Постанова № 12179363, 09.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2010 р. № 2-7/1322-2010 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. головуючого,

Бернацької Ж.О.,

Коваленко С.С.

розглянувши касаційну

скаргу Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30.08.2010 року

у справі№ 2-7/1322-2010

господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця"

до відповідачів 1. Приватного підприємства "Євтушенко"

2. Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

третя особаЗакрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про розірвання договору, визнання недійсної додаткової угоди та спонукання до виконання дій

за участю представників:

позивача -не з'явився

відповідачів -1. не з'явився

2. не з'явився

третьої особиБарандич І.М.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року (суддя Дворний І.І.) позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення, якою замінено орендаря; розірвано договір оренди нежитлового приміщення, укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1; зобов'язано приватне підприємство "Євтушенко" звільнити нежитлове приміщення. З відповідачів на користь позивача стягнуто судові витрати: 85 гри. державного мита, 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2010 року (судді Градова О.Г., Антонова І.В., Заплава Л.М.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року скасовано. У позові відмовлено.

Не погодившись з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2010 року Дочірнє підприємство "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касайційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 квітня 2010 року залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги Дочірнє підприємство "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 вересня 1998 року видано свідоцтво про право власності на будівлю за №17 по вул. Леніна міста Ялта об'єднанню "Ялтакурорт", яке з 25 липня 1997 року також має право постійного користування земельною ділянкою під цією будівлею (а.с. 50-54 т. 1, а.с. 84-85 т. 2).

Закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" утворено Установчим договором від 04 грудня 1991 року, якому постановою Президії профспілок Федерації незалежних профспілок України від 22 листопада 1991 року №П-11-1 передано майно, в тому числі будівля №17 по вул. Леніна в місті Ялта (а.с. 22-25 т. 4).

Зазначена будівля з 1992 року знаходилася на балансі товариства, а з моменту утворення (жовтень 2000 року) - на балансі позивача, якому воно передано власником для користування без права прийняття рішення про відчуження основних фондів, що випливає з пояснень представників позивача. Статуту позивача та документів про балансову приналежність (а.с. 23-38 т. 1, а.с. 2-6 т. 4).

Відповідно до рішень зазначеного власника, його дочірні підприємства станом на 04 жовтня 2000 року мали право укладати договори оренди нежитлових приміщень, в тому числі вартістю до 20000 грн. або площею до 50 кв.м., які погоджувалися з власником (а.с. 7-18 т. 3). У подальшому, у 2001-2006 роках ці положення змінено, але такі зміни не стосуються укладених до цього договорів, строк дії яких не закінчився (а.с. 19-44 т. 3). Про що в судовому засіданні апеляційного суду надали пояснення представники позивача та це випливає з листа третьої особи - закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (а.с. 143 т. 3).

4 жовтня 2000 року між орендодавцем - дочірнім підприємством "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" (що є юридичною особою з 05 квітня 2000 року, ідентифікаційний код 02647220 - а.с. 23-38 т. 1 чи а.с. 3-6 т. 3) та орендарем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (що є підприємцем з 20 вересня 2000 року до цього часу, ідентифікаційний код НОМЕР_1- а.с. 48, 85, 96, 98 т. 1, а.с. 50 т. 2) укладений договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 16,4 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 строком до 04 жовтня 2010 року (а.с. 55-59 т. 1).

4 жовтня 2000 року предмет оренди передано орендодавцем орендарю, що підтверджується актом приймання-передачі (а.с. 60 т. 1). До цього договору сторони вносили зміни додатковими угодами:

1) 13 липня 2001 року про зобов'язання орендаря виконувати вимоги охоронного зобов'язання, оскільки орендоване ним приміщення знаходиться у будівлі, яка є пам'ятником історії і культури (а.с. 63 т. 1);

2)09 серпня 2001 року про розмір орендної плати - 422,40 грн. з ПДВ (а.с. біт. 1);

3)19 липня 2002 року про розмір орендної плати - 399,34 грн. без ПДВ (а.с. 62 т. 1), що встановлено відповідно до рішення власника №214/1 від 19 липня 2002 року про вартість орендованого майна;

4)01 травня 2005 року про предмет оренди - нежитлове приміщення площею 17,6 кв.м., та розміру орендної плати - 665,81 грн. з ПДВ за місяць (а.с. 64-66 т. 1).

05травня 2005 року здійснена державна реєстрація створеної 27 квітня 2005 року юридичної особи - приватного підприємства "Євтушенко" (ідентифікаційний код 33385778), засновником якого спочатку утворення був громадянин ОСОБА_1, а з 03 липня 2006 року учасником цього підприємства є ОСОБА_2, що відбулося через укладення 05 квітня 2006 року в нотаріальній формі договору купівлі-продажу корпоративних прав між продавцем - ОСОБА_1, та покупцем - ОСОБА_2, це підтверджується Статутом підприємства, свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, договором купівлі-продажу корпоративних прав, оригіналами документів, що надані державному реєстратору, які досліджувались судом апеляційної інстанції та засвідчені копії яких є справі (а.с. 39-47 т. 1, а.с. 70-71 т. 2, а.с. 123-141 т. 3).

9 січня 2006 року між орендодавцем та приватним підприємством "Євтушенко" (від імені якого діяв його директор та учасник ОСОБА_2) підписані доповнення та зміни №0104/2006-1 до зазначеного вище договору оренди. Відповідно до яких через реорганізацією та зміну назви орендаря орендарем стало приватне підприємство "Євтушенко". Ця угода погоджена з власником майна (а.с. 67-69 т. 1 чи а.с. 21-28 т. 2).

Також цією угодою визначено предмет оренди (нежитлове приміщення №3-1 площею 17,6 кв.м. на першому поверху вказаної вище будівлі), розмір (670,13 грн. з ПДВ) та порядок встановлення орендної плати, права та обов'язки орендаря й орендодавця, відповідальність сторін, порядок припинення та розірвання договору, повернення майна (а.с. 67-70 т. 1). Ця додаткова угода є предметом спору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ініціатором укладення такої угоди є фізична особа-підприємець ОСОБА_1, який звернувся з письмовою заявою (а.с. 103 т. 2), зазначення у цій додатковій угоді підстав для її прийняття - реорганізація орендаря - фізичної особи-підприємця в приватне підприємство, здійснено сторонами через недостатність юридичних знань про неможливість такої реорганізації.

Зі заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до орендодавця вбачається, що особа (яка була на той час орендарем) 25 травня 2005 року просила внести зміни до договору через реорганізацію та перейменування орендаря на приватне підприємство "Євтушенко". Ця заява отримана орендарем з резолюцією "прошу оформити" 3 червня 2005 року (а.с. 103 т. 2).

Після укладення зазначеної додаткової угоди, орендодавець та приватне підприємство "Євтушенко", як орендар, укладали ще додаткові угоди, якими вносили зміни до договору оренди:

1)9 серпня 2006 року про вартість предмету оренди, орендну плату -1.293,43 грн. з ПДВ, прав та зобов'язань орендодавця та орендаря, відповідальності сторін (а.с. 29-30 чи 121-123т. 2);

2)1 липня 2007 року про вартість предмету оренди, орендної плати -1.988,54 грн. з ПДВ, порядку її сплати, відповідальності сторін, порядку внесення змін та розірвання договору (а.с. 34-37 чи 124-127т. 2);

3)1 липня 2008 року про вартість предмету оренди, орендної плати -2.615,51 грн. з ПДВ, порядку її оплати, підстав припинення договору (а.с. 38-40 чи 128-130 т. 2).

Зазначені додаткові угоди узгоджувалися власником майна, що не оспорюється позивачем чи власником майна.

Судом апеляційної інстанції досліджено рахунки орендодавця, платіжні документи та витяги з особливого рахунку позивача з яких вбачається, що після укладення 9 січня 2006 року додаткової угоди з приватним підприємством "Євтушенко" орендодавець з квітня 2006 року по травень 2010 року виставляв рахунки на оплату орендної плати, надавав податкові накладні цьому приватному підприємству, а не фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, також орендодавець приймав оплату за оренду приміщення від приватного підприємства "Євтушенко" (а.с. 105-120 т. 2, а.с. 45-49, 74-108 т. 3).

Після укладення 09 січня 2006 року додаткової угоди орендоване приміщення використовувалося не за цільовим призначенням, в ньому без погодження з орендодавцем та власником здійснювався ремонт (а.с. 86-102 т. 2, а.с. 51-65 т. 3).

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пояснив апеляційному суду, що після укладення 09 січня 2006 року додаткової угоди він передав без підписання будь-яких документів орендоване приміщення учаснику приватного підприємства "Євтушенко" -ОСОБА_2, оплату по цьому договору він з цього часу не здійснює, як використовується це приміщення новим орендарем не знає.

Крім того, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 жовтня 2009 року по справі №2-30/1361-2009 відмовлено у позові про розірвання договору оренди дочірньому підприємству "Ялтакурорт" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (який був замінений за заявою позивача замість приватного підприємства "Євтушенко") через те, що позивач не довів здійснення відповідачем ремонту без погодження з орендодавцем, а з пропозицією розірвати договір через істотну зміну обставин (з 9 листопада 2007 року виникла у власника необхідність використовувати це приміщення для центру реалізації путівок) орендодавець до орендаря не звертався. Рішення в апеляційному порядку не оскаржено, (а.с. 80-83 т. 2, а.с. 69 т. 3).

11 листопада 2009 року позивач запропонував фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 розірвати договір оренди через систематичну несплату орендної плати, проведення ремонтних робіт без погодження з орендодавцем та власником, цей лист повернуто поштою за закінченням терміну зберігання (а.с. 74-77 т. 1).

11 листопада 2009 року позивач запропонував приватному підприємству "Євтушенко" звільнити нежитлове приміщення площею 17,6 кв.м. по АДРЕСА_1, через те, що воно зайнято цією особою без правових підстав, цей лист повернуто поштою за закінченням терміну зберігання (а.с. 78-81т. 1).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник майна, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму, про що вказано в статті 761 Цивільного кодексу України.

Стаття 510 вказаного Кодексу передбачає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1), а якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Як слідує з викладеного, 4 жовтня 2000 року між орендодавцем -позивачем, який був уповноваженою власником майна особою на укладення договору найму, та орендарем - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, було укладено договір найму (оренди) нежитлового приміщення за плату на 10 років.

За умовами такого договору орендар одночасно має і права, і обов'язки, а тому вважається боржником у тому, що він зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (наприклад, здійснювати оплату за користування орендованим приміщенням на користь орендодавця), і одночасно кредитором у тому, що він має право вимагати від неї (наприклад, здійснення поліпшення предмету оренди за згодою орендодавця, продовження договору оренди).

Статті 512-521 Цивільного кодексу регулюють підстави, порядок та наслідки заміни кредитора та боржника у зобов'язанні.

Так, пункт 1 частини 1 статті 512 підставою для заміни кредитора на іншу особу передбачає передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513) без згоди боржника (частина 1 статті 516), до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514), первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, а боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517).

Навпаки, заміна боржника у зобов'язанні може бути здійснена лише за згодою кредитора (стаття 520), форма правочину про заміну боржника визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, що передбачено частиною 1 статті 215 та частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Позивач вважає, що зміст додаткової угоди від 9 січня 2006 року суперечить Цивільному кодексу України тому, що зміни до договору можуть вносити лише сторони договору, а приватне підприємство "Євтушенко" не було орендарем у договорі, до якого вказаною додатковою угодою внесені зміни, і тому не мало право вчиняти такий правочин.

Дійсно, з частини 1 статті 651 та частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України вбачається, що сторони договору можуть домовитися про зміну умов договору у разі істотного порушення договору другою стороною, істотної зміни обставин та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Але, як зазначено вище, норми Цивільного кодексу передбачають можливість заміни кредитора та боржника у зобов'язанні, що також здійснюється шляхом вчинення правочину тому, що права та зобов'язання виникають припиняються та змінюються з правочинів, що передбачає стаття 11 Цивільного кодексу України.

Додаткова угода від 9 січня 2006 року фактично включає у себе правочин про заміну орендаря (з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на приватне підприємство "Євтушенко") та зміни до договору оренди щодо орендної плати та інших умов.

Такий правочин було вчинено у простій письмовій формі, як і договір оренди, його дійсність протягом 2006-2010 років визнавали орендодавець, первісний орендар - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та приватне підприємство "Євтушенко", про що свідчать їх дії по виконанню договору з урахуванням цієї додаткової угоди (зокрема, здійснення та прийняття оплати), укладення додаткових угод між орендодавцем та новим орендарем.

Той факт, що правочин про заміну сторони у зобов'язанні не підписав первісний орендар, не є підставою для визнання такого правочину недійсним тому, що дії цієї особи, в тому числі по передачі новому орендарю предмету оренди й документів по договору оренди, також як і дії орендодавця та нового орендаря, свідчать про заміну орендаря з первісного на нового.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208, статей 205, 207, 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами та фізичними особами вчиняються в письмовій формі, яка може бути зафіксована в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, в тому числі за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку, підписаних сторонами правочину.

Правочин про зміну орендаря укладено в письмовій формі та зафіксовано в кількох документах - додатковій угоді від 09 січня 2006 року, яка підписана представниками орендодавця, нового орендаря, затверджена власником орендованого майна, та письмовою заявою первісного орендаря з відміткою орендодавця про погодження на заміну орендаря.

Крім того, стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (частина 1); якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (частина 2).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що з 9 січня 2006 року договірні зобов'язання про оренді вказаного вище нежитлового приміщення були між позивачем та новим орендарем - приватним підприємством "Євтушенко", який здійснював оплату орендної плати за користування предметом оренди в цей період, та орендодавець не заявив до цієї особи вимог щодо оплати орендної плати.

Стаття 783 Цивільного кодексу України встановлює право наймодавця вимагати розірвання договору, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі (пункт 1).

Також частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлює, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, що встановлено частиною 1 статті 785 вказаного Кодексу.

Однак, новий орендар - приватне підприємство "Євтушенко", виконував обов'язки по оплаті за користування предметом оренди, до цієї особи позивач не заявив позовних вимог щодо розірвання договору, в тому числі через використання предмету оренду не за цільовим призначенням, здійснення ремонту (переобладнання) без згоди орендодавця та власника майна. А позовні вимоги до первісного орендаря про розірвання договору (в тому числі через невиконання умов договору) задоволені бути не можуть тому, що між позивачем та цією особою на даний час не має договірних зобов'язань.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог.

Отже, під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Ялтакурорт" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" залишити без задоволення.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2010 року зі справи № 2-7/1322-2010 залишити без змін.

Головуючий суддяІ. А. Плюшко

СуддіЖ. О. Бернацька

С. С. Коваленко