Рішення № 12150611, 01.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.10 Справа№ 7/118

за позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1

до відповідача Львівського міського коммунального підприємства «Львівводоканал»

про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошових зобовязань

ціна позову: 32395,35грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від позивача - не зявився;

від відповідача Урбанська Т.В., довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Львівського міського коммунального підприємства «Львівводоканал»про стягнення грошових коштів за прострочення виконання грошових зобовязань; ціна позову 32395,35грн., в тому числі 5957,39грн. 3% річних та 26437,96грн. інфляційних нарахувань. Також, Позивач просить судові витрати покласти на Відповідача.

Позовні вимоги мотивовані, зокрема, свідоцтвом про державну реєстрацію Позивача, договором про надання юридичних послуг від 30.05.2002р. та додатковими угодами від 21.11.2002р. та від 17.07.2006р., постановою Вищого Господарського Суду України від 23.03.2010р. по справі №24/3, ухвалою господарського суду Львівської області від 04.02.2009р. по справі №24/3, розрахунком ціни позову, платіжними дорученнями з відміткамибанку про сплату держаного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, доказами скерування кореспонденції Відповідачу, ст.ст.1, 12, 35 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.264, 599, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Львівської області №7/118 від 01.07.2010р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 15год. 40хв. 19.07.2010р. в судовому засіданні 19.07.2010р. оголошено перерву до 14год. 30хв. 12.08.2010р.

Ухвалою господарського суду Львівської області №7/118 від 12.08.2010р. провадження у справі зупинено до вирішення справи №24/3 у Вищому господарському суді України. Ухвалою господарського суду Львівської області №7/118 від 04.10.2010р. поновлено провадження у справі.

Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області №7/118 від 25.10.2010р. Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.10.2010р. строк вирішення спору продовжено на 7 днів до 01.11.2010р.

Представнику Відповідача та Позивачу оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Позивачу та представнику Відповідача (підтвердженням чогоє дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та наявне в матеріалах справи повідомлення про оголошення ухвали Позивачу), зазначалось, що права та обовязки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача (Позивач) в судове засідання не зявився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Протягом розгляду справи Позивачем позов підтримано повністю.

Також, 19.07.2010р. до гсоподарського суду Львівської області надійшла заява Позивача, в якій наявні пояснення Позивача щодо переривання строку позовної давності, в якій, в тому числі, містилось клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу. Технічна фіксація судового процессу здійснювалась в судовому засіданні 12.08.2010р. В судовому засіданні 25.10.2010р. технічна фіксація судового процессу не здійснювалась у звязку з висловленою позицією Позивача.

До заяви додано копію позовної заяви від 28.01.2009р. по справі господарського суду Львівської області №24/3 з відміткою канцелярії суду про її отримання.

Крім того, 01.10.2010р. до господарського суду Львівської області надійшла заява Позивача про поновлення провадження у справі, до якої додано копію ухвали Вищого Господарського Суду України від 21.09.2010р. по справі №24/3.

Представник Відповідача в судове засідання зявилась, протии позову заперечила з причин пропуску строку позовної давності.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано копії довіреності на право здійснення представництва.

Також, 19.07.2010р. до господарського суду Львівської області надійшов відзив Відповідача на позовну заяву, в якому Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Так, Відповідач зазначає, що Позивачем пропущено строк позовної давності. Наведене Відповідач мотивує п.4.1.2 договору №01-71 від 30.05.2002р. про надання юридичних послуг, ст.256 Цивільного кодексу України, та ст.219 Господарського кодексу України. Крім того, Відповідач не погоджується із сумою нарахованих Позивачем 3% річних, оскільки кількість днів прострочення становить 243 дні. Також, Відповідач зазначає, що Позивач вже звертався до господарського суду Львівської області з аналогічним позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 12.04.2007р. по 12.04.2010р., в чому Позивачу рішенням господарського суду Львівської області від 16.06.2010р. було відмовлено.

До відзиву додано копію рішення гсоподарського суду Львівської області від 16.06.2010р. по справі №27/44.

Крім того, 12.08.2010р. до господарського суду Львівської області надійшло клопотання Відповідача про зупинення розгляду справи до вирішення Вищим Господарським Судом України справи №24/3. До заяви додано копію ухвали Вищого Господарського Суду України від 02.08.2010р. по справі №24/3. ухвалою господарського суду Львівської області №7/118 від 12.08.2010р. провадження у справі зупинено до вирішення справи №24/3 у Вищому господарському суді України.

