Постанова № 12053265, 26.07.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

31 серпня 2010 року Справа № 2-24/2082-2010

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

предстанвик позивача: не з'явився, акціонерний банк "Діамант" в особі Кримської дирекції акціонерного банку "Діамант" в місті Сімферополь ;

представник відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 09 червня 2010 року у справі №2-24/2082-2010

за позовом           акціонерного банку "Діамант" (Контрактова площа, 10а, Київ, 04070)

в особі Кримської дирекції акціонерного банку "Діамант" в місті Сімферополь (вул. К.Лібкнехта/Жуковського/Р.Люксембург, 1/1/6,Сімферополь,95000)

до           товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" (пров. Елеваторний, 10-а,Сімферополь,95051)

про стягнення 333705,33 грн,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2010 року позивач –акціонерний банк "Діамант", в особі Кримської дирекції Акціонерного банку "Діамантбанк" в місті Сімферополі, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг", з урахуванням уточнення позовних вимог та з посиланням на статті 20, 174, 175, 193 Господарського кодексу України, статті 509, 510, 526, 530, 552, 610, 611, 624, 785 Цивільного кодексу України, про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу транспортних засобів № 010 від 11 липня 2007 року у сумі 333705,33 грн (а.с. 130).

Позовні вимоги мотивовані порушенням умов договору фінансового лізингу № 010 від 11 липня 2010 року відповідачем у справі, який не виконав взяті на себе зобов'язання та не сплатив у повному обсязі лізингові платежі згідно з графіком, на підставі чого у нього утворилась заборгованість у вищезазначеній сумі.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 09 червня 2010 року у справі №2-24/2082-2010 позов акціонерного банку "Діамант" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" про стягнення 333705,33 грн задоволено.

При цьому суд виходив з доведеності факту неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині своєчасного внесення лізингових платежів, встановлених погодженим сторонами графіком.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин справи.

Так, на думку заявника скарги, суд, розглянув справу, не встановив фактичну суму заборгованості. Відповідач стверджує, що відповідно до акту прийому-передачі від 25 лютого 2010 року, складеного при поверненні позивачу предмета лізингу, заборгованість в частині лізингових платежів була ним сплачена.

Також відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що суд не дослідив питання щодо підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків.

За розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 липня 2010 року у складі судової колегії була проведена заміна судді Лисенко В.А. на суддю Гонтаря В.І.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 липня 2010 року розгляд справи було відкладено на 31 серпня 2010 року.

Сторони у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, від представника позивача надійшла заява від 30 серпня 2010 року (вх. № 8351) про розгляд справи без його участі.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а також те, що відповідач вдруге не забезпечив явку свого представника у судове засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін, які не з'явились.

Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 липня 2007 року між акціонерним банком "Діамант" (лізингодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" (лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів № 010 (а.с. 15-24).

За цим договором лізингодавець зобов'язався набути у власність транспортні засоби згідно визначеної лізингоодержувачем у пункті 1.2. цього договору специфікації і передати їх у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (пункт 1.1.).

Відповідно до пункту 1.2. відповідач доручив позивачу вибір транспортних засобів, що є предметом лізингу, згідно встановленої відповідачем наступної специфікації, а саме: дві машини МАЗ 642205-220. Загальна вартість транспортних засобів, включаючи податок на додану вартість, складає 616440,00 грн.

Главою 3 вказаного договору встановлено, що передача предмету лізингу здійснюється у наступний термін (строк): 30 серпня 2007 року. Передача позивачем відповідачу предмету лізингу оформлюється підписанням акту прийому - передачі.

Згідно з пунктом 1.4. договору предмет лізингу надається у користування відповідачу виключно на умовах сплати останнім на користь позивача лізингових платежів у розмірі та у порядку, встановленому розділом 2 вказаного договору.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання - передачі від 08 серпня 2007 року позивач передав відповідачу передбачений договором предмет лізингу у повному обсязі. Вказаний акт підписаний представниками обох сторін та завірений відповідними печатками (а. с. 23).

Умовами пункту 2.2. договору передбачено, що лізингові платежі підлягають нарахуванню та сплаті відповідачем на користь позивача у наступному порядку:

- лізингові платежі за користування предметом лізингу нараховуються щомісячно, починаючи з дати підписання сторонами акту приймання-передачі такого транспортного засобу;

- лізингові платежі сплачуються відповідачем щомісячно, в термін до десятого числа місяця, наступного за місяцем, в якому сторонами підписано акт приймання - передачі, в розмірі та у порядку, визначених графіком сплати лізингових платежів;

- у випадку, якщо дата сплати чергового лізингового платежу припадає на святковий, вихідний або неробочий день, відповідач сплачує такий лізинговий платіж не пізніше наступного робочого дня за відповідним святковим, вихідним або неробочим днем.

Відповідно до глави 7 вказаного договору строк, на який відповідачу надається право користування предметом лізингу: з дати підписання сторонами акту приймання - передачі до 21 жовтня 2010 року, але у будь - якому випадку не менше одного року з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання - передачі.

Строк дії цього договору сторонами визначено з моменту підписання цього договору до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

01 лютого 2010 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №41/01-11.3/2 про сплату простроченої заборгованості з лізингових платежів за вищевказаним договором фінансового лізингу на протязі одного дня з моменту отримання рахунку (а.с. 25-26).

