Рішення № 12088917, 04.11.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.10                                                                                 Справа № 8/249

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермаркет», м. Харків,

до Приватного підприємства «Фірма «Біла Лінія»», м. Луганськ, -

про стягнення 10356 грн. 88 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –представник не з’явився;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 5730,31 грн., пені у сумі 53,54 грн., штрафу у сумі 573,00 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №32, укладеного між сторонами 19.07.10 року, а також збитків у сумі 4000,00 грн., які полягають у вартості послуг адвоката, сплачених позивачем у зв’язку з непогашенням відповідачем вищезгаданого боргу та необхідністю звернення з даним позовом до суду.

Згідно розпорядження заступника голови господарського суду Луганської області Рябцевої О.В. від 19.10.10 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 21.10.10 року до 04.11.10 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

21.10.10 року позивач подав до суду клопотання про розгляд спору по суті за його відсутності (вих. №б/н від 21.10.10 року) (а.с.40).

До судового засідання, призначеного на 04.11.10 року, позивач не з'явився; заява про зміну позовних вимог або про відмову від позову від нього не надійшла.

Враховуючи, що його клопотання про розгляд спору по суті за його відсутності відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, судом його задоволено.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;47).

Судом на адресу відповідача, вказану у позовній заяві (м. Луганськ, вул.Совєтская,54) (а.с.2-4), однак, це поштове відправлення оператором поштового зв’язку повернуто до суду з доданням довідки «за вказаною адресою не проживає»(а.с.31-33).

Згідно довідці з ЄДР №7306093 від 19.10.10 року юридичною адресою відповідача є місто Луганськ, вул. Совєтская, 54, офіс 451 (а.с.36-39); на цю адресу суд спрямував ухвалу про відкладення розгляду справи (а.с.47), - однак, це поштове відправлення оператором поштового зв’язку також повернуто до суду з доданням довідки «адресата немає».

З огляду на викладене суд керується приписами ч. 1 ст. 64 ГПК України та підпунктом 3.6 пункту 3 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві; у разі відсутності сторін за адресою, вказаною у ЄДР, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена належним чином.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що ним вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про порушення справи та про день, час та місце її судового слухання.

Чинне законодавство України не зобов’язує господарський суд здійснювати розшук сторін по справі.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43,64 та 75 ГПК України, - суд вважає, що спір підлягає вирішенню по суті у цьому судовому засіданні за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

28.10.09 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №32, за умовами якого продавець передає у власність покупця, а останній приймає окремими партіями та оплачує продукцію, асортимент та кількість якої визначаються на підставі письмової заявки або телефонограми покупця або через електронну пошту на кожну конкретну партію продукції, що відображається у накладній на конкретну партію, яка є невід’ємною частиною договору (п. 1.1).

Ціни на поставлені продукцію є договірними та вказуються у накладній на конкретну партію товару (п.2.1).

Моментом переходу права власності продукції є дата підписання повноважним представником покупця на накладній, при цьому воно повинно співпадати з датою дії довіреності; в іншому випадку датою є дата підписання накладної, на підставі якої була поставлена дана партія продукції (п.3.7).

Покупець здійснює оплату першої партії товару за фактом поставки, оплата усіх наступних поставок здійснюється через 14 банківських днів з моменту поставки товару (п.4.1).

За прострочення оплати поставленого товару постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення платежу та 10% штрафу від простроченої суми (4.2).

Покупець зобов’язаний своєчасно приймати та оплачувати продукцію відповідно до умов п.4.1 цього договору (п.6.4).

Сторони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором (п.9.1) (а.с.16-17).

На підтвердження факту виконання умов договору позивач надав до справи документальні докази здійснення поставки товару на загальну суму 5730,31 грн. на користь відповідача, а саме: видаткову накладну: №ИМ-0008661 від 11.08.10 року на суму 5730-31 грн., яка скріплена підписом та печаткою відповідача про отримання зазначеного у ній товару (а.с.18).

Покупець визнавав наявність такого боргу перед продавцем під час складення акту взаємозвірки стану розрахунків за період з 01.08.10 року по 31.08.10 року (а.с.15) та з 01.08.10 року по 16.09.10 року (а.с.14).

У зв’язку з несплатою боргу позивач спрямував на адресу відповідача претензію №293-п від 03.09.10 року на суму 5730,31 грн., у якій запропонував невідкладно погасити його (а.с.27), однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не зробив цього.

Відповідно до пункту 4.2 договору та чинного законодавства позивач на вказану суму нарахував:

пеню за 22 дні (за період з 26.08.10 року по 17.09.10 року) –у сумі 53,54 грн.;

штраф у розмірі 10% від простроченої суми - 573,03 грн., - а разом 6356,88 грн., які він просить стягнути з відповідача.

Крім того, позивач вважає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов вищезгаданого договору, що викликало необхідність у його зверненні з цим позовом до суду, він спричинив йому збитки у розмірі 4000,00 грн., які полягають у вартості адвокатських послуг згідно з договором №7-19/245, укладеним 15.09.10 року між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Сергієнко Світланою Михайлівною (а.с.12-13).

На підтвердження отримання послуг на вказану у договорі суму позивач надав до справи прибутковий касовий ордер №9 від 15.09.10 року на суму 4000,00 грн. (а.с.41) та акт прийому-передачі виконаних робіт до договору №7-19/244 від 15.09.10 року на таку ж суму (а.с.42).

Останній позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

          1.Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов’язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ –не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару (дизельне пальне).

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Позивач дотримався усіх перелічених вимог закону та умов договору при визначенні суми пені.

Отже, у цій частині позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

          2.При вирішенні позову в частині заявлених до стягнення збитків у сумі 4000,00 грн. суд керується приписами п.1 ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якого збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

          Позивач документально підтвердив суму заявлених до стягнення збитків.

          За таких обставин позов у цій частині також підлягає задоволенню.

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в цілому з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України, судові витрати покладає на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись з позовом до суду, припустився надмірної сплати державного мита.

Так, згідно п. «а»ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року №7/93 «Про державне мито»за подання до господарського суду позову майнового характеру, до числа який належить позов по цій справі, на користь Державного бюджету України підлягає сплаті державне мито у розмірі 1% вартості позову, але не менше 6 (102,00 грн.) та не більше 1500 (25500,00 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - тобто при ціні позову в 10356,88 грн. позивачу слід було сплатити державне мито у розмірі 103,57 грн., - в той час, як він на підставі платіжного доручення №3918 від 16.09.10 року сплатив 119,00 грн., - тобто сума надмірно сплаченого мита становить 15,43 грн. та підлягає поверненню на користь позивача з Державного бюджету України.

          На підставі викладеного, ст.ст.11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47-1,49,75, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «Біла Лінія»», ідентифікаційний код 34791346, яке зареєстроване за адресою: місто Луганськ, вул. Совєтская, 54, офіс 451, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермаркет», ідентифікаційний код 31797841, яке знаходиться за адресою: місто Харків-66, вул. Ясенева,6, - основний борг у сумі 5730 (п’ять тисяч сімсот тридцять) грн. 31 коп., пеню у сумі 53 (п’ятдесят три) грн. 54 коп., штраф у сумі 573 (п’ятсот сімдесят три) грн. 03 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 103 (сто три) грн. 56 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермаркет», ідентифікаційний код 31797841, яке знаходиться за адресою: місто Харків-66, вул. Ясенева,6, - надмірно сплачене державне мито у сумі 15 (п’ятнадцять) грн. 43 коп.

          Підставою для виплати вказаної суми коштів є примірник цього рішення, скріплений підписом судді та гербовою печаткою господарського суду Луганської області.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 04.11.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

Суддя                                                   А.П.Середа

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 08 листопада 2010 року.