Рішення № 12181587, 30.09.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2010 р. Справа № 7/094-10

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом          Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі Регіонального центру технічної експлуатації транспортної мережі №4 філії «Дирекції первинної мережі», м. Київ,

до                    Військової частини А0704, м. Васильків, Київська область,

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:          1)Міністерство оборони України, м. Київ,

2)Головне управління Державного казначейства України в Київській області, м.Київ,

                    3)Військова частина А-1789

про                    стягнення 3844,26грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Петруня В.І. –представник за довіреністю б/н від 21.07.2008року,

від відповідача: Ліщенко С.М. –представник за довіреністю б/н від 02.07.2010року,

від третьої особи 1): не з’явились,

від третьої особи 2): не з’явились,

від третьої особи 3): не з’явились

секретар судового засідання: Яцук Е.В.

Обставини справи:

Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»в особі Регіонального центру технічної експлуатації транспортної мережі №4 філії «Дирекції первинної мережі»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №464/05 від 29.03.2010року (вх.№2462 від 03.06.2010року) до Військової частини А0704 (далі –відповідач) про стягнення 3844,26грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором оренди нерухомого майна товариства №1478-8 від 29.12.2008року, зокрема, щодо своєчасної оплати орендної плати за період з листопада 2008року по грудень 2009року, а тому просить суд стягнути з відповідача 3316,92грн. суму основного боргу, 337,60грн. пені, 142,85грн. інфляційних втрат та 46,89грн. 3% річних, а всього 3844,26грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.06.2010року було порушено провадження у справі №7/094-10 та призначено її розгляд на 15.07.2010року.

09.07.2010року через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшов відзив №12/323 від 05.07.2010року на позовну заяву, яким відповідач стверджує, що заборгованість з оплати орендної плати виникла не з вини Військової частини А0704, оскільки на дані витрати грошові кошти у 2009році відповідачу не виділялися. Поданий відзив залучений судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.07.2010року у зв’язку з витребуванням додаткових доказів у справі та необхідністю залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерства оборони України та Головного управління Державного казначейства України в Київській області, розгляд справи відкладався на 05.08.2010року.

29.07.2010року від Військової частини А0704 до господарського суду надійшли витребувані документи, а саме копії кошторису на 2008рік, довідки про зміни до річного розпису бюджету, зведення про надходження та використання коштів загального фонду станом на 01.01.2009року та на 01.01.2010року, які залучені судом до матеріалів справи.

У зв’язку з необхідністю витребування додаткових доказів у справі, ухвалою господарського суду від 05.08.2010року розгляд справи було відкладено на 09.09.2010року.

Через загальний відділ господарського суду 03.09.2010року від відповідача надійшли пояснення №12/350 від 01.09.2010року (вх. №10376) щодо кошторису відповідача на 2009рік, які залучені судом до справи.

У судовому засіданні 09.09.2010року представником Головного управління Державного казначейства України в Київській області були надані письмові пояснення щодо фінансування Військової частини А0704 у 2009році.

Ухвалою господарського суду від 09.09.2010року у зв’язку із залученням до участі у справі Військової частини А1789 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, розгляд справи було відкладено на 23.09.2010року.

У судовому засіданні 23.09.2010року представник Військової частини А1789 (третьої особи 3) надав суду пояснення щодо суті спору, які залучені судом до матеріалів справи.

У зв’язку з неявкою у судове засідання 23.09.2010року представників третьої особи 2 та витребуванням у позивача рахунків на оплату орендної плати за період з листопада 2008 року по грудень 2009року та доказів їх направлення відповідачу, розгляд справи відкладався на 30.09.2010року.

У судовому засіданні 30.09.2010року представник позивача у справі підтримав позовні вимоги, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник відповідача у справі у судовому засіданні 30.09.2010року заперечив проти вимог позовної заяви і просив суд відмовити позивачу в позові з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представники третіх осіб, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду спору, у судове засідання 30.09.2010року не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників третіх осіб, так як їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 30.09.2010року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд встановив:

29.12.2008року між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком»(орендодавець за договором, позивач у справі) та Військовою частиною А0704 (орендар за договором, відповідач у справі) був укладений договір №1478-8 оренди нерухомого майна товариства (далі –договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар бере у строкове платне користування частину приміщення мережевого вузла, розташоване в м. Обухів в будинку №53 по вул. Будьонного, загальною площею 1 кв.м. –спеціалізованого технологічного приміщення для розміщення обладнання зв’язку.