Також, 25.01.2010р. до господарського суду Львівської області надійшло клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи на інше число. Ухвалою господарського суду Львівської області №7/118 від 25.10.2010р. розгляд справи відкладено на 01.11.2010р., копію ухвали вречено Відповідачу.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Вищого Господарського Суду України від 23.03.2010р. у справі №24/3 за касаційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2009р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. у справі №24/3 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" про стягнення 365524,58грн. встановлено наступне.

Так, СПД ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до ЛМКП "Львівводоканал" і просив суд стягнути з останнього 297055,68 грн. боргу, 68468,90 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором від 30.05.2002р. про надання юридичних послуг щодо оплати у повному обсязі наданих позивачем послуг.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на те, що послуги позивача виявилися безрезультатними для відповідача, оскільки останній не отримав позитивного економічного ефекту від результату розгляду справи господарського суду Львівської області №4/2018-39/144, а тому згідно п.4.2. договору від 30.05.2002р., позивач не вправі вимагати собі будь-якої винагороди. Одночасно відповідач зазначає про порушення позивачем ст.232 ГК України щодо нарахування пені та просить суд застосувати до вимог про її стягнення скорочений строк позовної давності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 30.03.2009р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р., у задоволенні позову відмовлено.

Суди не погодились із визначеною сторонами в акті здавання-приймання наданих послуг від 17.07.2006р. сумою винагороди позивачу за надані ним послуги, оскільки, за висновком судів, визначений у вказаному акті розмір економічного ефекту для відповідача у сумі 17 901 856,04 грн. є неправомірним.

Щодо ж до вимог про стягнення пені, то суди встановили, що її нарахування за період з 28.01.2008р. по 28.01.2009р. суперечить ч.6 ст.232 ГК України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Колегія суддів знайшла касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір про надання юридичних послуг від 30.05.2002р. за умовами якого, позивач (виконавець) зобов'язується надати замовнику (відповідачу) консультаційні та юридичні послуги з приводу захисту інтересів відповідача в судовому порядку щодо позовних вимог ВАТ "Львівобленерго" на суму 63 338 500,74 грн., викладених у позовній заяві №53-1671 від 20.05.2002р. до господарського суду Львівської області (пункт 1.1. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що послуги надаються відповідачу шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань; складання проекту відзиву на позовну заяву, за необхідністю інших документів, передбачених ГПК України; надання консультаційних послуг з приводу захисту інтересів відповідача в підприємствах, установах, організаціях та господарському суді; особистої участі та представництва відповідача в підприємствах, установах, організаціях та господарському суді.

Відповідно до п.2.2 договору, закінчення робіт з консультування визначається моментом отримання відповідачем (замовником) позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом повністю або частково на користь відповідача. З настанням вказаних обставин позивач вважається таким, що повністю виконав свої обов'язки перед відповідачем.

Пунктами 4.1., 5.1 договору встановлено, що за послуги відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі:

за надання консультаційних послуг фіксована сума у розмірі 15 000,0 грн. шляхом передплати протягом 10 днів з моменту підписання договору;

додатково 3% від суми, за якою для відповідача отриманий позитивний економічний ефект або прийняття рішення судовим органом на користь відповідача повністю або частково, протягом 30 днів з моменту отримання відповідачем позитивного економічного ефекту або прийняття рішення судовим органом на користь відповідача повністю або частково.

21.11.2002р. сторонами укладено додаткову угоду, якою договір від 30.05.2002р. доповнено пунктом 3.2. такого змісту: "замовник зобов'язується надати виконавцю для виконання робіт, обумовлених даним договором, цифрову фотокамеру з метою копіювання матеріалів справи господарського суду Львівської області №4/2018-39/144 в порядку, передбаченому ч.2 ст.22 ГПК України."

02.07.2004р. сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, відповідно до якої пункт 1.1 договору виклали у такій редакції: "в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в судовому порядку по справі господарського суду Львівської області №4/2018-39/144".

Цією ж додатковою угодою №2 сторони доповнили договір від 30.05.2002р. пунктом 7.4. такого змісту: "Цей договір діє з моменту укладення протягом п'яти років".

Даний договір, з урахуванням укладених додаткових угод, за своєю правовою природою є договором про надання послуг, і є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених ним.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правовідносини з надання послуг, що виникли між сторонами, врегульовані як цивільним законодавством, а саме спеціальними нормами глави 63 ЦК України "Послуги. Загальні положення", глави 68 ЦК України "Доручення", бо договір доручення належить до різновиду договорів про надання послуг, так і укладеним сторонами договором.

Так, відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом наведеної статті, при наданні послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.

