Постанова № 12103856, 10.08.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2010                                                                                           № 11/36

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Шипка В.В.

суддів:           

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МТС Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.04.2010

у справі № 11/36 ( .....)

за позовом                               Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі6

1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

2. Державного закладу „Дорожня поліклініка

ДТГО „Львівська залізниця”

до                                                   Приватного акціонерного товариства "МТС Україна"

про                                                   визнання договору недійсним та зобов"язання вчинити дії

за участю предстаників сторін:

прокурора не з’явився

від позивача-1 не з’явився

від позивача-2 не з’явився

від відповідача не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Львівський міжрайонний транспортний прокурор в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (надалі – позивач-1) та Державного закладу „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” (надалі – позивач-2) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог № 321вих-10 від 17.03.2010) до Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” (надалі – відповідач, апелянт), у відповідності до якого просить:

- визнати недійсним договір № Вп-32 від 01.09.2003, укладений між Державним закладом „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” та Закритим акціонерним товариством „Український мобільний зв’язок”, з часу набрання рішенням законної сили;

- зобов’язати відповідача демонтувати та вивезти вежі стільникового зв’язку, металевий контейнер з обладнанням мобільного радіотелефонного, радіорелейного зв’язку та антенно-фідерних пристроїв РРЛ мобільного зв’язку, які встановлені на будівлі державного закладу „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 99.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.04.2010 у справі № 11/36 (з урахуванням ухвали Господарського суду м. Києва про виправлення описки від 09.06.2010) позов задоволено повністю; визнано недійсним на майбутнє договір № Вп-32 від 01.09.2003, укладений між Дорожньою поліклінікою Львівської залізниці, правонаступником якого є Державний заклад Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” та СП „Український мобільний зв’язок”, правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство „Український мобільний зв’язок”; зобов’язано Закрите акціонерне товариство „Український мобільний зв’язок” демонтувати та вивезти вежі стільникового зв’язку, металевий контейнер з обладнанням мобільного зв’язку, які встановлені на будівлі Державного закладу Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 99; стягнуто з Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” в доход Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги прокурора щодо визнання недійсним на майбутнє договору № Вп-32 від 01.09.2003, укладеного між Державним закладом „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” та Закритим акціонерним товариством „Український мобільний зв’язок”, є підставними та обґрунтованими, оскільки спірний договір був вчинений сторонами з порушенням діючого на момент їх вчинення порядку укладання договорів використання державного майна для розміщення вежі стільникового зв’язку та металевого контейнера з обладнанням мобільного зв’язку. Крім того, місцевим судом зазначено, що, оскільки за договором оренди неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном, і зобов’язання за договором оренди може бути припинене лише на майбутнє, то позовні вимоги в частині визнання недійсним договору № Вп-32 від 01.09.2003 з моменту набрання рішенням законної сили підлягають задоволенню.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою № GR-10-5727 від 03.06.201, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва 27.04.2010 у справі № 11/36 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий суд не звернув увагу, що у відповідності до Закону України „Про управління об’єктами державної власності” органи управління погоджують передачу державного майна в оренду, а між сторонами, на думку відповідача, укладений договір про надання послуг з утримання обладнання мобільного зв‘язку, який не повинен проходити процедуру погодження у відповідних структурах, так як земельна ділянка або інше державне майно при цьому не передається.

Від позивача-1 надійшов лист, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 у справі № 11/36 було здійснено заміну відповідача (Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв'язок”) його правонаступником – Приватним акціонерним товариством „МТС УКРАЇНА” (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, код 14333937).

Сторони своїм правом на участь у судовому засіданні апеляційної інстанції не скористалися, представників не направили. Про час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом встановлено, що між Дорожньою поліклінікою Львівської залізниці (правонаступником якої є Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця”) та Спільним підприємством „Український мобільний зв’язок” (правонаступником якого є ПАТ „МТС УКРАЇНА”) був укладений договір № Вп-32 від 01.09.2003 (копія договору – а.с. 19).

Відповідно до умов названого договору позивач-1 надає відповідачу право встановлення вежі стільникового зв'язку та металевого контейнера з обладнанням мобільного радіотелефонного та радіорелейного зв'язку та розміщення антенно-фідерних пристроїв РРЛ та мобільного зв'язку за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 99. Право розташування надається строком на 10 років з 01.09.2003 до 31.08.2013. Вказані місця надаються відповідачу без устаткування та інвентарю (п.п.1.1,1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 спірного договору вартість плати за розміщення обладнання, вказаного в п.1.1, складає 833,33 грн., ПДВ - 166,67 грн., всього 1 000,00 грн. за базовий місяць. Розмір плати за кожний наступний місяць визначається Дорожньою поліклінікою Львівської залізниці шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Плата за розміщення перераховується згідно виставлених рахунків позивачу-2 не пізніше 10 днів після їх отримання відповідачем (п.2.4).

