Ухвала суду № 12053950, 12.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2010 р.                               м. Київ                                        К-27116/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Костенка М.І., Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року

у справі №2а-14711/09/0470

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпрошина»(надалі –ВАТ «Дніпрошина»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську (надалі –СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську)

про визнання нечинними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -          

встановив:

У листопаді 2009 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання, про визнання нечинними рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000378813 від 30.07.2009 року (від 06.10.2009 року) та №0000388813 від 30.07.2009 року (від 06.10.2009 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що товар за всіма імпортними контрактами , зазначеними в акті перевірки, надійшов на митну територію України в межах встановлених законодавством строків, а тому нарахування відповідачем пені за порушення строків розрахунків за вищевказаними контрактами є неправомірними. Крім того, ВАТ «Дніпрошина»було вжито усіх залежних від нього заходів і для недопущення порушення законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом №ATG-Е/D/2007/659/07/Р від 23.04.2007 року в період з 21.12.2007 року по 10.01.2008 рік, що є підставою відповідно до ст.218 ГК України для звільнення від відповідальності за порушення строків надходження імпортного товару за вказаним контрактом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000378813 від 30.07.2009 року (від 06.10.2009 року) в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 20831741,57грн. та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000388813 від 30.07.2009 року (від 06.10.2009 року) в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 340,00грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що у зв’язку з порушення позивачем строків надходження валютної виручки за контрактом №1568/07/02 від 20.12.2007 року нарахування пені в розмірі 124371,31грн. є обґрунтованим та відповідає чинному законодавстві України. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що датою імпорту товару за імпортними контрактами позивача, які були укладені у період з 01.01.2007 року по 31.03.2009 рік, необхідно вважати дату надходження товару на митну територію України, а не дату завершення оформлення митної декларації на цей товар.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Дніпрошина»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.03.2009 року, про що складено акт №887/08-02/3-05768898 від 17.07.2009 року.

В ході проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено ряд порушень, зокрема, щодо допущення позивачем, при проведенні розрахунків у грошовій формі при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, законодавчо встановлених строків розрахунків за імпортним контрактом та законодавчо встановлених строків отримання товару за імпортними контрактами, які були укладено між позивачем у справі та підприємствами нерезидентами.

За наслідками проведеної перевірки та наслідками апеляційного оскарження відповідачем, зокрема, прийняті оскаржувані рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000378813 від 30.07.2009 року (від 06.10.2009 року), якими щодо позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі –20956245,48грн. та №0000388813 від 30.07.2009 року (від 06.10.2009 року), якими щодо позивача застосовані штрафні (фінансові санкції у розмірі - 1020,00грн.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржують ся відповідачем в частині задоволення позовних вимог.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем було укладено ряд контрактів з підприємствами нерезидентами.

У касаційній скарзі відповідач звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що факт імпорту товару на митну територію України підтверджується не лише наявністю штампу митного органу «під митним контролем»на товаросупрвідних документах, а й оформленню вантажно-митної декларації, як доказом сплати імпортного мита. Тобто, на думку податкового органу, дата оформлення товару у митному режимі імпорт це дата оформлення митної декларації на товар, оскільки до моменту оформлення вантажної митної декларації імпортний товар є таким, що не надійшов на територію України.

Слід зазначити, що згідно статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями Україні, розташованими за її межами.

Тобто, моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до п.2 ст.1 Митного кодексу України ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов’язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Згідно з п.23, п.35 ст.1 Митного Кодексу України, переміщення товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях - це переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов’язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезенням товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація; пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що момент перетину товаром митного кордону України не ставиться у залежність від необхідності проходження всіх процедур митного оформлення даного товару, завершення яких дає право для подальшого їх використання власником на вільний розсуд. Відповідно до статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»визначальним є початковий момент перебування товару під митним контролем - момент фізичного перетину товаром митного кордону держави. Крім того, перебування товару «Під митним контролем»неможливе без його фактичного ввезення в України.

Судами попередніх інстанцій були досліджені товаросупроводжувальні документи на товар, копії яких долучені до матеріалів справи, та встановлено, що товари за контрактами були поставлені контрагентами позивача, які є нерезидентами, на митну територію України без порушення граничних строків поставки товарів.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які незаконно знаходяться за межам України»суб’єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов’язані щоквартально здійснювати декларування наявності належних ш валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були допущені порушення при поданні декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.01.2009 року та станом на 01.04.2009 року, в той час як при декларуванні валютних цінностей, доходів та майні, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.10.08р. (відповідно до Декларації від 20.10.08р.) позивачем порушень допущено не було.

Згідно з пунктом 2.7 Положення про валютний контроль порушення порядку декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний виявлений випадок порушення порядку декларування.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську –залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.