Постанова № 12053546, 21.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-821/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКостюк Л.О.;

суддівШостака О.О., Троян Н.М.;

при секретаріБундукову С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ТОВ «Кіноманія»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2009 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Кіноманія»до Київської регіональної митниці, за участю Прокуратури м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2009 року позивач - ТОВ «Кіноманія»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Київської регіональної митниці про визнання нечинним податкового повідомлення від 22 серпня 2008 року № 64, виданого Київської регіональною митницею, платіж ПДВ, код платежу 028, сума 2028987,90 грн., в якій просило повністю визнати нечинним податкове повідомлення Київської регіональної митниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноманія»№ 64 від 22 серпня 2008 року (податок на додану вартість, код платежу 028, в сумі 2028987,90 грн., в тому числі основний платіж 1352658,60 грн., штрафні санкції 676329,30 грн.) (а.с. 1-6 том I).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2009 року в задоволенні адміністративного позову повністю відмовлено (а.с. 117-129 том II).

Не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, представник ТОВ «Кіноманія»подала заяву про апеляційне оскарження (а.с. 130 том II) та апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2009 року по справі № 2а-821/09/2670 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі, визнати повністю нечинним та скасувати податкове повідомлення Київської регіональної митниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноманія» № 64 від 22 серпня 2008 року (податок на додану вартість, код платежу 028, в сумі 2028987,90 грн., в тому числі основний платіж 1352658,60 грн., штрафні санкції 676329,30 грн.), мотивуючи тим, що винесене судом першої інстанції рішення суперечить ст. 159 КАС України, являється незаконним та необґрунтованим, так як прийняте в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи (а.с. 135-142 том II).

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача про обставини справи, зміст судового рішення і апеляційної скарги, та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи повністю в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що сплата роялті позивачем як ліцензіатом за Ліцензійною угодою на користь WARNER BROTHERS PICTURES INTERNATIONAL є істотною умовою придбання товарів позивачем (виготовлення та отримання фільмокопій) та здійснення прокату відповідних кінофільмів в Україні.

Товаром, ввезеним на територію України, є кіноплівка експонована, позитивна завширшки 35 мм, із звуковою доріжкою кінофільмів виробництва WARNER BROTHERS PICTURES INTERNATIONAL. Вказаний товар містить у собі об'єкт інтелектуальної власності - фільм, за використання якого на території України, на думку суд першої інстанції, має сплачуватися роялті.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до статті 266 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу або відповідно до визначення вартості за іншими методами. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 Митного кодексу України.

З урахуванням вищевказаних вимог, прописаних в Митному кодексі України, суд першої інстанції дійшов висновку, що сплачувані позивачем роялті стосуються оцінюваних товарів та мають бути включені до митної вартості таких товарів.

Взявши до уваги зазначені вище положення статті 259 та 266 Митного кодексу України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що до митної вартості мають включатися суми, сплачені за такі товари й після їх переміщення через митний кордон, зокрема, роялті.

Крім того, субтитрована фільмокопія ввозилась на митну територію України як товар, митною вартістю якого є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Таким чином, на думку Окружного адміністративного суду м. Києва, до митної вартості необхідне і можливе включення сум, сплачених за субтитрування таких товарів.

З огляд на таке, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновок відповідача, який міститься в акті перевірки про те, що позивачем не включено до митної вартості імпортованого товару суму сплачених роялті та витрат на субтитрування, є правомірним, а донараховані суми зобов'язань зі сплати податку на додану вартість згідно оспорюваних податкових повідомлень є обов'язковими до сплати позивачем.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи невірно надав правову оцінку обставинам справи та порушив норми матеріального права, в звязку з цим, апеляційну скаргу представника позивача слід задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов ТОВ «Кіноманія»до Київської регіональної митниці, за участю Прокуратури м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, в період часу з 25 квітня 2008 року по 11 червня 2008 року посадовими особами Київської регіональної митниці була проведена перевірка дотримання TOB «Кіноманія»митного законодавства України за період з 01 червня 2004 року по 01 червня 2007 року.

За результатами перевірки складено Акт № 8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року (а.с. 10- 23 том I).

Не погоджуючись із викладеними у зазначеному Акті висновками, 26 червня 2008 року позивач подав зауваження і заперечення до нього (а.с. 24-28 том I).

Відповідач розглянув вказані зауваження і заперечення та частково їх врахував, склавши Доповнення № 1 до Акту № 8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року (а.с. 29, а.с. 30-32 том I).

