Ухвала суду № 12053946, 30.09.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" вересня 2010 р.                               м. Київ                                        К-21526/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Островича С.Е., Усенко Є.А.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2005 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2007 року

у справі №2-27/15527-2005А

за позовом Державного підприємства «Радгосп-завод «Малоріченський»(надалі –ДП «Радгосп-завод «Малоріченський»)

до Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим (надалі –ДПІ у м.Алушті Автономної Республіки Крим)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У листопаді 2005 року позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому поставлено питання, про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002582301/0 від 28.10.2005 року та №0002602301/0 від 28.10.2005 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство є сільськогосподарським товаровиробником і сплачує фіксований сільськогосподарський податок. Відповідно до ст.2 Закону України «Про ставки акцизного збору й ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої», встановлено ставки акцизного збору на виготовлені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали ( код згідно з УКТ ВЕД 220430 ), які реалізуються посередницьким організаціям і населенню та виноматеріали, виготовлені на підприємствах первинного виноробства для суб’єктів підприємницької діяльності, які не є виробниками виноробної сировини ( винограду). Крім підприємств вторинного виробництва, які використовують їх для виробництва готової продукції, виключені з числа тих, котрим встановлена ставка акцизного збору в розмірі 1 грн., що свідчить про те, що вони не є підакцизною продукцією. Крим того, згідно з висновком торгово-промислової палати Криму виноматеріали підприємства не відповідають коду 220430, що також свідчить про те, що вони є підакцизною продукцією. Також, позивач звертає увагу на те, що відповідно до Закону України «Про систему оподаткування»дивіденди, які виплачуються в бюджет державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами і є податок на прибуток підприємств.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0002582301/0 від 28.10.2005 року та №0002602301/0 від 28.10.2005 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 85,00грн. та витрати на інформаційно-технічне обслуговування у розмірі 118,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів справи дійшли висновку, що позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а виноматеріали, які виготовляє позивач не є підакцизною продукцією. Крім того, дивіденди, які сплачуються в бюджет державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами і є податком на прибуток.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у м.Алушті Автономної Республіки Крим звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Державного підприємства «Радгосп-завод «Малоріченський»за період з 01.07.2003 року по 31.03.2005 року, про що складено акт №106/23/00412719 від 20.10.2005 року.

Вказаною перевіркою, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.3.п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення чистої суми зобов’язань по податку на додану вартість (надалі –ПДВ) по декларації №2 на суму 497562,00грн. у тому числі за рахунок завищення чистої суми зобов’язань по ПДВ на суму 657813,00грн., заниження чистої суми зобов’язань по ПДВ на суму 85680,00грн. та заниження від’ємного значення ПДВ на суму 74571,00грн.; заниження чистої суми податкових зобов’язань з ПДВ по декларації №3 на суму 497562,00грн. у тому числі за рахунок заниження чистої суми зобов’язань по ПДВ на суму 657813,00грн., завищення нарахувань ПДВ в сумі 137278,00грн., завищення від’ємного значення ПДВ на суму 22973,00грн. Крім того, було встановлено порушення позивачем п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про норматив та порядок відрахування в Спеціальний фонд Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними некорпоратизованими, казенними підприємствами та їх об’єднаннями», ст.52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»внаслідок чого не було нараховано та сплачено у встановлений законодавством термін дивіденди, що підлягають перерахуванню у спеціальний Фонд Державного бюджету в сумі 181500,00грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0002582301/0 від 28.10.2005 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 1075249,50грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –577687,50грн. та №0002602301/0 від 28.10.2005 року, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання за платежем частина прибутку (доходу) госп. Організацій (державних, казенних) у розмірі 272760,00грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції –91260,00грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є підприємством первинного виноробства. В своєї діяльності керується галузевими стандартами України на виноматеріали оброблені та необроблені, технічними умовами «виноматеріали шампанські»та технічними умовами «виноматеріали коньячні»Згідно до галузевого стандарту України ГСТУ 202001 –96 позивач оброблює виноматеріали, що призначені для випуску вин, які по типовості і фізика –хімічним показникам відповідають вину даного найменування і пройшли встановлений для нього цикл технічної обробки згідно до чинної нормативної документації.

Відповідно до положень пункту 11.29 ст. 11 Закону «Про податок на додану вартість»зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Суди попередніх інстанцій посилались на ст.2 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої» відповідно до якої встановлено ставки акцизного збору на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 220430), що реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб’єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції 1,0 гривні за 1 літр.

Однак, Законом України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої» визначено повний конкретизований перелік спиртів та алкогольних напоїв як підакцизної продукції (товарів) та встановлено ставки на цю продукцію (товари) відповідно до кодів виробів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), яка базується на ГС.

