Рішення № 12056833, 18.10.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2010 р. Справа № 66/280-10

вх. № 7007/1-66

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Скрипка Л.В. відповідача - ОСОБА_1 3-ї особи ОСОБА_1

розглянувши справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків

до ЗАТ "Харківська ремонтно-будівельна компанія", м. Харків 3-я особа ОСОБА_3, м. Харків

про стягнення 1368890,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк” в особі Харківської філії (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача Закритого акціонерного товариства "Харківська ремонтно-будівельна компанія", в якій просить суд :

- На задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", в особі Харківської обласної філії за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1-27/21/02/8-035 від 05.08.2008 року, укладеним з ОСОБА_3, у сумі 1368890,89 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю літ. Б-2, загальною площею 208,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, Тетаральний майдан, буд. 4 та належить Закритому акціонерному товариству "Харківська ремонтно-будівельна компанія" (відповідачу) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, орендованої Закритим акціонерним товариством "Харківська ремонтно-будівельна компанія", посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною С.В. 08.09.2007 року за реєстровим номером 414, акту №3801-В-С прийому-передачі від 09.11.2007 року, зареєстрованого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 17.06.2008 року, згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19207262, реєстраційний номер 15384314, номер запису в книзі 1.

- Визначити у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надати Позивачу - іпотекодержателю право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки.

- Зобов'язати Закрите акціонерне товариство "Харківська ремонтно-будівельна компанія" звільнити займані приміщення, передати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну.

- Надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

- З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

-Bci судові витрати покласти на Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 серпня 2010 року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 22 вересня 2010 року об 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 вересня 2010 року в зв'язку з наданням відповідачем клопотання про продовження строку вирішення спору поза межами 2-х місячного строку вирішення спорів встановленого ст. 69 ГПК України розгляд справи було продовжено до 18 жовтня 2010 року та відкладено розгляд справи на 06 жовтня 2010 року о 10:30 год..

В судових засіданнях 06.10.2010 року, 13.10.2010 року та 15.10.2010 року в звязку з ненаданням сторонами витребуваних судом документів оголошувались перерви.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

05 серпня 2008 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" (надалі за текстом банк, кредитор, позивач) та ОСОБА_3 (надалі за текстом третя особа, позичальник), був укладений Генеральний договір про надання кредитних послуг № 820/1-27/21/02/8-035 (надалі за текстом Генеральний договір), відповідно до умов якого кредитор (позивач у справі) в межах максимального ліміту заборгованості за Кредитом в сумі 150 000 доларів США (сто п'ятдесят тисяч доларів США) на умовах, визначених Генеральним договором та додатковими угодами до нього. На підставі додаткової угоди № 1 від 05 серпня 2008 року до Генерального договору Позивач надавав грошові кошти в сумі 150 000,00 доларів США (сто п'ятдесят тисяч доларів США 09 центів) з відсотковою ставкою за користування 14 (чотирнадцять) відсотків на строк з 05 серпня 2008 року по 04 серпня 2009 року включно, із зниженням розміру максимального ліміту заборгованості щомісячно рівними частинами в сумі 75 (сімдесят п'ять тисяч доларів США починаючи 05 липня 2009 року та з кінцевим терміном погашення заборгованості за Кредитом не пізніше 04 серпня 2009 року.

В забезпечення виконання третьою особою зобов'язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1-27/21/02/8-035 від 05.08.2008 року між Позивачем та Закритим акціонерним товариством «Харківська ремонтно-будівельна компанія» (надалі за текстом - Відповідач) було укладено іпотечний договір № 820/2/02-8/310, посвідчений 05.08.2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Кошель Т.В. за реєстром 3316 (далі за текстом - Іпотечний договір), зі строком дії встановленим в п. 6.3. Іпотечного договору - з моменту підписання сторонами та нотаріального посвідчення і до припинення основного зобов'язання за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1-27/21/02/8-035 від 05.08.2008 року, або припиненням іпотеки на підставах, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Згідно з п. 1.1. Іпотечного договору відповідач передав позивачу нежитлову будівлю літ. Б-2, загальною площею 208,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, Тетаральний майдан, буд. 4.

Відповідно до п. 1.6. іпотечного договору іпотекодавець (відповідач) у справі гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог третіх осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. При цьому Позивач надав на підтвердження того, що пріоритет за даним обтяженням за Відповідачем витяг про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек та витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів.

