Ухвала суду № 12127755, 04.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" листопада 2010 р. м. КиївК-24635/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Нечитайло О.М., Рибченко А.О., Усенко Є.А., при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Харківський автогенний завод»(далі ВАТ «Харківський автогенний завод»)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010

у справі № 2-а-558/10/2070

за позовом ВАТ «Харківський автогенний завод»

до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова (далі ДПІ)

про часткове скасування податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Хомутенка С.В.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.01.2010 №0000032302/0 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 207508,50 грн. (у тому числі 138339 грн. за основним платежем та 69169,50 грн. штрафних санкцій) з мотивів правомірності включення позивачем до валових витрат підприємства курсової різниці та відсотків п о кредиту, отриманого від нерезидента, з огляду на невідповідність фактичним обставинам справи висновків податкового органу про нецільове використання позивачем цих коштів поза межами господарської діяльності.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цього рішення апеляційний суд виходив з того, що спрямування позивачем одержаних від нерезидента спірних кредитних коштів на погашення заборгованості його контрагента перед кредитором відповідно до умов договору поруки фактично призвело до виникнення збитків у підприємства у вигляді збільшення кредиторської заборгованості ВАТ «Харківський автогенний завод», а тому названу операцію не можна розглядати як таку, що повязана з господарською діяльністю позивача.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ВАТ «Харківський автогенний завод»просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду зі справи. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про помилкове скасування апеляційною інстанцією правильної та вмотивованої постанови Харківського окружного адміністративного суду.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ зазначає про правильність та обґрунтованість висновків Харківського апеляційного адміністративного суду та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ВАТ «Харківський автогенний завод»з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- 25.09.2007 As Elme Messer Gaas (Таллінн, Естонія, - кредитор) та ВАТ «Харківський автогенний завод»(позичальник) укладено договір позики №01/07, на підставі якого позивачем було отримано кредитні кошти у сумі 648000 євро та 352000 євро на фінансування оборотних засобів та придбання основних фондів;

- зазначені кошти були перераховані позивачем за платіжним дорученням від 14.11.2007 № 31 та від 24.04.2008 №92 на користь As Elme Messer Gaas (Таллінн, Естонія) на виконання своїх зобовязань за трьохстороннім договором поруки від 01.11.2007 № 02/07, укладеним As Elme Messer Gaas (кредитор), ВАТ «Харківський автогенний завод»(поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю «Елем Мессер Україна» (позичальник); за цим договором позивач зобовязався відповідати перед кредитором за виконання названим позичальником своїх зобовязань за договором позики від 13.12.2004 № 01/04;

- погашення позивачем зобовязань товариства з обмеженою відповідальністю «Елем Мессер Україна»перед As Elme Messer Gaas з огляду на наявність у позивача, в свою чергу, заборгованості перед цим товариством за одержані корпоративні права, надані послуги та поставлені товарно-матеріальні цінності стало підставою для укладення ВАТ «Харківський автогенний завод»та товариством з обмеженою відповідальністю «Елем Мессер Україна»угоди про залік зустрічних однорідних вимог від 14.11.2007 та від 24.04.2008 на загальну суму 2283973,08 грн.;

- за наслідками проведення ДПІ планової виїзної перевірки ВАТ «Харківський автогенний завод»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, оформленої актом від 28.12.2009 №7031/23-212/00204783, контролюючим органом було визнано необґрунтованим включення позивачем до складу валових витрат підприємства курсову різницю та відсотки, нараховані за договором позики від 25.09.2007 №01/07, з огляду на використання позивачем отриманих кредитних коштів не за цільовим призначенням та поза межами господарської діяльності платника;

- наведені висновки ДПІ слугували підставою для нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 207508,50 грн. (у тому числі 138339 грн. за основним платежем та 69169,50 грн. штрафних санкцій) за податковим повідомленням-рішенням від 12.01.2010 №0000032302/0.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За приписом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

Одним з основним мотивів для відмови у задоволенні позову апеляційним судом зазначено неправомірність віднесення позивачем до валових витрат підприємства курсової різниці та відсотків по кредиту, отриманого від нерезидента, з тих причин, що фактично кредитні кошти були використані ВАТ «Харківський автогенний завод»не за цільовим призначенням та не у розрізі господарської діяльності платника, позаяк призвели до виникнення у позивача збитків.

Втім з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Адже, як вбачається з досліджених судами обставин справи, фактично спірні кредитні кошти були використані позивачем для погашення своєї заборгованості перед контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю «Елем Мессер Україна», що було опосередковано виконанням позивачем своїх зобовязань як поручителя названого контрагента та проведенням подальшого заліку однорідних вимог з вказаним товариством.

До того ж, варто зазначити, що відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому Законом не передбачено обовязковості отримання доходу від кожної окремої операції, позаяк саме діяльність як сукупність операцій має бути направлена на отримання доходу. Конкретна ж операція може не мати всіх ознак господарської діяльності та її не можна розглядати окремо від інших операцій. Наведене підтверджується і визначенням поняття валового доходу, що міститься у пункті 4.1 статті 4 названого Закону, відповідно до якого валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Тобто Законом передбачено розрахунок прибутку від господарської діяльності платника (тобто сукупності операцій, деякі з яких, можливо, і не були прибутковими з певних причин) за певний період, а не з окремої операції.

Таким чином, право на включення витрат до валових витрат підприємства безпосередньо визначається зв'язком цих витрат з господарською діяльністю, спрямованістю цих витрат на отримання доходу, але не обовязково прибутковістю кожної окремої операції.

Крім того, в даному разі оцінка фінансово-економічних результатів одержання позивачем позики від нерезидента та спрямування цих коштів на виконання своїх зобовязань за договором поруки з метою подальшого зменшення власної кредиторської заборгованості може бути зроблена лише за наслідками проведення експертного дослідження щодо зясування понесених позивачем витрат у звязку з виконанням названих операцій та одержаних ним економічних, соціальних та ін. вигод, у тому числі і в майбутньому.

ДПІ також не подано жодних доказів на підтвердження обставин, які виключають можливість віднесення витрат до валових витрат підприємства, як-от завідоме ненаправлення операції на отримання доходу, вчинення цієї операції виключно з метою отримання податкової вигоди, фіктивність операції тощо.

За змістом абзацу четвертого підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), визначеного абзацом другим цього підпункту, або умовного продажу (погашення) заборгованості, визначеного абзацом третім цього підпункту, платник податку повинен визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховується як різниця між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату її оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, та балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на дату її продажу (погашення). При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора та валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Апеляційним судом жодним чином не спростовано висновок місцевого суду про віднесення позивачем курсової різниці за одержаною позикою в іноземній валюті до валових витрат у порядку наведеної норми Закону.

За таких обставин слід погодитися з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою обставин, відповідно до якої позивачем було обґрунтовано віднесено до валових витрат курсову різницю та відсотки по кредиту, отриманого від As Elme Messer Gaas, а тому в апеляційного суду були відсутні підстави для скасування правильного та обґрунтованого рішення Харківського окружного адміністративного суду.

З урахуванням викладеного відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова місцевого суду зі справи залишенню в силі як скасована помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Харківський автогенний завод»задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 у справі № 2-а-558/10/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.03.2010 у справі № 2-а-558/10/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак О.М. Нечитайло А.О. Рибченко Є.А. Усенко