-9856/09/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Денісова А.О.

Суддів: Кучми А.Ю.

Лічевецького О.І.

при секретарі Вовчок О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платками податків на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом ВАТ «Укртранснафта»до спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2009 року позов задоволено частково. Суд визнав нечинним податкове повідомлення-рішення від 03.08.2009 р. № 0000904120/0 на суму 20 592,00 грн. (6864,00 грн. основного платежу та 13 28,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій). Суд зазначив, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі –Закон про ПДФО) в частині надання послуг для працівників ВАТ «Укртранснафта», які від’їжджали за кордон, не утримання та не внесення до бюджету ПДФО при виплаті доходу фізичним особам –підприємцям за отримані послуги, оскільки вказані витрати не є додатковим благом, що призвело до неправомірного донарахування податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних санкцій. В той же час суд погодився із доводами податкового органу щодо донарахування товариству податку з доходів фізичних осіб в частині 84 грн. основного платежу та 168,00 грн. штрафних (фінансових санкцій) за оплату послуг по ремонту сейфа.

На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта судом порушено норми матеріального права, які регламентують утримання ПДФО, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. СДПІ зазначає, що оплата за виготовлення закордонних паспортів та отримання віз працівникам позивача, є додатковим благом у розумінні вимог Закону про ПДФО. Крім того, у разі виникнення у підприємства господарських відносин з фізичними особами –суб’єктами підприємницької діяльності, воно має вимагати у останніх копії свідоцтва про реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтва про сплату єдиного податку, платіжних документів про сплату єдиного податку або авансових платежів податку з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

СДПІ була проведена планова документальна виїзна перевірка ВАТ «Укртранснафта»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої складений акт від 28.07.2009 р. № 282/41-20/31570412 та прийняте податкове повідомлення–рішення від 03.08.2009 р. № 0000904120/0 про донарахування податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 20 844,00 грн.(6948,00 грн. основного платежу та 13896,00 грн. штрафних санкцій).

Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що платник податків всупереч чинному законодавству включив до валових витрат вартість інформаційних послуг по підготовці і оформленню документів по паспортно-візовій роботі для працівників, які від’їжджали у відрядження за кордон, оскільки чинним законодавством не встановлено конкретних умов, які б стосувалися оформлення громадянами України паспорта у разі направлення їх у службове відрядження та порядку відшкодування підприємством своєму працівнику вартості оформлення такого паспорту.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції зазначив, що контролюючим органом не враховано, що суми витрат платника податку на відрядження не включаються до загального місячного або річного оподатковуваного доходу і не підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб і розраховуються згідно з пп.5.4.8, п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(пп.9.10.1 «а»п.9.10 ст.9 Закону про ПДФО) із врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон»та «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.98 р. за N 218/2658, а також інших нормативних документів з цих питань.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат платника податку включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 -5.7 цієї статті.

Задовольняючи в цій частині позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що оскільки витрати з транспортного перевезення відряджуваних працівників та оформлення закордонних паспортів засвідчені наявними первинними документами, які підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю компанії, на підставі пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»такі витрати правомірно включені платником податків до складу валових витрат.

У зв’язку з цим колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку витрати підприємства для оплати позивачем інформаційних послуг по підготовці і оформленню документів по паспортно-візовій роботі для працівників, які від’їжджали у відрядження за кордон, не можуть розцінюватись як додаткове благо для цих працівників, яке оподатковується податком з доходів фізичних осіб, оскільки вони підтверджені первинними бухгалтерськими документами, як цього вимагає законодавство. Крім того, відповідачем не доведено факту отримання фізичними особами-підприємцями доходів, які не пов'язані з їхньою підприємницькою діяльністю. Судом встановлено, що вказані особи надали документи, що підтверджують їх підприємницький статус та факт перебування на загальній або спрощеній системі оподаткування. Отже, при виплаті їх доходів в межах підприємницької діяльності позивач не має законних підстав утримувати ПДФО у якості податкового агента.

В той же час, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про правомірність донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 84,00 грн. основного платежу та 168,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, оскільки приватним підприємцем отримані доходи не в межах господарської діяльності, в зв’язку з чим ВАТ не виконало вимоги, передбачені пп.9.12.2 п.9.12 ст.9, пп.8.1.1. п.8.1 ст.8, пп. «а»п.19.2 ст.19 Закону про ПДФО.

На підставі викладеного, та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАСУ, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАСУ.

Головуючий суддя: Судді:

В повному обсязі ухвала виготовлена 8.11.2010 року.