Рішення № 12182464, 10.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.10                                                                                           Справа№ 18/105

За позовом: відкритого акціонерного товариства "Галенергобудпром", с.Дуліби,

до відповідача:приватного підприємства "Олвер-999", м. Трускавець,

про: стягнення 11’056,32 грн.

Суддя Т. Рим

За участю представників:

позивача:Росипець Р.О. –довіреність №55 від 15.04.2010 р.,

відповідача:не з’явився.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов відкритого акціонерного товариства "Галенергобудпром" до приватного підприємства "Олвер-999" про стягнення 11’056,32 грн. Ухвалою від 04.10.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 20.10.2010 р. В судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.10.2010 р. Ухвалою від 27.10.2010 р. розгляд справи відкладався на 10.11.2010 р. у зв’язку з неприбуттям представника відповідача у судове засідання.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору поставки №11 від 23.01.2008 р., не здійснив оплату за надані послуги (виконані роботи). Внаслідок цього у відповідача виникла заборгованість у сумі 5’510,40 грн. Крім того, відповідачу нараховано 4’574,53 грн. пені, 693,50 грн. інфляційних втрат, 277, 89 грн. –3% річних.

В судове засідання 20.10.2010 представник відповідача подав заперечення на позовну заяву. У поданому запереченні основну заборгованість у сумі 5’510,40 грн., 693,50 грн. інфляційних збитків, 277,89 грн. –3% річних, визнав, просить застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені та відмовити у позові в цій частині.

В судове засідання 27.10.2010 р. позивачем подано заперечення, яким обґрунтовує підставність нарахування пені у повному обсязі. Вважає, що сторони у договорі передбачили більшу тривалість позовної давності, ніж визначено законодавством. Крім того зазначає, що встановлення у договорі правила про нарахування пені за весь період прострочення автоматично продовжує строк дії договору, а відповідно і позовну давність.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №11 від 23.01.2008 р. (надалі –Договір). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) зобов’язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець (відповідач у справі) зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

На виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 12’510,40 грн., що підтверджується: видатковою накладною №001580 від 15.09.2008 р. на суму 3’127,60 грн., видатковою накладною №001581 від 15.09.2008 р. на суму 3’127,60 грн., видатковою накладною №001582 від 15.09.2008 р. на суму 3’127,60 грн., видатковою накладною №001589 від 15.09.2008 р. на суму 3’127,60 грн.

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару у сумі 7’000,00 грн., про що свідчать банківські виписки: від 09.12.2008 р. на суму 2’000,00 грн.; від 23.03.2009 р. на суму 1’000,00 грн.; від 03.11.2009 р. на суму 3’000,00 грн.; від 25.03.2010 р. на суму 1’000,00 грн.

Таким чином, вартість поставленого проте не оплаченого відповідачем товару становить 5’510,40 грн.

Позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу (вих. №308 від 09.06.2009р.) про оплату вартості наданих послуг (виконаних робіт). Відповідач отримав зазначену вимогу 30.06.2009 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

Доказів погашення заборгованості в сумі 5’510,40 грн. відповідачем не представлено, позовні вимоги в цій частині визнано.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 4.2 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється в безготівковому порядку протягом 14 днів з моменту поставки (переходу права власності на товар).

Таким чином, оскільки відповідач прийняв поставлений позивачем товар, проте не оплатив його вартості у строки, визначені пунктом 4.2 Договору, вимоги позивача про стягнення 5’510,40 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 277,89 грн. –3% річних, та 693,50 грн. інфляційних збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При винесенні рішення стосовно стягнення пені, суд враховував таке.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з пунктом 6.6 Договору за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець виплачує пеню у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від суми відмови, за кожен день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов’язання з оплати.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За таких обставин суд приходить до висновку, що неустойка може бути нарахована лише на суму простроченого грошового зобов’язання, а тому нарахування позивачем пені на пеню, як це наведено у розрахунку, є невірним.

Крім того, суд бере до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність є строком, протягом якого особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Необхідно звернути увагу також на те, що позовну давність необхідно відрізняти від присічних строків. Особливість присічних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування. Закінчення присічного строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку.

Такий строк передбачено частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Так, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Зазначеною нормою встановлено присічний строк, протягом якого кредитор управі нараховувати пеню за порушення виконання зобов’язання, закінчення цього строку унеможливлює подальше нарахування санкцій, якщо інше не передбачено договором.

Проте пунктом 6.6 Договору сторони обумовили виплату пені до моменту повного виконання обов’язку відповідача з оплати заборгованості. Тому суд погоджується з твердженням позивача про те, що сторони встановили більш тривалий строк для нарахування пені, а тому нарахування пені за весь період прострочення є правомірним.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, оскільки пунктом 4.2 Договору встановлено 14-денний строк для виконання грошового зобов’язання, поставка товару відбулася 15.09.2008 р., позивач дізнався про порушення свого права 30.09.2008 р., а тому саме з цієї дати у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій.

Продовження строку дії договору не означає автоматичного продовження позовної давності, оскільки позовна давність у цьому випадку стосується не основного зобов’язання, а додаткового –стягнення пені. За таких обставин заперечення позивача у цій частині не є вірними.

Як уже було зазначено вище, нарахування позивачем пені за період з 30.09.2008 р. по 21.09.2010 р. є правомірним з огляду на продовження цих строків у Договорі.

Однак, як було з’ясовано вище, позовну давність необхідно відрізняти від присічних строків. А тому ототожнення позивачем цих понять є помилковим. Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне погодитися з цієї заявою та відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої у періоди, за якими позовна давність минула. За таких обставин підставними є вимоги позивача в частині нарахування пені за період в один рік, що передує даті звернення до суду. З проведеного судом розрахунку убачається, що до задоволення підлягають вимоги про стягнення 604,83 грн. пені.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При частковому задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв’язку з частковим задоволенням позову суд покладає судові витрати на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства "Олвер-999" (адреса: вулиця В.Стуса, будинок 13, квартира 8, місто Трускавець, Львівська область, 82200; ідентифікаційний код 30250871) на користь відкритого акціонерного товариства "Галенергобудпром" (адреса: село Дуліби, Стрийський район, Львівська область, 82434; ідентифікаційний код 00110191) 5’510,40 грн. основного боргу, 604,83 грн. пені, 693,50 грн. інфляційних втрат, 277,89 грн. –3 % річних, 64,45 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 149,13 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя