Рішення № 12051775, 07.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.10.10 р.                     Справа № 9/161                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Марченко О.А.

При секретарі судового засідання Гутевич С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства „Арматор”, м.Дніпропетровськ

до відповідача Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк

про стягнення заборгованості в розмірі 110056грн.36коп.

В засіданні брали участь представники сторін:

від позивача: Наріжний В.А. – директор (за наказом б/н від 31.03.2003р.); Дашкова А.М. – представник (за довіреністю б/н від 28.09.2010р.);

від відповідача: Коломієць І.О. – головний юрисконсульт (за довіреністю вих.№33 від 02.07.2010р.).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство „Арматор”, м.Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 110056грн.36коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 84335грн.42коп., інфляційних витрат в розмірі 725грн.28коп., 3% річних в розмірі 3056грн.65коп. та пені в розмірі 21939грн.01коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №4400001878 від 17.04.2007р., додаткову угоду від 02.12.2008р. та додаткову угоду №13 від 12.12.2008р. до наведеного договору, видаткові накладні №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р., РН-003 від 16.01.2009р., довіреності №01324 від 22.12.2008р., №00024 від 16.01.2009р., платіжні доручення №1179 від 09.02.2009р., №2155 від 04.03.2009р., лист вих.№1923 від 12.06.2009р., податкові накладні №105, №106 від 22.12.2008р., №03 від 16.01.2009р., рахунки-фактури №СФ-128, №СФ-129 від 22.12.2008р., №СФ-005 від 16.01.2009р., претензію №130-20.05.10 від 20.05.2010р.

28.09.2010р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог №230-27.09.10 від 27.09.2010р., відповідно до якої позивач зменшує розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та збільшує розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат, 3% річних, пені, у зв’язку з чим просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 75823грн.92коп., інфляційні витрати в розмірі 4673грн.67коп., 3% річних в розмірі 3207грн.80коп. та пеню в розмірі 23424грн.38коп.

Суд розглядає позовні вимоги відповідно до вищевказаної заяви.

07.10.2010р. відповідачем надано відзив на позовну заяву вих.№43/15вх від 07.10.2010р., відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість так недоведеність позовних вимог.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов’язками відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи судом відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, господарський суд встановив:

17.04.2007р. між Приватним підприємством „Арматор”, м.Дніпропетровськ та Закритим акціонерним товариством „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк укладений договір №4400001878 (з урахуванням додаткової угоди від 02.12.2008р.), відповідно з яким постачальник (позивач) зобов`язується поставити у 2007р., а покупець (відповідач) прийняти та оплатити обумовлену продукцію. (п.1.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому, Закрите акціонерне товариство „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк перейменовано у Приватне акціонерне товариство „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк відповідно з витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, належним відповідачем по справі є саме Приватне акціонерне товариство „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк.

Пунктом 12 договору визначено, що строк дії договору з моменту його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками обох сторін до 31.12.2007р.

Додатковою угодою №13 від 12.12.2008р. сторони продовжили строк дії договору №4400001878 від 17.04.2007р. до 31.12.2009р.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами виникли господарські правовідносини щодо поставки товару за договором №4400001878 від 17.04.2007р.

Пунктом 1 договору також передбачено, що продукція постачається на умовах DDP (склад покупця) при поставці автотранспортом згідно правил ІНКОТЕРМС 2000.

Постачальник постачає продукцію покупцю за узгодженим графіком поставки згідно письмової заявки покупця. Відвантаження здійснюється автотранспортом. Всі видатки щодо транспортування (доставці) продукції автомобільним транспортом сплачує постачальник (п.2 договору).

В розпорядженні суду відсутні графік поставки та письмової заявки покупця, які передбаченні вищенаведеним пунктом договору, наразі суд не вважає це перешкодою для надання належної юридичної оцінки факту передачі продукції, оскільки п.3 договору встановлено, що зобов’язання постачальника в частині виконання строків поставки вважаються виконаними з моменту передачі продукції на склад покупця. Покупець вправі відмовитись від приймання та оплати продукції, постачання якої прострочено або поставлена без письмової заявки покупця, а відповідної відмови сторонами не надано.

Так, сторонами підписано додаткову угоду №13 від 12.12.2008р. до вказаного вище договору, в якій визначено, зокрема, найменування, кількість, асортимент та вартість продукції.