В силу ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1002 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 4 ст.1007 ЦК України встановлено, що довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчить зміст укладеного між сторонами договору, метою вчинення відповідачем певних дій (надання послуг) є отримання відповідачем позитивного економічного ефекту або прийняття господарським судом Львівської області у справі №4/2018-39/144 рішення повністю або частково на користь відповідача.

Так, ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2006р. у справі №4/2018-39/144 затверджено мирову угоду, укладену 11.07.2006р. між ЛМКП "Львівводоканал" та ВАТ "Львівобленерго", та припинено провадження у справі.

Відповідно до затвердженої судом мирової угоди, ЛМКП "Львівводоканал" та ВАТ "Львівобленерго" дійшли згоди про те, що сума основного боргу ЛМКП "Львівводоканал" перед ВАТ "Львівобленерго" у справі №4/2018-39/144 становить 45201538,42грн. Від решти позовних вимог ВАТ "Львівобленерго" відмовляється. ЛМКП "Львівводоканал" відмовляється від зустрічних вимог у даній справі. Заборгованість у сумі 45201538,42грн. сплачується ЛМКП "Львівводоканал" на умовах відстрочки строком на десять років та розстрочки на десять років.

17.07.2006р. між позивачем та відповідачем складено та підписано акт здавання-приймання наданих послуг до договору про надання юридичних послуг від 30.05.2002р., де зазначено, що сторони склали цей акт про те, що послуги згідно з зазначеним договором надано у повному обсязі.

Вказаним актом сторони визнали, що за надані послуги відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі 537055,68грн. відповідно до п.4.1.2 договору з врахуванням мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2006р. у справі №4/2018-39/144. Економічний ефект від наданих позивачем послуг склав для відповідача 17 901 856,04 грн. як різниця між сумою позовних вимог по вищезазначеній справі в 63103394,46грн. та сумою 45201538,42грн., яка підлягає до сплати відповідачем на економічно вигідних для відповідача умовах внаслідок укладання мирової угоди. У відповідача немає претензій до якості наданих позивачем послуг.

На підставі акту від 17.07.2006р. відповідач сплатив позивачу за надані послуги за період з 26.07.2006р. по 04.08.2006р. загальну суму 240 000,0 грн. При цьому, у графі призначення платежу відповідач вказував, що грошові кошти перераховуються за юридично-консультаційні послуги згідно акту від 17.07.2006р.

Наведене свідчить про те, що відповідач визнав належне виконання позивачем свого зобов'язання щодо надання послуг, які призвели до отримання відповідачем позитивного економічного ефекту, та погодив суму винагороди, яка підлягає сплаті позивачу відповідно до п.4.1.2 договору, а саме 3% від 17 901 856,04 грн. Отже, між сторонами не існує спору відносно виконання позивачем свого зобов'язання за договором про надання послуг.

Дійшовши висновку про те, що визначений у складеному та підписаному сторонами акті від 17.07.2006р. розмір економічного ефекту для відповідача у сумі 17901856,04 грн. є неправомірним, суди двох інстанцій безпідставно вдалися до переоцінки результату наданих позивачем послуг, оскільки відповідач, підписуючи акт, визнав, що послуги за договором від 30.05.2002р. надані позивачем у повному обсязі, претензій щодо їх якості немає, економічний ефект від наданих послуг складає 17 901 856,04 грн., а сума винагороди - 537 055,68 грн.

Про відсутність між сторонами спору щодо виконання позивачем умов договору від 30.05.2002р. свідчать також дії відповідача, спрямовані на сплату частини належної позивачу суми винагороди - 240 000,0 грн.

Відповідно до ст.193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).

В силу ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Як вірно зазначено судами, зобов'язання щодо виплати винагороди мало бути виконано відповідачем не пізніше 12.08.2006р.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором (ст.610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобовязує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов'язання.

Отже, при предявленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобовязання, він звільняється від обовязку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобовязання лежить на боржникові.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. При цьому, згідно ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо виплати у повному обсязі належної позивачу винагороди, а відповідач не спростував цього факту належними доказами. Посилання відповідача на помилковість підписання ним акту від 17.07.2006р. здавання-приймання юридичних послуг, не є підставою для звільнення його від відповідальності за даним позовом, оскільки вказаний акт не було визнано тим, що не мав або втратив юридичну силу, а одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Окрім того, сплативши позивачу на підставі названого акту частину винагороди, відповідач підтвердив існування обставин, засвідчених цим актом.

Враховуючи викладене, колегія суддів повважала, що висновок суду першої інстанції, з яким помилково погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позову щодо стягнення 297 055,68 грн. боргу, не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає нормам матеріального права.

Що ж до вимог про стягнення пені у сумі 68468,90 грн., то колегія суддів погодилась з висновком судів про їх безпідставність.

