Рішення № 120923500, 29.05.2024, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2293/24

пр. № 2/759/2101/24

29 травня 2024 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПУМБ» (м.Київ, вул.Андріївська, 4) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 р. Шумілова Н.І. , яка представляє інтереси позивача звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №GP-5185624 від 04.10.2013 р. у розмірі 115722,73 грн. станом на 01.12.2023 р., а також понесені судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі кредитного договору №GP-5185624 від 04.10.2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3 , відповідачу було видано кредит у розмірі 49999,56 грн. Позивач вказує, що відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином протягом тривалого строку, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.12.2023 р. склала 115722,73 грн., з яких: 47738,86 грн. - заборгованість за кредитом; 36634,20 грн - заборгованість за процентами; 31349,67 грн. - заборгованість за комісією. Позивач зазначає, що ним була направлена на адресу відповідача письмова вимога, проте заборгованість не була погашена відповідачем у встановлений строк. За наведених обставин, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 115722,73 грн. та судові витрати в розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався правом подання відзиву.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі N 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі N 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження N 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі N 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі N 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі N 24/260-23/52-б).

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 04.10.2013 р. ОСОБА_1 прийнято пропозицію укласти договори (оферту) шляхом укладення кредитного договору, згідно умов якого отримала кредит у розмірі 49999,56 грн., строком на 36 місяців, зі сплатою процентної ставки 14% річних, розмір комісії за обслуговування кредиту 1.90%.

Встановлено, що 19.07.2016 р. Публічне акціонерне товариство "Ренесанс Капітал" припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", що підтверджується випискою з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно наданої позивачем виписки із Статуту, вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" є правонаступником прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства "Банк "Ренесеанс Капітал".

Зі змісту позову вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором оферти №GP-5185624 від 04.10.2013 р. у розмірі 115722,73 грн., з яких: 47738,86 грн. - заборгованість за кредитом; 36634,20 грн - заборгованість за процентами; 31349,67 грн. - заборгованість за комісією.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні є правонаступництво. Цивільному праву відомі дві форми правонаступництва - універсальне та сингулярне.

При універсальному правонаступництві до правонаступника разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. Найпоширенішими випадками універсального правонаступництва у сучасному цивільному праві є спадкове правонаступництво і правонаступництво в разі реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора, як, наприклад, при договірній передачі прав вимоги (цесії). Таким чином, вбачається, що законодавець, закріплюючи правонаступництво як самостійну підставу заміни кредитора, мав на увазі саме універсальне правонаступництво. Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва буде пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення (наприклад, припинення юридичної особи шляхом реорганізації).

Згідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 80 ЦПК).

Виходячи з вищевикладених процесуальних норм, суд вважає, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо доведення всіх обставин, які підлягають встановленню та мають значення для даної справи, оскільки в додатках до позовної заяви наявні документи (витяг з ЄДРПОУ, Статут), які підтверджують факт набуття ПАТ "ПУМБ" прав та обов`язків в порядку правонаступництва після ПАТ "Банк Ренесанс Капітал".

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що позивачем доведено його право на отримання від відповідача кредитної заборгованості за договором, стороною якого він є.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Як, вбачається зі змісту кредитного договору та виписки по рахунку сформованої з 04.10.2013 по 01.12.2023 відповідачем 04.10.2013 року було отримано на картковий рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 49999,56 грн., якими остання розпорядилася на власний розсуд. Відповідачем частково здійснювалось погашення кредиту.

За таких обставин, суддя при перевірці правильності наданого позивачем розрахунку заборгованості та визначенні дійсної суми заборгованості, виходить з того, що фактично відповідачем отримано кредит, який підлягає повернення у розмірі 47738,86 грн.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Таким чином, заявлена позивачем прострочена сума заборгованості за кредитом в у розмірі 47738,86 грн. підтверджується наданими позивачем доказами, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками.

Згідно п.2.5. договору, розмір процентної ставки становить 14% річних.

Згідно п. 2.3. договору - строк кредиту та договору страхування складає 36 місяців.

З наведеного слідує, що строк дії договору закінчився 04.10.2016 року.

Доказів пролонгації сторонами умов договору суду не надано. Умов щодо автопролонгації договору судом не встановлено.

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, провадження N 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, провадження N 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц, провадження N 14-318цс18.

З наданого суду розрахунку вбачається, що проценти позивачем нараховано відповідно поза межами строку дії договору, а тому їх вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме, стягнення відсотків за користування кредитом у розмірі 10346,65 грн. за період з 04.10.2013 р. по 04.10.2016 р.

Щодо стягнення заборгованості за комісією.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про споживче кредитування", який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно п. 17, 23 ст. 1 вищезазначеного Закону, послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі N 6-2071цс16, а також у постанові Верховного Суду по справі N 766/1497/16-ц від 06 червня 2018 року.

Враховуючи вищезазначене, встановлення позивачем щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості суперечить вимогам статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яка була чинна на момент укладення кредитного договору.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин, або правочин визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, виходячи з того, що положення договору про встановлення обов`язку відповідача проводити сплату комісії є недійсними з моменту укладення договору, підстав для задоволення вимог позивача про стягнення із відповідача комісії в розмірі 31349,67 грн. відсутні.

За таких обставин, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47738,86 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 10346,65 грн., що разом становить 58085,51 грн.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1216,00 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ЗУ "Про споживче кредитування", статтями 11,207,525-526,530,536,549,551,610,625, 626,629,1046-1056 ЦК України, ст. ст. 81, 128, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «ПУМБ» (м.Київ, вул.Андріївська, 4) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Перший Український Міжнарожний Банк" (місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість за кредитним договором №GP-5185624 від 04.10.2013 р. у розмірі 58085,51 грн. станом на 01.12.2023 р.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Перший Український Міжнарожний Банк" (місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829) витрати по оплаті судового збору у розмірі 1216,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду м. Києва, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю.Єросова