Згідно п. 2.1. договору передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта приймання-передачі майна, вказаного в п. 1.1. договору, але не пізніше 3 днів з моменту підписання сторонами договору. При цьому ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна переходить до орендаря з відповідними наслідками.

Сторонами п. 3.1. договору визначено, що орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі його внутрішніх нормативних актів і перераховується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Датою початку оплати вважається дата приймання-передачі майна, що вказана у додатку 1.

Пунктами 3.2.-3.2.1. договору встановлено, що орендна плата за базовий місяць оренди майна, у відповідності до фіксованого розміру місячної орендної плати, становить 163,33грн. з ПДВ за 1 кв.м. спеціалізованого технологічного приміщення. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.

Відповідно до п. 12.1. договору, він набирає чинності від дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2009 року. Сторони зобов’язані протягом 20 днів після закінчення строку дії цього договору здійснити остаточні розрахунки за ним. В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни договору не менш ніж за 30 днів до закінчення його строку він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. При цьому, загальний строк дії договору з урахуванням продовжень не повинен перевищувати термін до трьох років.

Оскільки жодною із сторін не надано суду доказів звернення один до одного з заявами в порядку абз. 2 п. 12.1. договору, господарським судом встановлено, що договір був пролонгований сторонами на тих самих умовах і є чинним на момент розгляду справи у суді.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Факт прийому - передачі визначеного договором майна в оренду відповідачу підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту прийому-передачі майна б/н від 29.12.2008року (додаток №1 до договору), складеним і підписаним уповноваженими представниками позивача та відповідача і скріпленим печатками юридичних осіб.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 3.1. договору визначено, що орендна плата перераховується орендарем в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються орендодавцем не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

На виконання вищенаведеного пункту договору, орендодавець (позивач) за період з листопада 2008року по грудень 2009року виставив відповідачу (орендарю) рахунки на оплату орендної плати на загальну суму 3316,92грн.: рахунок №М-1 від 30.11.2008року на суму 215,23грн., №О-1 від 31.12.2008року на суму 221,35грн., №Р-1 від 31.01.2009року на суму 226,99грн., №200-0-1 від 28.02.2009року на суму 234,91грн., №М366-1 від 31.03.2009року на суму 235,32грн., №М-527-1 від 30.04.2009року на суму 238,22грн., №М693-1 від 31.05.2009року на суму 239,16грн., №М864-1 від 30.06.2009року на суму 239,40грн., №М1043-1 від 31.07.2009року на суму 243,28грн., №М1224-1 від 31.08.2009року на суму 240,78грн., №М1414-1 від 30.09.2009року на суму 240,78грн., №1607-1 від 31.10.2009року на суму 244,46грн., №1837-1 від 30.11.2009року на суму 246,79грн., №2034-1 від 31.12.2009року на суму 250,25грн.

Однак, як стверджує позивач та підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву, орендну плату у визначений договором строк, останній за період з листопада 2008року по грудень 2009року не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідивши обставини справи та умови укладеного сторонами договору, господарський суд зазначає, що позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату орендної плати за листопад та грудень 2008року, однак договір між сторонами був укладений лише 29.12.2008року. З пояснень позивача вбачається, що рахунки №М-1 від 30.11.2008року на суму 215,23грн. та №О-1 від 31.12.2008року на суму 221,35грн. були виставлені відповідачу у відповідності до п. 3.5. договору.

Згідно п. 3.5. договору орендар зобов’язується оплатити борги по договору №1221-33 від 04.09.2007року з в/ч А1789.

Господарський суд зазначає, що п. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що, приймаючи рішення, господарський суд має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до приписів статті 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Відповідно до абз . 2-3 п. 5 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 14.12.1993року №01-6/1301 щодо переводу боргу на іншу особу, то таке право надане тільки боржнику й лише за згодою кредитора. Якщо кредитор не дає згоди на перевід боргу іншій особі, то боржник не має права на перевід боргу, оскільки це б означало односторонню зміну умов договору.

З матеріалів справи та письмових пояснень учасників судового провадження не вбачається, що така згода надавалась.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому господарський суд зазначає, що Військова частина А0704 є бюджетною установою, яка утримується за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Абзацом 8 ч. 1 ст. 1 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетне зобов’язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Частиною 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов’язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Згідно ч. 2 вищенаведеної статті відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Тобто, бюджетні кошти можуть виділятися та витрачатися виключно на підставі затверджених кошторисів.