Отримавши та ознайомившись із вказаними Доповненням № 1, позивач направив відповідачу лист від 12 серпня 2008 року із повторними зауваженнями до Акту № 8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року (а.с. 37-40 том I).

Відповідач у листі від 19 серпня 2008 року № 35/1.4 - 10/8398 повідомив позивача, що залишив вказані зауваження без розгляду у зв'язку із порушенням позивачем термінів надіслання заперечень на Акт (а.с. 41-42).

На підставі Акта перевірки № 8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року та згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 267 Митного кодексу України, пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»Київською регіональною митницею винесено податкове повідомлення форми «Р»від 22 серпня 2008 року № 64, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за сплатою податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 2 028 987,90 грн. (у тому числі 1 352 658,60 грн. - за основним платежем, 676 329,30 грн. - за штрафними санкціями) (а.с. 36 том I).

Позивач не погодився із висновками, викладеними у Акті перевірки № 8/8/100000000/32208748 від 11 червня 2008 року та визначеною сумою податкового зобов'язання, та звернувся за захистом, на думку позивача, порушених прав, свобод та інтересів до Окружного адміністративного суду м. Києва з вимогою про визнання нечинним повністю податкового повідомлення Київської регіональної митниці № 64 від 22 серпня 2008 року (а.с. 1-6 том I).

Проаналізувавши норми чинного законодавства та вивчивши матеріали справи, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що прийняте Київською регіональною митницею податкове повідомлення форми «Р»від 22.08.2008 року № 64 є незаконним, а тому підлягає визнанню нечинним та скасуванню, виходячи з наступного.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Генеральною угодою тарифів і торгівлі 1994 року та Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, які прийняті 15 квітня 1994 року Світовою організацією торгівлі, ратифіковані Україною 10 квітня 2008 року та які набули чинності для України 16 травня 2008 року, Митним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про кінематографію».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та WARNER BROTHERS PICTURES INTERNATIONAL (США) (далі по тексту - WARNER) підрозділом WARNER BROTHERS DISTRIBUTING INCORPORATION (США) укладено ліцензійний договір від 08 серпня 2006 року (а.с. 43-117 том. I).

Відповідно до ліцензійного договору, WARNER надає позивачеві на строк ліцензію щодо прав прокату кінофільмів мовою в межах території.

За умовами ліцензійного договору під «матеріалами»слід розуміти серед іншого фільмокопії, рекламні та інформаційні матеріали кінофільмів.

Відповідно до пп. 1.30 частини другої ліцензійного договору, право прокату включає в себе право розповсюдження і здійснення показу або забезпечення розповсюдження і показу кінофільмів.

Згідно п. 5 частини першої ліцензійного договору встановлено, що у якості зустрічного задоволення за надання прав позивач сплачує WARNER роялті у розмірі 89% від валового доходу нарахованого у кожному фінансовому році протягом строку починаючи з 1 січня 2006 року зменшеного на 100% допустимих витрат на розповсюдження, крім спеціальних фільмів за якими роялті становить 91% валового доходу від кожного з таких спеціальних фільмів, зменшеного на 100% допустимих витрат на розповсюдження, кінофільмів з фіксованим ліцензійним платежем та кінофільмів третіх осіб з мінімальним гарантійним платежем.

Валовий дохід позивача, який враховується при визначенні розміру належного до сплати роялті, включає в себе згідно пп. 1.12 п. 1 частини другої ліцензійного договору, в тому числі, доходи від прокату кінофільму.

Згідно п. 10.1 частини другої ліцензійного договору, WARNER затверджує кількість копій, цифрових копій і уривків з кожного кінофільму, що підлягають переданню позивачеві від WARNER.

Замість копій WARNER може надавати позивачеві певні матеріали, що підлягають переданню із яких він або інша особа від його імені може виготовити позитивні копії для випуску, а витрати на копіювання, що виникли під час такого виготовлення, розподіляються відповідно до п. 10.3.

Згідно п. 10.3 частини другої ліцензійного договору, WARNER має право справляти з позивача вартість копій, цифрових копій, уривків, та рекламних приналежностей, які розумно необхідні, а також суму повязаних із цим витрат на перевезення.

Подібні витрати за умовами ліцензійного договору вважаються допустимими витратами на розповсюдження.

Крім того, допустимими витратами позивача також визначено витрати на перевезення та сплату податків та зборів, витрати на перевірку кінотеатрів, витрати на захист авторського права, витрати на рекламу, витрати на друк, інші спеціальні витрати.