Враховуючи наведене, ухвалені у справі рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 297 055,68 грн. боргу, а також постанова про залишення рішення в цій частині без змін, підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Колегія суддів постановила: 1) касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити частково; 2) рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2009р. у справі №24/3 про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 297 055,68 грн. боргу та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2009р. про залишення рішення в цій частині без змін, скасувати; 3) позовні вимоги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" 297 055,68 грн. боргу задовольнити; 4) стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" 297 055,68 грн. боргу, 2970,62 грн. державного мита, сплаченого з позовної заяви, 95,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2970,62 грн. державного мита, сплаченого з апеляційної та касаційної скарг; 5) доручити господарському суду Львівської області видати наказ на виконання пункту 4 цієї постанови; 6) в іншій частині рішення та постанову у справі №24/3 залишити в силі.

Крім того, ухвалою Вищого Господарського Суду України від 29.07.2010р. по справі №24/3 ухвалено: внести виправлення в пункт 4 резолютивної частини постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2010р., не зачіпаючи її суті, зазначивши найменування сторони, на користь якої вирішено спір, а саме найменування позивача "Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1"; пункт 4 резолютивної частини зазначеної постанови викласти у такій редакції: "Стягнути з Львівського міського комунального підприємства "Львівводоканал" на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 297 055,68 грн. боргу, 2970,62 грн. державного мита, сплаченого з позовної заяви, 95,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2970,62 грн. державного мита, сплаченого з апеляційної та касаційної скарг."

Також, ухвалою Вищого Господарського Суду України від 21.09.2010р. по справі №24/3, постанову Вищого Господарського Суду України від 23.03.2010р. у справі господарського суду Львівської області №24/3, за результатами її перегляду за нововиявленими обставинами за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», залишено без змін.

Відповідно, постанова Вищого Господарського Суду України від 23.03.2010р. у справі №24/3 набрала законної сили.

Згідно доводів Позивача, станом на час розгляду спору та проведення судового засідання, дана заборгованість (рішення щодо стягнення якої прийнято Вищим Господарським Судом України 23.03.2010р. по справі №24/3) не є погашеною.

В матеріалах справи відсутні та Сторонами, в тому числі Відповідачем, не наведені доводи та не подані докази повного чи часткового погашення даного боргу станом на час вирішення спору.

Крім цього, суд зазначає, що рішенням господарського суду Львівської області від 16.06.2010р. у справі №27/44 відмовлено в задоволенні позову субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до ЛМКП „Львівводоканал” про стягнення 26783,84 грн.трьох процентів річних, 194571,47 грн.інфляційних втрат за період з 12.04.2007р.по 12.04.2010р.

Проте, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010р. у справі №27/44 рішення господарського суду Львівської області від 16.06.2010 р. у справі № 27/44 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 153874, 82 грн. інфляційних втрат та 26783, 84 грн. 3 % річних скасовано; позов Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м.Львів до Львівське міське комунальне підприємство “Львівводоканал”, м.Львів задоволено частково; а саме стягнуто з Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал” на користь СПД-ФО ОСОБА_1 26783, 84 грн. 3 % річних та 153874, 82 грн. інфляційних нарахувань.

Зазначеною постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2010р. у справі №27/44, зокрема, встноалвено наступне.

Так, касаційна інстанція підтвердила факт існування з 12.08.2006 р. у відповідача зобовязання щодо виплати винагороди у розмірі 297055, 68 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, передбачені ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати можуть нараховуватись кредитором до моменту фактичного виконання грошового зобовязання боржником.

Втрати, повязані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3 % річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником

Згідно ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду відповідач постанову Вищого господарського суду не виконав, у нього існує заборгованість перед позивачем в розмірі 297055, 68 грн., а отже, посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності є неправомірним.

Постанова набрала законної сил из дня її прийняття.

Відповідно до ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ст.ст.45, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання на всій території України.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, як встановлено рішеннями господарського суду Львівської області при розгляді справ, в яких бради участь ті самі сторони, у Відповідача існує борг перед Позивачем в розмірі 297055, 68 грн., який виник з 12.08.2006р.

За період з 12.04.2007р.по 12.04.2010р. судовим рішенням стягнено з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційні нарахування.

Відповідно до ухвали господарського суду Львівської області від 04.02.2009р. у справі №24/3 (судові рішення за результатами розгляду якої описані вище в мотивувальній частині рішення), порушено провадження у справі.

