Постанова № 12057467, 09.09.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

08 вересня 2010 року Справа № 5002-11/2881-2010                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Голика В.С.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

представник позивача: Шемєтова Олена Веніамінівна, довіреність № 33 від 05.06.08, товариство рятування на водах України;

представник відповідача: Якубов Ігор Сергійович, довіреність № б/н від 30.08.10, Партенітська селищна рада;

представник третьої особи: не з'явився, Кримська республіканська рятувально-водолазна служба;

представник відповідача: Почтаренко Дмитро Сергійович, довіреність № б/н від 30.08.10, Партенітська селищна рада;

розглянувши апеляційну скаргу Партенітської селищної ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Потопальський С.С.) від 06 липня 2010 року у справі №5002-11/2881-2010

за позовом           Товариства рятування на водах України (вул. З. Гайдай, 3, оф. 256, місто Київ, 04212)

до           Партенітської селищної ради (вул. Паркова, 2, смт Партеніт, м.Алушта, 98542)

3-тя особа: Кримська республіканська рятувально-водолазна служба (вул. Наукова, 3-16, Аграрне, м. Сімферополь, 95492)

про визнання права власності,

                                                            ВСТАНОВИВ:

У червні 2010 року позивач –Товариство рятування на водах України, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до Виконавчого комітету Партенітської селищної ради про визнання права власності на будівлі рятувальної станції за адресою: смт. Партеніт, вул. Прибережна, 7, літ «А» рятувальна станція, літ. «Б»сарай, літ. «В»гараж, літ. «Г»сарай.

Ухвалою від 17.06.2010 року господарським судом першої інстанції здійснена заміна відповідача на Партенітську селищну раду.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 липня 2010 року у справі № 5002-11/2881-2010 позов товариства рятування на водах України задоволено повністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством рятування на водах України доведено належність йому спірних об’єктів на праві власності.

Не погодившись із рішенням господарського місцевого суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням доповнень, просив рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, про відмову у позові.

На думку заявника скарги, суд першої інстанції не дослідив наявність у позивача як правових підстав для визнання за ним права власності на спірне майно так і не ідентифікував це майно.

Зокрема, заявник вказує, що Додаток № 3 до акту приймання-передачі рятувальної служби Міністерства житлово-комунального господарства УССР Республіканському товариству рятування на водах Української ССР від 22.02.1989, який містить перелік рятувальних станцій, переданих Житлово-комунальним господарством Криму Республіканському товариству рятування на водах Української ССР взагалі не містить як географічних координат, тобто адреси, місцезнаходження спірного майна, так і його площі, що виключає можливість ідентифікації об'єкта нерухомості, можливості відрізнити його за певними ознаками від інших споруд.

Також, заявник апеляційної скарги вважає, що надані суду документи, в яких міститься адреса спірного майна, є суперечливими та суттєвим чином відрізняються один від одного. Тому з них взагалі неможливо зробити висновок яке саме майно було передано позивачу, та чи є спірне майно, яке виступає предметом заявлених позовних вимог, саме рятувальною станцією.

Крім того, в апеляцій скарзі відповідач вказує, що акт приймання-передачі Рятувальної служби Міністерства житлово-комунального господарства УССР Республіканському Товариству рятування на водах Української ССР від 22.02.1989, який на думку позивача є правовстановлюючим документом, підтверджуючим право власності Товариства рятування на водах України на спірне майно, не містить відповідних положень та не свідчить про передачу державного майна у власність позивача, оскільки за текстом самого акту державне майно було передано Республіканському товариству рятування на водах УССР для організації рятувальної служби, тобто використання майна у спосіб та для цілей, визначених державою.

Письмові заперечення проти апеляційної скарги у матеріалах справи відсутні.

У судовому засіданні, яке відбулось 06 вересня 2010 року, представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, представник позивача проти скарги заперечував, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, у судовому засіданні 06 вересня 2010 року представник відповідача, на підставі статті 38 ГПК України, надав клопотання про витребування у позивача правовстановлюючих документів на спірне майно, доказів про джерела його фінансування та передачі позивачу спірного майна, розташованого за адресою: смт. Партеніт, вул. Прибережна, 7, літ. "А", "Б", "В", "Г".