Пунктом 1.7. іпотечного договору сторони встановили, що за наявності прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, іпотекодержатель (позивач у справі) має переважне право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Пунктами 1.4.,1.4.1. іпотечного договору встановлено зміст основного зобов'язання: повернення кредиту в межах Загального ліміту, що дорівнює 150 000,00 дол. США (сто п'ятдесят тисяч доларів США) з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04.08.2015 року, а також дострокового погашення у випадках, передбачених договором, яким обумовлене зобов'язання, сплата процентів, можливої неустойки, відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням, із зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання та збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням умов іпотечного договору.

Згідно з п. 3.3.5., п. 3.3.6. Генерального договору, третя особа взяла на себе обов'язки погасити в повному обсязі Кредит, сплачувати проценти та комісії, неустойку та пеню в строки встановлені умовами Генерального договору.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, починаючи з 06 березня 2009 року позичальник (третя особа) порушив умови Генерального договору припинив виконувати обовязок щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, у звязку з чим, третій особі направлено лист - претензію (вих. №11.4.1-01/67-3156 від 14.05.2010 року) з вимогою сплати простроченої заборгованості за кредитом, простроченої заборгованості за відсотками та пені, проте зазначені вимоги залишилися без відповіді, позичальник заборгованість не сплатив.

В результаті чого станом на 23.04.2010 року загальна сума заборгованості за Генеральним договором склала 1368890,89 грн. (один мільйон триста шістдесят вісім тисяч вісімсот дев'яносто грн. 89 коп.):

- прострочена заборгованість за кредитом - 149931,30 доларів США (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять один долар США 30 центів, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 1188325,50 грн. (один мільйон сто вісімдесят вісім тисяч триста двадцять п'ять грн. 50 коп.);

- прострочена заборгованість за відсотками - 14032,58 дол. США (чотирнадцять тисяч тридцять два долари США 58 центів , що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 111219,42 грн. (сто одинадцять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 42 коп.);

- пеня по простроченому кредиту та процентам - 69345,97 (шістдесят дев'ять тисяч триста сорок п'ять гривень 97 коп.).

На момент розгляду справи по суті третя особа у встановлений Генеральним договором строк за вимогою позивача суму боргу не повернула.

Іпотечним договором, укладеним між позивачем та відповідачем, визначені умови та права Іпотекодержателя, які дають можливість Іпотекодержателю - позивачу ставити питання про звернення стягнення на Предмет Іпотеки та визначають шляхи звернення стягнення.

Зокрема п. 4.1. Іпотечного Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником Основного зобов 'язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Пунктом 4.6. Іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду:

- шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або

- шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідачу 14.05.2010 року за вих. № 11.4.1-01/67-3156 направлено претензію про необхідність терміново погасити строкову заборгованість за кредитом, прострочені відсотки та пеню за Генеральним договором. Відповідна вимога відповідачем не виконана.

Відповідно до cт. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов 'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У звязку з тим, що третя особа у встановлений Генеральним договором строк за вимогою позивача не повернула суму боргу, у позивача виникла підстава для звернення до господарського суду Харківської області з відповідним позовом до відповідача, в якому позивач на задоволення своїх вимог за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1-27/21/02/8-035 від 05.08.2008 року просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки: - нежитлову будівлю літ. Б-2, загальною площею 208,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, Тетаральний майдан, буд. 4 та належить Закритому акціонерному товариству "Харківська ремонтно-будівельна компанія" (відповідачу) на праві власності.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем або третьою особою заборгованості за Генеральним договором в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори (кредитний та іпотечний) укладені між його сторонами, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобовязання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 14 %.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем та третьою особою, позичальник систематично порушував умови договору щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, з 06 березня 2009 року третя особа припинила їх сплачувати.

У відповідності до розрахунку суми заборгованості по Генеральному договору, станом на 23.04.2010 року становить 1368890,89 грн. (один мільйон триста шістдесят вісім тисяч вісімсот дев'яносто грн. 89 коп.):

- прострочена заборгованість за кредитом - 149931,30 доларів США (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять один долар США 30 центів, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 1188325,50 грн. (один мільйон сто вісімдесят вісім тисяч триста двадцять п'ять грн. 50 коп.);

- прострочена заборгованість за відсотками - 14032,58 дол. США (чотирнадцять тисяч тридцять два долари США 58 центів, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 111219,42 грн. (сто одинадцять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 42 коп.);

- пеня по простроченому кредиту та процентам - 69345,97 (шістдесят дев'яь тисяч триста сорок п'ять гривень 97 коп.).

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обовязкового виконання сторонами зобовязань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Пунктом 3.2.7. кредитного договору передбачено право Кредитора у разі порушення Позичальником зобов'язань, зазначених у п.п. 3.3.3. - 3.3.19. договору за письмовим повідомленням до Позичальника в односторонньому порядку розірвання договору кредиту, що має наслідком дострокове протягом 30 календарних днів від дня отримання Позичальником відповідної письмової вимоги Кредитора, виконання Позичальником всіх своїх зобов'язань за договором, а саме: повернення кредиту сплати процентів, комісії, а також сплати можливої неустойки та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач та третя особа не надали суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості за Генеральним договором та додатковими угодами до нього та не надали документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем заборгованості по кредиту 149931,30 доларів США (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять один долар США ЗО центів, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 1188325,50 грн. (один мільйон сто вісімдесят вісім тисяч триста двадцять п'ять грн. 50 коп.); заборгованості по погашенню відсотків 14032,58 дол. США (чотирнадцять тисяч тридцять два долари США 58 центів , що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 111219,42 грн. (сто одинадцять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 42 коп.).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 4.1 Генерального договору у разі прострочення Позичальником - третьою особою строків погашення кредиту, сплати процентів, Позичальник сплачує Кредитору пеню в національній валюті в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період невиконання зобов'язань за цим договором, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня за днем прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредитних коштів та прострочення сплати відсотків за користування кредитом, позивач нарахував третій особі пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 69345,97 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобовязань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені у сумі 69345,97 грн.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 ст. З Закону України “Про іпотеку” встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ст.19 Закону України "Про іпотеку", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Аналогічне за змістом правило передбачено і у ст.589 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено та не спростовано сторонами у судовому засіданні, що станом на 23 квітня 2010 року загальна сума заборгованості Генеральним договором становить 1368890,89 грн. (один мільйон триста шістдесят вісім тисяч вісімсот дев'яносто грн. 89 коп.):

-прострочена заборгованість за кредитом - 149931,30 доларів США (сто сорок дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять один долар США 30 центів, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 1188325,50 грн. (один мільйон сто вісімдесят вісім тисяч триста двадцять п'ять грн. 50 коп.);

-прострочена заборгованість за відсотками - 14032,58 дол. США (чотирнадцять тисяч тридцять два долари США 58 центів , що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 111219,42 грн. (сто одинадцять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 42 коп.);

-пеня по простроченому кредиту та процентам - 69345,97 (шістдесят дев'яь тисяч триста сорок п'ять гривень 97 коп.).

Відповідно до умов п. 1.1. іпотечного договору, на забезпечення зобовязань за Генеральним договором відповідач (Іпотекодавець) передав в іпотеку позивачу (Іпотекодержателю) наступне нерухоме майно: нежитлову будівлю літ. Б-2, загальною площею 208,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, Тетаральний майдан, буд. 4, яка належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, орендованої Закритим акціонерним товариством "Харківська ремонтно-будівельна компанія", посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною С.В. 08.09.2007 року за реєстровим номером 414, акту №3801-В-С прийому-передачі від 09.11.2007 року, зареєстрованого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 17.06.2008 року, згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19207262, реєстраційний номер 15384314, номер запису в книзі 1 (предмет Іпотеки).

Частина 3 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється і тому числі на підставі рішення суду.

Стаття 590 Цивільного кодексу України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки є способом виконання присудженого боргу, а тому така заява розглядається у межах справи про присудження боргу.

Відповідно до п. 1.1. Іпотечного договору, за рахунок предмету іпотеки забезпечується виконання всіх зобовязань за кредитним договором.

Частиною 1 статті 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобовязання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові повязаних з нею витрат або інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобовязання.

