Рішення № 12125183, 04.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/45104.10.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Плюс"

простягнення 40 790,90 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Хорошайло Н.В.

від відповідача:не з’явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" (надалі –ТОВ "Інтергіпс-Україна") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Плюс" (надалі –ТОВ "Комплект Плюс") про стягнення 50 280,17грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договорів №0901/17 від 09.01.2008 р. та №0501/72 від 05.01.2009 р. здійснив відповідачу поставку товару (будівельні матеріали), а останній належним чином грошове зобов’язання по оплаті поставленого товару не виконав, в зв’язку з чим за відповідачем виникла заборгованість у розмірі 20 913,90 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 19 107,98 грн., індексу інфляції у розмірі 6 597,04 грн., 3% річних у розмірі 1 569,86 грн. та штрафу у розмірі 2 091,39 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2010 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.08.2010 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.08.2010 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 20.09.2010 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.09.2010 р. у зв’язку із неявкою представника відповідача розгляд справи відкладено до 04.10.2010 р.

В судове засідання 04.10.2010 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвал суду виконав, подав довідку в якій підтверджує часткове погашення відповідачем заборгованості, а саме: 06.08.2010 р. –10 000,00 грн. Крім того, позивачем в судовому засіданні було подано уточнений розрахунок суми позову відповідно до якого позивач просить стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 20 913,90 грн., індекс інфляції у розмірі 6 597,04 грн., 3% річних у розмірі 1 569,86 грн., пеню у розмірі 5 918,72 грн. та штраф у розмірі 5 791,38 грн.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання від 04.10.2010 р. не з’явився, вимог ухвал суду не виконав про причини неявки суд не повідомив.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 23 на яку було відправлено ухвали суду від 06.08.2010 р., 25.08.2010 р. та 20.09.2010 р. підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №7106906 від 29.09.2010 р.

Ухвала суду від 20.09.2010 р. за вказаною адресою була отримана відповідачем 29.09.2010р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №11456409.

Згідно із абз. 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.01.2008 р. та 05.01.2009 р. між ТОВ "Інтергіпс-Україна" (постачальник) та ТОВ "Комплект Плюс" (покупець) було укладено договори поставки №0901/17 та №0501/72 (надалі –«Договори»).

Пунктом 1.1 Договорів визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов’язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язується прийняти й оплатити його в повному обсязі.

Відповідно до п. 1.2 Договорів під товаром у цьому договорі розуміється: будівельні матеріали в асортименті.

Пунктом 1.5 Договорів передбачено, що асортимент, одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначається сторонами у специфікації, що є додатком до даного договору, рахунку-фактурі та видаткових накладних, які складаються при наступних замовленнях виходячи з власних потреб покупця.

Згідно п. 1.3 Договорів асортимент, кількість та час придбання будівельних матеріалів покупець визначає з власних потреб і замовляє у будь-якій сприятливій для нього формі (письмовим повідомленням, через засоби електронної пошти, телефонного зв’язку тощо) по мірі необхідності.

В пункті п. 1.6 Договорів визначено, що в залежності від кожної замовленої в подальшому покупцем партії товару асортимент та ціна можуть змінюватись, що буде відображено в рахунках-фактурах та видаткових накладних, підписаних сторонами даного договору.

Відповідно до п. 2.2 Договорів зазначений у даному договорі товар повинний бути переданий покупцю в день підписання сторонами видаткової накладної по місцю знаходження одного із складських приміщень постачальника (на умовах "франко-завод" (EXW) у відповідності до правил "Інкотермс 2000").

Згідно п. 2.5 Договорів прийом товару за кількістю й якістю проводиться у відповідності до "Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості", затверджену постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.65 р. №П-6 й "Інструкції про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості", затверджену постановою Державного арбітражу Союзу РСР від 25.04.66 р. №П-7.

Відповідно до п. 2.3 Договорів датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткової накладної. З моменту підписання видаткової накладної й отримання товару покупцем, товар вважається прийнятим в кількості та належній якості у відповідності до специфікації, рахунку-фактури та видаткової накладної.

Згідно п. 2.4 Договорів право власності на товар й усі ризики, щодо випадкового пошкодження чи втрати товару переходить до покупця на дату підписання уповноваженими представниками обох сторін документа, що підтверджує фактичне передання товару від продавця до покупця.

Відповідно до п. 3.1 Договорів ціна договору визначається специфікацією, рахунками-фактурами та видатковими накладними до даного договору, які складаються при кожному замовленні. Ціна товару містить у собі податок на додану вартість, вартість тари та упаковки (п. 3.2 Договорів).

Позивач на виконання умов Договорів на підставі видаткових накладних №000442769 від 26.12.2008 р. та №000442481 від 24.12.2008 р. поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 57 913,90 грн.

Видатковими накладними визначені ціна, кількість та номенклатура переданого товару.

Від імені ТОВ "Комплект Плюс" товар за накладними приймався Кожокар В.В., що діяв на підставі довіреностей №00105 від 26.12.2008 р. та №00103 від 24.12.2008 р.