За твердженням позивача, на виконання умов договору та згідно додаткової угоди №13 від 12.12.2008р. до договору, останнім на адресу відповідача здійснена поставка товару на загальну суму 122638грн.08коп., що підтверджується видатковими накладними №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р., №РН-003 від 16.01.2009р. та податковими накладними №105, №106 від 22.12.2008р., №03 від 16.01.2009р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Фактичне отримання відповідачем зазначеного товару підтверджується відміткою про отримання вантажу на вищезазначених накладних, а також печаткою відповідача на видатковій накладній №РН-003 від 16.01.2009р. та довіреностями №01324 від 22.12.2008р., №00024 від 16.01.2009р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Наразі видаткові накладні №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р., №РН-003 від 16.01.2009р. не мають безпосереднього посилання на договір №4400001878 від 17.04.2007р., проте суд вважає, що підставою здійснення вказаних поставок є саме договір №4400001878 від 17.04.2007р., оскільки довіреності №01324 від 22.12.2008р., №00024 від 16.01.2009р. видані відповідачем на отримання у відповідній кількості та асортименті продукції за договором №4400001878 від 17.04.2007р., які співпадають з кількістю та асортиментом продукції, що передана відповідачу за видатковими накладними №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р., №РН-003 від 16.01.2009р.:

Наведене дало підстави суду дійти висновку про доведеність позивачем факту передачі спірного товару саме по договору №4400001878 від 17.04.2007р.

Одночасно, позивачем 23.09.2010р. надані письмові пояснення №220-22.09.10 від 22.09.2010р., відповідно до яких останній зазначає, що спірна поставка здійснювалась на підставі додаткової угоди №13 від 12.12.2008р. до договору №4400001878 від 17.04.2007р. та інших правовідносин, в тому числі, договорів між позивачем та відповідачем не існувало.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що надані позивачем видаткові накладні №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р., №РН-003 від 16.01.2009р. є належними доказами, які підтверджують поставку позивачем спірного товару на підставі договору №4400001878 від 17.04.2007р.

Пунктом 8 договору сторони передбачили, що покупець здійснює оплату на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 10 банківських днів після поставки продукції та надання документів згідно п.6 даного договору. Моментом оплати вважається момент списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця.

Разом із продукцією постачальник зобов’язується надати наступні документи : сертифікат якості або технічний паспорт; рахунок-фактуру на оплату; товарно-транспортні документи; податкову накладну; сертифікат походження товару. У разі затримки у наданні чи не наданні зазначених документів, постачальник відшкодовує покупцю всі понесені у зв’язку з цим витрати та сплачені штрафи. Приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій П-6 та П-7 (п.6 договору).

Згідно п. 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7, приймання продукції по якості і комплектності виробляється з точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність продукції що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація тощо). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідно до п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними і супровідними документам (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) відправника (виготовлювача). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Відповідних актів суду не надано. При отриманні товару відповідачем не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з поставки продукції.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 Цивільного кодексу України, товари, від яких покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Оскільки суду не надано доказів відмови від продукції та прийняття її у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що документи, передбачені п.6 договору, надані відповідачу разом із товаром, отриманим відповідно до видаткових накладних №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р., №РН-003 від 16.01.2009р. доказів зворотного сторонами не представлено, судом не встановлено.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, кінцевим строком оплати отриманої продукції за кожною видатковою накладною є:

–          за накладними №РН-109, №РН-110 від 22.12.2008р. – 08.01.2009р.;

–          за накладною №РН-003 від 16.01.2009р. – 30.01.2009р.

За твердженням позивача, відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень №1179 від 09.02.2009р., №2155 від 04.03.2009р. відповідач перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 70000грн.00коп. згідно договору №4400001878 від 17.04.2007р., у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 75823грн.92коп.

На підставі чого, позивачем на адресу відповідача 21.05.2010р. була надіслана претензія №130-20.05.10 від 20.05.2010р. з вимогою погасити заборгованість за отриманий товар, яка, за твердженням позивача, залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Зобов’язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, здійснивши поставку продукції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару не виконав, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість в розмірі 75823грн.92коп.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за поставлений товар, суд робить висновок, що заборгованість в розмірі 75823грн.92коп. не погашена до теперішнього часу.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги Приватного підприємства „Арматор”, м.Дніпропетровськ в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 75823грн.92коп. обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

У зв’язку із зазначеним, позивачем нарахована пеня в розмірі 23424грн.38коп. за період прострочення з 08.01.2009р. по 20.05.2010р. (з урахуванням часткових оплат) на підставі п. 10 договору №4400001878 від 17.04.2007р.

