Рішення № 12181590, 28.09.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2010 р. Справа № 7/150-10

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Віна Лівадії», м. Ялта, АРК,

до                    Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг», м. Біла Церква, Київська область,

про                    стягнення 26761, 39грн.

за участю представників сторін:

від позивача:Вовк О.О. –представник за довіреністю №5 від 01.10.2009року;

від відповідача: не з’явились.

секретар судового засідання: Яцук Е.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віна Лівадії»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №172 від 21.06.2010року (вх. №3638 від 09.08.2010року) до Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»(далі –відповідач) про стягнення 26761, 39грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов’язань за договором поставки товару №Б-015/09 від 11.09.2009року, зокрема, щодо проведення оплати за поставлений згідно видаткових накладних товар в повному обсязі, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу 22786,35грн., 2278,64грн. штрафу, 1492,01грн. пені, 204,39грн. 3% річних та 410,16грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.08.2010рокуроку було порушено провадження у справі №7/150-10 та призначено її розгляд на 14.09.2010року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 14.09.2010року представників відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, та враховуючи подане ним клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладався на 28.09.2010року.

У судовому засіданні 28.09.2010року представник позивач підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

У судове засідання 28.09.2010року відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи повторно не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд на підставі ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі представників відповідача, за наявними в ній матеріалами, так як їх нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 28.09.2010року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

11.09.2009року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віна Лівадії»(постачальник за договором, позивач у справі) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»(покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки №Б-015/09 (далі –договір), відповідно до п. 1.1. якого протягом дії цього договору постачальник зобов’язався систематично поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю товар, а покупець зобов’язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. договору предметом поставки є наступний товар: алкогольні вироби в асортименті виробництва ТОВ «Віна Лівадії».

Постачальник поставляє товар партіями згідно заявок покупця в асортименті та за цінами, що діють в момент поставки товару, які узгоджені сторонами та вказані у рахунках-фактурах, що фіксуються у накладних, які засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід’ємними частинами договору (п. 2.1. договору).

Як визначено п. 4.1. договору ціни на товар вказуються в накладних, що є невід’ємними частинами даного договору. Ціни на товар встановлюються в національній валюті України –гривнях з урахуванням ПДВ.

Покупець, відповідно до п. 5.1. договору, зобов’язується оплатити поставлений товар по ціні, що визначена в товарно-транспортних накладних, шляхом перерахунку коштів в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника або іншим не забороненим діючим законодавством способом з розстрочкою платежів на протязі 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Як визначено п. п. 10.1.-10.2. договору його строк встановлюється з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2009року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір у письмовому вигляді за тридцять календарних днів до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік і так далі.

Оскільки ні позивач, ні відповідач не надали суду доказів звернення один до одного з заявами про розірвання договору, як передбачено у п. 10.2. договору, то господарський суд дійшов висновку, що дія договору була продовжена сторонами і договір №Б-015/09 є чинним на момент розгляду справи у суді.

На виконання умов договору постачальник поставив покупцю товар за видатковими накладними №РН-0000976 від 12.02.2010року на суму 16164,35грн., №РН-0001421 від 03.03.2010року на суму 1474,00грн., №РН- 0001482 від 03.03.2010року на суму 1185, 60грн., №РН- 0001550 від 05.03.2010року на суму 3962,40 грн., а разом на суму 22786,35грн. (копії накладних наявні в матеріалах справи, оригінали оглянуті судом у судовому засіданні). Вказаний товар був отриманий Державним підприємством Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг», що вбачається з підписів уповноважених представників відповідача на накладних, які скріплені печаткою товариства. Жодних претензій щодо якості, кількості чи інших умов поставки у вказаний в договорі (п. 3.4.) строк відповідачем заявлено не було.

Згідно умов договору, Державне підприємство Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»повинно було оплатити вартість поставленого товару на протязі 14 календарних днів, тобто по видатковій накладній:

-          №РН-0000976 від 12.02.2010року до 26.02.2010року (12.02.2010року, дата поставки + 14 днів),

-          №РН-0001421 від 03.03.2010року та №РН- 0001482 від 03.03.2010року до 17.03.2010року (03.03. 2010року, дата поставки + 14 днів);

-          №РН- 0001550 від 05.03.2010року до 19.03.2010року (05.03. 2010року, дата поставки + 14 днів).

Однак відповідач за товар, який поставлений по вищезазначеним видатковим накладним, у визначений строк, не розрахувався.

У зв’язку з несплатою відповідачем, у відповідності до умов договору, вартості отриманих товарів позивач звертався до нього з претензією №165 від 10.06.2010року про оплату суми заборгованості за отриманий від позивача товар у сумі 22786,35грн. Проте відповіді на надіслану претензію відповідач не надав, суму боргу не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов’язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов’язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов’язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дослідивши наявні матеріали справи господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, останній у визначений договором строк вартість отриманого товару не сплатив.