Судовою колегією відхилено заявлене клопотання, оскільки таке клопотання по суті є спонуканням сторони до виконання приписів статті 33 ГПК України щодо обов’язку доказування і подання доказів.

06 вересня 2010 року у слуханні справи було оголошено перерву до 08 вересня 2010 року.

В судове засідання не з’явився представник третьої особи у справі, від якої надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність Кримської республіканської рятувально-водолазної служби.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін, судова колегія визнала можливим розгляд справи у відсутність третьої особи.

08 вересня 2010 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання в порядку статті 79 Господарського процесуального кодексу України про направлення матеріалів господарської справи, яка розглядається, до прокуратури Автономної Республіки Крим для проведення перевірки достовірності наданих позивачем суду документів у зв’язку з невідповідністю копіям документів, які містяться в матеріалах справи.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що частина 2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України не передбачає надсилання до слідчих органів матеріалів справи, а лише матеріалів, на яких ґрунтується повідомлення суду (див. постанову Вищого господарського суду України від 01 грудня 2009 року у справі № 2-2/3375-2009). Крім того, сторони не позбавлені можливості самостійно звертатися до правоохоронних органів в разі, якщо вбачають таку необхідність.

Наявним у справі доказам суд надає оцінку на підставі статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - товариство рятування на водах України (далі –Товрятвод України) зареєстрований в якості всеукраїнської громадської організації 07 грудня 1992 року (свідоцтво про реєстрацію об'єднання громадян № 342 від 07 грудня 1992 року та статут товариства рятування на водах України, зареєстрований Міністерством юстиції України 07 грудня 1992 року, а.с. 11, 13-18).

Згідно з пунктом 1.2 статуту Товрядвод України створений Установчим з’їздом Товрядводу Української РСР 08 жовтня 1970 року.

Пунктами 8.1 8.2. статуту позивача визначено, що Товрятвод України може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Товрядвод України набуває право власності на кошти та інше майно, передане його засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Відповідно до витягу з протоколу № 10 від 12 вересня 1992 року засідання Бюро Центральної Ради ОСВОДу, правонаступником Республіканського товариства рятування на водах є Товариство рятування на водах України (а.с. 19).

На підставі Постанови Ради Міністрів УРСР № 199 від 25 липня 1988 року (а.с. 24), Розпорядження голови Ради Міністрів УРСР № 472-р від 02 листопада 1988 року (а.с. 25) та акту приймання-передачі від 22 лютого 1989 року Республіканському товариству рятування на водах передані організації рятувальних служб на воді від Міністерства житлово-комунального господарства УРСР (а.с. 30-31).

Зокрема, відповідно до пункту 1 вказаного акту Міністерство житлово-комунального господарства УРСР передає організації рятувальної служби, а Республіканське товариства рятування на водах УРСР приймає їх з штатною чисельністю, фондами заробітної плати, будівлями і спорудами, майном та іншими матеріальними цінностями.

Згідно з рядком 16 у додатку № 3 до вищезазначеного акту від 22.02.1989 до переліку переданих рятувальних станцій увійшла також Партенітська рятувальна станція (а.с. 32).

Також передача матеріально-технічних ресурсів від Міністерства ЖКГ УРСР саме Республіканському товариству рятування на водах УРСР убачається з розподільної відомості від 10 травня 1989 року (а.с. 33).

Листом від 18 травня 2010 року Кримське Республіканське Підприємство "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" повідомило Центральну раду Товрядводу України щодо неможливості оформлення права власності на рятувальну станцію, розташовану у смт Партеніт та видати свідоцтво про право власності (а.с. 10), у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія, в цілому погодившись з висновками суду, знаходить рішення суду першої інстанції таким, що підлягає зміні, у зв’язку з наступним.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога про визнання права власності на будівлі рятувальної станції за адресою: смт. Партеніт, вул. Прибережна, 7, літ «А»рятувальна станція, літ. «Б»сарай, літ. «В»гараж, літ. «Г»сарай.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 21 Закону України "Про об'єднання громадян" визначає, що об'єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності. Об'єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно з частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. В Цивільному кодексі Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв на момент передачі і до 2003 року, таке положення було відсутнє.

За правилами пункту 2 статті 97 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року, який діяв на момент передачі майна, право розпорядження майном, що є власністю громадських організацій, належало виключно громадським організаціям.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05 листопада 1991 року "Про розподіл державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальної) власністю" було здійснено розподіл власності. До комунальної власності увійшли об'єкти перелічені у додатку, у якому рятувальні станції (як майно) відсутні (а.с. 120-126).

Водночас, відповідно до пункту 2.1 Інструкції „Про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації", затвердженої Наказом Центрального статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року №380, яка діяла на момент передачі, основними документами, що встановлюють право власності на будови, є: - урядові і відомчі акти, постанови і розпорядження про передачу будівель і споруд державним, кооперативним і суспільним організаціям у встановленому для Союзу РСР і союзними республіками порядку (а.с. 39).

Отже постанова Ради Міністрів УРСР від 25.07.88 року №199 та розпорядження Ради Міністрів УРСР від 02 листопада 1988 року №472-р на момент передачі спірного майна надавали всі підстави зареєструвати право власності на спірні будівлі рятувальної станції, розташовані по вул.Прибрежній у смт Партеніт.

Згідно із статтею 24 Закону СРСР „Про затвердження основ цивільного законодавства Союзу РСР і Союзних Республік" від 8 грудня 1961 року, який діяв на момент передачі, власністю профспілкових і інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань (а.с. 40-41).

Як було зазначено, Постановою Президії Центральної ради республіканського товариства рятування на водах УРСР від 3 листопада 1988 року організації рятувальної служби на водах були прийняті з штатною чисельністю, фондами заробітної плати, будівлями та спорудами, майном та іншими матеріальними цінностями, про що складено акт приймання-передачі від 22 лютого 1989 року (а.с. 30-32).

При цьому, зазначений акт прийому-передачі підписаний головою та головним бухгалтером Центральної Ради ОСВОД УРСР. Будь-яких доказів того, що вказані особи на день підписання акту не займали зазначені посади, або фактів щодо підроблення цього документу матеріали справи не містять. Отже, посилання представників відповідача на недостовірність даного акту прийому-передачі, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією.

Таким чином, акт приймання-передачі разом з постановою Ради Міністрів УРСР № 199 від 25 липня 1988 року, розпорядженням голови Ради Міністрів УРСР № 472-р від 02 листопада 1988 року, свідчать про те, що фактичними власниками будівель рятувальної станції у смт.Партеніт по вул.Прибрежній, як і всього іншого переданого за актом майна було і є Товариство рятування на водах України.

З огляду на статутні докумети Товариства рятування на водах України, воно відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" є самоврядною громадською організацією, та, відповідно до статутних завдань, може передавати зазначене майно та споруди у безоплатне користування іншим організаціям, статутні завдання яких співпадають з завданнями Товариства.

Як свідчать матеріали справи, саме такі дії зі сторони Товрятводу були вчинені щодо передачі майна у безоплатне користування Республіканській рятувально-водолазній службі.

Згідно зі статтею 134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, що здійснює господарську діяльність на підставі права власності, на свій розсуд, одноособово або разом з іншими суб'єктом володіє, користується та розпоряджається майном що йому належить, у тому числі має право надавати таке майно іншим суб'єктам господарювання для його використання на праві власності, праві господарського відання або праві оперативного управління, або на підставі інших форм щодо діючого законодавства.

Доводи представника відповідача стосовно перебування спірного майна рятувальної станції на балансі Партенітської селищної ради, про що свідчать відповідні інвентаризаційні картки, а також дії ради, впроваджені з метою реєстрації права комунальної власності на спірне майно рятувальної станції, апеляційний суд визнає такими, що не підтверджують наявності права власності у відповідача, оскільки це право не виникає з обставин перебування майна на балансі ради.

Крім того, відповідачем не доведено, що селищною радою впроваджено будь-які заходи, спрямовані на використання цього майна, його експлуатацію тощо. Ті ж самі інвентаризаційні картки свідчать про відсутність заходів з модернізації, реконструкції майна та за останньою оцінкою мають стовідсотковий знос.