Отже, факт звернення Позивача з позовом до Відповідача щодо стягнення основного боргу за договором про надання юридичних послуг від 30.05.2002р. підверджується зазначеними вище процесуальними документами по справі №24/3: ухвалою господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі від 04.02.2009р. та постановою Вищого Господарського Суду України від 23.03.2010р.

Згідно ст.251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 260 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу; порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. В матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені доводи та не подані докази домовленості Сторін про зміну порядку обчислення позовної давності.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, частиною 2 ст.258 Цивільного кодексу України визначено скорочену позовну давність, а саме озовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу). З наведеного вбачається, що скорочена позовна давність для вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань у звязку з невиконанням основного обовязку щодо сплати боргу за договором про надання послуг законодавством не встановлена.

Згідно ч.2 ст.259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Крім того, згідно ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Підстав зупинення перебігу позовної давності, встановлених ст.263 Цивільного кодексу України, Сторонами не наведено та не подано доказів про існування таких.

Крім того, позовні вимоги Позивача не є вимогами, на які, згідно ст.268 Цивільного кодексу України, не поширюється позовна давність.

Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Окрема заява про застосування строку позовної давності в матеріалах справи відсутня. Проте, як зазначено вище в описовій частині рішення, у поданому відзиві на позовну заяву Відповідачем зазначено про пропуск Позивачем строку позовної давності. Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Проте, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі вищенаведені доводи мотивувальної частини рішення щодо дати виникнення у Відповідача основного боргу перед Позивачем (12.08.2006р.), суми основного боргу (297055,68грн.), дати звернення Позивача з позовом у справі №24/3 (ухвала від 04.02.2009р.), вимоги ч.ч.2, 3 ст.264 Цивільного кодексу України, постанову Вищого Господарського Суду України від 23.03.2010р., суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають до задоволення.

Проте, щодо проведених Позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.

Позивачем додано до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, проведені за період з 12.08.2006р. по 12.04.2007р., вихідними даними для яких є розмір боргу 297055,68грн., кількість днів прострочення 244 дні, розмір відсоиків річних (3%), та встановлені за відповідні періоди індекси інфляції.

Щодо стягнення 5957,39грн. 3% ріних.

Беручи до уваги суму основного боргу, з якої розраховується розмір 3% річних, суд зазначає, що період, за який Відповідач розраховує 3% річних не відповідає дійсності. Оскільки, як зазначалось вище, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2010р. у справі №27/44 задоволено позовні вимоги щодо стягнення 3% річних за період з 12.04.2007р. по 12.04.2010р. Відповідно, періодом прострочення, за який 3% річних підлягатимуть до розрахунку, є не зазначений Позивачем в розрахунку період з 12.08.2006р. по 12.04.2007р., а 3% річних слід розраховувати за період з 12.08.2006р. по 11.04.2007р.

Відповідно, кількість днів прострочення для розрахунку 3% річних становитиме не 244 днів, а 243 дні.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних підлягають до задоволення в розмірі 5932,98грн., в частині стягнення 24,41грн. 3% річних слід відмовити.

Щодо стягнення 26437,96грн. інфляційних нарахувань.

Беручи до уваги суму основного боргу, з якої розраховується розмір інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне. Оскільки згідно зазначеної вище постанови Львівського апеляційного господарського суду від 16.06.2010р. у справі №27/44 задоволено позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань за період з 12.04.2007р. по 12.04.2010р., то, періодом прострочення, за який інфляційні нарахування підлягатимуть до розрахунку, є не зазначений Позивачем в розрахунку період з 12.08.2006р. по 12.04.2007р., а інфляційні нарахування слід розраховувати за період з 12.08.2006р. по 11.04.2007р.

Проте, суд зазначає, що в проведеному розрахунку інфляційних нарахувань Позивачем не взято до уваги розмір індексу інфляції за квітень 2007р. Крім того, відповідно до даних Державного комітету статистики України, у квітні 2007р. величина індексу інфляції (у відсотках до попереднього місяця) становила 100,0.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача інфляційних нарахувань в розмірі 26437,96грн. підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.47 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

01.11.2010 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.11.2010 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи в тому числі те, що сума, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення якої господарський суд відмовляє, становиь мешне 1% від ціни позову, судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 45, 47, 33-35, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, 11, 251-261, 263-264, 266-268, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити частково.

2. Стягнути з Львівського міського коммунального підприємства «Львівводоканал»(вул. Зелена, 64, м. Львів, 79017, ідентифікаційний код 03348471) на користь субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІН ДРФО НОМЕР_1) 5932грн. 98коп. 3% річних за невиконання зобовязання, 26437грн. 96коп. інфляційних нарахувань, 323грн. 95коп. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезхпечення господарського процесу.

3. В решті частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя