Рішення № 12087987, 04.10.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/35604.10.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фірма «КОРИФЕЙ»

Простягнення 14516,06 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача: Гаркавенко С.В., дов. № ДО7-2010/06/03-1 від 03.06.2010 р.,

                     Іваненко І.П., дов. № ДО7/2010/06/25-5 від 25.06.2010 р.

Від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фірма «КОРИФЕЙ»про стягнення 12170, 74 грн. основного боргу, 730, 24 грн. інфляційної складової боргу, 206, 18 грн. трьох відсотків річних та 1408, 90 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 1652010 від 29.09.2008 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Ухвалою суду від 11.08.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/356 та призначено її розгляд на 13.09.2010 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 13.09.2010 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 11.08.2010 р. надав витребувані судом документи, зокрема, довідку з органів статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з якої вбачається, що адресою відповідача є: 03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 10.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги довідку з органів статистики про включення відповідача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з якої вбачається вірна адреса відповідача, яка відрізняється від тієї адреси, яка зазначена у позовній заяві, у зв’язку з необхідністю витребувати докази у справі, а також приймаючи до уваги нез’явлення представника відповідача у призначене судове засідання, що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, ухвалою суду від 13.09.2010 р. розгляд даної справи було відкладено до 27.09.2010 р.

У судовому засіданні 27.09.2010 р. представник позивача повторно позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у призначене судове засідання повторно не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, відзиву на позов не надав.

Враховуючи наведене, у зв’язку з необхідністю витребувати докази у справі, а також приймаючи до уваги нез’явлення представника відповідача у призначене судове засідання, що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, суд відклав розгляд даної справи № 37/356.

У судовому засіданні 04.10.2010 р. представник позивача повторно підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, надав розрахунок основного боргу, з якого стало відомо про часткове погашення відповідачем суми основного боргу.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про призначене судове засідання, відзиву на позов не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(енергопостачальна організація) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фірма «КОРИФЕЙ»(абонент) був укладений договір № 1652010 від 29.09.2008 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого енергопостачальна організація постачає теплову енергію у вигляді гарячої пари на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 2.3.1 договору № 1652010 від 29.09.2008 р. передбачено, що споживач зобов’язується додержуватися кількості спожитої теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до додатку № 3 до вищевказаного договору, розрахунки за відпущену теплову енергію абоненту здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією, які можуть змінюватися в період дії договору.

Згідно з п 5.1. договору № 1652010 від 29.09.2008 р. визначення кількості спожитої енергії проводиться розрахунковим способом.

В додатку 4 до договору 1652010 від 29.09.2008 р. визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

Відповідно до п.2 даного додатку абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує вартість, заявленої в договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Відповідно до п.4 додатку № 4 до договору, відповідач оплачує різницю між заявленою та фактично спожитою теплової енергії не пізніше 15 числа місяця слідуючого за розрахунковим.

Пунктом 5 зазначеного додатку передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового(один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ).

Позивач пояснив, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 1652010 від 29.09.2008 р., тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.01.2010 р. до 01.07.2010 р. у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію в розмірі 12170,74 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу.

Враховуючи наведене, позивач у своїй позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 12170,74 грн. основного боргу, 730,24 інфляційної складової боргу, 206,18 грн. трьох відсотків річних та 1408,90 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 1652010 від 29.09.2008 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході судового розгляду справи судом було встановлено, що зобов’язання щодо оплати заборгованості у розмірі 12170,74 грн. за спожиту теплову енергію відповідач у встановлений договором строк та у повному обсязі не виконав.

Позивач у судовому засіданні 04.10.2010 р надав довідку про надходження коштів за спожиту від АК «Київенерго»теплову енергію від ТОВ «Меблева фірма «КОРИФЕЙ», з якої вбачається, що відповідачем 20.07.2010 р. був частково погашений основний борг у розмірі 2770,00 грн. Оскільки даний борг був погашений до моменту подання Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»позову до Господарського суду міста Києва, у позивача не було підстав звертатися до суду з позовом в частині стягнення 2 770,00 грн. основного боргу, у зв’язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 9400,74 грн. основного боргу за договором № 1652010 від 29.09.2008 р., а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»в цій частині визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»просить суд також стягнути з відповідача 730,24 грн. інфляційної складової боргу та 206,18 грн. трьох відсотків річних за період з 01.10.2010р. до 01.07.2010 р. у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 1652010 від 29.09.2008 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом було встановлено, що позивач при даному розрахунку не врахував того, що індекс інфляції у квітні, травні та червні 2010 становив відповідно 99,7 %, 99,4 % та 99,6% у зв’язку з чим судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фірма «КОРИФЕЙ» підлягають 572,02 грн. інфляційних нарахувань.

Враховуючи наведене, згідно з розрахунком суду, з відповідача підлягають стягненню 572,02 грн. інфляційних нарахувань та 206,18 грн. річних відсотків.

Також позивач просить стягнути з відповідача 1408,90 грн. пені за порушення договірного зобов’язання, посилаючись на пункт п. 7 додатку 4 до договору № 1652010 від 29.09.2008 р., яким передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів на початок кожного розрахункового періоду нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11. 1996 р. із змінами і доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку пені судом було встановлено, що позивачем при розрахунку заборгованості не було враховано, що Постановою НБУ від 07.06.2010 р. № 259 було змінено облікову ставку, і вона становила з 08.06.2010 р. до 07.07.2010 р. 9,5000 %, у зв’язку з чим судом було виконано власний розрахунок пені.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фірма «КОРИФЕЙ»пеню в розмірі 1390,57 грн., яка нарахована позивачем за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Враховуючи вищевикладене, позов Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»підлягає задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193, 230, 231, 232, 275 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фірма «КОРИФЕЙ»(03049, м. Київ, вул. Курська, 10, ідентифікаційний код 35900241) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(пл. Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(вул. Мельникова, 31, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 26187763) 9 400 (дев’ять тисяч чотириста) грн. 74 коп. основного боргу, 572 (п’ятсот сімдесят дві) грн. 02 коп. інфляційної складової боргу, 206 (двісті шість) грн. 18 коп. трьох відсотків річних, 1390 (одна тисяча триста дев’яносто) грн.57 коп. пені, 115 (сто п’ятнадцять) грн. 70 коп. витрат по сплаті державного мита та 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 10 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.           Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5.          Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                 Гавриловська І.О.