Пунктом 20.1 частини другої ліцензійного договору встановлено, що у межах відносин між позивачем та WARNER, остання є законним власником всіх кінофільмів, усіх змін і редакцій кінофільмів, а також усіх матеріалів, що стосуються кінофільмів і надані з боку WARNER або створені позивачем або для нього з метою використання у звязку з розповсюдженням або показом кінофільмів, та усіх прав на них.

Згідно ліцензійного договору всі права на матеріали, в тому числі створені в майбутньому відносно художніх фільмів авторські права на яких належать WARNER, зберігаються за згаданою компанією.

Отже, за умовами ліцензійного договору фільмокопії з записами художніх фільмів не надавалися позивачу у власність, право власності на фільмокопії протягом всього часу користування ними залишалося у WARNER.

Як свідчать надані позивачем акти до ліцензійного договору, позивач сплачував на користь WARNER виключно роялті з прокату художніх фільмів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач замовив у ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) виготовлення фільмокопій з записами художніх фільмів, авторські права на які належать WARNER, а саме «13 друзів Оушена», «Гаррі Поттер та Орден Фенікса», «Зодіак», «Смак життя», «Перелом», «Час Пік-3», «Відважна», «Вторгнення», «Беовульф», «Пристрель їх», «Темні початки: Золотий компас».

Виконання робіт з виготовлення фільмокопій та їх ввезення на територію України здійснювалось згідно зовнішньоекономічних договорів, укладеними між позивачем та ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація).

Відповідно до договорів, умовою ввезення на територію України фільмокопій була оплата позивачем робіт з їх виготовлення.

Крім оплати вартості робіт договорами не передбачено виконання позивачем будь-якого іншого грошового зобовязання, в тому числі, щодо сплати роялті (ліцензійних платежів) на користь WARNER, в якості умови ввезення на територію України фільмокопій, оскільки, предметом зобовязання за договорами з ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) було саме виконання робіт, тобто позивач сплачував саме за роботу, а не за продаж фільмокопій.

В договорах міститься застереження про те, що позивач підтверджує, що він є власником виключних прав кінотеатрального прокату та показу (демонстрації) художніх фільмів на території України відповідно до ліцензійної угоди, укладеної ним з WARNER, якій належать світові права кінотеатрального прокату/показу художнього фільму.

Крім того, в кожному з договорів передбачено, що роботи (послуги), які є предметом договорів, виконуються з відома WARNER.

Однак, суд першої інстанції робить помилковий висновок про наявність прямого взаємозвязку між договорами позивача, укладеними з ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) та з WARNER, та вказує, що виготовлення та поставка (продаж) позивачу фільмокопій від ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) відбувалося за умови сплати WARNER роялті.

Судом першої інстанції з посиланням на зазначене застереження встановлено повязаність ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) з WARNER, та вказано, що роялті сплачене WARNER, має включатися до митної вартості фільмокопій, виготовлених ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) за замовленням позивача, що на думку колегії суддів апеляційної інстанції є неприпустимим.

Як вбачається з матеріалів справи, фільмокопії, виготовлені ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація), з записами художніх фільмів «13 друзів Оушена», «Зодіак», «Смак життя», «Гаррі Поттер та Орден Феніксу», «Перелом», «Час Пік-3», «Відважна», «Вторгнення», «Беовульф», «Пристрель їх», «Темні початки: Золотий компас», ввезені на митну територію України згідно ВМД (а.с. а.с. 219, 222, 229, 236, 239, 242, 245, 248, 251, 254, 257 том I).

В супровідних рахунках-фактурах до ВМД міститься посилання на договори, укладені позивачем з ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація), крім вартості фільмокопій в рахунках не вказано на існування будь-яких інших платежів, які позивач має сплатити, як умову ввезення фільмокопій.

Крім того, фільмокопії, виробництва WARNER BROTHERS DISTRIBUTION LTD (Великобританія), з записами художнього фільму «Гаррі Поттер та Орден Феніксу»ввезені на безоплатній основі на митну територію України згідно ВМД (а.с. а.с. 225, 227 том I), ВМД (а.с. а.с. 231, 233 том I).

Про безоплатний характер ввезення фільмокопій з записами художнього фільму «Гаррі Поттер та Орден Феніксу»свідчать супровідні рахунки-фактури (інвойси) до ВМД від 06.07.2007 року (а.с. а.с. 232, 234 том I) та від 11.07.2007 року (а.с. а.с. 226, 228 том I) (в яких вказано, що вартість визначається виключно для митних цілей) та графа 24 ВМД, в якій міститься посилання на код «82», тобто на безгрошовий характер угоди.