Окрім того, ч. 5-6 ст. 51 Бюджетного кодексу визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

З наданих відповідачем кошторису на 2008рік та довідок про зміни до річного розпису бюджету (кошторису) від 09.06.2008року та від 31.12.2008року, господарським судом встановлено, що кошторисом Військової частини А0704 в 2008році не було передбачено відповідних коштів за договором №1221-33 від 04.09.2007року з в/ч А1789 та не було зареєстровано жодного бюджетного зобов’язання на підставі даного договору.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» військова частина як суб’єкт господарської діяльності за своїми зобов’язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов’язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено відповідальності однієї військової частини за зобов’язаннями іншої військової частини.

Враховуючи вищенаведене господарський суд дійшов висновку, що умова договору оренди про взяття Військовою частиною А0704 зобов’язання по сплаті боргу військової частини А1789 за договором №1221-33 від 04.09.2007року є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому п. 3.5. договору №1478-8 оренди нерухомого майна товариства від 29.12.2008року: «Орендар зобов’язується оплатити борги по договору №1221-33 від 04.09.2007р. з в/ч А 1789»господарський суд визнає недійсним.

За таких обставин, господарський суд зазначає, що виставлення позивачем рахунків відповідачу за листопад і грудень 2008року є безпідставним.

При цьому, господарський суд Київської області відхиляє також твердження позивача, що рахунки на оплату орендної плати №М-1 від 30.11.2008року на суму 215,23грн., №О-1 від 31.12.2008року на суму 221,35грн. були виставлені відповідачу, оскільки останній згідно акту приймання-передачі майна від 29.12.2008року прийняв майно у користування 01.11.2008року, з наступних підстав.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору №1478-8 оренди нерухомого майна, його підписано сторонами 29.12.2008року і починаючи з цієї дати, згідно п. 12.1. договору, він набирає чинності. Господарський суд звертає увагу, що відповідно до п. 3.1. договору датою початку оплати вважається дата приймання-передачі майна, що вказана в додатку 1, тобто в акті приймання-передачі майна, який підписано сторонами 29.12.2008року.

Разом з тим, аналіз умов договору свідчить про відсутність посилань на поширення дії такого договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладання, а зазначення в акті приймання-передачі дати передачі майна в користування (01.11.2008року) не свідчить про погодження сторонами істотних умов договору. Водночас, позивачем не було надано суду обґрунтованих пояснень з приводу того, на якій правовій підставі ним було передано майно в оренду, нараховувалась орендна плата та виставлялись рахунки (з посиланням на підставу оплати договір від 29.12.2008року) з листопада 2008року.

Отже, з урахуванням наведеного, господарський суд зазначає, що відповідач у справі зобов’язаний був у відповідності до умов договору оплатити орендну плату за користування майном за період з січня 2009року по грудень 2009року включно у сумі 2880,34грн. Така ж позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 29.04.2010року у справі №3/37-09.

Як зазначалось вище, відповідач свої зобов’язання щодо оплати орендної плати належним чином не виконував, а тому господарський суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2880,34грн. основного боргу. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 436,58грн. (3316,92грн. –2880,34грн.) основного боргу, суд відмовляє.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2. договору визначено, що за несвоєчасне перерахування орендної плати, оплати за комунальні послуги та інших витрат за договором орендар сплачує орендодавцю пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, починаючи з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим.

На цій підставі позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 337,60грн.

Також позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 142,85грн. та 3% річних –46,89грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 142,85грн. інфляційних втрат, то господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 625 ЦК України (відповідальність за порушення грошового зобов’язання) передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Одночасно п. 3.2.1. договору визначено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції. Таким чином, господарський суд вважає безпідставним повторне нарахування позивачем інфляційних втрат на суму несвоєчасно погашеного боргу по орендній платі, оскільки вказаний борг включав в себе щомісячний розмір орендної плати, скоригований на індекс інфляції за поточний місяць.

Здійснене подвійне нарахування позивачем інфляційних втрат суперечить як змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України, так і приписам ч. 1 ст. 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2009року у справі №03/43-38.

Дослідивши всі обставини справи та подані сторонами докази, господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 337,60грн. та 3% річних –46,89грн. слід також відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3.1. договору передбачено своєчасне виставляння Військовій частині рахунків для оплати (не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим). При цьому, позивачем надано до матеріалів справи докази направлення (повідомлення про вручення поштових відправлень) Військовій частині виставлених рахунків, з яких вбачається, що частина рахунків на оплату орендної плати були направлені позивачем та отримані відповідачем після спливу передбаченого договором строку, зокрема:

-          рахунок №1 від 31.01.2009року отримано відповідачем19.02.2009року;

-          №200-0-1 від 28.02.2009року отримано 12.03.2009року;

-          №М693-1 від 31.05.2009року отримано 11.06.2009року;

-          №М1414-1 від 30.09.2009року отримано 15.10.2009року;

-          №2034-1 від 31.12.2009року направлено 14.01.2010року і не вказано дату отримання.