З аналізу статей 596,597 Цивільного кодексу України вбачається, що притримання речі, як спосіб забезпечення зобовязання кредитором, передбачає задоволення його вимог за рахунок речі, що притримується, у тому ж порядку, як і реалізація предмета застави, яка врегульована ст. 591 Цивільного кодексу України. Вказаною правовою нормою також передбачено реалізація шляхом продажу з публічних торгів чи іншим передбаченим договором або законом способом предмету застави, на який звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку”, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Відповідно до ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку" предмет застави, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві, зокрема, шляхом застосування процедури продажу предмету застави, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

В звязку з невиконанням забезпечених іпотекою зобовязань відповідно ст. 33 Закону України “Про іпотеку ” та п. 4.1. іпотечного договору банк (позивач), як іпотекодержатель, має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.5. іпотечного договору встановлено, що позивач (Іпотекодержатель) за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів:

на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”; шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”.

Згідно з пунктом 4.6. договору іпотеки передбачено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду реалізація предмету іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме:

- 4.6.1 шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України “Про іпотеку”: або

- 4.6.2 або продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Керуючись статтею 33 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - суд вважає вимоги позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки у розмірі 1368890,89 грн. обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає, окрім всього іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, якою встановлено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, якщо це передбачено в рішенні суду. При цьому, ціна продажу предмету іпотеки встановлюється на підставі оцінки майна, на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Реалізація Позивачем предмета іпотеки на підставі ст. 38 Закону України „Про іпотеку" та наступного прийняття його на баланс покупцем потребує здійснення Відповідачем певних дій щодо оформлення такого відчуження, як-то: оформлення відповідного Акту приймання-передачі як самого предмета іпотеки так і документації на нього (правоустановчої та бухгалтерської), виписку податкової накладної і т.п.

У відповідності до ст. 34 Закону України "Про іпотеку" предмет іпотеки на підставі рішення суду може бути переданий позивачу в управління на період до його реалізації, з метою отримання доходів від господарського використання предмету іпотеки та подальшого їх направлення на задоволення вимог позивача.

При цьому суд зазначає, що згідно статті 1 Закону України “Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19 червня 2003 року N 979-ІV, що управитель - це фінансова установа, яка діє від свого імені, здійснюючи управління іпотечними активами в інтересах установника управління іпотечними активами.

Також, відповідно до пункту 4.5. іпотечного договору сторони передбачили, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, з метою забезпечення належного господарського використання згідно з його цільовим призначенням, а також отриманням доходів, предмет іпотеки передається іпотекодержателю (позивачу у справі) або третій особі, за погодженням між іпотекодавцем (відповідачем у справі) та іпотекодержателем в управління на період його реалізації у порядку, встановленому договором, управління предметом іпотеки може здійснюватися, зокрема, шляхом його передачі в найом (оренду), лізинг, інше платне користування, тощо.

Враховуючи викладене, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 22, 32-34, 43, 44, 46, 49, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

На задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", в особі Харківської обласної філії (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29, к/р 32008152402 в головному Управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1-27/21/02/8-035 від 05.08.2008 року, укладеним з ОСОБА_3, у сумі 1368890,89 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: - нежитлову будівлю літ. Б-2, загальною площею 208,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, Тетаральний майдан, буд. 4 та належить Закритому акціонерному товариству "Харківська ремонтно-будівельна компанія" (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 4, п/р 26009016814670 в ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" в м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 31064661) на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, орендованої Закритим акціонерним товариством "Харківська ремонтно-будівельна компанія", посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Погрібною С.В. 08.09.2007 року за реєстровим номером 414, акту №3801-В-С прийому-передачі від 09.11.2007 року, зареєстрованого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 17.06.2008 року, згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19207262, реєстраційний номер 15384314, номер запису в книзі 1.

Визначити у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 цього Закону, надати Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк", в особі Харківської обласної філії (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29, к/р 32008152402 в головному Управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки.

Зобов'язати Закрите акціонерне товариство "Харківська ремонтно-будівельна компанія" (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 4, п/р 26009016814670 в ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" в м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 31064661) звільнити займані приміщення, передати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну.

Надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором.

З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надати ПАТ „Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ „Укрсоцбанк" право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Харківська ремонтно-будівельна компанія" (61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 4, п/р 26009016814670 в ВАТ "Державний експортно-імпортний банк" в м. Харків, МФО 351618, код ЄДРПОУ 31064661) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", в особі Харківської обласної філії (код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ, вул. Ковпака, 29, к/р 32008152402 в головному Управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) 13688,91 грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.10.2010 року.