Постанова № 12103849, 27.07.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2010 № 40/116

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Куровського С.В.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

Миргородського міжрайонного прокурора Полтавської області

представник не зявився;

позивача: Кириченко А.О. довіреність № 223/01-16 від 01.07.2010 року;

відповідача: представник не зявився;

третьої особи: представник не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миргородського міжрайонного прокурора Полтавської області

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.04.2010

у справі № 40/116 ( .....)

за позовом Миргородського міжрайонного прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Миргородської міської ради

до Приватного підприємця ОСОБА_2

третя особа позивача Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області

про стягнення 114103,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Миргородський міжрайонний прокурор (далі прокурор) в інтересах держави в особі Миргородської міської ради (позивач) з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2, відповідач) про стягнення збитків за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 площею 3482 кв.м.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що вказана земельна ділянка з моменту придбання відповідачем нерухомого майна використовується ним без відповідних правовстановлюючих документів, що посвідчують право користування землею, та не сплачує за її фактичне використання, чим спричинив збитки територіальній громаді міста на суму 111103 грн. 48 коп.

Заявою про уточнення предмету позову, прокурор просив суд стягнути з ОСОБА_2, як з субєкта господарської діяльності, збитки за користування спірною земельною ділянкою за період з 02.08.2007 року по 31.12.2009 року на користь Миргородської міської ради.

Позивач підтримав позовні вимоги прокурора, мотивуючи свою позицію тими ж доводами.

Відповідачем не надано відзиву на позовну заяву.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2010 р. у справі №40/116 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення, прийняте з порушенням норм матеріального права, неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, посилаючись на невідповідність висновків, що викладені у рішенні, обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідач на підставі ст. 52 ЦК України відповідає за своїми зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю, саме як фізична особа-підприємець.

Крім того, апелянт мотивував тим, що відповідно до довідки, наданої відділом Держкомзему спірна земельна ділянка має цільове призначення комерційне, та зазначив, що відповідач із заявою про зміну цільового призначення земельною ділянки до Миргородської міської ради не звертався.

У відзиві позивач апеляційне подання прокурора підтримав, мотивуючи аналогічними доводами.

Третьою особою вимоги апеляційного подання підтримано у повному обсязі та подано клопотання про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Відповідачем не надано відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою від 29.06.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження у складі: головуючого-судді Кондес Л.О., суддів КуровськогоС.В. та Нєсвєтової Н.М. Розгляд справи призначений на 27.07.2010 р.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/7 від 27.07.2010 р. в звязку з перебуванням судді КондесЛ.О. у відпустці, для розгляду справи №40/116 призначено колегію у складі: головуючого-судді Куровського С.В. (суддя-доповідач), суддів НєсвєтовоїН.М., Рєпіної Л.О.

27.07.2010 р. в судове засідання зявився представник позивача. Представники прокурора, відповідача в судове засідання не зявилися. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується відповідною відміткою на ухвалі від 29.06.2010 року та поштовими повідомленнями відповідно №04119 0833407 8, № 04119 0833408 6 з відмітками про вручення кореспонденції. В звязку з викладеним, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представників зазначених сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до довідки Дочірнього комунального підприємства «Миргородтехінвентаризація» від 09.07.2009 року ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі по вул.Слави, 61 у м. Миргороді на підставі договору купівлі-продажу від 20.07.2007 року.

02.08.2007 року Миргородська міська рада прийняла рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

Як вбачається з матеріалів справи, при перевірці дотримання вимог земельного законодавства державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області Бакалом С.В., встановлено факт користування земельною ділянкою площею 3943 кв.м. у АДРЕСА_1 без правовстановлювальних документів та, відповідно, притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, що підтверджується актом перевірки від 29.10.2008 р., приписом від 29.10.2008 р.

Відповідач виявлених порушень земельного законодавства не усунув, у звязку з чим при здійсненні повторної перевірки на відповідача було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, про що свідчать акт повторної перевірки від 17.12.2008 р., припис від 17.12.2008 р., копія протоколу про адміністративне правопорушення від 17.12.2008 р. та постанова про накладення адміністративного стягнення від 24.02.2009 р. № 130.