Між позивачем-2 та відповідачем 23.02.2005 був підписаний додаток № 1 до спірного договору (а.с.22), відповідно до якого сторони погодили внести зміни до п. 2.1 договору та передбачили, що 50% коштів, отриманих за розміщення обладнання, перераховуються позивачем-2 до Державного бюджету України.

Відповідно до Статуту Державного закладу „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця”, останній заснований на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України (орган управління майном), є юридичною особою, майно поліклініки є загальнодержавною власністю і закріплюється за нею на праві оперативного управління. Місцезнаходження поліклініки: вул. Повітряна, 99, м. Львів (п.1.2 Статуту).

Здійснюючи право оперативного управління, поліклініка володіє та користується зазначеним майном. Поліклініка має право розпоряджатись закріпленим майном лише з дозволу органу управління майном, згідно з чинним законодавством (п.4.2 Статуту).

Судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що оскільки відповідно до умов спірного договору позивач-2 надав відповідачу право розташувати його майно за адресою, що співпадає з місцем розташування поліклініки, відповідач фактично використовує державне майно, яке перебуває в оперативному управлінні у позивача-2, для розміщення на ньому свого обладнання, а правовідносини, які виникли між сторонами з приводу розміщення обладнання, за своєю юридичною природою є правовідносинами оренди (найму) майна.

Отже, до даних правовідносин підлягають застосуванню норми діючого законодавства України, які регулюють порядок укладання, виконання та розірвання договору найму (оренди) державного майна.

Предметом даного позову є визнання договору недійсними з огляду на його невідповідність нормам чинного законодавства.

Правовідносини щодо договорів найму (оренди) майна регулюються главою 58 ЦК України.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів регулюються Законом України „Про оренду державного та комунального майна” (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Статтею 10 названого Закону встановлені істотні умови договору оренди державного та комунального майна, зокрема: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ч.2 ст.10 названого Закону).

Статтею 11 даного Закону визначено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Пунктом 2 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995, передбачено, що у разі коли орендодавцем нерухомого майна є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним абз. 2 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Документи, які слід скерувати для погодження розрахунку орендної плати, визначені Порядком надання Фондом державного майна, його регіональними відділеннями та представництвами дозволів державним підприємствам, організаціям на передачу в оренду цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, який розроблений відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та спрямований на реалізацію пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75 «Про внесення змін і доповнень до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна».

Крім того, названий Порядок встановлює процедуру і умови надання Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями та представництвами дозволів державним підприємствам, організаціям на передачу в оренду цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

З матеріалів справи та характеру правовідносин, які виникли між сторонами, слідує, що правочин, який був укладений між позивачем-2 та відповідачем, мав бути здійснений у встановленому чинним законодавством України порядку та спосіб.

З урахуванням наведених норм, при укладенні спірного договору відповідач повинен був погодити його істотні умови та отримати дозвіл на право оренди з Фондом державного майна (його регіональним відділенням), а також визначення плати за користування майном підлягало здійсненню на підставі акту експертної оцінки майна, що орендується.

Проте, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів погодження умов спірного договору у встановленому порядку з позивачем-1 та не надано доказів проведення експертної оцінки майна, яке фактично використовувалось відповідачем для розміщення вежі стільникового зв’язку та металевого контейнера з обладнанням мобільного зв’язку.

За таких обставин сторонами спірного договору (під час його укладання) не було дотримано діючого порядку укладання договорів, предметом яких є використання державного майна.

У відповідності до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2004) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З врахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір, укладений між позивачем-2 та відповідачем, підлягає визнанню недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК України).

Судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції підставно задоволено позов щодо визнання недійсним договору № Вп-32 від 01.09.2003 з моменту набрання рішенням законної сили, враховуючи те, що за договором оренди неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном і зобов’язання за договором оренди може бути припинене лише на майбутнє.

Крім того, оскільки з визнанням недійсним спірного договору відповідач втрачає право користування площами під розміщення свого обладнання за адресою: м. Львів, вул. Повітряна, 99, то останній повинен демонтувати та вивезти вежі стільникового зв’язку, металевий контейнер з обладнанням мобільного радіотелефонного, радіорелейного зв’язку та антенно-фідерних пристроїв РРЛ мобільного зв’язку, які встановлені на будівлі Державного закладу „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця”, розташованої за вказаною адресою.

Доводи відповідача (апелянта) про те, що між сторонами укладений не договір оренди (укладення якого у відповідності до Закону України „Про управління об’єктами державної власності” потребує погодження органів управління державним майном), а договір про надання послуг з утримання обладнання мобільного зв‘язку (який не повинен проходити процедуру погодження у відповідних структурах, так як земельна ділянка або інше державне майно при цьому не передається), судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та чинному законодавстві.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2010 у справі № 11/36.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „МТС УКРАЇНА” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2010 у справі № 11/36 за позовом Львівського міжрайонного транспортного прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Державного закладу „Дорожня поліклініка ДТГО „Львівська залізниця” до Приватного акціонерного товариства „МТС УКРАЇНА ” – без змін.

2. Матеріали справи № 11/36 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді