Рішення № 12056837, 14.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" жовтня 2010 р. Справа № 27/221-10 (н.р. 57/139-09)

вх. № 7466/2-27

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя

суддя

суддя

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;

відповідачів 1, 2, 3, 4, 5 - не з"явились;

відповідача 6 - Колісник Я.В. - представник (за дорученням)

розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Харків

до 1. ФО ОСОБА_3, м.Харків

2. ОСОБА_4, м Харків

3. ОСОБА_5, м. Харків

4. ОСОБА_6, м. Харків

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіб- Інвест", м. Харків

6. Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс Олексіївський", м. Харків;

7. Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради.

3-я особа, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН", м. Харків

2) Виконавчий комітет Харківської міської ради, м. Харків

про визнання недійсним рішення зборів, звернення стягнення, визнання недійсним договрів, свідоцтва на право власності, витребування майна, визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії

та за зустрічною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс Олексіївський"

до ОСОБА_2, м. Харків

та до ОСОБА_7, м.Харків

та до ОСОБА_4, м Харків

про визнання некчемним договору застави корпоративних прав № 1 від 01.12.2005 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 та договору застави корпоративних прав № 2 від 01.12.2005 р., укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_4

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Харківської області до відповідачів ОСОБА_7 (першого відповідача), ОСОБА_4 (другого відповідач), ТОВ „СІБ-Інвест” (третього відповідач), ОСОБА_9 (четвертого відповідача), ОСОБА_6 (пятого відповідача), ТОВ „Автосервіс Олексіївський” (шостого відповідача) та до Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (сьомого відповідача) з позовною заявою, в якій, після уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати недійсним рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" (30429932) від 31.01.06 р. про зміну складу засновників (Протокол №1);

- звернути стягнення на 100% корпоративних прав на ТОВ „ВІН" (30429932), та визнати його учасником Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІН" (30429932) з розміром частки у статутному фонді - 100%;

- визнати недійсними рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" (30429932) від 31.01.06 р. про обрання на посаду директора ОСОБА_10 (Протокол №2);

- визнати недійсними рішення зборів учасників ТОВ „ВІН" (30429932) про ліквідацію товариства від 16.10.09 р. (Протокол № 11);

- скасувати державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН" (ідентифікаційний код 30429932, 61204, м. Харків, просп. Людвіга Свободи, 34, кв. 144), № запису 14801110010007372;

- зобов'язати Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради внести до єдиного державного реєстру запис про скасування державної реєстрації припинення ТОВ „ВІН" (30429932);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладений між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний № 3021);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В.(реєстраційний №3106);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ „Автосервіс Олексіївський", видане 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради;

- застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом повернення нежитлової будівлі літ. "А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові у власність ТОВ „ВІН" (30429932).

Представники позивача, першого, другого, третього, четвертого та п"ятого відповідачів та треті особи ТОВ "ВІН" та виконавчий комітет Харківської міської ради у призначене судове засідання не зявились, про причини неявки суд не повідомили, витребувані судом документи не надали.

Представник шостого відповідача у призначене судове засідання з"явився, проти позову заперечував.

Від ТОВ "СІБ-Інвест" 27.08.2010 р. надійшло клопотання, в якому він просить суд припинити провадження у справі у зв"язку з тим, що:

- третю особу - ТОВ "ВІН" ліквідовано;

- позовні вимоги ОСОБА_2 не підвідомчі господарським судам;

- позивач не обґрунтував позовну вимогу щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ "ВІН";

- не можуть бути предметом розгляду вимоги позивача про визнання його учасником товариства.

Судова колегія, розглянувши дане клопотання, не задовольняє його, оскільки сукупність позовних вимог, викладених в позовній заяві, потребує розгляду спору по суті, а підстави для припинення провадження у справі, передбачені ст.. 80 ГПК України - відсутні.

30.09.2010 р. ТОВ "СІБ-Інвест" та ТОВ „Автосервіс Олексіївський" звернулися з клопотаннями про зупинення провадження по справі та призначення судово-технічної експертизи документів. Суд, розглянувши дані клопотання, не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки наявність сумнівів в автентичності документів, про які йде мова у клопотаннях, не доведена заявником.

13.10.2010 р. від ТОВ "СІБ-Інвест" надійшло клопотання, в якому він прохає суд зобовязати ФОП ОСОБА_2 надати суду додаткові документи. Але суд зазначає, що заявником не обґрунтована необхідність витребування цих документів для всебічного та обєктивного розгляду справи, не зазначено сукупності обставин, що, відповідно до положень ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, обовязково повинні зазначатися у такому клопотанні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ТОВ "Автосервіс Олексіївський", суд встановив, що 01.12.2005 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було укладено договір позики №1, відповідно до умов якого позивач передав першому відповідачу 260000,00 грн., а останній зобовязався їх повернути не пізніше 01.05.2009 року.

Відповідно до п. 2 Договору позики №1, з метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором сторони в день укладання цього договору укладають договір застави, за умовами якого ОСОБА_7 передає у заставу ОСОБА_2 (позивачу) належну позичальнику (першому відповідачу) частку у статутному фонді ТОВ “ВІН”у розмірі 50%, що становить 3700,00 грн.

З метою забезпечення прийнятих на себе зобовязань за Договором позики №1, 01.12.2005 р. між позивачем та першим відповідачем був укладений договір №1 застави корпоративних прав, відповідно до п.3.1 якого, в забезпечення виконання зобовязань за Договором позики перший відповідач передав в заставу належні йому корпоративні права ТОВ “ВІН”, а саме: 50% від розміру статутного фонду товариства, що становить 3700,00 грн., оціночною вартістю 260000,00 грн.

01.12.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики №2, відповідно до умов якого позивач передав другому відповідачу 260000,00 грн., а останній зобовязався їх повернути не пізніше 01.05.2009 року.

Відповідно до п.2 Договору позики №2 з метою забезпечення виконання позичальником зобовязань за цим договором сторони в день укладання цього договору укладають договір застави, відповідно до умов якого ОСОБА_12 (другий відповідач) передає у заставу ОСОБА_2 (позивачу) належну позичальнику (позивачу) частку у статутному фонді ТОВ “ВІН”у розмірі 50%, що становить 3700,00 грн.

З метою забезпечення прийнятих на себе зобовязань за Договором позики №2, 01.12.2005 р. між позивачем та другим відповідачем було укладено договір №2 застави корпоративних прав, відповідно до п.3.1 якого, в забезпечення виконання зобовязань за Договором позики, другий відповідач передав в заставу належні йому корпоративні права на ТОВ “ВІН”, а саме: 50% від розміру статутного фонду товариства, що становить 3700,00 грн, оціночною вартістю 260000,00 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 01.05.2009 р. перший та другий відповідачі своїх зобовязань щодо повернення позики позивачу не виконали та повідомили, що не мають можливості своєчасно повернути позичені гроші, оскільки відповідно до рішення загальних зборів ТОВ „ВІН” (оформлене Протоколом №1 від 31.01.2006 року), на підставі їх особистих заяв, належні їм корпоративні права, передані позивачу в заставу, у розмірі по 35% кожен були передані на користь ТОВ „СІБ-ІНВЕСТ” (код 33900779).

Також, 31.01.2006 року на загальних зборах учасників ТОВ “ВІН”(протокол №2 від 31.01.2006 року) був звільнений з посади директора ОСОБА_13 та обраний на вказану посаду ОСОБА_10

31.01.2006 року на загальних зборах учасників ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”(протокол ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”№ 3) було вставлено рішення щодо введення ТОВ “СІБ”до складу учасників ТОВ “ВІН”.

24.10.2006 р. ТОВ “ВІН”на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_14, продало третьому відповідачу (ОСОБА_9) нежитлову будівлю літ. “А-2”загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою пр. л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, яка належала ТОВ “ВІН”на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2006 р. по справі № 11/156-06.

02.11.2006 р. ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_14, продала вказану квартиру літ. “А-2”загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою пр. Людвіга Свободи, 57-Г в м. Харкові ОСОБА_6

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.04.2007 р. нежитлова будівля літ. "А-2" загальною площею 560,0 кв.м., розташовану за адресою пр. Людвіга Свободи, 57-Г в м. Харкові перейшла у власність ТОВ “Автосервіс Олексіївський”, в якості внеску ОСОБА_6, про що видане свідоцтво на право власності.

Позивач (ОСОБА_2) вважає, що передача першим (ОСОБА_7.) та другим (ОСОБА_4.) відповідачами своїх корпоративних прав пятому відповідачу (ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”) та відчуження основних фондів ТОВ “ВІН”було здійснено з порушенням чинного законодавства, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ст. 1 та 3 Закону України “Про заставу”, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до положень ст. 576 Цивільного кодексу України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Ст. 4 Закону України “Про заставу”встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.

Поняття майна надається в ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, за якою майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. А згідно ч. 2 названої статті, майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Вивченням положень договору № 1 від 01.12.2005 р. та договору № 2 від 01.12.2005 р. встановлено, що вони йменуються договорами застави корпоративних прав, з чого слідує, що заставлялися за цими договорами корпоративні права. Так само це позначається й в п.1.3 цих договорів, які по суті є ідентичними.

Крім того, про те, що предметом названих договорів є саме корпоративні права говорить також п. 1.5 Договорів, відповідно до якого, право застави поширюється також на частину прибутку Товариства, що підлягає розподілу між учасниками, та виплачена “Заставодавцю”(дивіденди), а також на майно підприємства.

Визначення корпоративних прав наведено в ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, згідно з якою, - корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Корпоративні права є комплексними за змістом і включають не лише майнові, але й організаційні елементи, ключовим з яких є право на управління юридичною особою.

Зі складу корпоративних прав можуть бути виділені окремі елементи, які мають характер майнових прав, зокрема право на одержання частини прибутку, право на одержання частини майна товариства у разі ліквідації. Однак ці майнові права не можуть розглядатися як самостійний обєкт правовідносин, зокрема заставних, оскільки, корпоративні права є неподільними за змістом. Корпоративні права можуть ділитися лише за обсягом. Відчуження навіть частини цих прав означає одночасний перехід до набувача усіх прав та обовязків, які становлять зміст корпоративних прав.

Таким чином, поряд із майновими правами корпоративні права в неподільній сукупності містять й немайнові - участь в управлінні товариством, а також інші (наприклад, право на інформацію).

Ст. 4 Закону України “Про заставу” встановлено, що предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом, аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 576 Цивільного кодексу України.

В той же час, ст. 100 Цивільного кодексу України встановлює, що право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Підсумовуючи вищевикладені норми законодавства, колегія суддів зазначає, що предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а участь в управлінні, яка є похідною від права на участь в товаристві є особистим немайновим правом з чого випливає неможливість встановлення в якості предмета застави корпоративних прав, оскільки це суперечить вищенаведеним нормам законодавства.

Крім того, вивченням матеріалів справи встановлено, що Договори позики, в забезпечення яких відповідно укладені договори застави корпоративних прав укладені між фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_15 і ОСОБА_4

В той же час, відповідно до положень ст. ч. 3 ст. 96 Цивільного кодексу України, Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договори застави були укладені в забезпечення виконання договорів позики, таким чином, позивач не мав на меті стати учасником Товариства, а бажав забезпечити повернення своїх грошових коштів від першого та другого відповідачів.

У звязку з обставинами викладеними вище, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині звернення стягнення на 100% корпоративних прав ТОВ “ВІН” та визнання позивача учасником товариства з обмеженою відповідальністю “ВІН”з розміром частки у статутному фонді - 100%

Розглядаючи позовні вимоги з урахуванням обставин, що були наведені вище, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову в частини визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ “ВІН”(03429932) від 31.01.2006 року про зміну складу засновників (Протокол № 1) та визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ “ВІН” від 31.01.2006 року про обрання на посаду директора ОСОБА_10 (Протокол № 2) та всі подальші рішення загальних зборів учасників ТОВ “ВІН”виходячи з наступного.

Враховуючи те, що в позові ставиться питання про визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ “ВІН” про зміну складу засновників, колегія суддів дійшла висновку про те, що даний спір носить корпоративний характер, та підвідомчий господарському суду відповідно до вимог статті 12 Господарського процесуального кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 58 Закону України “Про господарські товариства”, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 Закону України “Про господарські товариства”, загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Ст. 59 Закону України “Про господарські товариства” встановлено коло питань, що віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Вивченням протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ “ВІН” від 31.01.2006 р. встановлено, що рішення прийняті повноважними загальними зборами учасників Товариства (ОСОБА_7 50% голосів, ОСОБА_4 50% голосів) у відповідності до компетенції загальних зборів Товариства, про що складено вказаний протокол.

Також, вивченням протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ “ВІН” від 31.01.2006 р. встановлено, що рішення прийняті повноважними загальними зборами учасників Товариства (ОСОБА_7 15% голосів, ОСОБА_4 15% голосів, представники учасника ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”- 70%голосів) у відповідності до компетенції загальних зборів Товариства, про що складено відповідний протокол.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем у справі не доведено факт прийняття зборами учасників ТОВ “ВІН” інших рішень, більше того не наведено правової аргументації щодо визнання їх недійсними, тому вимоги позивача про визнання інших подальших рішень зборів учасників ТОВ “ВІН” колегія суддів вважає безпідставними та відмовляє в її задоволенні.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Колегія суддів, звертає увагу на те, що позивач не вказав яке його право або охоронюваний законом інтерес порушено рішеннями загальних зборів ТОВ “ВІН”, що виключає підстави для судового захисту та як наслідок має відмову у задоволенні означених позовних вимог.

При вирішені питання про задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог щодо:

визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладеного між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_9 (четвертим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3021);

визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладеного між ОСОБА_9 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_6 (пятим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В.(реєстраційний №3106);

визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ „Автосервіс Олексіївський" (шостого відповідача), виданого 02.04.07 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради;

судова колегія зазначає наступне.

Як вказано у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Також, відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, та скріплюється печаткою.

В обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладеного між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_9, позивач вказує, що ОСОБА_10, як директор ТОВ “ВІН”не вправі був укладати зазначений договір, оскільки його призначено на посаду неповноважним складом зборів учасників Товариства, а також те, що ОСОБА_10 перевищив повноваження по укладенню договорів, оскільки згідно із статутом мав право укладати договори на суму, яка не перевищує суму статутного капіталу.

Загальними зборfvb учасників ТОВ “ВІН”(Протокол № 3 від 30 вересня 2006 року) вирішено провести продаж нежитлового будинку, що належить ТОВ “ВІН”, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Л.Свободи, 57-Г; а також вирішено уповноважити директора ТОВ “ОСОБА_16 провести продаж нежитлового будинку, що належить ТОВ “ВІН”, розташованого за адресою: м. Харків, пр. Л.Свободи, 57-Г.

Таким чином, колегія суддів вважає, що питання про відчуження нерухомого майна було вирішено загальними зборами учасників ТОВ “ВІН” до укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, а ОСОБА_10 був уповноважений на здійснення такого продажу загальними зборами учасників товариства, а тому факт перевищення повноважень директора щодо укладення угод на суму, що не перевищує суму статутного капіталу місця не мав.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на статтю 330 Цивільного кодексу України, якою встановлені правові наслідки відчуження майна особою, яка не мала на це права, оскільки майно відчужувалося особою, яка мала на нього право власності, так як нерухомість належала ТОВ “ВІН”, а не його директору як особі.