Пунктом 10 договору №4400001878 від 17.04.2007р. встановлено, що за порушення договірних зобов’язань, сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

В даному випадку позивач посилається на невиконання відповідачем договірних зобов’язань щодо сплати заборгованості, тобто невиконання грошового зобов’язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а саме боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 547 Цивільного кодексу України).

Таким чином, законодавством передбачено, що сплата неустойки (пені) повинна вчиняться у письмовій формі (тобто повинна бути встановлена в договорі), тому відповідні вимоги позивача щодо стягнення пені повинні бути передбачені умовами договору та зафіксовані у письмовій формі.

Наразі, дослідивши наявний в матеріалах справи договір №4400001878 від 17.04.2007р., судом встановлено, що умовами наведеного договору не передбачено відповідальність покупця у вигляді сплати саме пені.

Посилання позивача на ч.6 ст.231 Господарського кодексу України не звільняють сторін від дотримання вимог Цивільного кодексу України щодо обов`язковості вчинення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання (в даному випадку пені) у письмовій формі.

Крім того, посилання позивача на Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” не приймаються судом, оскільки нормами вказаного вище закону встановлено, що сторони в договорі за прострочення сплати платежу мають право встановити пеню, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв’язку з вищенаведеним, зазначена вимога не може бути задоволена судом через недотримання сторонами передбаченої статтею 547 Цивільного кодексу України обов’язкової письмової форми для такого виду забезпечення зобов’язань, як пеня. Недотримання письмової форми для неустойки у вигляді пені тягне за собою недійсність (нікчемність) такої угоди (правочину) за законом, оскільки сторони письмово не визначили пеню, як засіб забезпечення виконання договору (правочину).

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 23424грн.38коп. підлягають залишенню без задоволення.

Крім того, позивач заявляє про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3207грн.80коп. та інфляційних витрат в розмірі 4673грн.67коп.

За приписом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, за розрахунком позивача, сума 3% річних становить 3207грн.80коп. та інфляційні витрати становлять суму в розмірі 4673грн.67коп. за період прострочення з 08.01.2009р. по 20.05.2010р. (з урахуванням часткових оплат).

Перевіривши арифметичний розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних, судом встановлено, що належна до стягнення сума 3% річних становить 3133грн.43коп. за період з 08.01.2009р. по 20.05.2010р. (з урахуванням часткових оплат).

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 3207грн.80коп. підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 3133грн.43коп.

Одночасно розглянувши представлений розрахунок суми інфляційних витрат, з огляду на наявність заборгованості за договором, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 4673грн.67коп. не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу між сторонами в порядку, встановленому ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965р. №П-6, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966р. №П-7, Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, ст.ст.509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 612, 625, 666, 688, 690, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 36, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства „Арматор”, м.Дніпропетровськ до відповідача, Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод”, м.Донецьк, про стягнення заборгованості в розмірі 107129грн.77коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 75823грн.92коп., інфляційні витрати в розмірі 4673грн.67коп., 3% річних в розмірі 3207грн.80коп. та пеню в розмірі 23424грн.38коп.– задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Донецький електрометалургійний завод” (за адресою: вул.Івана Ткаченко, 122, м.Донецьк, 83062, р/р 26008010788001 в ПАТ „Альфа Банк”, м. Київ, МФО 300346, код ЄДРПОУ 30479040) на користь Приватного підприємства „Арматор” (за адресою: вул.Мандриківська, б.173, пр.144, м.Дніпропетровськ, 49094, р/р 2600000016933 у філії ВАТ „Укрексімбанк”, м.Дніпропетровськ, МФО 305675, код ЄДРПОУ 21860866) суму основного боргу в розмірі 75823грн.92коп., інфляційні витрати в розмірі 4673грн.67коп., 3% річних в розмірі 3133грн.43коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 836грн.31коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 184грн.23коп.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 07.10.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя                               

Повне рішення складено 12.10.2010р.