На адресу відповідача було також направлено рахунок-фактуру від 29 січня 2010 року на суму 343 953,56 грн (включаючи податок на додану вартість) (а.с. 27).

Однак не зважаючи на вказане, відповідачем заборгованість сплачена не була.

Згідно з пунктом 8.2. договору фінансового лізингу сторони дійшли згоди про те, що лізингодавець має право відмовитися від цього договору та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

На підставі цього пункту між сторонами по справі 25 лютого 2010 року укладено угоду про розірвання договору фінансового лізингу транспортних засобів № 010 від 11 липня 2007 року (а.с. 28).

Відповідно до пункту 2.1. вказаної угоди сторони дійшли згоди про те, що лізингоодержувач протягом одного календарного дня з дати підписання цієї угоди за актом приймання-передачі повертає предмет лізингу лізингодавцю.

Відповідний акт підписаний сторонами 25 лютого 2010 року (а.с. 29).

Також у пункті 2.2. вказаної угоди про розірвання договору сторони дійшли згоди стосовно того, що лізингоодержувач в термін до 03 березня 2010 року сплачує на користь лізингодавця прострочену заборгованість та пеню за період з 11 січня 2009 року по 25 лютого 2010 року, що виникла за договором лізингу до дати розірвання договору лізингу у розмірі 375581,20 грн.

Однак відповідач цей обов’язок не виконав, що явилось підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Оскільки спірні правовідносини виниклі у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору лізингу, вони підлягають регулюванню главою 58 Цивільного кодексу України, нормами Закону України “Про фінансовий лізинг” та загальними положеннями про виконання господарських зобов’язань.

Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У відповідності до частини 2 зазначеної норми до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлений перелік обов’язків лізингоодержувача, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі (пункт 3).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач (як лізингоотримувач за договором фінансового лізингу транспортних засобів від 11 липня 2007 року № 010) неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, а саме, не сплатив наступні лізингові платежі:

за «грудень»2008 року у розмірі 16162,98 грн (шістнадцять тисяч сто шістдесят дві гривні 98 копійок) у визначений графіком строк, тобто до 10 січня 2009 року;

за «січень»2009 року у розмірі 16517,07 грн (шістнадцять тисяч п'ятсот сімнадцять гривень 07 копійок) у визначений графіком строк, тобто до 10 лютого 2009 року;

за «лютий»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 березня 2009 року;

за «березень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 квітня 2009 року;

за «квітень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 травня 2009 року;

за «травень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 червня 2009 року;

за «червень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 липня 2009 року;

за «липень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 серпня 2009 року;

за «серпень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 вересня 2009 року;

за «вересень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до 10 жовтня 2009 року;

за «жовтень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до «10»листопада 2009 року;

за «листопад»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до «10»грудня 2009 року;

за «грудень»2009 року у розмірі 24931,64 грн (двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 64 копійки) у визначений графіком строк, тобто до «10»січня 2010 року.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість по лізинговим платежам в сумі 333705,33 грн, яка обґрунтовано була стягнута судом першої інстанції.

При цьому судова колегія відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на акт приймання-передачі предмета лізингу від 25 лютого 2010 року (а.с. 29), оскільки він не підтверджує факту сплати заборгованості з лізингових платежів, а підтверджує лише якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність техніко-економічним показникам (пункт 4 вказаного акту).

Як було зазначено, заборгованість по сплаті лізингових платежів була нарахована позивачу відповідно до затвердженого сторонами графіку за період з грудня 2009 року по лютий 2010 року, в той час як повернення предмету лізингу за актом приймання-передачі відбулось 25 лютого 2010 року. Після цієї дати обов’язок відповідача зі внесення лізингових платежів був припинений.

Посилання заявника апеляційної скарги на відсутність підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків, зроблені при обґрунтуванні апеляційних вимог, судова колегія знаходить безпідставними.

Так, відповідно до чинного законодавства акт звірки –це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами –договором, розрахунками, тощо. Тобто акт звірки взаєморозрахунків –це обліковий регістр, підтверджуючий правильність розрахунків між сторонами, але не є доказом, підтверджуючим суму заборгованості або її сплату.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апеляційної скарги з підстав їх необґрунтованості, а рішення суду першої інстанції знаходить таким, що підлягає залишенню без змін, як прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

За правилами статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход Державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Враховуючи, що товариство з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" при подачі апеляційної скарги сплатило державне мито не у повному обсязі і не виконало вимог, викладених в ухвалах Севастопольського апеляційного господарського суду щодо його доплати (а.с. 148-150, 163-165), суд вважає необхідним стягнути з відповідача недоплачену суму держаного мита в розмірі 1617,53 грн в доход Державного бюджету України.

Повну постанову складено 01 вересня 2010 року.

Керуючись статтями 46, 99 (частина 2), 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" залишити без задоволення.

          2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 червня 2010 року у справі №2-24/2082-2010 залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Кримстройторг" (пров. Елеваторний, 10-а, Сімферополь, 95051, ідентифікаційний номер 24878233) в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 1617,53 грн.

4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  

Судді