Таким чином, з врахуванням наведених обставин та наявних у справі доказів, судова колегія погоджується із висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог та визнання права власності на спірні споруди саме за Товрятводом України.

Між тим, судова колегія приймає до уваги ті обставини, що згідно з листом Кримського Республіканського підприємства "Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" станом на 18 травня 2010 року рятувальній станції у смт. Партеніт адреса не присвоєна (а.с. 10).

Відсутня адреса спірного об’єкту із зазначенням номеру будинку також у переліку рятувальних станцій, що були передані в управління Кримській Республіканській рятувально-водолазній службі (а.с. 35) та в інвентарних картках обліку основних засобів (а.с. 57). Замість цього, вказані інвентарні картки містять наступну ідентифікацію спірного об’єкту: "рятувальна станція, м. Алушта, смт. Партеніт, вул. Прибережна".

З переліку рятувальних станцій, переданих позивачу, який є додатком до Акту приймання-передачі з балансу Кримської республіканської рятувально-водолазної служби від 07.08.2008 року (а.с. 38) адресою, за якою знаходиться спірне майно, зазначено п.Партеніт, буд.135.

Цю адресу містить також інвентарна справа на спірний об’єкт нерухомості, яка була надана позивачем у судовому засіданні (а.с 141-150).

Копія технічного паспорту, оригінал якого оглянутий в судовому засіданні, долучена до матеріалів справи під час апеляційного перегляду з підстав обгрунтуваності цього клопотання позивачем, оскільки раніше відомості інвентаризації будівель БТІ судом не вимагалися, відповідач відповідних клопотань також не заявляв.

Встановлено, що за технічною інвентаризацією Сімферопольського МБРТІ характеристики нерухомого майна рятувальної станції дещо відрізняються від заявлених у позові. Зокрема, будівля рятувальної станції літ. А має прибудову літ. А-1 та навіс літ. А, які згідно з планом будівлі є цілісною спорудою.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, посилаючись на статтю 83 ГПК України, представник позивача заявив клопотання про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для захисту прав та законних інтересів позивача, та просив визнати право власності також на об’єкти спірного майна: літ. "А-1" –прибудова до рятувальної станції та літ. "а" –навіс (згідно плану будівлі літ. "А" рятувальної станції у смт. Партеніт, м. Алушта та журналу внутрішніх обмірів, а.с. 148, 150).

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони

Враховуючи, що об’єкти, позначені в інвентаризаційній справі літерами "А-1" та "а", складають цілісний об’єкт з літ. "А" –будівля рятувальної станції, судова колегія вважає можливим вказане клопотання позивача задовольнити.

Повноваження апеляційного господарського суду щодо результату розгляду апеляційної скарги та перегляду справи визначаються статтею 103 Господарського процесуального кодексу України, якою, зокрема, передбачена можливість апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги змінити рішення.

При цьому, зміна рішення полягає у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення, не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо прав та обов’язків сторін, але помилково зазначив номер будинку, визнавши за позивачем право власності на будівлі рятувальної станції за адресою: смт. Партеніт, вул. Прибережна, 7, не звернувши увагу на відомості БТІ про неприсвоєння адреси рятувальній станції, а також, з огляду на підставність клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог на підставі пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія апеляційної інстанції вважає необхідним змінити рішення господарського суду.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення –зміні.

Повний текст постанови складено 13 вересня 2010 року.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 4), 104 (пункт 3 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд                    

                                                            ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Партенітської селищної ради задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 липня 2010 року у справі №5002-11/2881-2010 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити.

Визнати за Товариством рятування на водах України (04212, м. Київ, вул. З. Гайдай, буд.3, оф. 256, ЄДРПОУ 00021539) право власності на будівлі рятувальної станції за адресою: смт. Партеніт, вул. Прибережна, літ. "А" - рятувальна станція, літ. "А1" –прибудова до рятувальної станції, літ. "а" –навіс, літ. "Б" –сарай, літ. "В" –гараж, літ. "Г" –сарай".                    

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.С. Голик

                                                                                В.І. Гонтар