В рішеннях судів попередніх інстанцій зазначено, що позивач реалізує виноматеріали виключно підприємствам вторинного виноробства де з них виготовляються різни види вин ( шаманське, ігристе та таке інше ), які потім реалізуються у торгівлі. Данні вина і є підакцизними товарами, а виноматеріали, які виготовляє позивач, є лише сировиною для виробництва підакцизних товарів. До того ж. позивач не виробляє виноматеріали під кодом 220430, що підтверджується висновком торгово –промислової Палати АР Крим, з яких видно, що виноматеріалам, які виробляє позивач, код 224030 не присвоєно.

Однак, правова позиція судів попередніх інстанцій, яка зводиться до того, що не встановлення ставки акцизного збору на виноматеріали при їх реалізації підприємствам вторинного виноробства свідчить на користь висновку, що такі виноматеріали не є підакцизним товаром, не відповідає правильному застосуванню ст.2 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої».

Таким чином, підлягають встановленню обставини, яке саме призначення мала продукція, виготовлена та реалізована позивачем, чи містила вона у собі спирт, або чи можна її вважати алкогольним напоєм у тому значенні, яке вживається у чинному законодавстві. Без встановлення цих обставин не можна зробити однозначний висновок про належність виготовлених та реалізованих позивачем виноматеріалів до підакцизних товарів та, як наслідок, встановити обґрунтованість здійснених податковою інспекцією донарахувань податкових зобов’язань.

У Законі України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», для визначення підакцизної продукції вживається слово “виноматеріали”.

Проте, саме по собі вживання у зазначеному Законі слова “виноматеріали” не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої, а отже, до підакцизної продукції може бути віднесено лише ті виноматеріали, які призначені для пиття та містять алкоголь.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію щодо вирішення справ цієї категорії. Зокрема, у постанові від 15 січня 2008 року під час розгляду за винятковими обставинами справи за позовом Державного підприємства “Радгосп-завод “Алушта” до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим та Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Крім того, у касаційній скарзі відповідач зазначає, що згідно п.1 та п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.04.2003 року № 557 «Про норматив і порядок відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) державними не корпоратизованими та корпоратизованими, казенними підприємствами та їх об’єднаннями», відрахування до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), розрахованого згідно з правилами бухгалтерського обліку, здійснюються у розмірі 15 відсотків обсягу чистого прибутку (доходу) та сплачується у терміни, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств, і зараховується на відповідні рахунки з обліку надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в органах Державного казначейства. Крім того, керуючись п.3 вищевказаної Постанови, інформацію щодо сплачених обсягів частини прибутку (доходу), підприємства подають за формою, встановленою Державною податковою адміністрацією, центральним органом виконавчої влади, до сфери управління яких вони належать, та разом з декларацією з податку на прибуток підприємств органам державної податкової служби.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до листа ДПА України №7866/7/15-1117 від 19.05.2003 року, дивіденди належать до загальнообов’язкових податків і зборів і фактично є видом податку на прибуток. Згідно п.3 ч.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», до загальнообов’язкових податків і зборів (обов’язкових платежів) відноситься даток на прибуток підприємств, а відповідно до п.1 ч.3 ст.1 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок», фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов’язкових платежів) як податок на прибуток підприємства.

Визнавши такий платіж як “дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами” складовою частиною податку на прибуток, суди попередніх інстанцій без належної правової оцінки залишили положення ст. 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік», відповідно до яких установлено, що згідно із статтею 18 Закону України «Про підприємства в Україні»державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності у 2002 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2003 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Норматив і порядок відрахування зазначеної частини прибутку (доходу) встановлюються Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення надходжень до загального фонду Державного бюджету України в обсязі не менше 400.000 тис. гривень. Статтею 72 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004рік»встановлено, що державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, виходячи з вищевикладеного вбачається, що обов’язок сплати частини прибутку (доходу) має характер самостійного платежу, з огляду на встановлення законодавцем суб’єктів, які мають його сплачувати, правил визначення розміру такого платежу (об’єкту) та порядку його сплати. При цьому для розрахунку цього платежу використовуються дані бухгалтерського обліку, тобто його розрахунок здійснюється окремо від податку на прибуток, який, у свою чергу, розраховується за правилами податкового обліку, що додатково свідчить на користь висновку про відмінний від податку на прибуток характер згаданого платежу.

Тобто, зважаючи на положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій мали врахувати, що статус позивача як платника фіксованого сільськогосподарського підприємства не позбавляє його обов’язку відраховувати відповідну частину прибутку до загального фонду державного бюджету у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суду слід з’ясувати, чи була дотримана відповідачем процедура нарахування підприємству такого платежу та встановлення його розміру, а також яким чином мають бути визначені вимоги про його сплату.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Між тим, ст. 220 КАС України визначені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, де, зокрема, передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Алушті Автономної Республіки Крим –задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 грудня 2005 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2007 року – скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.