Перевіривши наявні в матеріалах справи докази, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, оцінивши всі обставини справи у їх сукупності, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Свою відмову у задоволенні позову суд першої інстанції мотивував тим, що саме стосовно ОСОБА_2, як фізичної особи, в розумінні статті 24 ЦК України зібрано органом прокуратури докази на підтвердження обставин, викладених в позові, тому відсутні підстави для задоволення позову до відповідача як до приватного підприємця.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу майнового комплексу підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Закон України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” не розмежовує поняття „фізична особа” та фізична особа-підприємець”.

Зокрема, відповідно до статті 4 Закону обовязковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Таким чином, реєстрація права власності на нерухоме майно саме фізичною особою-підприємцем не передбачена законодавством.

Разом з тим, обєкт нерухомості, що належить на праві власності відповідачу, є індустріальним комплексом громадського харчування та обєктом комерційного призначення і використовується з метою отримання прибутку фізичною особою, зареєстрованою як субєкт підприємницької дальності у встановленому законодавством порядку, тобто при здійсненні підприємницької діяльності, виходячи з положень ст. 1 Закону України „Про підприємництво”.

Згідно з довідкою, виданої відділом Держкомзему, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, має цільове призначення комерційне. Як свідчать матеріали справи, відповідач із відповідною заявою про зміну цільового призначення земельної ділянки до Миргородської міської ради не звертався.

Таким чином, ділянка, на якій розміщено обєкт нерухомості, є земельною ділянкою комерційного призначення, а тому правовідносини, що повязані з її використанням відповідачем, є господарськими.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобовязаннями, повязаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, відповідач, як фізична особа-підприємець, яка придбала нежитлове приміщення для зайняття підприємницькою діяльністю, відповідає за правопорушення, вчинені нею, як фізичною особою-підприємцем, оскільки дане майно було придбане нею з метою отримання прибутку при здійсненні підприємницької діяльності.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 до органів податкової служби подавав розрахунки та здійснював оплату за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1. За даними Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області громадянин ОСОБА_2 як платник земельного податку по м. Миргород не зареєстрований.

Таким чином, за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 без правовстановлювальних документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, відповідач несе відповідальність саме як фізична особа-підприємець.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до статті 2 Закону України „Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Як вбачається з матеріалів справи, Миргородська міська рада неодноразово зверталась до відповідача з листами про виклик його на комісію по визначенню та відшкодуванню збитків, спричинених територіальній громаді міста внаслідок використання земельної ділянки без встановлення правовстановлюючих документів на неї, однак відповідач на засідання комісії не зявлявся.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач оскаржував постанову про накладення адміністративного стягнення за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 27.01.2010 року № 39 „Про затвердження актів комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, спричинених територіальній громаді міста субєктами господарської діяльності внаслідок порушення земельного законодавства” доходи, які позивач міг би одержати за фактичне користування земельною ділянкою з моменту надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, складає 114103 грн. 48 коп., що підтверджується розрахунком, проведеним відділом комунального майна та земельних ресурсів Управління житлово-комунального господарства Миргородської міської ради з 02.08.2007 року по 31.12.2009 року, з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 3482 кв.м. за вказаною адресою та відповідно до ставок орендної плати за користування земельною ділянкою комерційного використання, затверджених рішенням Миргородської міської ради.

Зазначені акти, що затверджені вищезазначеним рішенням, складені на імя субєкта господарської діяльності ОСОБА_2

Таким чином, на підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 збитків, спричинених територіальній громаді м. Миргород є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч.3 та 4 цієї норми, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління (справи адміністративної юрисдикції).

Зокрема, за приписами ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі, справи у спорах, визначених вказаною нормою, крім, зокрема, спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.

Доводи апеляційного подання знайшли своє підтвердження матеріалами справи. Натомість рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального права.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 27.04.2010 року у даній справі скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви та державне мито за подання апеляційної скарги слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Миргородського міжрайонного прокурора Полтавської області задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2010 р. у справі №40/116 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (03040, АДРЕСА_3, номер ЄДР: НОМЕР_1) збитки за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 114103 (сто чотирнадцять тисяч сто три) грн.48 коп. на користь Миргородської міської ради (37600, Полтавська обл.., м. Миргород, вул. Незалежності, 17, МФО 831019, код ЄДРПОУ 04057468, р/р 35415001001814 УДК в Полтавській обл.), витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви у розмірі 1141 (одна тисяча сорок одна) грн. 41 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн.00 коп., витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 570 (пятсот сімдесят грн.) 02 коп.

Справу №40/116 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя

Судді

12.08.10 (відправлено)