Ухвала суду № 12154330, 25.10.2010, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 р.Справа № 2-а-3619/10/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняКарнаух А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010р. по справі№2-а-3619/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройбат" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова <Текст ><3 особи ><3 особа >

за участю: прокурора Київського району м. Харкова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройбат» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Харкова (далі відповідач ), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000302302/0/1 від 17.02.2010 року, №0000312302/0/1 від 18.03.2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010 року позовні вимоги було задоволено.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення відповідача № 0000302302/0/1 від 17.02.2010 року; податкові повідомлення-рішення № 0000312302/0/1 від 18.03.2010 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасувати, постановити нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: Закону України

«Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов процедуру державної реєстрації та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Працівниками відповідача була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2009 року, про що був складений акт № 508/235/30288706 від 09.02.2010 року.

Порушення встановлені під час перевірки склали у порушенні п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.9 п.5.3, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1492225,00 грн.; п.п. 1.20.1 п.1.20.8 ст.1, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, а саме: заниження податку на прибуток у звязку з незастосуванням у податковому обліку звичайних цін, всього у сумі 12899,00грн., у тому числі по періодам: 4 квартал 2007 року в сумі 7669,00грн, 1 квартал 2008 року в сумі 2150,00грн., 2 квартал 2008 року в сумі 3080,00грн., п.п.7.4.1п.7.4ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість у сумі 492140,00 грн.; п.4.1,п.4.2ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.1.20.1,п.п.1.20.8ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: в результаті чого занижено податок на додану вартість, у звязку з незастосуванням у податковому обліку звичайних цін, всього у сумі 10321,00 грн.

За результатами перевірки та адміністративного оскарження були ухвалені податкові повідомлення - рішення № 0000302302/0 /1 від 17.02.2010 року, яким було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 2 519520,90 грн., в тому числі основний платіж 1492225,00 грн., штрафні санкції - 1027 295,90 грн. та №0000312302/0/1 від 18.03.2010 року, яким було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 738210,00 грн., в тому числі основний платіж 492140 грн., штрафні санкції 246070,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що оскаржувані рішення відповідача не відповідають вимогам Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно до п.1.7 ст.1 Закону „Про податок на додану вартість”, податковий кредит це суми, на яку платнику податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначених згідно з законом про податок на додану вартість.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 наведеного вище Закону, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

На підставі пп.7.4.5п.7.4 ст.7 названого Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно до п.п.5.3.9.п.5.3 ст.5 наведеного Закону не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до п.5.1ст.5 даного Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-які витрати платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як свідчать матеріали справи в ході господарської діяльності позивачем було укладено договір № 5301/80630 від 03.06.2008 року про поставку будівельних матеріалів з ЗАТ «Нова лінія».

На виконання умов зазначеної угоди позивачем протягом часу з липня 2008 року по вересень 2009 року було постановлено на адресу ЗАТ «Нова лінія» полікарбонат стільниковий різних марок розміром 1050х3000 мм, профілі різних марок розміром 3000 мм, термошайби для кріплення на суму 3508200,79 грн.

Податковим органом ставиться під сумнів реальність вказаної угоди, оскільки, на думку відповідача, здійснювались поставки матеріалів, які не знаходились на балансі у підприємства.

Колегія суддів, погоджується з доводами суду першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

В ході судового розгляду справи було зясовано, що позивачем був отриманий товар за накладними, в яких відображено найменування та кількість товару полікарбонат стільниковий розміром 6,0х2.1 м одиниця виміру квадратні метри.

Разом з тим поставка позивачем була здійснена даного товару розміром 3,0 м. х 1,05 м.

Кількість оприбуткованого та списаного товару в квадратних метрах повністю співпадає.

Порізка зазначеного вище товару була здійснена комірником підприємства.

Таким чином, позивач здійснив поставку товару, який знаходився на балансі підприємства.

Крім цього, в ході судового розгляду справи було зясовано, що позивачем був отриманий товар за накладними, в яких відображено найменування та кількість товару диск з неопреновим покриттям, який має другу назву термошайба для кріплення.

Підприємство здійснило бухгалтерський облік даного товару за назвою термошайба для кріплення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд під час надання оцінки даних обставин правильно врахував положення ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», яка каже, що бухгалтерський облік та фінансова звітність групуються на таких основних принципах, як превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Відповідно ч. 3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, колегія суддів, вважає, що оскаржувані повідомлення рішення не відповідають зазначеними вище критеріям, тому підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновків, що постанова суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 ><198/199 >, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2010р. по справі№2-а-3619/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Кононенко З.О.

Судді<підпис >

<підпис >Донець Л.О. Бондар В.О. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 29.10.2010 р.