За таких обставин господарський суд дійшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 22786,35грн. є обґрунтованою, доведеною і такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.2. договору сторони визначили, що покупець, у разі несвоєчасної оплати повинен оплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від суми заборгованості та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Беручи до уваги умови договору, вимоги ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання у сумі 1492,01грн., зокрема по видатковій накладній:

-          №РН-0000976 від 12.02.2010року за період з 26.02.2010року по 21.06.2010року у сумі 1115,34грн.,

-          №РН-0001421 від 03.03.2010року та №РН- 0001482 від 03.03.2010року за період з 17.03.2010року по 21.06.2010року у сумі 153, 19грн.;

-          №РН- 0001550 від 05.03.2010року за період з 19.03.2010року по 21.06.2010року у сумі 223,48грн.

Позивачем за прострочення сплати вартості товару нараховано також 2278,64грн. штрафу (10% від суми заборгованості).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу одночасно, господарський суд зазначає, що такі вимоги є цілком обґрунтованими та законними з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, в тому числі і умови щодо відповідальності сторін, що не суперечать законодавству.

Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору, господарський суд відзначає, що договором передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки –пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки, а тому збільшення її розміру за рахунок встановлення пені у випадку порушення виконання зобов’язання з оплати у, встановлений договором, строк та штрафу, не суперечить чинному законодавству.

При цьому відповідно до п. 10 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань» від 29.04.1994року №02-5/293 якщо платник необґрунтовано відмовився від оплати продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи договором зобов’язаний сплатити за це штраф, то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати штрафу за ухилення від оплати. За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що зміст пункту 5.2. договору, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати вартості поставленої продукції та встановлює відповідальність в даному випадку покупця у вигляді сплати штрафу і пені за кожний день прострочки, є таким, що не суперечить чинному законодавству.

Однак, господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Таким чином. враховуючи, що відповідач зобов’язаний був оплатити вартість товару до 26.02.2010року, 17.03.2010року та 19.03.2010року відповідно, то строк нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат починається з 27.02.2010року, 18.03.2010року та 20.03.2010року.

Здійснивши перерахунок суми пені (за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.0.1.») по видатковій накладній:

-          №РН-0000976 від 12.02.2010року за період з 27.02.2010року по 21.06.2010року,

-          №РН-0001421 від 03.03.2010року та №РН- 0001482 від 03.03.2010року за період з 18.03.2010року по 21.06.2010року;

-          №РН- 0001550 від 05.03.2010року за період з 20.03.2010року по 21.06.2010року,

господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1383,52грн. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 108,49грн. пені (1492,01грн. -1383,52грн.), суд відмовляє.

Перевіривши, здійснений позивачем, розрахунок штрафу, господарський суд встановив, що він є арифметично вірним.

Дослідивши обставини справи, майновий стан сторін господарський суд дійшов до висновку про доцільність зменшення розміру пені та штрафу, враховуючи наступне.

Стаття 233 ГК України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таке ж право господарського суду передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, де зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Відповідно до п. 2.4 Роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. № 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань», вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, арбітражний суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Враховуючи вищезазначене та встановивши, що відповідач є державним підприємством, що позивачем заявлено до стягнення і пеню, і штраф одночасно, господарський суд вважає за доцільне зменшити розмір пені до 691,76грн. та штрафу до 1139,32грн.

Позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 410,16грн. та 3% річних у сумі 204,39грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок є невірним, оскільки сума заборгованості по кожній окремо видатковій накладній за періоди прострочення не збільшилась за рахунок індексу інфляції, а навпаки. Відтак, правові підстави для стягнення з відповідача 410,16грн. інфляційних втрат у господарського суду відсутні, тому в задоволенні такої позовної вимоги суд відмовляє.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

27.02.2010 - 21.06.201016164.35 по накладній від 12.02.10р.0.996-64.6616099.69

18.03.2010 –

21.06.20102659.60 по накладним від 03.03.10р0.987-34.572625.03

20.03.2010 - 21.06.20103962.40 по накладній від 05.03.10р.0.987-51.513910.89

Перевіривши розрахунок 3% річних, господарський суд вважає, що він є арифметично вірним.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, у сумі 24821,82грн., з яких 22786,35грн. сума основного боргу, 691,76грн. пеня, 1139,32грн. штраф та 204,39грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 800,25грн. пені, 1139,32грн. штрафу та 410,16грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Враховуючи, що спір виник з вини Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг», судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

                    2.          Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Матросова, буд.17, код ЄДРПОУ 08358735) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віна Лівадії»(98612, Автономна республіка Крим ,м. Ялта, вул. Жовтнева, 8, кв. 32, код ЄДРПОУ 32362063) 22 786 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят шість) грн. 35 коп. основного боргу, 1 139 (одну тисячу сто тридцять дев’ять)грн. 32коп. штрафу, 691 (шістсот дев’яносто одну)грн. 76коп. пені, 204 (двісті чотири)грн. 39 коп. 3% річних та судові витрати: 267(двісті шістдесят сім)грн.61коп. державного мита і 236 (двісті тридцять шість)грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3.          В іншій частині позову відмовити.

          4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                   Антонова В.М.

Рішення підписане 04.10.2010року