Відмітки митного органу про сплату податків та зборів на вантажних митних декларація, які містяться в матеріалах справи, підтверджують, що податки та збори при митному оформленні сплачені позивачем повністю.

Слід відмітити, що згідно п. 32 ст. 1 Митного кодексу України, право інтелектуальної власності, суб'єкти права та об'єкти права інтелектуальної власності - розуміються у значенні, визначеному законами з питань інтелектуальної власності.

Пункт 39 ст. 1 Митного кодексу України визначає «товари»як будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.

Згідно ст. 40 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.

Отже, митному контролю підлягають саме товари, обєкти інтелектуальної власності не підлягають митному контролю і відповідно митні органи не мають повноважень визначати їх митну вартість та стягувати податки і збори.

Статтею 261 Митного кодексу України передбачено, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються, серед іншого, для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно ст. 262 Митного кодексу України, митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Частиною 1 ст. 267 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на користь пов'язаних з продавцем осіб. Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті»стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Отже, в ст. 267 Митного кодексу України міститься виключний перелік осіб, якими можуть бути сплачені платежі за товар для того, щоб в подальшому такі платежі включалися до митної вартості.

Для цілей Митного кодексу України згідно ч. 4 ст. 267 особи вважаються пов'язаними між собою тільки в разі, якщо:

1) вони є посадовими особами або керівниками підприємств один у одного;

2) вони є партнерами у спільній підприємницькій або іншій діяльності, яку не заборонено законодавством;

3) вони є роботодавцем і найманим працівником;

4) будь-яка особа прямо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них;

5) один з них прямо або опосередковано контролює іншого;

6) обидва вони прямо або опосередковано контролюються третьою особою;

7) разом вони прямо або опосередковано контролюють третю особу;

8) вони є членами однієї сім'ї.

Тобто, Митним кодексом України чітко визначено коло осіб, які для цілей Митного кодексу України слід вважати повязаними.

З звязку з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повязаності ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) та WARNER з огляду на наступне.

Позивачем сплачено податок на додану вартість виходячи із вартості фільмокопій, погодженій у договорах та сплачених постачальнику - ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація). Позивач є покупцем фільмокопій, ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр» (Російська Федерація) постачальником, а WARNER є незалежною від постачальника особою.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що WARNER прямо або опосередковано перераховувало на користь ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр» (Російська Федерація), роялті (або їх частку), отримані в якості винагороди за надані позивачу права на художні фільми.

Крім того, відповідачем не доведено та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували звязок між ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) та WARNER в розумінні ст. 267 Митного кодексу України.

Зазначення в договорах на виконання робіт з виготовлення фільмокопій про те, що фільмокопії виготовляються з відома та за вказівкою Warner свідчить виключно про те, що позивачем обумовлено непорушність прав WARNER та проінформовано третіх осіб про володіння виключними правами на кінотеатральний прокат та показ (демонстрацію) художніх фільмів.

Колегія суддів також вважає висновок суду першої інстанції про те, що роялті сплачене позивачем на користь WARNER стосується оцінюваних фільмокопій та є умовою їх продажу, необґрунтованим з огляду на наступне.

Пункт 3 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України закріплює, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Отже, згідно п. 3 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України, платежі роялті включаються до митної вартості оцінюваних товарів при обов'язковій наявності двох наступних умов: 1) роялті стосується оцінюваних товарів; 2) виплата роялті є умовою продажу оцінюваних товарів.

Пунктом 1.30. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено поняття «роялті»як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення.

Підпунктом 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» закріплено, що виплати роялті не є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Винагорода, яка сплачувалась позивачем на користь WARNER за своєю правовою суттю є роялті.

В силу ст. 419 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Відповідно до ч. 1 с. 420 та ч. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України, фільм, як художній твір, належить до об'єктів права інтелектуальної власності.

Право на використання об'єкта права інтелектуальної власності згідно ст. 424 ЦК України та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права»відноситься до майнових прав інтелектуальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автор може передавати свої майнові права, зазначені в ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково.

Виплата роялті за право користування майновими правами є виключно умовою передачі таких майнових права, а не умовою відчуження матеріальних носіїв обєктів інтелектуальної власності.