Доказів відправки рахунків №М864 від 30.06.2009року, №М1607-1 від 31.10.2009року та №1837-1 від 30.11.2009року відповідачем суду надано не було.

Таким чином, врахувавши, що позивач не надав суду доказів надсилання Військовій частині А0704 усіх рахунків, а наявні у справі докази надсилання частини рахунків свідчать про надсилання їх після спливу встановленого строку, господарський суд дійшов до висновку, що позивач свої зобов’язання щодо своєчасного надання Військовій частині рахунків для оплати виконував з порушеннями умов такого договору.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.4 Порядку обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 09.08.04 року №136 розпорядники бюджетних коштів за умови взяття зобов’язання протягом 7 робочих днів з дати його виникнення подають до відповідного органу Державного казначейства України Реєстр зобов’язань розпорядників бюджетних коштів. За фінансовими зобов’язаннями, які виникають у процесі виконання кошторису, розпорядники бюджетних коштівпротягом 7 робочих днівз дати виникнення фінансового зобов’язання, але не пізніше останнього робочого дня місяцяподають до відповідного органу Державного казначейства України реєстр фінансових зобов’язань розпорядників бюджетних коштів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що несвоєчасне надання рахунків відповідачу стало однією із підстав порушення останнім своїх зобов’язань щодо своєчасних розрахунків за умовами договору.

Частиною 2 статті 613 ЦК України встановлено, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

В силу особливостей виконання бюджетних зобов’язань відсутність документів, що в установленому порядку подаються до органів державного казначейства для здійснення платежу за дорученням розпорядника бюджетних коштів, об’єктивно впливає на можливість виконання платежу Військовою частиною.

Виходячи з поняття зобов’язання за статтею 509 Цивільного кодексу України, його істотних ознак та умов виконання, заборгованість за послуги, надані за укладеним сторонами договором, не є єдиним загальним зобов’язанням відповідача у спірних правовідносинах в цілому, а є сукупністю окремих грошових зобов’язань, виходячи з обумовленого сторонами договору моменту їх виникнення. Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 29.04.2010року у справі №3/37-09 та від 13.07.2010року у справі №3/25-09.

Окрім того, господарський суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

З письмових пояснень відповідача та Головного управління Державного казначейства України в Київській області вбачається, що у визначеному законом порядку кошторису відповідача на 2009рік затверджено не було, а відповідно до наданого відповідачем зведення про надходження та використання коштів загального фонду на 1 січня 2010року на відповідні рахунки військової частини по видатками на оренду та експлуатаційні послуги кошти взагалі не виділялись.

Наявними в матеріалах справи копіями телеграм від 04.12.2008року, від 14.09.2009року, від 20.01.2010року та від 01.06.2010року підтверджується, що відповідач у справі з метою отримання фінансування подавав до забезпечувального фінансового органу фінансово-планові документи з детальними розрахунками потреб в грошових коштах. Однак передбачених коштів виділено не було.

Оскільки Військова частина А0704 має право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом, то господарський суд вважає, що відповідач у справі вжив всіх необхідних заходів з метою отримання відповідних коштів та належного виконання зобов’язання.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд вважає безпідставними та необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 337,60грн. пені, 142,85грн. інфляційних втрат та 46,89грн. 3% річних.

За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, у сумі 2880,34грн. основного боргу. В іншій частині позову, а саме в стягненні 436,58грн. основного боргу, 337,60грн. пені, 142,85грн. інфляційних втрат та 46,89грн. 3% річних господарський суд відмовляє.

На підставі п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд визнає недійсним договір №1478-8 оренди нерухомого майна товариства від 29.12.2008року в частині п. 3.5.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, п.1 ст. 83, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.          Договір №1478-8 оренди нерухомого майна товариства від 29.12.2008року в частині пункту 3.5. визнати недійсним.

2.          Позов задовольнити частково.

3.                    Стягнути з Військової частини А0704 (08603, Київська область, м. Васильків, вул. Декабристів, 40, код ЄДРПОУ 24978957) на користь Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»(01030, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 21560766) 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят)грн. 34 коп. основного боргу та судові витрати: 76( сімдесят шість)грн.45коп. державного мита і 176 (сто сімдесят шість)грн. 83коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.                    В іншій частині позову відмовити.

          5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                   Антонова В.М.

Рішення підписане 07.10.2010року