У звязку із викладеними вище, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладеного між ТОВ „ВІН" та ОСОБА_9 (четвертим відповідачем), посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. (реєстраційний №3021).

В обґрунтування позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, позивач вказує на те, що враховуючи те, що ОСОБА_6 є уповноваженим представником ТОВ “СІБ-ІНВЕСТ”для участі у зборах учасників ТОВ “ВІН”(власника 70% корпоративних прав), тому є достатні підстави вважати, що останній був проінформований про незаконність відчуження, а угода, укладена між ним та ОСОБА_9 містить ознаки фіктивного правочину.

З приводу вищезазначеного, колегія суддів бере до уваги наступне.

Ст. 234 Цивільного кодексу України наведено визначення та встановлені правові наслідки фіктивного правочину - Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Колегія суддів зазначає, що в позовній заяві не надаються ані аргументи того, в чому знаходить свій прояв фіктивність, ані того, що доводить обізнаність набувачів майна про відсутність права у продавця на його відчуження.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним і власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених законом. Чинним законодавством не передбачено можливості позбавлення власності особи, що не має зобов'язань перед заставодержателем, шляхом звернення стягнення на її майно, яке належить цій особі на підставі чинного та оплатного договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підстави вищезазначеного, колегія суддів вважає недоведеними твердження відповідача про наявність в діях ОСОБА_6 і ОСОБА_9 обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про господарські товариства”, ст. 85 Господарського кодексу України, товариство є власником майна, переданого йому засновниками, отже Товариство з обмеженою відповідальністю “Автосервіс Олексіївський”отримало у встановленому законом порядку право власності на приміщення, що знаходиться за адресою пр. Л.Свободи 57-Г у м. Харкові в якості внеску ОСОБА_6 до статутного фонду підприємства.

Таким чином, відсутні законодавчі підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. „А-2", розташованої по пр. Л. Свободи, 57-Г в м. Харкові, укладеного між ОСОБА_9 (четвертим відповідачем) та ОСОБА_6 (пятим відповідачем), а також вимоги позивача в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності ТОВ "Автосервіс Олексіївський".

Статтею 387 Цивільного кодексу України закріплено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння - власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 31 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, у разі постановлення судового рішення щодо скасування рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу про внесення змін до установчих документів юридичної особи, або про визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи суд у день набрання законної сили судовим рішенням надсилає його державному реєстратору для внесення запису про судове рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи. Дата надходження відповідного судового рішення вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор у строк, що не перевищує двох робочих днів з дати надходження судового рішення щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис щодо скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, якщо інше не встановлено судовим рішенням, та в той же день повідомляє органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування про внесення такого запису.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними рішення зборів учасників ТОВ “ВІН”(03429932) від 31.01.2006 р. про зміну складу засновників (Протокол № 1) та визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ “ВІН”від 31.01.2006 р. про обрання на посаду директора ОСОБА_10 (Протокол № 2) та всіх подальших рішень загальних зборів учасників ТОВ “ВІН”, отже підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування державної реєстрації припинення товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН" та зобовязання Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради внести до Єдиного державного реєстру запису про скасування державної реєстрації припинення ТОВ “ВІН” - не вбачається.

Також до суду звернувся ТОВ "Автосервіс Олексіївський" з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_4, в якій просить суд:

- визнати нікчемним договір застави корпоративних прав № 1 від 01.12.2005 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7;

- визнати нікчемним договір застави корпоративних прав № 2 від 01.12.2005 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Суд заначає, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, за таких підстав, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні зустрічного позову ТОВ "Автосервіс Олексіївський".

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, Конституції України, ст. 1, 4, 12, 22, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИЛА:

1. В задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.

2. В задоволенні зустрічного позову ТОВ "Автосервіс Олексіївський" - відмовити

Головуючий суддя

суддя

суддя

Повний текст рішення підписано 19.10.2010 р.