Рішення № 120516069, 22.07.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2024 р. справа № 300/4592/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач) про:

визнання протиправними дій відповідача щодо відмови зарахувати до стажу позивача період проживання з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю з 01.06.1996 по 08.04.1998 та з 01.01.2003 по 26.01.2006;

зобов`язання відповідача зарахувати до стажу позивача період проживання з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю з 01.06.1996 по 08.04.1998 та з 01.01.2003 по 26.01.2006.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до її страхового стажу спірних періодів проживання з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю з 01.06.1996 по 08.04.1998 та з 01.01.2003 по 26.01.2006. Так, зазначено, що відповідачу надано відповідну довідку для підтвердження необхідності зарахування такого періоду до страхового стажу, однак відповідач відмовив у зв`язку із не сплатою страхових внесків у відповідний період.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

27.06.2024 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Так, відмічено, що ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 25.03.2024 про призначення пенсії за віком, після реєстрації якої вона була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. За наслідками розгляду заяви від 25.03.2024, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Харківській області ухвалено рішення про відмову в призначенні пенсії від 01.04.2024 №092750008463. До заяви від 25.03.2024 позивачем надано довідки №2534 від 05.12.2023 і №674 від 15.03.2024, видані військовою частиною НОМЕР_1 майору ОСОБА_3 про те, що він проходив дійсну військову службу з 01.06.1999 по 26.01.2006. Також з довідок вбачається, що разом з ОСОБА_3 проживала дружина, яка мала спеціальність монтажник радіоапаратури і приладів і не працювала з 01.06.1996 по 26.01.2006, у зв`язку з неможливістю працевлаштуватися за даною спеціальністю. За матеріалами електронної пенсійної справи до стажу зараховано всі періоди згідно з наданими документами. Зокрема, до стажу зараховано період проживання дружини військовослужбовця з 01.06.1999 по 31.12.2003, згідно з довідками №2534 і №674. При цьому, до страхового стажу не зараховано періоди: з 01.06.1996 по 08.04.1998, оскільки в даний період чоловік позивача не проходив дійсну військову службу згідно з довідками №2534 і №674 та період з 01.01.2004 по 26.01.2006, оскільки за даний період не сплачено страхових внесків (відсутні дані персоніфікованого обліку). Окрім цього, представник відповідача зазначила, що на звернення ОСОБА_1 від 18.04.2024 №ВЕБ-09001-Ф-С-24-070480, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надано відповідь 14.05.2024 за №5049-3649/Б-02/8-0900/24, в якій зазначено вищенаведену інформацію, а також інформацію про виконання рішення суду від 29.11.2023 по справі №300/6505/23 в частині зарахування до стажу позивача період з 01.01.1992 по 13.06.1995. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, а також залучити до участі у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

23.08.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою та пакетом документів про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФ України у Вінницькій області №092750008463 від 31.08.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 по справі №300/6505/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу період роботи з 01.01.1992 по 13.06.1995 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з 23.08.2023 (а.с. 10-13).

Рішення суду було виконано, що підтверджується розрахунком стажу (а.с. 39).

В подальшому, позивач звернулась 18.04.2024 із заявою до відповідача, в якій просила зарахувати до її стажу роботи період проживання з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для працевлаштування за спеціальністю з 01.06.1996 по 08.04.1998 та з 01.01.2003 по 26.01.2006, долучивши довідку №2534 (а.с. 6).

Відповідач листом від 14.05.2024 за №5049-3649/Б-02/8-0900/24 відмовив у зарахуванні вказаних періодів та зазначив, зокрема, що довідка №2534 від 05.12.2023, видана військовою частиною НОМЕР_1 майору ОСОБА_3 про те, що він проходив дійсну військову службу з 01.06.1999 по 26.01.2006 вбачається, що разом з ОСОБА_3 проживала дружина, яка мала спеціальність монтажник радіоапаратури і приладів і не працювала з 01.06.1996 по 26.01.2006, у зв`язку з неможливістю працевлаштуватися за даною спеціальністю. За матеріалами електронної пенсійної справи, до стажу зараховано всі періоди згідно з наданими документами, зокрема, до стажу зараховано період проживання дружини військовослужбовця з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно з довідками №2534 і №674. Водночас, до страхового стажу не зараховано періоди: з 01.06.1996 по 08.04.1998, оскільки в даний період чоловік позивача не проходив дійсну військову службу згідно з довідками №2534 і №674 та період з 01.01.2004 по 26.01.2006, оскільки за даний період не сплачено страхових внесків (відсутні дані персоніфікованого обліку) (а.с. 7-9).