Колегією суддів встановлено, що згідно ліцензійного договору, укладеного з WARNER, позивач набував виключне право, яке належало WARNER, прокату художнього фільму, шляхом розповсюдження і здійснення показу або забезпечення розповсюдження і показу художнього фільму.

Сплата роялті на підставі ліцензійного договору була умовою користування майновими правами на художні фільми в обмежені строки, на обмеженій території, а не умовою відчуження фільмокопій.

За відсутності передачі фільмокопій у власність, і як наслідок за відсутності платежів за фільмокопії, позивач сплачував виключно за користування майновими правами на художні фільми, отже сплата роялті не могла бути умовою продажу фільмокопій, оскільки продаж, як такий, був відсутній.

Оскільки товарами, що імпортуються та митне оформлення яких здійснюється при перетині митного кордону України, є виключно фільмокопії, до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються ціни оцінюваних фільмокопій.

Оскільки роялті, що сплачувалось позивачем на підставі ліцензійної угоди з WARNER ні прямо, ні опосередковано не сплачувалось ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) та не було умовою продажу фільмокопій, тому роялті правомірно не було включене позивачем до митної вартості фільмокопій, як імпортованого товару.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідач неправомірно з посиланням на ст. 267 Митного кодексу України та п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»прийняв відносно позивача податкове повідомлення № 64 від 22 серпня 2008 року, зобовязавши позивача сплатити податок на додану вартість з операції, що не є обєктом оподаткування цим податком.

Судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховані наступні норми міжнародного законодавства.

В силу ст. 8 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства, у випадку виникнення колізій між нормами міжнародних договорів та відповідними нормами національного законодавства України, застосовуються норми міжнародного договору.

Україна приєдналася до Угоди про застосування статті VІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року від 15.04.1994 року (Угода).

Статтею 14 Угоди встановлено, що Примітки Додатка I до цієї Угоди становлять невід'ємну частину цієї Угоди, статті цієї Угоди повинні читатися та застосовуватися у зв'язку з їхніми відповідними примітками.

В тлумачних примітках (Додаток І) до ст. 8.1 (с) Угоди (офіційний текст українською мовою) встановлено, що витрати на право відтворення імпортних товарів у країні ввезення не повинні додаватися до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за імпортні товари при визначенні митної вартості.

Тобто згідно наведених положень Угоди відтворення оцінюваного товару не зводиться виключно до його тиражування, як це передбачено ст. 267 Митного кодексу України, відтворення може включати в себе і показ художнього фільму, записаного на фільмокопії.

В силу існування колізії між ст. 8.1 (с) Угоди та ст. 267 Митного кодексу України застосовується норма ст. 8.1 (с) Угоди.

Як наслідок позивач правомірно не включав роялті, яке сплачувалось за кінотеатральний показ художніх фільмів, до митної вартості фільмокопій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховані наступні особливості справляння податку на додану вартість з осіб, які імпортують товари на митну територію України.

Згідно п. 2.4. ст. 2 та абзацу б) п. 10.1. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», при справлянні податку на додану вартість з осіб, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету є митний орган.

Підпунктом 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(Закон України № 2181-ІІІ) встановлено, що якщо сума податкового зобовязання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобовязання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

В силу пп. «г»пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 та пп. 17.1.5. п. 17.1. ст. 17 Закону № 2181-III у випадку, самостійного визначення контролюючим органом, відповідальним за нарахування окремого податку або збору (обовязкового платежу), суми податкового зобовязання, штрафні санкції до платника податків не застосовуються, за винятком випадків, які підпадають під дію підпункту 17.1.7 цього пункту.

Пунктом 11.4. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що у разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону.

Оскільки згідно п. 2.4. ст. 2 та абзацу б) п. 10.1. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»розрахунок податкового зобовязання з податку на додану вартість здійснювався відповідачем самостійно, позивач не міг нести відповідальність за повноту нарахування відповідачем податку на додану вартість при митному оформленні, що свідчить про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення в частині визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Приймаючи до уваги самостійне визначення відповідачем податкового зобовязання, незаконним є і застосування до позивача штрафних санкцій згідно оскаржуваного податкового повідомлення.

Висновки акту перевірки та суду першої інстанції щодо включення до митної вартості фільмокопій платежів роялті ґрунтуються на неправильному визначенні позивачем митної вартості фільмокопій згідно ВМД.

Пункт 7 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 зобовязує митний орган у випадку коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, приймати рішення про визначення митної вартості таких товарів.

Зазначене рішення декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду.

