Рішення № 12124786, 05.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 40/39505.10.10 За позовом Першого заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі

Севастопольської міської ради

до 1.Севастопольської міської державної адміністрації

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Севпарктранссервіс”

про визнання договору від 10.03.10 недійсним

Суддя: Пукшин Л.Г.

Представники:

від прокуратури: Карпенко Н.М. - за посвідченням.

від позивача: Чиркова О.М. - за довіреністю № 03-15/1993 від 14.05.10.

від відповідача-1: не зявився.

від відповідача-2: не зявився.

В судовому засіданні 05.10.10, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

Перший заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю “Севпарктранссервіс” про визнання договору від 10.03.2010р. про співпрацю у галузі облаштування місць паркування, укладеного між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Севпарктранссервіс” удаваною угодою, як таких що приховує договір оренди земельної ділянки, визнання договору від 10.03.2010р. про співпрацю облаштування місць паркування недійсним та зобовязання ТОВ “Севпарктранссервіс” повернути Севастопольській міській раді зайняті земельні ділянки, визначені у додатку № 1 договору від 10.03.2010 про співпрацю у галузі облаштування місць паркування, укладеного між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Севпарктранссервіс”.

В обґрунтування позовних вимог, прокуратура зазначає, що за результатами проведеної перевірки, встановлено, що 10.03.2010 року між Севастопольською міською державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю “Севпарктранссервіс” укладено договір про співпрацю у галузі облаштування місць паркування. За доводами органу прокуратури вказаний договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину а саме договору оренди земельної ділянки, тому до нього повинні застосовуватись вимоги Земельного кодексу України та Закону України „Про оренду землі”. Враховуючи викладене, прокуратура вважає, що Севастопольська міська державна адміністрація відповідно до вимог ст. 9 ЗК України, ст.ст. 319, 373 ЦК України, не має права розпоряджатися та надавати в оренду земельні ділянки територіальної громади міста.

Ухвалою суду від 11.08.10 порушено провадження у справі № 40/395 за вказаним позовом та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 14.09.10

У судове засідання, призначене на 14.09.10, зявилися представник органу прокуратури, позивача та відповідача-2.

У судовому засідання представник органу прокуратури подав заяву про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог, згідно якої просить суд визнати недійсним договір 10.03.2010 про співпрацю у галузі облаштування місць паркування, укладеного між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Севпарктранссервіс”, яка прийнята судом.

Крім того представник органу прокуратури підтримав заяву про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ “Севпарктранссервіс” здійснювати експлуатацію місць для паркування транспортних засобів у м. Севастополі, визначених у додатку № 1 до договору від 10.03.2010 про співпрацю у галузі облаштування місць паркування, укладеного між Севастопольською міською державною адміністрацією та ТОВ “Севпарктранссервіс”.

Заслухавши пояснення сторін суд встановив, що ст. 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За вимогами ст. 66 ГПК України, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових коштів); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

У відповідності до листа Вищого господарського суду, від 12.12.2006, № 01-8/2776 “Про деякі питання практики забезпечення позову”, а також враховуючи роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 23.08.1994, № 02-5/611 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову; з цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюється на підставі доказів фактичних даних, які встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому засіданні.

При цьому, докази у відповідності зі ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, вимогам належності та допустимості.

В силу ст. 36 ГПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином завіреній копії.

Між тим, як вбачається із заяви органу прокуратури про забезпечення позову, остання не містить взагалі обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, заявник не навів обставин, з якими законодавство повязує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх письмовими та належними доказами, а отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні подав суду письмові пояснення по суті заявлених вимог, що залучені до матеріалів справи.

Відповідач-2 через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Крім того, представник відповідача-2 заявив клопотання про витребування доказів у відповідача-1.

За результатами розгляду клопотання суд відмовив у його задоволенні.

Представником позивача у судовому засіданні усно заявлено клопотання про відкладення слухання у справі у звязку з наданням письмових пояснень по суті спору.

Враховуючи зазначене клопотання, неявку представника відповідача-1 у судове засідання та невиконання ним вимог ухвал суду, керуючись ст. 77, 86 ГПК України суд відклав розгляд справи на 23.09.10.

В судове засідання 23.09.10 представники прокуратури, позивача та відповідача-2 зявились, відповідач-1 через загальний відділ діловодства подав заяву про визнання позову та клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача-1.

Представник відповідача-2 подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили остаточним судовим рішенням в адміністративній справі № 2а-2495/10/2770.

За результатами розгляду клопотання суд відмовив у його задоволенні.

Крім того представник відповідача-2 подав відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначає, що відповідач-1 укладаючи спірний договір діяв в межах повноважень, оскільки діюче законодавство відносить організацію благоустрою населених пунктів не до компетенції місцевих рад, зокрема Севастопольської міської ради, а до компетенції їх виконавчих органів. Крім того, відповідач посилається на норми ст. 20 Закону України „Про місцеві державні адміністрації”, відповідно до яких місцева державна адміністрація забезпечує організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального господарства, звязку, телебачення, радіомовлення, торгівлі та громадського харчування, побутового і транспортного обслуговування незалежно від форм власності. Враховуючи викладене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 23.09.10 керуючись ст. 77 ГПК України суд оголосив перерву до 05.10.10.