У період з 06.02.2009 р. по 19.04.2010 р. відповідачем було здійснено часткову оплату вартості отриманого згідно видаткових накладних товару у розмірі 37 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов’язання позивач вказує на наявність у останнього заборгованості у розмірі 20 913,90 грн.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті поставленого товару.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача відповідачу товару на суму 57 913,90 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.3 Договорів визначено, що оплата за цим договором здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника на протязі семи календарних днів, з моменту отримання покупцем рахунку-фактури на сплату за замовлений товар, але не пізніше двадцять восьмого числа кожного місяця в якому був придбаний у постачальника товар. Якщо день оплати випадає на вихідні чи святкові дні, оплата повинна здійснюватись раніше встановленого строку на 1-2 банківських дня.

Відповідач в порушення умов Договорів свого зобов’язання по оплаті вартості поставленого товару у розмірі 20 913,90 грн. у встановлений строк не виконав.

Під час розгляду справи позивачем було надано довідку за підписом директора та головного бухгалтера, якою підтверджується часткове погашення відповідачем заборгованості у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 10 000,00 грн. підлягає припиненню згідно п.1-1. ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.

Отже, станом на момент винесення рішення у справі заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 10 913,90 грн.

Доказів погашення відповідачем заборгованості у вищевказаному розмірі суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача 10 913,90 грн. на підставі Договору за поставлений товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "Комплект Плюс" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Інтергіпс-Україна" про стягнення з ТОВ "Комплект Плюс" заборгованості у розмірі 10 913,90 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню судом.

В частині стягнення основного боргу у розмірі 10 000,00грн. провадження у справі підлягає припиненню згідно п.1-1.ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 918,72 грн., індекс інфляції у розмірі 6 597,04 грн., 3% річних у розмірі 1 569,86 грн. та штраф у розмірі 5 791,38грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Підставою для стягнення штрафу та пені позивачем визначено п. 5.5 Договорів.

Пунктом 5.5 Договору №0501/72 від 05.01.2009 р. встановлено, що в випадку затримки оплати зверх обумовленого в договорі строку, покупець зобов’язується сплатити штраф в розмірі 10 % від не перерахованої частини платежу та сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми не перерахованої частини платежу за кожен день прострочення.

Тобто, підставою для стягнення штрафу за вказаним пунктом визначено невиконання грошового зобов’язання у встановлений договором строк. При цьому, за аналогічне порушення встановлена відповідальність у вигляді пені.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно із статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписи ст. 549 Цивільного кодексу України визначають пеню та штраф різновидам одного виду відповідальності –неустойки.

При цьому суд відзначає, що умови Договору не містять умови про стягнення штрафу, як додаткової міри відповідальності, понад нараховану пеню.

Таким чином, за встановлених обставин вимога про одночасне стягнення пені та штрафу за порушення відповідачем за первісним позовом грошового зобов’язання за Договорами не ґрунтується на приписах наведених норм права.

Розмір штрафних санкцій унормований статтею 231 Господарського кодексу України. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5 791,38 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого товару згідно накладної №000442481 від 24.12.2008 р. у період з 01.01.2009 р. по 01.07.2009 р. та згідно накладної №000442769 від 26.12.2008 р. у період з 03.01.2009 р. по 03.07.2009 р., нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України період.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, то вимоги позивача про стягнення пені визнаються судом обґрунтованими та задовольняються у розмірі 5 918,72 грн. відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 569,86 грн. згідно наданого розрахунку.

Стосовно стягнення індексу інфляції суд відзначає наступне.

Положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційні, а тому мають враховуватись всі індекси інфляції (в тому числі з від’ємним значенням). Наведене додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62-97р.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції у період з березня по серпень 2010 р., які мають від’ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір індексу інфляції, що підлягає стягненню з відповідача становить 6 274,33 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ "Комплект Плюс" на користь ТОВ "Інтергіпс-Україна" основного боргу у розмірі 10 913,90 грн., пені у розмірі 5 918,72 грн., індексу інфляції у розмірі 6 274,33 грн. та 3% річних у розмірі 1 569,86 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення штрафу у розмірі 5 791,38 грн. та індексу інфляції у розмірі 322,71 грн. необхідно відмовити.

В частині стягнення основного боргу у розмірі 10 000,00грн. провадження у справі підлягає припиненню згідно п.1-1.ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки часткове погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду, то судові витрати за подачу позову в цій частині покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплект Плюс" (04176, м. Київ, вул. Електриків, 23; ідентифікаційний код 32853330) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтергіпс-Україна" (03038, м. Київ, вул. Нововокзальна, 21; ідентифікаційний код 31204496) основний борг у розмірі 10 913 (десять тисяч дев’ятсот тринадцять) грн. 90 коп., пеню у розмірі 5 918 (п’ять тисяч дев’ятсот вісімнадцять) грн. 72 коп., індексу інфляції у розмірі 6274 (шість тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 33 коп., 3% річних у розмірі 1 569 (одна тисяча пятсот шістдесят дев’ять) грн. 86 коп., державне мито у розмірі 346 (триста сорок шість) грн. 77 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 200 (двісті) грн. 63коп. Видати наказ.

3. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 10000,00 грн. припинити.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                     Р.В. Бойко

Повний текст рішення підписано 11.10.2010 р.