Митний орган згідно з пунктом 8 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобовязаний надіслати на адресу декларанта у десятиденний строк з моменту прийняття поштою з повідомленням про вручення рішення про визначення митної вартості.

В матеріалах справи відсутні рішення про визначення митної вартості фільмокопій, прийняті відповідачем в порядку здійснення контролю за митною вартістю, по закінченню митного контролю фільмокопій.

Отже, вказуючи в акті перевірки після завершення митного контролю фільмокопій на неправильне визначення митної вартості відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені п. 7-8 Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, що призвело до прийняття незаконного податкового повідомлення № 64 від 22 серпня 2008 року.

Також слід зазначити, що позивач замовляв виконання робіт з субтитрування художніх фільмів згідно зовнішньоекономічних договорів, укладених з резидентами Російської Федерації - ТОВ «ІМТ»та ТОВ «Субтитри.

Позивачем сплачено податок на додану вартість виходячи із вартості фільмокопій, погодженій у договорах та сплачених постачальнику - ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація).

Отже, позивач є покупцем фільмокопій, ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) - постачальником, а ТОВ «ІМТ»та ТОВ «Субтитри»є незалежними від постачальника особами.

Як вбачається з матеріалів справи, в них (матеріалах) відсутні докази, які б підтверджували, що ТОВ «ІМТ» та/або ТОВ «Субтитри»прямо або опосередковано перераховувало на користь ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація) плату за виконані роботи з субтитрування (або частину такої плати).

Таким чином, відповідачем згідно ст. 267 Митного кодексу України не доведено звязок між ТОВ «Кінокомпанія «Каро Премєр»(Російська Федерація), ТОВ «ІМТ»та ТОВ «Субтитри».

Судом першої інстанції також не враховано, що податкове зобовязання згідно оскаржуваного податкового повідомлення визначене на підставі вантажних митних декларацій, прийнятих до митного оформлення в період, який не охоплений перевіркою, як наслідок відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені п. 9 Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що призвело до прийняття незаконного податкового повідомлення.

Крім того, слід відмітити, що згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2010 року по справі № К-25400/08, в якій зазначено те, що «оскільки роялті, що сплачувалось ТОВ «Кіноманія»на підставі ліцензійної угоди між ним та Компанією «WARNER BROTHERS PICTURES»(США), ні прямо, ні опосередковано не сплачуються ТОВ «Кінокомпанія «Каро-Премєр», та не є умовою продажу фільмокопій, а тому вони не повинні включатися до митної вартості фільмокопій як імпортованого позивачем товару».

Вказане рішення набрало законної сили, а тому в силу ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягає доведенню правомірність невключення позивачем до митної вартості фільмокопій поставлених ТОВ «Кінокомпанія «Каро-Премєр»платежів роялті, сплачених на користь WARNER.

Враховуючи те, що згідно ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що згідно податкового повідомлення № 64 від 22 серпня 2008 року позивача неправомірно зобовязано сплатити податок на додану вартість з операцій по сплаті роялті, які не є обєктом оподаткування податком на додану вартість, а також, неправомірно зобовязано повторно сплатити податок на додану вартість за надані нерезидентами послуги з субтитрування художніх фільмів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, порушивши норми матеріального права, дійшов необґрунтованого висновку щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення.

Підставою для нарахування штрафних санкцій відповідно до п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є порушення податкового законодавства.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях позивача відсутні порушення податкового законодавства, як наслідок, відсутні і підставі для нарахування штрафних санкцій згідно оскаржуваного податкового повідомлення.

Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта вданих повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається, відповідачем не надано доказів, які б підтвердили, що винагорода (роялті), була умовою продажу фільмокопій, стосувалася їх оцінювання, а плата за субтитрування художніх фільмів має включатися до митної вартості фільмокопій.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи та порушено норми матеріального права, а тому апеляційна скарга представника позивача підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 9, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ТОВ «Кіноманія»- задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2009 року скасувати та ухвалити нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення Київської регіональної митниці до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіноманія»№ 64 від 22 серпня 2008 року (податок на додану вартість, код платежу 028, в сумі 2028987,90 грн., в тому числі основний платіж 1352658,60 грн., штрафні санкції 676329,30 грн.).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї постанови у повному обсязі, тобто з 27 жовтня 2010 року.

Головуючий суддяЛ.О. Костюк

Судді:О.О. Шостак

Н.М. Троян

Постанову виготовлено в повному обсязі: 26.10.10.