В судове засідання 05.10.10 зявились представники прокуратури та позивача. Представник позивача надав додаткові пояснення, відповідно до яких зазначає, що доводи відповідача-2 про те, що спірний договір є укладеним відповідачем-1 відповідно до вимог ст. 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 20 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” є безпідставними, виходячи з наступного. Спірний договір було укладено на підставі пункту 2 розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 13.11.09 № 872-р „Про призначення уповноваженої особи з виконання функцій організації паркування транспортних засобів у місті Севастополі”. Відповідно до п.2 розпорядження відповідача-2 тимчасово призначено уповноваженою особою з виконання функцій організації паркування транспортних засобів у місті Севастополі. Проте, на думку позивача, статтею 30 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” не передбачено повноважень виконавчих органів місцевих рад на укладення договорів з субєктами підприємницької діяльності, предметом яких є надання (передача) повноважень органу виконавчої влади щодо виконання обовязків такого органу, встановлених законом.

Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

13.11.2009 року Севастопольською міською державною адміністрацією відповідно до норм Законів України «Про дорожній рух»та «Про місцеві державні адміністрації», з метою забезпечення чистоти та наведення порядку у місцях масового паркування транспортних засобів, зменшення забруднення навколишнього природного середовища, забезпечення безпеки руху транспортних засобів та раціонального використання проїзної частини вулиць м. Севастополя, прийняте розпорядження № 872-р «Про призначення уповноваженої особи з виконання функції організації паркування транспортних засобів у м. Севастополі».

Пунктом 2 вказаного розпорядження ТОВ «Севпарктранссервіс» тимчасово, у порядку експерименту, призначено уповноваженою особою з виконання функцій організації паркування транспортних засобів у м. Севастополі.

На виконання зазначеного розпорядження 10.03.2010 року між Севастопольською міською державною адміністрацією (сторона-1) та ТОВ «Севпарктранссервіс» (сторона-2) укладено Договір про співпрацю у галузі облаштування місць паркування.

Відповідно до п.1.1 договору від 10.03.10 керуючись законодавством України, сторона-1 залучає сторону-2 для організації експлуатації фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів за адресою відповідно до додатку 1 до цього договору.

Згідно з п.1.2 договору від 10.03.10 сторона-1 у порядку встановленому нормативними документами, що зазначені в п.1.1 даного договору, здійснює організаційну взаємодію зі стороною-2 для організації платного паркування автомобільного транспорту у м. Севастополь.

Сторона-2 своєчасно і в повному обсязі перераховує до місцевого бюджету м. Севастополь податки та кошти за послуги з надання місць для паркування автотранспортних засобів, для чого звертається до податкових органів за довідкою про рахунок для надходження податків та коштів (п.2.2.6 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що строк дії цього договору розпочинається з моменту його підписання і діє до грудня 2013 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним договору від 10.03.2010 про співпрацю у галузі облаштування місць паркування підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду протесту прокуратури м. Севастополя від 30.07.10 № 08-157 на п.2 розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 13.11.09 № 872-р «Про призначення уповноваженої особи з виконання функції організації паркування транспортних засобів у м. Севастополі» було видано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 05.08.10 № 1678-р „Про результати розгляду протесту прокуратури м. Севастополя від 30 липня 2010 року № 08-157”, яким протест задоволено.

Отже, оскільки розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації, на підставі якого було укладено спірний договір скасовано у звязку з перевищенням повноважень відповідачем-1, що останнім визнається, то і договір, який був укладений на підставі зазначеного акту є недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до п. п. 3.2 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу).

Згідно з п.8.ч.1 ст. 10 та п.1 ч. ст. 13 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” майданчики для паркування є обєктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою; до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема, належить залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Відповідно до п.п.2, 7, 8 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.09 № 1342, розміщення майданчиків для паркування за окремими адресами здійснюється у встановленому порядку органами місцевого самоврядування за погодженням з Державтоінспекцією МВС згідно з місцевими правилами забудови; до компетенції міських рад віднесено залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів. Субєктами господарювання у сфері організації паркування є балансоутримувачі майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності, які визначаються відповідно до Закону України „Про благоустрій населених пунктів”.

Відповідно до ст. 15 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів об'єктів благоустрою державної та комунальної форм власності..

Згідно з ч.2 ст. 24 Закону України „Про благоустрій населених пунктів” органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть передавати об'єкти благоустрою на баланс підприємствам, установам, організаціям відповідно до частини першої статті 15 цього Закону. Балансоутримувач об'єкта благоустрою з метою належного його утримання та здійснення своєчасного ремонту може залучати для цього на умовах договору інші підприємства, установи, організації.

Таким чином, визначення балансоутримувачів безпосередньо майданчиків для паркування у межах м. Севастополя має здійснюватись виключно Севастопольською міською радою на конкурентних засадах.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 цього Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як встановлено судом та зазначалось вище, укладений між відповідачами договір про співпрацю у галузі облаштування місць паркування суперечить ст. 10, 13, 15 Закону України „Про благоустрій населених пунктів”, та нормам Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.09 № 1342.

За таких обставин, позов про визнання Договору про співпрацю у галузі облаштування місць паркування від 10.03.2010 недійсним обґрунтований та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення ля справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Твердження відповідача, що викладені у відзиві на позов, спростовані доказами, що наявні у матеріалах справи.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати, повязані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу та державного мита, підлягають стягненню з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір від 10.03.2010 про співпрацю у галузі облаштування місць паркування, укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю „Севпарктранссервіс”.

3. Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації (99011 м. Севастополь, вул. Леніна, 2, код ЄДРПОУ 00992266) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем в процесі виконання судового рішення, на користь державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Севпарктранссервіс” (99053 м. Севастополь, вул. Шостака, 7, код ЄДРПОУ 36801176) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем в процесі виконання судового рішення, на користь державного бюджету України 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Накази видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України

Суддя Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 11.10.2010р.