Вважаючи такі дії відповідача щодо не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача протиправними, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулює Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Пунктом 3 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, також може зараховуватись період проживання разом з чоловіком (дружиною) в місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

Подібні за змістом приписи містяться і у частині 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ), згідно з якою до стажу роботи зараховується також період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

Із системного аналізу наведених вище норм слідує, що до страхового стажу (стажу роботи) зараховується зокрема період проживання дружини військовослужбовця разом з чоловіком в місцевостях, де не було можливості дружині працевлаштуватися за спеціальністю, але не більше 10 років.

При цьому відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 13 Порядку №637 встановлено, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

При цьому для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 01.01.2004 з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідкою (додаток 4), виданою територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на підставі особової справи військовослужбовця, звільненого з військової служби, та інших документів, які підтверджують зазначений період.

Судом встановлено, що відповідачу разом із заявою про зарахування стажу від 18.04.2024 надавалась довідка №2534 від 05.12.2023, видана військовою частиною НОМЕР_1 майору ОСОБА_3 про те, що він проходив дійсну військову службу з 01.06.1999 по 26.01.2006 та в якій зазначено, що разом з ОСОБА_3 проживала дружина, яка мала спеціальність монтажник радіоапаратури і приладів і не працювала з 01.06.1996 по 26.01.2006, у зв`язку з неможливістю працевлаштуватися за даною спеціальністю (а.с. 14).

Як слідує із відповіді відповідача від 14.05.2024 за №5049-3649/Б-02/8-0900/24, до стажу ОСОБА_1 зараховано період проживання дружини військовослужбовця з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно із зазначеною довідкою. Водночас, вказано про не зарахування періодів з 01.06.1996 по 08.04.1998, оскільки в даний період чоловік позивача не проходив дійсну військову службу згідно з такою довідкою та період з 01.01.2004 по 26.01.2006, оскільки за даний період не сплачено страхових внесків (відсутні дані персоніфікованого обліку).

Однак, суд критично ставиться до доводів відповідача щодо відсутності відомостей про сплату страхових внесків.

Так, з цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Як вбачається з матеріалів справи, однією з підстав для відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи слугувала відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.

Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, суд вважає, що особа не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.

Як наслідок, суд констатує про безпідставність доводів пенсійного органу на відсутність інформації щодо сплати страхових внесків.

Відтак, період з 01.01.2004 по 26.01.2006 згідно довідки №2534 від 05.12.2023 необхідно зарахувати до страхового стажу позивача.

Водночас, щодо позовних вимог в частині зарахування до стажу позивача періоду з 01.06.1996 по 08.04.1998, суд зазначає таке.

Так, у позові ОСОБА_1 з цього приводу посилається на те, що в спірний період проживала з чоловіком в АДРЕСА_1 , який проходив службу в 432 ракетній бригаді, яка в 2022 році була ліквідована, а тому довідку (Додатку 4) до Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній отримати не являється можливим. На підтвердження цього в матеріалах справи містяться послужний список її чоловіка ОСОБА_3 , згідно якого в період з 01.06.1996 по 20.02.1999 останній проходив службу в 432 ракетній бригаді (а.с. 19-21); ордер №742 від 28.01.1994 на право проживання ОСОБА_3 з його сім`єю, в тому числі і дружиною ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 17); довідки від 09.08 2023 №115 і №118, згідно з якими позивач та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 16).

Суд вважає, що вказані документи підтверджують, що у період, зокрема, з 01.06.1996 по 08.04.1998, позивач проживала з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю.

Проте, у суду відсутні відомості, що вказані документи були надані відповідачу. Так, як вбачається із поданої на веб-порталі ПФУ заяви позивача від 18.04.2024, останньою долучено до такої заяви тільки довідку №2534 від 05.12.2023 (а.с. 6).

У зв`язку із цим, суд вважає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Також суд відхиляє доводи відповідача про необхідність залучення до розгляду вказаної справи Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки в даному випадку ОСОБА_1 не оскаржує дії чи рішення ГУ ПФУ в Харківській області, а оскаржує протиправні дії саме ГУ ПФУ в Івано-Франківській області щодо не зарахування спірних періодів на підставі поданої заяви від 18.04.2024.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 605,60 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови зарахувати до стажу ОСОБА_1 період проживання з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю з 01.01.2003 по 26.01.2006.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) період проживання з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю з 01.01.2003 по 26.01.2006.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.